- •Із секретів поетичної творчості
- •Роль свідомості в поетичній творчості
- •Закони асоціації ідей і поетична творчість
- •Поетична фантазія
- •1. Роль змислів у поетичній творчості
- •2. Поезія і музика
- •3. Змисл зору і його значення в поезії
- •Поезія і малярство
- •5. Як поезія малює мертву природу?
- •6. Що таке поетична краса?
- •З остатніх десятиліть XIX в.
5. Як поезія малює мертву природу?
Маляр малює природу при помочі ліній і кольорів. А як малює поет?
Ми вже говорили про способи, якими поет осягає кольористичні ефекти, хоча, розуміється, ті ефекти ніколи не можуть бути такі безпосередні, як у маляра. Маляр дає нам враження кольорів, поет викликає тільки спомини кольорів; маляр апелює безпосередньо до змислу, поет — до уяви. Се перша і дуже важна різниця.
Друга, ще важніша, лежить в тім, як поет малює лінію. Маляр малює її просто, кладе її перед наші змисли; поет не може зробити сього, він мусить способами, властивими поезії, викликати в нашій уяві образ лінії, і тут виявляється величезна різниця між поезією і малярством. Візьмім для прикладу придніпрянський пейзаж: високий берег, яр, село внизу, ще нижче Дніпро, за Дніпром на березі каплиця. Маляр покаже нам усе те кількома рисами, закріпить контури на папері так, як вони являються його оку в своїй лінійній недвижності, в спокою. Поет малює сей пейзаж ось як (Шевченко, II, 89):
Із хмари тихо виступають
Обрив високий, гай, байрак;
Хатки біленькі виглядають,
Мов діти в білих сорочках
У піжмурки в яру гуляють;
А долі сивий наш козак
Дніпро з лугами вигравав...
І Трахтемиров геть горою
Нечепурні свої хатки
Розкидав з долею лихою...
163
Навіть лишаючи на боці порівняння, ми бачимо, що поет вніс у свій малюнок повно руху. Обрив, гай, байрак у нього не стоять перед очима, виступають; хатки не просто біліються, а виглядають; Трахтемиров мов спересердя розкидав свої хати і т. д. Таку саму процедуру ми бачимо на кожнім кроці. Вона почасти лежить уже в мові і має своє джерело в стародавнім, антропоморфічнім погляді на природу, що панував тоді, коли творилася мова, а почасти в нашій психології і в тім несвідомім зчіплюванню образів, що є в значній часті основою нашого думання. Ми говоримо: сонце заходить, гора піднімається високо, шлях спускається круто вниз, степ стелиться рівно, яр біжить викрутасами, вулиця простягається просто і т. д. Ми вживаємо соток таких зворотів у мові, не думаючи про те, що се звороти наскрізь поетичні, що, власне, се й є спосіб малювання словами мертвої природи. «Коли я, — пише дю Прель, — стоячи перед горою, поводжу очима по її контурах, як вона піднімається з низу до самого вершка, і не побачу крутих ліній, то скажу: гора звільна підноситься, або злегка підноситься. Оба ті вирази дуже інтересні, і вони — хоч, зрештою, взяті навгад приклади з дуже обширної купи подібних — варті ближчого розбору, тим більше, що, тільки вглибляючися в дух мови, ми можемо вияснити собі процес естетичної уяви і закінчити безплодну суперечку між формалістичною і ідеалістичною естетикою. «Гора підноситься звільна». Відки приходить до сього наша мова, що для означення відносин у
164
просторі уживає слів, що означають відносини в часі? Здається, що на се є тільки одна відповідь: коли мій зір пробігає по контурах гори, то мусить, власне, підніматися звільна — подія часова; сю діяльність ока я переношу на предмет, немовби сама гора, як яка водяна хвиля, власне, перед моїми очами піднімалася вверх, і для того говорю: «гора піднімається звільна».1 Мені здається, що, крім сеї одної причини, є ще й друга — коли не завсіди, то дуже часто, а власне, згаданий уже вище антропоморфізм, про котрий будемо говорити пізніше. Тут нам треба тільки зазначити і добре відтінити, що поет малює природу — оживлюючи її, малює лінії при помочі рухових образів. У Шевченка:
Оттут, бувало, із-за тину
Вилась квасоля по тичині, -
немовби ми могли бачити той спіральний рух, який робить квасоля; на ділі ми бачимо тільки його результат. В іншім місці поет каже:
Ой три шляхи широкії
Докупи зійшлися
і так малює нам образ роздоріжжя серед поля. Або поле під млою він описує таким способом:
У неділю вранці-рано
Поле вкрилося туманом,
Dr. Karl du Prel, Psychologie der Lyrik, Beiträge zur Analyse der dichterischen Phantasie, Leipzig, 1880, 74.
165
немовби сей процес відбувався перед нашими очима. Мертвий киргизький степ він малює так:
Кругом тебе простягнулась
Трупом бездиханним
Помарнілая пустиня,
Кинутая богом,
де кожне підчеркнене слово показує нам лінії і контури при помочі образів доконаного руху. Так само малює поет степовий пожар:
А з яру
Встає пожар, і диму хмара
Святее сонце покрива.
І стала тьма.
Правда, дійсний образ такого пожару повний руху, але ж маляр мусив би той рух усунути і схопити з нього тільки певний характерний момент, якусь одну лінію і закріпити її на полотні; поет сим не зв'язаний, він той самий один момент бере, так сказати, in statu nascendi1 малює при помочі рухових, а не недвижно закріплених образів. У нього —
виступають
Широкії села
З вишневими садочками.
Захід сонця, улюблений малярський сюжет, він, хоч і сам маляр, рисує ось яким наскрізь драматичним способом:
1 [В стані народження (лат.)].
166
За сонцем хмаронька пливе,
Червоні поли розстилає
І сонце спатоньки зове
У синє море, покриває
Рожевою пеленою.
У нього «очерет без вітру гнеться», у нього український пейзаж виглядає ось як:
Он гай зелений похиливсь,
А он з-за гаю виглядає,
Ставок, неначе полотно,
А верби геть понад ставом
Тихесенько собі купають
Зелені віти.
Таких прикладів у самого Шевченка можна би ще назбирати чимало, не говорячи про інших великих поетів. І прошу завважити, що в більшині приведених ось тут прикладів ми маємо діло не з порівняннями, не з символікою, не з навмисними поетичними образами; поет силкується якнайпростіше передати те, що бачить чи то на ділі, чи в своїй уяві, силкується малювати, але малювати способом, властивим поетові, не малпуючи маляра. Я наведу ще для характеристики сеї прикмети поетичної творчості — малювання ліній контур при помочі рухових образів — два славні уступи з Гомерової «Іліади» — опис Пандарового лука і Ахіллового щита. Змалювати лук — для маляра найпростіша річ, се його домена. Натомість для поета, коли він хоче бути пластичним і дати не сам холодний опис і вимір, а дійсний образ, се велика штука. Гляньмо, як доконує сеї штуки батько грецької епопеї:
167
Швидко гладеньку стрільбу він ухопив, що точена з рога
Цапа гірського, якому він сам колись груди прострілив.
Як із скали скакав; там, у захищенім місці засівши,
Стрілив у груди йому, він затріпавсь і впав на каміння.
Роги йому з голови виростали на п'ядей шістнадцять.
Виточив їх і управив мистець рогового майстерства,
Вигладив гарно усе і придав обручки золотії.
Замість сказати, що був лук із цапового рога, має 32 п'яді від кінця до кінця, був точений, гладкий і окований золотими обручками, поет в ряді пишних образів, хоч і немногими словами, показує нам, як стрілець чатує на цапа, як убиває його, міряє його роги, як майстер точить, гладить і оковує лук. Так само радить собі поет і при описі Ахіллового щита: він показує нам, як на просьбу Ахіллової матері Тетіди Вулкан майструє той щит і прикрашує його штучними різьбами:
Сеє сказав і, лишивши її, повернувся до кузні,
Міхи звернув до горна і велів їм задимать щосили.
Двадцять тих міхів відразу задимало в печі огнисті,
Подуви різні шлючи у горни огнепального вітру,
Щоб то раз так, а раз сяк йому буть при роботі до ладу,
Як забажає Гефайст для довершення всякого діла.
Він до вогню положив непоборного спіжу у тиглях,
Цину при тім, і величнеє золото, й срібло блискуче,
Ковало потім упер у колоду і в правую руку
Молот могутній узяв, а кліщі взяв у ліву долоню.
Поперед всього він щит змайстрував металевий, великий.
Кований штучно зо спіжу, і втроє обвив ще довкола
Ясним його обручем і додав іще ретязі срібні.
П'ять було блях у щиті, а на верхній фігурок багато
Повиробляв на зразок велемудрого хисту худоги.
Землю створив він на ній, і розгойдане море, і небо,
Сонце, що вічно по нім оббігає, і місяць блискучий,
І всі знаки, що вінцем облягли небеса: тут Оріон Сильний,
Плеяд увесь рій, і Гіяди, й Медвідь, що то дехто
168
Возом небесним зове, і чатує він на Оріона,
І лиш один він ніколи і не ниряє в глиб Океану.
І далі йде довгий опис (XVIII, 489—579), як божеський майстер представив на тім щиті цілу масу побутових образів, і всі вони описані, власне, як сцени дійсного життя, повні руху і шуму, а не як мертві малюнки чи скульптури.
