2.4. Суб’єкти авторського права

Суб’єкти авторського права – фізичні та юридичні особи, які є носіями суб’єктивних майнових та немайнових прав та обов’язків. Зазвичай суб’єктів авторських прав поділяють на дві групи за спо­собом набуття авторського права – первинні та вторинні суб’єкти авторського права.

Первинним суб’єктом авторського права є автор творів науки, літератури і мистецтва.

Водночас майнові права інтелектуальної власності на твір мо­жуть належати не тільки автору твору, але й іншим особам – вто­ринним суб’єктам авторського права.

Під вторинним суб’єктом авторського права слід розуміти фізич­них або юридичних осіб, які не брали участі у створенні твору науки, літератури і мистецтва, але набули певного обсягу майнових прав інтелектуальної власності на твір за законом або за договором.

Вторинними суб’єктами авторського права на твір можуть бути:

• спадкоємці автора;

• роботодавець, коли твір створений у порядку, визначеному ст. 429 ЦК України;

• замовник.

Перекладачами вважаються особи, які здійснюють переклад, який є самостійним об’єктом авторського права (ст. 433 ЦК Ук­раїни). До авторського права, яке належить перекладачу, можна віднести: право на позначення свого імені; право на опублікуван­ня; право на відтворення і розповсюдження перекладу; право на авторську винагороду тощо. Для здійснення перекладу необхідно отримати згоду автора оригінального твору. Автор і пе­рекладач є суб’єктами авторського права на різні об’єкти – оригінальний твір і переклад. Використання перекладу дозво­ляється лише за наявності згоди перекладача. Право автора дозво­лити переклад свого твору на іншу мову з метою подальшого використання дає йому право отримати винагороду за використання твору на іншій мові.

Співавторство – авторське право на твір, створений у співав­торстві, що належить співавторам спільно, незалежно від того, становить такий твір нерозривне ціле чи складається із частин, кожна з яких може мати ще й самостійне значення (ч. 1 ст. 436 ЦК України). Виходячи з законодавчого визначення співавторства, мож­на виділити три основні ознаки співавторства.

По-перше, співавторство – це сумісна творча праця кількох осіб. Така сумісна праця повинна мати творчий характер, оскільки лише у результаті творчої праці виникають твори науки, літерату­ри, мистецтва, які визнаються охороноздатними об’єктами авторського права.

По-друге, співавторство – це досягнення певної спільної мети, на що спрямована спільна творча праця кількох осіб, а саме – створення колективного твору.

По-третє, співавторство – це приналежність авторського права особам, які беруть участь у створенні твору.

Національне законодавство у ст. 436 ЦК України закріплює два види співавторства – нероздільне і роздільне співавторство.

Під нероздільним співавторством зазвичай розуміється створе­ний двома або більше співавторами твір, який являє собою єдине нерозривне ціле та частини якого не мають самостійного значення.

Роздільне співавторство буде у випадку створення колективного твору, що має цільний характер, але який складається із самостійних частин, що мають самостійне значення, і при цьому відомо, ким із співавторів створені ці части­ни твору. При роздільному співавторстві використання колектив­ного твору як єдиного цілого здійснюється за взаємною згодою усіх співавторів (на підставі авторського договору). Водночас кожний із співавторів має право самостійно, без отримання згоди інших співавторів, розпоряджатися своєю частиною твору.

Особисті немайнові права автора

Стаття 438 ЦК України розкриває зміст особистих немайнових прав автора, які є складовою особистих немайнових прав інтелек­туальної власності, визначених у ст. 423 ЦК України.

Особисті немайнові права забезпечують зв’язок особи автора з його твором. Особисті немайнові права автора на твір не мають економічного змісту, невід’ємні від автора і є абсолютними. безпосередньо належать автору твору і тому:

• не можуть бути об’єктом вилучення, примусового виконання або експропріації;

• не можуть бути предметом розповсюдження на них дії стро­ку позовної давності, оскільки ці права не належать до сфери комерціалізації;

• не можуть бути об’єктом страхування, оскільки виникають із факту авторства. Вони мають необмежений строк дії.

Право авторства. Одним із головних немайнових авторських прав є право авторства. Право авторства на міжнародному рівні дістало закріплення ще у 1928 р. у Бернській конвенції про охоро­ну літературних і художніх творів.

Право на ім’я. Право на ім’я багато в чому збігається з правом авторства, оскільки визнання права авторства означає, що авто­рові належить право називати себе так, як він того побажає. Він може вказати як автор своє справжнє ім’я, свій псевдонім або оп­рилюднити свій твір анонімно.

Автор самостійно вирішує питання про те, чи бажає він вияви­ти свій зв’язок із твором і яким способом (під власним іменем, під псевдонімом, ініціалами та ін.) або він бажає зберегти анонімність. Авторові, який використовує псевдонім, так само як і автору, який забажав залишитись анонімним, належать усі права на свій твір – як особисті немайнові, так і майнові права інтелектуальної влас­ності. Автор може у будь-який момент розкрити своє ім’я, але до­ки він цього не зробив, фізичні або юридичні особи за його згодою оприлюднюють твір під псевдонімом або анонімно. Ці особи не мають права розкрити ім’я автора без його згоди, в іншому випад­ку вони порушать особисті немайнові права автора.

Оскільки особисті немайнові права автора на твір є безстроко­вими, право на псевдонім або анонімність автора є непорушним навіть після смерті автора твору. Таким чином, ні спадкоємці, ані інші особи не мають права на розкриття імені автора, якщо автор їх не уповноважив це зробити у заповіті або будь-яким іншим спо­собом, що не залишає сумнівів щодо його наміру

Право на недоторканість і цілісність твору (право на захист репу­тації автора). Право на недоторканість твору є особистим немайновим правом автора на твір (ст. 439 ЦК України).

Право на захист честі та репутації автора, так само як й інші особисті немайнові права автора твору, викладені у ст. 438 ЦК Ук­раїни, не пов’язується зі строком життя автора. Після смерті авто­ра впродовж 70 років це право охороняється спадкоємцями автора або іншою особою, уповноваженою автором згідно із заповітом.

Право на переробку твору. Одночасно з правом на недотор­каність твору існує й право на переробку твору, але це право нале­жить виключно автору.

Право на відзив або вилучення твору з обігу.

Знак охорони. До специфічного виду немайнових прав автора належить право автора сповіщати про належність йому виключ­них майнових прав на твір шляхом проставляння на екземплярах твору.

Національне законодавство містить уніфікований спосіб сповіщення про майнові права інтелектуальної власності на твір (ст. 437 ЦК України). Для цього сповіщення власник майнових прав інтелектуальної власності на твір вправі використовувати знак охорони авторського права, що міститься на кожному ек­земплярі твору й обов’язково складається з трьох елементів:

• латинської букви «С», обведеної колом : ©;

• імені (найменування) власника майнових прав інтелектуальної власності на твір;

• року першого опублікування твору.

Такий спосіб сповіщення про наявність майнових прав інтелек­туальної власності на твір уперше був встановлений ще у Законі США «Про авторське право» 1909 p., а з 1952 р. був прийнятий Всесвітньою конвенцією про авторське право.

Майнові права автора на твір.

Під майновими правами інтелектуальної власності автора на твір зазвичай розуміють право автора на використання твору.

До майнових прав авто­ра відносить: право на використання твору; право дозволяти вико­ристання твору, право перешкоджати неправомірному викорис­танню твору, у тому числі забороняти таке використання (ст. 440 ЦК України). Тобто автор самостійно вирішує, яким чином буде використовуватись його твір. При цьому ніхто не має права вико­ристовувати твір без згоди автора або іншого правовласника.

На підставі змісту ст. 440 ЦК України право на використання твору можна визначити так: це виключне право автора самостійно вирішувати питання, пов’язані з наданням третім особам доступу до свого твору та до його використання. Тобто автору належить право на використання твору у будь-якій формі та будь-яким способом (статті 424, 426, 427).

Використання твору.

Першим способом використання твору, згідно зі ст. 441 ЦК Ук­раїни, є опублікування (випуск у світ) твору. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» під опублікуванням твору як способом його використання розуміється введення в цивільний оборот за згодою автора чи іншого суб’єкта авторського права виготовлених поліграфічними, електронними чи іншими спосо­бами примірників твору у кількості, здатній задовольнити, з ураху­ванням характеру твору, розумні потреби публіки.

Введення примірників твору до цивільного обороту здійснюється шляхом їх продажу, здавання в майновий найм, побутового чи комерційного прокату, надання доступу до них через електронні системи інфор­мації

Під оприлюдненням (розкриттям публіці) твору розуміється здійснення за згодою автора чи іншого суб’єкта авторського права дії, що вперше робить твір доступним для публіки шляхом опубліку­вання, публічного виконання, публічного показу, публічної демонст­рації, публічного сповіщення тощо (ст. 1 Закону України «Про ав­торське право і суміжні права»).

Найбільш поширеними способами оприлюднення твору до ос­таннього часу були: опублікування (випуск у світ) твору, публічний показ, публічне виконання, передача в ефір та інші.

Стаття 441 ЦК України до способів використання твору відно­сить публічне виконання.

Наступним способом використання твору, який закріплюється нормами законодавства, є його продаж, передання в найм (оренду) тощо.

Закон України «Про авторське право і суміжні права» надає автору чи іншому суб’єкту авторського права на твір право на прокат лише п’яти видів творів, навіть якщо такий прокат здійснюється з ко­мерційною метою. До них належать:

• комп’ютерні програми;

• бази даних;

• аудіовізуальні твори;

• музичні твори у нотній формі;

• твори, зафіксовані у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп’ютер.

До інших способів використання творів, відповідно до міжна­родно-правових актів та Закону України «Про авторське право і суміжні права», можуть належати:

• поширення твору;

• публічний показ твору;

• повідомлення твору для загального відома;

• розміщення твору в мережі Інтернет;

• право слідування.

Право на поширення твору належить авторові твору. Відповідно до нього він може дозволяти чи забороняти поширення оригіналу або примірників твору шляхом їх продажу чи іншої передачі май­нових прав на оригінал твору або права власності на примірники твору.

Право на публічний показ – це право на показ твору безпосеред­ньо або у вигляді слайда, кінокадру, телекадру на екрані за допомо­гою будь-якого іншого технічного засобу чи будь-яким іншим спо­собом (щодо аудіовізуального твору – показ окремих кадрів поза їх послідовністю) у місцях, де присутні чи можуть бути присутні осо­би, які не належать до звичайного кола родини чи до близьких знайомих родини.

До прав на інше повідомлення творів для загального відома можна віднести й право на використання об’єктів авторського права і суміжних прав в мережі Інтернет. Автор має право дозволяти чи за­бороняти доведення свого твору до загального відома через мере­жу Інтернет. Ніхто без дозволу автора твору чи іншого суб’єкта ав­торського права на твір не має права розмістити цей твір в мережі Інтернет з метою надання доступу до нього.

Ще одним видом майнових прав є право автора на плату за ви­користання твору.

Авторська винагорода визначається у договорі у вигляді відсотків від доходу, отриманого від використання твору, або у вигляді фіксо­ваної суми чи іншим чином. При цьому ставки авторської винагоро­ди не можуть бути нижчими за мінімальні ставки, встановлені по­становою Кабінету Міністрів України «Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об’єктів авторського права і суміжних прав» від 18 січня 2003 р. № 72

Встановлення мінімальних ставок авторської винагороди дер­жавою є правовою гарантією реалізації права автора на плату за використання твору третіми особами.

Право на отримання плати за використання твору, як й інші майнові права інтелектуальної власності на твір, має строковий ха­рактер, тобто автор упродовж свого життя отримує авторську ви­нагороду за використання свого твору, а впродовж 70 років після його смерті за використання твору плату отримують спадкоємці автора.

В Україні в основу обмежень майнових прав інтелекту­альної власності покладені принципи, відповідно до яких дозво­ляється використання об’єкта авторського права і суміжних прав, якщо це:

• не завдає шкоди нормальному використанню цього об’єкта;

• не порушує законні інтереси суб’єктів авторського права.

Так, без згоди автора (чи іншої особи, яка має авторське право на твір), але з обов’язковим зазна­ченням імені автора і джерела запозичення, допускається:

– використання цитат (коротких уривків) з опублікованих творів в обсязі, виправданому поставленою метою, в тому числі цитування статей із газет і журналів у формі оглядів преси, якщо воно зумовлене критичним, полемічним, науковим або інформаційним характером твору, до якого цитати включаються; вільне використання цитат у формі коротких уривків із виступів і творів, включених до фонограми (відеограми) або програми мовлення;

• використання літературних і художніх творів в обсязі, ви­правданому поставленою метою, як ілюстрацій у виданнях, передачах організацій мовлення, звукозаписах чи відеозаписах навчального характеру;

• відтворення у пресі, публічне виконання чи публічне сповіщення попередньо опублікованих у газетах або журналах статей із поточних економічних, політичних, релігійних та соціальних пи­тань чи публічно сповіщених творів такого ж самого характеру у випадках, коли право на таке відтворення, публічне сповіщення або інше публічне повідомлення спеціально не заборонене автором;

• відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне сповіщення або інше публічне повідомлення творів, побачених або почутих під час перебігу таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою;

• відтворення у каталогах творів, виставлених на доступних публіці виставках, аукціонах, ярмарках або у колекціях;

• видання випущених у світ творів рельєфно-крапковим шрифтом для сліпих;

• відтворення творів для судового і адміністративного прова­дження в обсязі, виправданому цією метою;

• публічне виконання музичних творів під час офіційних і релігійних церемоній, а також похоронів в обсязі, виправданому характером таких церемоній;

• відтворення з інформаційною метою у газетах та інших періодичних виданнях, передача в ефір або інше публічне сповіщен­ня публічно виголошених промов, звернень, доповідей та інших подібних творів у обсязі, виправданому поставленою метою.

Допускається без дозволу автора (чи іншої особи, якій належить авторське право) і без виплати авторської винагороди відтворювати виключно в особистих цілях або для звичайного кола сім’ї попередньо правомірно оприлюднені твори.

Після того, як строк дії авторського права на твір закінчується, цей твір стає суспільним надбанням. Твори, які стали суспільним надбанням, можуть вільно, без виплати авторської винагороди, використовуватися будь-якою особою, за умови дотримання осо­бистих немайнових прав автора твору.