Північний льодовитий океан

Загальні відомості. Північний Льодовитий океан - найменший за площею серед океанів і займає 14,75 млн. км², що складає близько 4% від площі Світового океану. Середня глибина - 1225 м, максимальна - 5527 м (улоговина Нансена). Отже, цей океан і найменш глибокий з усіх океанів. Для нього характерні суворість клімату і велика кількість криги, тому що океан повністю знаходиться північніше Полярного кола, головним чином в арктичному поясі. Океан майже з усіх боків оточений сушею, яка дуже впливає на його клімат, гідрографічні умови та льодову обстановку. Підводними порогами він відокремлений від Тихого та Атлантичного океанів.

Своєрідність гідрологічного режиму, чіткий поділ водної товщі на водні маси, наявність серединно-океанічних хребтів - риси, які характерні для цього океану. Як самостійний океан під назвою Гіперборейський він вперше був виділений Б. Вареніусом, а з 1845 року відомий під назвою Північний Льодовитий океан.

Берегова лінія океану дуже порізана, тому тут багато мілководних морів і заток. Характер берегів різноманітний - від скелястих, фіордових до низьких намивних.

За кількістю островів, загальна площа яких близько 4 млн. км², Північний Льодовитий океан посідає друге місце після Тихого океану. Всі острови материкового походження і знаходяться, в основному, на шельфі.

Геологічна будова і рельеф дна

Своєрідність будови дна Північного Льодовитого океану в тому, що іначні площі займає підводна окраїна материків, особливо шельф. Саме цим пояснюється мала пересічна глибина океану - близько 40% його площі мають глибини до 200 м.

Підводна окраїна материків. Майже 50% площі океану зайнято шельфом. Найбільший розвиток шельф має вздовж берегів Євразії - до 1500 км. Це найбільша шельфова зона у Світовому океані. Моря повністю лежать у межах шельфу. Баренцеве море має шельф максимальної ширини. У рельєфі океану домінують затоплені денудаційні поверхні, на яких добре помітні сліди материкових зледенінь четвертинного періоду. Розвинуті також акумулятивні рівнини зі значною потужністю осадових відкладів. Глибини Баренцевого моря складають 300-350 м.

На дні Карського моря добре помітні затоплені річкові долини. У Північному Льодовитому океані чітко виражене підводне продовження долин Обі, Єнісею, збереглися давні берегові лінії.

Для шельфу моря Лаптєвих та Східно-Сибірського моря характерні морські акумулятивні рівнини і підводні долини, а Чукотського моря - денудаційні рівнини.

Біля берегів Аляски розвинутий вузький абразійно-денудаційний шельф завширшки 100-200 км. Характерною рисою шельфу Канадського узбережжя є його роздрібленість, що і обумовлює складні обриси островів і наявність системи проток в грабенах. В грабенах в пліоцені текли річки, а потім вони були зайняті льодовиками і тому дуже схожі на троги. Материковий схил досить широкий, має складний, ступінчастий характер. У ньому багато значних за розмірами каньйонів. Материкове підніжжя Північного Льодовитого океану розвинуте біля гирл річок, а також у нижній частині каньйонів материкових схилів. За рельєфом це нахилена хвиляста рівнина.

Майже вся підводна окраїна материків - це окраїни Східно- Європейської, Сибірської та Північно-Американської платформ. Потужність земної кори тут змінюється від 35 км на шельфі до 15 км на материковому підніжжі.

Ложе океану. Представлене декількома досить обширними улоговинами, які відокремлені одна від одної підводними океанічними хребтами. Є дані, що улоговини - це місця занурення давніх платформе- нних структур. Так, фундаментом улоговини Нансена, що прилягає до шельфів Баренцевого і Карського морів, вважають палеозойську платформу. Ця улоговина вузька і досить глибока (5449м), дно її - плоска абісальна рівнина.

На північ від неї лежить улоговина Амундсена, у межах якої знаходиться Північний полюс. У західній частині цієї улоговини рельєф горбистий, а в центральній і східній - рівнинний.

Виділяється обширна Канадська улоговина (Бофорта) - найбільша улоговина ложа Північного Льодовитого океану, для якої характерний дуже складний рельєф. Її глибина 385 м. Між хребтами Ломоносова і Менделєєва лежить міжгірська улоговина Макарова. Особливістю всіх улоговин є значна потужність осадових порід.

Серединно-океанічні хребти. Північним продовженням Серединно- Атлантичного хребта є хребет Гаккеля, для якого характерна рифтова зона з добре вираженою рифтовою долиною. Рифтова зона перетинається великою кількістю паралельних один одному океанічних розломів. Подекуди зустрічаються окремі вулкани. Хребет Геккеля вузький. Вздовж рифтової зони знаходяться численні епіцентри землетрусів.

Підводний хребет Ломоносова завдовжки до 2000 км і завширшки до 200 км. - своєрідна гірська споруда, яка має структурний зв'язок

із складчастою системою Верхоянського хребта. Це масивна споруда з крутими схилами, розчленована підводними каньйонами з вирівненою поверхнею гребеня. Гребінь хребта вкритий осадовою товщею потужністю до 300 м. На думку вчених, хребет Ломоносова є, очевидно, палеозойською складчастою спорудою. Проте є думка, що цей хребет є елементом ложа океану. Про це, зокрема, свідчать і геофізичні дані (швидкість хвиль на різних глибинах підтверджує наявність земної кори материкового типу).

Хребет Менделєєва тривалий час вважався більш давнім, ніж хребет Ломоносова. Він коротший, має брилову структуру. Однак сучасні дані дають підставу стверджувати, що обидва хребти утворилися в каледонський час, а потім зазнавали омолодження.

Поверхневі донні відклади Північного Льодовитого океану в основному теригенні, утворилися головним чином виносами річок. Це пісок та мули. Органогенних відкладів зовсім мало. Під ними знаходяться неорганічні та органічні мули, часто з домішками вапнякового матеріалу. У глибоководних западинах поширені глинисті мули.

Донні відклади в Північному Льодовитому океані мають велику потужність (до 2-4 км), що і пояснює значне поширення плоских абісальних рівнин. Якісний склад донних відкладів на значних глибинах невідомий (глибоководне буріння не проводилось).

В океані відкрито понад 70 родовищ нафти, найбільші з них знаходяться на шельфі Росії і Канади.

Клімат

Кліматичні умови визначаються положенням Північного Льодовитого океану в арктичному поясі, для якого характерна незначна кількість тепла. Близько 75% сонячної радіації відбивається від криги, що вкриває більшу частину цього океану.

Взимку над океаном встановлюється стійка область високого тиску. Холодне сухе арктичне повітря в цей час може проникати у внутрішні райони материків і викликати значне пониження температури повітря не лише в помірному, а й у субтропічному поясі.

Влітку панує циклонічна діяльність внаслідок формування над обширною поверхнею південної частини океану поясу низького тиску. Це результат збільшення надходження сонячної радіації, а також проникнення помірних теплих повітряних мас. Починає танути крига (цьому процесу сприяє і стік річкових вод). У центральних районах крига тримається на протязі всього року.

У цілому на протязі року над океаном переважають арктичні повітряні маси, для яких характерні низька температура, сухість, значна прозорість. Середня температура повітря взимку в різних районах Північного Льодовитого океану коливається від +3° до -40°, а влітку від 0° до + 10°. Влітку часто спостерігається значна хмарність та тумани (іноді 4-5 діб).

Атмосферні опади випадають,як правило, у вигляді снігу, а влітку

• у вигляді мокрого снігу. Дуже рідко йдуть дощі. Пересічна кількість опадів від 150 до 300 мм на рік. Сніговий покрив незначної висоти і влітку майже зникає.

Біля берегів Європи клімат океану не такий суворий, як поблизу Азії чи Північної Америки, бо сюди постійно надходять теплі води Атлантики. їх приносять, головним чином, Північно-Атлантична течія та її відгалуження. Ці теплі води є потужним збудником атмосферних процесів над Північним Льодовитим океаном. Взимку вони передають свій величезний запас теплої енергії холодному арктичному повітрю. Це є причиною того, що над океаном температура нижче -40° фіксується набагато рідше, ніж на сусідніх ділянках суші, де температура нерідко досягає -70°.