Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Franko_I.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
1 Мб
Скачать
☆

5. Як поезія малює мертву природу?

Маляр малює природу при помочі ліній і кольорів. А як малює поет?

Ми вже говорили про способи, якими поет осягає кольористичні ефекти, хоча, розумієть­ся, ті ефекти ніколи не можуть бути такі без­посередні, як у маляра. Маляр дає нам вра­ження кольорів, поет викликає тільки спомини кольорів; маляр апелює безпосе­редньо до змислу, поет — до уяви. Се перша і дуже важна різниця.

Друга, ще важніша, лежить в тім, як поет малює лінію. Маляр малює її просто, кладе її перед наші змисли; поет не може зробити сього, він мусить способами, властивими пое­зії, викликати в нашій уяві образ лінії, і тут виявляється величезна різниця між поезією і малярством. Візьмім для прикладу придні­прянський пейзаж: високий берег, яр, село внизу, ще нижче Дніпро, за Дніпром на березі каплиця. Маляр покаже нам усе те кількома рисами, закріпить контури на папері так, як вони являються його оку в своїй лінійній не­движності, в спокою. Поет малює сей пейзаж ось як (Шевченко, II, 89):

Із хмари тихо виступають

Обрив високий, гай, байрак;

Хатки біленькі виглядають,

Мов діти в білих сорочках

У піжмурки в яру гуляють;

А долі сивий наш козак

Дніпро з лугами вигравав...

І Трахтемиров геть горою

Нечепурні свої хатки

Розкидав з долею лихою...

163

Навіть лишаючи на боці порівняння, ми ба­чимо, що поет вніс у свій малюнок повно руху. Обрив, гай, байрак у нього не стоять перед очима, виступають; хатки не просто біліються, а виглядають; Трахтемиров мов спересердя розкидав свої хати і т. д. Таку саму процедуру ми бачимо на кожнім кроці. Вона почасти ле­жить уже в мові і має своє джерело в старо­давнім, антропоморфічнім погляді на природу, що панував тоді, коли творилася мова, а по­части в нашій психології і в тім несвідомім зчіплюванню образів, що є в значній часті ос­новою нашого думання. Ми говоримо: сонце заходить, гора піднімається високо, шлях спу­скається круто вниз, степ стелиться рівно, яр біжить викрутасами, вулиця простягається просто і т. д. Ми вживаємо соток таких зворо­тів у мові, не думаючи про те, що се звороти наскрізь поетичні, що, власне, се й є спосіб ма­лювання словами мертвої природи. «Коли я, — пише дю Прель, — стоячи перед горою, пово­джу очима по її контурах, як вона піднімається з низу до самого вершка, і не побачу крутих ліній, то скажу: гора звільна підноситься, або злегка підноситься. Оба ті вирази дуже інтересні, і вони — хоч, зрештою, взяті навгад приклади з дуже обширної купи подіб­них — варті ближчого розбору, тим більше, що, тільки вглибляючися в дух мови, ми мо­жемо вияснити собі процес естетичної уяви і закінчити безплодну суперечку між формалі­стичною і ідеалістичною естетикою. «Гора під­носиться звільна». Відки приходить до сього наша мова, що для означення відносин у

164

просторі уживає слів, що означають відносини в часі? Здається, що на се є тіль­ки одна відповідь: коли мій зір пробігає по контурах гори, то мусить, власне, підніматися звільна — подія часова; сю діяльність ока я переношу на предмет, немовби сама гора, як яка водяна хвиля, власне, перед моїми очами піднімалася вверх, і для того говорю: «гора піднімається звільна».1 Мені здається, що, крім сеї одної причини, є ще й друга — коли не завсіди, то дуже часто, а власне, згаданий уже вище антропоморфізм, про котрий будемо го­ворити пізніше. Тут нам треба тільки зазначи­ти і добре відтінити, що поет малює при­роду — оживлюючи її, малює лінії при помочі рухових образів. У Шев­ченка:

Оттут, бувало, із-за тину

Вилась квасоля по тичині, -

немовби ми могли бачити той спіральний рух, який робить квасоля; на ділі ми бачимо тільки його результат. В іншім місці поет каже:

Ой три шляхи широкії

Докупи зійшлися

і так малює нам образ роздоріжжя серед поля. Або поле під млою він описує таким способом:

У неділю вранці-рано

Поле вкрилося туманом,

Dr. Karl du Prel, Psychologie der Lyrik, Beiträge zur Analyse der dichterischen Phantasie, Leipzig, 1880, 74.

165

немовби сей процес відбувався перед нашими очима. Мертвий киргизький степ він малює так:

Кругом тебе простягнулась

Трупом бездиханним

Помарнілая пустиня,

Кинутая богом,

де кожне підчеркнене слово показує нам лінії і контури при помочі образів доконаного руху. Так само малює поет степовий пожар:

А з яру

Встає пожар, і диму хмара

Святее сонце покрива.

І стала тьма.

Правда, дійсний образ такого пожару пов­ний руху, але ж маляр мусив би той рух усу­нути і схопити з нього тільки певний характер­ний момент, якусь одну лінію і закріпити її на полотні; поет сим не зв'язаний, він той самий один момент бере, так сказати, in statu nascendi1 малює при помочі рухових, а не не­движно закріплених образів. У нього —

виступають

Широкії села

З вишневими садочками.

Захід сонця, улюблений малярський сюжет, він, хоч і сам маляр, рисує ось яким наскрізь драматичним способом:

1 [В стані народження (лат.)].

166

За сонцем хмаронька пливе,

Червоні поли розстилає

І сонце спатоньки зове

У синє море, покриває

Рожевою пеленою.

У нього «очерет без вітру гнеться», у нього український пейзаж виглядає ось як:

Он гай зелений похиливсь,

А он з-за гаю виглядає,

Ставок, неначе полотно,

А верби геть понад ставом

Тихесенько собі купають

Зелені віти.

Таких прикладів у самого Шевченка можна би ще назбирати чимало, не говорячи про ін­ших великих поетів. І прошу завважити, що в більшині приведених ось тут прикладів ми ма­ємо діло не з порівняннями, не з символікою, не з навмисними поетичними образами; поет силкується якнайпростіше передати те, що ба­чить чи то на ділі, чи в своїй уяві, силкується малювати, але малювати способом, властивим поетові, не малпуючи маляра. Я наведу ще для характеристики сеї прикмети поетичної творчо­сті — малювання ліній контур при помочі ру­хових образів — два славні уступи з Гомерової «Іліади» — опис Пандарового лука і Ахіллового щита. Змалювати лук — для маляра найпростіша річ, се його домена. Натомість для поета, коли він хоче бути пластичним і дати не сам холодний опис і вимір, а дійсний образ, се велика штука. Гляньмо, як доконує сеї штуки батько грецької епопеї:

167

Швидко гладеньку стрільбу він ухопив, що точена з рога

Цапа гірського, якому він сам колись груди прострілив.

Як із скали скакав; там, у захищенім місці засівши,

Стрілив у груди йому, він затріпавсь і впав на каміння.

Роги йому з голови виростали на п'ядей шістнадцять.

Виточив їх і управив мистець рогового майстерства,

Вигладив гарно усе і придав обручки золотії.

Замість сказати, що був лук із цапового рога, має 32 п'яді від кінця до кінця, був то­чений, гладкий і окований золотими обручка­ми, поет в ряді пишних образів, хоч і немно­гими словами, показує нам, як стрілець чатує на цапа, як убиває його, міряє його роги, як майстер точить, гладить і оковує лук. Так са­мо радить собі поет і при описі Ахіллового щита: він показує нам, як на просьбу Ахіллової матері Тетіди Вулкан майструє той щит і прикрашує його штучними різьбами:

Сеє сказав і, лишивши її, повернувся до кузні,

Міхи звернув до горна і велів їм задимать щосили.

Двадцять тих міхів відразу задимало в печі огнисті,

Подуви різні шлючи у горни огнепального вітру,

Щоб то раз так, а раз сяк йому буть при роботі до ладу,

Як забажає Гефайст для довершення всякого діла.

Він до вогню положив непоборного спіжу у тиглях,

Цину при тім, і величнеє золото, й срібло блискуче,

Ковало потім упер у колоду і в правую руку

Молот могутній узяв, а кліщі взяв у ліву долоню.

Поперед всього він щит змайстрував металевий, великий.

Кований штучно зо спіжу, і втроє обвив ще довкола

Ясним його обручем і додав іще ретязі срібні.

П'ять було блях у щиті, а на верхній фігурок багато

Повиробляв на зразок велемудрого хисту худоги.

Землю створив він на ній, і розгойдане море, і небо,

Сонце, що вічно по нім оббігає, і місяць блискучий,

І всі знаки, що вінцем облягли небеса: тут Оріон Сильний,

Плеяд увесь рій, і Гіяди, й Медвідь, що то дехто

168

Возом небесним зове, і чатує він на Оріона,

І лиш один він ніколи і не ниряє в глиб Океану.

І далі йде довгий опис (XVIII, 489—579), як божеський майстер представив на тім щиті цілу масу побутових образів, і всі вони описа­ні, власне, як сцени дійсного життя, повні руху і шуму, а не як мертві малюнки чи скульп­тури.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]