Самостійна робота №4 (8 годин)

Тема: Повторення та узагальнення відомостей з орфографії та пунктуації

Мета:

1 Навчальна: узагальнити і систематиззувати знання і навички з орфографії та пунктуації.

2 Розвиваюча: розвивати уміння відтворювати практично набуті знання з орфографії та пунктуації.

3 Виховна: виховувати почуття поваги до української мови, її розвитку, історії.

Теоретичне обґрунтування

Ключові поняття та терміни до теми

Орфогра́фія – історично сформована й загальноприйнята система правил національної мови щодо способів передачі мовлення на письмі, яка поряд із пунктуацією становить правопис певної мови. Інколи терміни «орфографія» і «правопис» уживаються як тотожні.

В основі орфографії лежить графіка - розділ науки про мову, який вивчає сукупність умовних знаків, за допомогою яких мова передається на письмі.

Найголовнішою вимогою графіки є та, що кожному звукові мови повинна відповідати окрема літера (телемайстер - телемайстер, картопля - картопля, вода - вода). Водночас вона ґрунтується на певних принципах, які зумовлені фонетичною та граматичною будовою мови й віддзеркалюють шляхи формування та розвитку її правописної системи.

Орфографічні правила, як складова частина системи письмових норм літературної мови, повинні бути єдині для всіх, хто користується даною мовою. Єдність і обов'язковість орфографії для всіх полегшує спілкування людей за допомогою літературної мови, робить його дійовішим, ефективнішим, що, звичайно, сприяє піднесенню мовної культури народу.

Орфограма - правильне написання за відповідним правилом або за традицією, яке обирається з кількох можливих. Орфограма є однією з основних одиниць орфографії, що забезпечують її теоретичним і практичним вивчення.

Розрізняють літерну і нелітерну орфограми за ознакою вибору з кількох варіантів однієї літери чи вибору з кількох варіантів правильного написання слова – разом, окремо, через дефіс, чи з'ясування місця перенесення слова з рядка в рядок.

У розпізнаванні орфограми мовець повинен орієнтуєнтуватися на орфографічне правило, яким вона пояснюється (правила вимови і написання ненаголошених е, и, вживання апострофа при роздільній вимові губного приголосного чи будь-якого приголосного, яким закінчується префікс, з наступним звуком й).

Орфоепія - це розділ мовознавчої науки, що вивчає сукупність правил про літературну вимову. Предметом орфоепії є звукові особливості мовлення, однак усне мовлення розглядається в цьому випадку не взагалі, а тільки з погляду його відповідності сучасним літературним нормам.

Орфоепія буквально означає «правильна вимова». Однак іноді під цим розуміють взагалі вимову літературної мови і говорять про «добру» та «погану» орфоепію. В науці про мову орфоепія означає розділ, присвячений вимовним нормам. Нормувати дозволено тільки літературні твори, що необхідно для радіомовлення, театру і естради, школи і ораторського мистецтва. Спираючись на знання фонетики даної мови, в тому числі на знання складу фонем і знаків розподілу їх за позиціями, що виходять в слабких позиціях варіаціями і варіантами, орфоепія дає індивідуальні норми для різних ситуацій і вибирає з існуючих варіантів вимови той, що більш за все підходить до прийнятих традицій, тенденцій розвитку мови та послідовності в системі. Кодексом орфоепічних норм є орфоепічний словник, у якому зафіксовані норми літературної вимови за допомогою спеціальних транскрипційних знаків.

Правопис – сукупність загальновизнаних і загальнообов'язкових правил, що встановлюють способи передачі мови на письмі. Правопис охоплює орфографію та пунктуацію. Інколи терміни «орфографія» і «правопис» уживаються як тотожні. Як правило, правопис складається історично, відбиваючи давні традиції або нові тенденції в передачі звуків, слів і форм, що виявляються в кожній писемній мові на різних етапах її розвитку.

Синтаксис – розділ науки про мову, який вивчає будову та значення словосполучень і речень, способи та засоби зв'язку між їхніми складовими частинами.

Синтаксис тісно пов'язаний з морфологією. У ньому частини мови, словоформи вступають у відношення і зв'язки з іншими словами і в результаті будуються словосполучення та речення. У морфології слова розглядаються за їх внутрішніми ознаками, як вони класифікуються між собою, творять свої форми. У синтаксисі ці ж слова розглядаються з погляду того, якою є їх участь у побудові словосполучень і речень. Самостійні частини мови стають членами речення, службові слова виконують службову роль при членах або частинах речень.

Пунктуація – система правил вживання розділових знаків.