2.5. Строк охорони авторських прав

Законодавство будь-якої країни світу містить норми, якими за­безпечується охорона авторських прав.

Так, у законі Анни Стюарт, який набрав чинності в 1710 р. в Англії, був встановлений строк дії права на опублікування книги, який становив 14 років із моменту першої публікації. Цей строк можна було продовжити ще на 14 років, якщо автор був ще живий, а перший строк закінчив свою дію. Коли дія встановленого і продовженого строку закінчувалася, твір можна було вільно дру­кувати. Захист авторського права на твір у той час залежав від включення цього твору до реєстру корпорації книговидавців

У Франції в Декретах від 13 та 19 січня 1791 р. за автором визна­валося виключне право надавати дозвіл на публічне виконання своїх творів упродовж усього життя автора. Це право ще на 5 років передавалося спадкоємцям та правонаступникам автора після йо­го смерті.

У 1866 р. строк дії авторського права на твори у Франції був збільшений до 50 років. Але раніше за Францію Іспанія в законі про авторське право від 1847 р. вста­новила, що строк дії майнових прав інтелектуальної власності на твір дорівнює життю автора та 50 років після дня його смерті.

Це положення надалі дістало закріплення у 1886 р. у Бернській конвенції про охорону літературних і художніх творів

В європейських країнах строк дії майнових прав автора на твір був обмежений, але існували й деякі винятки, що діяли у Нідер­ландах, Португалії, в яких був встановлений принцип безстроко­вої правової охорони творів. Деякі країни Латинської Америки (Гватемала, Мексика) також прийняти принцип безстрокової правової охорони творів, але потім від нього відмовилися та ввели обмеження строку дії майнових прав інтелектуальної власності на твори

Строк охорони особистих немайнових авторських прав. У світі існує кілька різних підходів (режимів) щодо охорони особистих немайнових прав авторів. Так, необмежений строк дії особистих немайнових прав закріплений у національних законодавствах тих країн, які є послідовниками французької моделі охорони авторсь­ких прав (Франція, Колумбія, Мексика, Перу, Алжир, Україна та ін.). В інших країнах реалізовується концепція, згідно з якою після закінчення строку дії прав майнового характеру особисті немайнові права перестають залежати від приватного права, а твори переходять у суспільне надбання, тому в Німеччині, Гватемалі, Люксембурзі, Нідерландах, Норвегії строк охорони особистих не­майнових прав автора дорівнює строку охорони майнових прав. У тих країнах, в яких правова система побудована на звичаєвому праві (common low), строк охорони особистих немайнових авторсь­ких прав дорівнює життю автора, тобто припиняється зі смертю автора.

В Україні строк дії особистих немайнових прав автора є без­строковим і виникає від дня створення твору (ст. 28 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). Безстроковий строк охорони авторського права стосується таких немайнових прав автора, як право авторства, право на ім’я, захист цілісності та недоторканості твору (захист репутації автора).

Обмеження строку дії майнових прав інтелектуальної влас­ності на твори має на меті забезпечити доступ до таких творів ши­рокого загалу (публіки).

Принцип безстрокової дії правової охорони творів є вигідним лише для спадкоємців та правонаступників автора, ускладнює розповсюдження творів, що суперечить вимозі вільного доступу до твору широкого загалу. При закінченні строку дії майнових прав інтелектуальної власності на твір безоплатне використання таких творів вигідне лише промисловцям та комерсантам, а не широко­му загалу, оскільки використання творів, які перейшли до суспільного надбання, не приводить до зменшення ціни на книгу, записи музичних творів та ін.

Строк дії майнових авторських прав в Україні визначений у ст. 446 ЦК України та ст. 28 Закону України «Про авторське право і суміжні права».

Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створен­ня і починає діяти від дня створення твору. Авторське право діє протягом усього життя автора і 70 років після його смерті, крім ви­падків оприлюднення анонімних творів, творів під псевдонімом і творів, створених у співавторстві.

Стаття 28 Закону України «Про авторське право і суміжні пра­ва» встановлює двоступеневий критерій для строків дії правової охорони оприлюднених анонімних творів та творів, оприлюдне­них під псевдонімом, який повністю відповідає нормам міжнарод­но-правових актів, крім загального строку правової охорони авторського права. По-перше, строк дії правової охорони опри­людненого анонімно або під псевдонімом твору становить 70 років із моменту першого правомірного оприлюднення цього твору. По-друге, якщо взятий автором псевдонім не викликає сумніву щодо особи автора або якщо авторство твору, оприлюдненого анонімно або під псевдонімом, розкривається не пізніше ніж через 70 років після оприлюднення твору, застосовується строк дії правової охорони твору, передбачений для звичайних творів (протягом усього життя автора та 70 років після його смерті).

Таким чином, міжнародні і національні норми щодо ав­торського права на твори надають оприлюдненим творам, що створені анонімно або під псевдонімом, менший строк дії право­вої охорони, аніж творам, створеним під дійсним ім’ям автора.

Другий аспект визначення строку дії правової охорони сто­сується творів, створених у співавторстві. Строк дії майнових прав інтелектуальної власності на твори, створені у співавторстві, ста­новить життя співавторів і 70 років після смерті останнього співав­тора. Це положення ст. 446 ЦК України, ст. 28 Закону України «Про авторське право і суміжні права»

Строк дії авторського права на твір, який визначається життям автора та 70 роками після його смерті, закінчується 1 січня року, наступного за роком, у якому мали місце зазначені вище юридичні факти.

Положення, викладене у ст. 447 ЦК України, як правовий наслідок закінчення строку дії майнових прав інтелектуальної власності на твір передбачає перехід твору до суспільного над­бання.

Осо­бисті немайнові права автора твору діють безстроково.

Для того, щоб твір набув правової охорони на території України, необхідно виконати такі умови:

• твір повинен знаходитися і бути вираженим в об’єктивній формі на території України;

• автором твору або особою, якій належить авторське право на цей твір, має бути фізична особа, яка є громадянином України або не є її громадянином, однак має постійне місце проживання на те­риторії України, чи юридична особа, яка має постійне місцезнаходження на території України;

• твір був уперше оприлюднений на території України або був уперше оприлюднений за межами України, але після цього протя­гом 30 днів був оприлюднений на території України. В усіх інших випадках твір не буде мати правової охорони на території України, а перейде до суспільного надбання.

Строк дії майнових прав інтелектуальної власності на твір після його переходу до суспільного надбання закінчується, тобто будь-яка фізична або юридична особа може використовувати такий твір не лише безоплатно, а й без отримання дозволу від осіб, які упов­новажені здійснювати охорону права авторства, права на ім’я, пра­ва на честь і репутацію автора цього твору.

Лекція 3

Суміжні права

План

1. Поняття суміжних прав.

2. Міжнародна охорона суміжних прав.

3. Права виробників фонограм і відеограм на їхні фонограми і відеограми.

4. Міжнародна охорона суміжних прав

3.1. Поняття суміжних прав

Науково-технічний прогрес істотно розширив можливості використання творів шляхом звуко- і відеозаписів, програм мовлення.

У нових умовах опинилися артисти (виконавці), розробники фонограм, організації мовлення, які одержали сучасні засоби приймання і передач звуку та зображення. Постало питання про правовий захист їхніх інтересів. Їхній основний зміст зводиться до того, що використання третіми особами фонограм, радіо-, телепередач, а також творчих результатів виконавців потребує згоди або артиста-виконавця, або осіб, які здійснили звуко- чи телезапис, або організації мовлення.

Отже, як випливає з наведеного аналізу, принципової різниці між авторськими і суміжними правами немає. Разом з тим, суміжні права, хоча і є однорідними з авторськими, мають ряд особливостей:

• суміжні права базуються на використанні авторських прав;

• суміжні права випливають із творчої діяльності по реалізації та використанню уже обнародуваних творів;

Суміжні права – це права на результати творчої діяльності виконавців, права виробників фонограм та прав організацій мовлення, пов’язані з використанням творів літератури та мистецтва, авторські права на які належать іншим особам.

Існують три різновиди суміжних прав:

- права виконавців на їх виконання,

- права виробників фонограм і відеограм на їхні фонограми і відеограми,

- права організацій мовлення на їх радіо- і телевізійні програми.

Охорона суміжних прав передбачає захист прав тих, хто допомагає авторам творів довести до відома широкої аудиторії творчий задум автора або іншим способом поширювати його твори.

Авторам потрібні посередники-професіонали, які подають твір у формі, найбільш пристосованій для сприйняття його максималь­но широким колом людей. П’єса пишеться для того, щоб бути по­ставленою на сцені, пісня – для виконання співаком або запису на компакт-диск чи сповіщення в ефір по радіо. Особи, які викорис­товують літературні та художні твори для того, щоб зробити їх до­ступними широкій аудиторії, також потребують захисту проти не­законного використання їх внеску в процес оприлюднення твору.

Швидкий технічний прогрес поступово висував на передній план проблему інтересів цієї категорії посередників між автором і аудиторією. На початку минулого століття виконання акторів закінчувалося разом із театральною виставою, а робота музиканта-виконавця – із закінченням концерту. З винайденням фонографа, радіо, кінематографа, телебачення, відеомагнітофонів, супутникового зв’язку становище кардинально змінилося. Стали можливи­ми не тільки запис і збереження звуків, а й їх багаторазове тиражу­вання. Із появою відеозапису стало можливим зберігати й образи. Нині результати праці виконавського мистецтва можна записува­ти на матеріальних носіях, зберігати, повторно використовувати і тиражувати.

Швидкий технічний прогрес у галузі виробництва фонограм і відеограм, тиражування потрібної продукції привів до необ­хідності захисту інтересів виробників фонограм і відеограм. Організації мовлення вимагали охорони підготовлених ними програм, включаючи охорону проти їх ретрансляції іншими організаціями радіо- і телемовлення.

Прямим результатом технічних досягнень, які дозволяють ти­ражувати результати праці виконавців і використовувати їх без присутності самих виконавців та договірних відносин із ними, ста­ло скорочення кількості виступів у живому виконанні, що зумови­ло технологічне безробіття серед виконавців-професіоналів. Це призвело до необхідності захисту інтересів виконавців.

Швидкий технічний прогрес у галузі виробництва фонограм і відеограм, тиражування потрібної продукції привів до необ­хідності захисту інтересів виробників фонограм і відеограм. Організації мовлення вимагали охорони підготовлених ними програм, включаючи охорону проти їх ретрансляції іншими організаціями радіо- і телемовлення.

Представники різних країн прийшли до висновку про необхідність об’єднання зусиль з зазначеного питання, що стало основою укладення міжнародно-правових договорів, що стосу­ються окремих видів суміжних прав. Серед них:

Міжнародна конвенція про охорону інтересів вико­навців, виробників фонограм і організацій мовлення (Римської конвенції) від 25 жовтня 1961 р.;

Женевська конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтво­рення їхніх фонограм (1971);

Брюссельська конвенція про розпов­сюдження несучих програм і сигналів, що передаються через су­путники (1974);

Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (Угода ТРІПС) (1994);

Договір ВОІВ про виконання і фонограми (1996);

В Україні активно формується національна система охорони суміжних прав. Суміжні права вперше одержали визнання в українському зако­нодавстві лише в 1993 р. у зв’язку із прийняттям 23 грудня 1993 р. Закону України «Про авторське право і суміжні права».

В Україні активно формується національна система охорони суміжних прав.

Цивільний кодекс УРСР 1963 р. відніс радіо- та телевізійні передачі до творів, на які поширюється авторське право (ст. 472). Авторське право на радіо- та телевізійні передачі належало радіо- та телевізійним організаціям, що передавали їх (ст. 483). Згідно зі ст. 496 авторське право організації діяло безстроково. У разі ж реорганізації останньої авторське право, що належало їй, переходило до її правонаступників, а в разі ліквідації – до держави.