18. Право власності на землю Українського народу.

Ч. 1 ст. 13 Конституції України передбачає, що"Земля ... та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони е об'єктами праве власності Українського нераду. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Разом із тим, у ч. 2 ст. 14 Конституції України мова йде про набуття права власності на землю "громадянами, юридичними особами та державою", а у ч. І ст. 142 -~ про те, що "... земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад", є "матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування".

На думку деяких дослідників, народ України самостійним суб'сктом права власності на землю^ш. В. 1. Андрейцев⁴¹* та В. Костицький розділяють державну, комунальну та народну власність на землю, причому, на думку В. 1. Андрейцева. "оптимальною юридичною формою реалізації повноважень користування Землею Українським народом слід вважати право загального землекористування"⁴⁶*. Крім того, науковець вважає, що у "суверенітетно-територіальному аспекті Український народ ... має повноваження щодо змін меж кордону й відповідно земель як територіально-просторової бази функціонування держави ,.." На наш погляд, право Українського народу є загальним поняттям по відношенню до права власності держави та територіальних громад - публічно-правових різновидів права власності. Таким чином, право власності Українського народу може виступати або у формі державної, або у формі комунальної власності. Це ніяк не виключає можливості існування права власності громадян та юридичних осіб, оскільки ч. І ст. 13 Конституції України не вживає формулювання "об'єкт виключної власності", натомість, у ст. 14 прямо передбачаючи можливість набуття землі у власність юридичних та фізичних осіб.

19. Проблеми суб’єктно-об’єктного складу та проблеми реалізації приватної форми права власності на земельну ділянку.

Чинний ЗК значно розширив коло суб’єктів права власності на землю. Пп. А ч. 1 Ст. 80 ЗК – не визначені особи без громадянства.Обмеження суб’єктно-правових можливостей власників земельних ділянок, наданих для ведення особистого підсобного господарства у зв’язку із введенням у дію нового ЗК та запровадженням нової категорії «земельні ділянки особистих селянських господарств» (ст. 33 ЗК). Недоліком є і відсутність положення у перехідних положень ЗК про те, що особисті селянські господарства є правонаступниками особистих підсобних господарств.

Наступна проблема – відсутність механізму реалізації п. 1 ст. 81 та п. 4 ст. 82 ЗК. З якого моменту в осіб виникає обов’язок відчуження? Хто контролює річний термін і де він встановлюється? Чи може особа реалізовувати земельну ділянку після спливу цього строку?

Проблема – протягом одного року і семи місяців до суб’єктів права приватної власності не були віднесені спільні підприємства.

Проблема – встановлення обмежень та мораторію відповідно до п. 13-15 Перехідних положень ЗК. Раніше мораторій обмежувався тільки роком, а наразі – прийняттям двох законів (перша особливість). Мораторій стосується не усіх власників ЗД ОСГ, а тільки тих, які набули ЗД для ведення ОСГ шляхом виділення у натурі власники паїв (друга особливість)¹. Таким чином можливість відчуження залежить від способу набуття права власності на ЗД. Мораторій щодо відчуження земельних часток – паїв (сертифікати)…

Проблема – відсутність механізму реалізації ст. 32 ЗК. Членам фермерського господарства ніколи не передавались ЗД на праві … (відповідно до ЗУ «Про фермерське господарство» земельні ділянки передавались на ім’я голови ФГ).