3.2. Проблеми психології в рукописних курсах викладачів філософії Києво-Могилянської академії

У першій половині ХУІІІ століття Києво-Могилянська академія, за словами відомого історика цієї установи Ф.Титова, переживала епоху повного свого розквіту під час якої зажила «заслужену славу в історії всенародно російської просвіти», в тому разі і в царині вітчизняної філософсько-психологічної думки (П.Пелех).

Тому невипадковим, вважаємо, можна пояснити той гострий інтерес як дореволюційних, так і вітчизняних дослідників саме до цього періоду діяльності Києво-Могилянської академії, про що свідчить навіть той простий факт наявності на сьогодні доволі значної кількості публікацій, що присвячуються, і не без підстав, вказаному часовому проміжку діяльності академії (1).

Проте, за всією вагомістю питань, що висвітлюються і наразі подаються у сучасних публікаціях, відповідь щодо конкретного змісту психологічних поглядів значного корпусу викладачів філософії вказаного, а також більш раннього (ХУІІ) і подальшого (друга половина ХУІІІ століття) періоду просвітницької діяльності академії, , залишається відкритою.

Незважаючи на відносно численний обсяг літератури, присвяченої різним аспектам діяльності Києво-Могилянської академії питання збагачення наявної джерельної бази залишається одним із важливих напрямів джерелознавчих розвідок, які були предметом спеціальної уваги як доререволюційних, так і сучасних дослідників цієї непростої, вкрай актуальної дослідницької проблеми (2).

В цьому сенсі, упорядкування наявної, а також встановлення й ідентифікація авторської приналежності значної кількості рукописних курсів, зокрема філософських, які читалися у Києво-Могилянській академії упродовж всього часу її існування, становить неабияку за своєю важливістю проблему, адже дає можливість дослідникові ( в даному разі історику психології) визначитися в оцінках творчого здобутку як окремих носіїв психологічної думки в КМА, так і у змістові узагальненої характеристики логіки становлення й розвитку досліджуваної предметної галузі в цілому.

Безсумнівно, систематизований виклад джерел, що містять психологічний зміст, являє для історика психології обов’язкову передумову, недотримання якої не може не перетворювати результати його праці у хаотичну мозаїку особистісних уподобань.

Отже, мета публікації, що подається нижче, полягає в усуненні певної довільності у доборі дослідником предмета аналізу (філософських курсів), з одного боку, і задоволенні принципу спадкоємності у дослідженні закономірності поступу психологічної думки – з іншого

Зазначимо, що з часу виявлення М.В.Нічик у 1977 році у бібліотеці ім.Оссолинських у Вроцлаві (Польша) двох примірників філософських творів К.Саковича, зокрема, «Аристотетелівські проблеми, або Питання про природу людини», Краків, 1620 і «Трактат про душу», Краків, 1625 р., у історико-філософській літературі все міцніше утверджується теза про те, що саме змістом вказаних вище творів, що викладалися К.Саковичем під час перебування його на посаді ректора Києво-Братської школи (1620-1624) у формі лекційних курсів з риторики та філософії, і був покладений початок професійної філософської і психологічної освіти.

Щодо поглядів К.Саковича як однієї із «найзагадковіших постатей кінця ХУІ-початку ХУІІ ст» (Бичко А.) на проблему душі, то, на думку авторів присвяченої особі і творчості К.Саковича окремої монографії, останній «стояв на рівні і навіть до деякої міри випередив західноєвропейську філософську думку» (3).

І тим не менш, відсутність на теперішній час більш вагомих свідчень на користь висунутого припущення про викладання змісту наведених вище філософських творів К.Саковича у період його ректорування( чи то у формі студентських записів, чи то у спогадах вихованців і наступників К.Саковича на посаді викладача філософії) не дає нам підстав не погодитися із задокументованим П.М.Пелехом і М.В.Симчичем фактом (наявність авторського рукопису) приналежності першого за часом філософського (а отже, і психологічного)) курсу Йосифу Кононовичу-Горбацькому, прочитаного ним у Київському колегіумі у 1639-1640 навчальному році, курсу, яким і було покладено зачинання практики складання рукописної спадщини, психологічна складова якої і становить предмет обговорення даної публікації.

Таким чином, першим, кому випала честь покласти початок історії викладання у Києво-Могилянському колегіумі курсу філософії, зокрема логіки як частини останньої (1639-1640), був запрошений зі Львова на посаду професора риторики (1635 – 1636), незабаром і професора філософії (трирічний курс якої (1639 – 1642), на жаль, не зберігся) Осип Кононович Кононович-Горбацький (- 1653).

У період від 1642 до 1646 рр. Кононович-Горбацький перебував на посаді ректора Києво-Могилянського колегіуму, водночас і ігумена Київського Михайлівського Золотоверхого монастиря. Із 1650 і до своєї кончини (1653р.) – в сані єпіскопа Мстиславського, Оршанського і Могильовського [14].

На посаді професора риторики Кононович-Горбацький залишив курс «Оратор Могилянський, прикрашений найдосконалішими ораторськими розділами Марка Тулія Цицерона», що є першим, найдавнішим курсом риторики в Україні, а на посаді професора філософії «Підручник з логіки» (Subsidium logicaе), що входив до курсу філософії який містив у собі питання мотивації, волі, свідомості, особистості, мислення тощо. За розвідкою П.М. Пелеха, одного з перших дослідників цього рукопису, останній містив у собі також окремий розділ про душу (Tractatus de anima), який, на жаль втрачений.

Проте, навіть і за цієї сумної обставини, збережений у запису І. Гізеля вказаний рукопис (Діалектика: «Subsidium logicae» (Вступ до логіки») Напис у кінці діалектики: «Atque haec sufficiant de modis sciendi, quod cedat ad honorem Dei O[ptimi] M[maximi] Beatissimaeque Mariae Virginis, nec non utilitatem studiosorum, Anno 1639 Novembris 1 Feria 6-ta secundum vetus Calendarium sub R[reverendo] In Ch[risti] P[atre] Jo[sepho] K[ononowicz] H[orbacki] P[rofessore] philosophiae» («І цього хай буде достатньо про способи пізнання, що має служити на честь [ щонайбільшого] Бога та Найблаженнішої Діви Марії, а також на користь спраглих до знання року 1639, 1 листопада, ферія 6, відповідно до старого календаря, під керівництвом в[сечесного] в Хр[исті] о[тця] Йосифа] К[ононовича]-Г[орбацького], п[рофесора] філософії»).

Логіка: «Controverisiae logicales in universam Aristotelis Stagiritae organi

constructionem» («Логічні суперечності щодо універсальної структури "Органону" Аристотеля Стагірити»). Зміст: «Index totius logicae» («Зміст всієї логіки») «як дуже важливий, за висновком П.М.Пелеха, для історії вітчизняної психології ХУІІ століття» дає можливості отримати певні відомості щодо змісту поглядів автора стосовно низки питань, які складали предмет обговорення народжуваної окремої галузі наукового пізнання душевглного світу людини психологічної дисципліни.

І тим не менше, через відсутність повного тексту перекладу зазначеного курсу сучасний дослідник історії психології змушений і досьогодні задовольнятися побіжними інтерпретаціями психологічних поглядів Й.Кононовича-Горбацього (4), а отже залишаючи задачу отримання повної картини психологічного доробку автора на невизначену перспективу.

Більше поталанило учню Й.Кононовича-Горбацького, автору першого в Україні систематичного курсу з психології Іннокентію Гізелю (1600 – 1683), якому присвячено чимало праць біографічного (5), філософського (6) і психологічного (7) спрямування.

Курс психології (Tractatium de anima) входив до загального курсу філософії «Про всю філософію» (Opustotius philosophiae).що читався І. Гізелем впродовж 1645 – 1647 навчальних років.

. Як і у попередньому випадку, повний текст рукопису І.Гізеля, який зберігається в Інституті рукопису Національної академії України ім. В.Вернадського, терпляче чатує на свого видавця.

Оголошена нещодавно видавництвом «Свічадо» видання повного зібрання творів І.Гізеля припинилося, на жаль, на другій книжці першого тому (Див.Твори Інокентія Гізеля у 3-х томах (упорядкування, відповідальний редактор,вступна стаття та довідковий апарат – Л.Довгої). – Львів.:Свічадо,2009.- Т.1.-Кн.2.), поділивши тим самим сумну долю інших амбіційних проектів (маємо на увазі нездійсненний проект видання творів С.Яворського).

Майже за 40-річної перерви викладання курсу філософії у Києво-Могилянському колегіумі було відновлено вихованцем Києво-Могилянського колегіуму,«одним із кращих професорів того часу» (Ф.Титов) Олександром (Йоасафом) Кроковським (бл. 1648 – 1718 рр.).

Із залишеної Й. Кроковським спадщини на теперішній час ідентифіковано прочитані ним два філософських курса, що викладалися ним у 1685 – 1686 («Introductio in universam Aristotelis philosophiam brevi methodo nobili juventuti Polonae tradita Anno a partu virgineo tradita 1684» («Вступ до загальної Аристотелевої філософії, стисло викладений шляхетній польській мо­лоді 1684 року того, хто народжений від Діви») («Диспут, що розглядає метафізику і 1686-1688.

Саме до складу цього курсу, за розвідкою П.М. Пелеха, входить психологічний трактат під назвою «Трактат, що стосується книг Аристотеля про душу».

Наразі історик психології має задовольнятися бібліографічними довідками (8), оприлюдненими у 1976 році невеличкими фрагментами перекладу І.В. Паславським розділу з логіки зазначеного вище курсу Й. Кроковського (9), а також інформацією анотаційного зарактеру,зробленої психологом на початку 50-х років минулого століиия (10) .

Через відсутність на сьогоднішній день оприлюдненого філософського курсу Й. Кроковського, передовсім того його розділу, де розглядаються питання психології, відома на сьогодні інформація може послугуватися для історика психології серьозним аргументом для більш докладного аналізу психологічного змісту згаданого розділу, разом з цим і для отримання інфорації, достатньої для повноцінного висвітлення психологічних установок напівзабутого на сьогодні автора.

На відміну від своїх попередників (за виключенням, мабуть, І. Гізеля) особа, життєвий шлях і творча спадщина Стефана (Симеона) Яворського (1658 – 1722) привертала й притягує до себе особливу увагу з боку істориків різного спрямування (11).

Дворічний філософський курс був прочитаний ним у 1691-1693 навчальних роках («Agonium philosophicum in arena gymnadis Mohilaeanae Kijovensis Orthodoxa Rossiacis agonothetis apertum ad majorem ejus gloriam, qui olim gyganthaeo passu mortalitatis nostrae ingressus fuerat stadium novus ex comprehensore viator patris unigena ad augendum hyperduliae cultum beatissimae ejus matris per montana Judeae olim festinantis anno Domini 1691 die 7 septembris» («Філософське змагання, відкрите на арені Києво-Могилянського гімназіуму для руських православних борців на більшу славу того, хто колись вступив гігантським кроком на нашу смертну дистанцію, як подорожній, єдинородний син Отця, щоб збільшити почитання діянь найблаженнішої Його матері, яка колись поспішала по горбах Юдеї року Господнього 1591,7-го вересня»).

За традицією курс психології під назвою «Психологія, або трактат про душу» входив до курсу фізики, оприлюднення якого чекає на свого дослідника, який має і дотепер задовольнятися невеличкими фрагментами його перекладу або нечисленними тлумаченнями його автентичного змісту(12).

Уведення у заголовку вказаного вище курсу терміну «психологія» відзеркалено «нові концептуальні зрушення у тлумаченні людської природи», «певні концептуальні трансформації», «симптоми змін» у напрямку дедалі більшої раціоналізації вчення про душу, тощо (13).

На думку В.А. Роменця, віднайдення Р. Гокленом і О. Касманом терміну «психологія» засвідчило «великі відкриття в галузі психології», що і призвело до спроби виокремлення психології як самостійної галузі науки (14). Аналогічного погляду дотримується і відомий французький історик психології И.Брес, хоча і із певними обмеженнями: наявність терміну не супроводжувалося, на його думку, оформленням відповідного йому «епістемологічного напрямку» (15).

Відповідь щодо випадковості чи умисної відмови С. Яворським від традиційної практики позначення змісту розділу про душу новим терміном «психологія» може дати лише конкретний аналіз повного змісту прочитаного ним курсу. Наразі широкому загалу відомий зміст лише перших двох курсів (див. Стефан Яворський. Філософські твори. У трьох томах. – Київ.: Наукова думка, 1992. – Т.1. – 629 с.)

На жаль, відсутність до сьогодні оприлюдненого повного курсу фізики, а також метафізики суттєво ускладнює цілісну оцінку психологічного доробку його автора. Залишаючись у сподіванні на таку можливість маємо лише констатувати, що прочитаний С. Яворським психологічний курс має винятковий інтерес для дослідження історії вітчизняної психології.

Найближчі наступники С. Яворського на посаді професора філософії, був вихованець Києво-Могилянського колегіуму Прокопій Колачинський (1693-1695) (16)

Прочитаний П.Колачинським впродовж 1693-1695 навчальних років філософський курс («Meta scientiarum, ad quam omnis rationalium discursuum intellectus, Aristotelico decertans agone, coronatur, sub augustissimis omni vero expetitis novae cunctorum desideriorum Metae Mariae nataliti³s, nobili Roxolanae juventuti ad eruditum stagiritae palaestrae certamen in olympo Mohylaeano Kijoviensi Anno ex quo aeterna sapientia in Olympo Golgotae ad metam crucis gloriosae decertavit 1693 proposita» («Мета науки, до якої коронований кожен розум раціональних дискурсів, який бореться на аристотелівському змаганні... викладена шляхетній роксоланській молоді до освіченого змаган­ня стагиритських палестрів на Києво-Могилянському Олімпі 1693 року від тоді, коли Вічна Мудрість на Олімпі Голгофи змагалася до мети — славного розп'яття») містить розділ з фізики, до якого за традицією входив курс психології. Зазначимо, що авторськість філософського курсу П. Колачинського наразі достеменно не атрибутовано і супроводжується у відповідній літературі приставкою «імовірно» (17).

За свідченням П.М.Пелеха, прочитаний впродовж наступних навчальних років(1699-1702) Іннокентієм Поповським філософський курс («Universa philosophia comentariis scholasticis illustrata doctrinam peripateticam complectens ingenuo roxolano auditori exposita» («Загальна філософія, що містить перипатетичне вчення, прикрашена шкільними комента­рями, викладена шляхетним роксоланським слухачам»), містить у своєму складі розділ «Psichiologia», зміст якого, за розвідкою П.М.Пелеха, майже повністю збігається із аналогічним текстом свого попередника (С.Яворського). Проте історика психології, вважаємо, не може не зацікавити і відмінності між цими курсами, які можуть дати остаточну відповідь на питання щодо оригінальності психологічного мислення автора зазначенго курсу, відтак і на доцільність залучення цього імені до шереги постатей, які вартують на своє місце на шпальтах психологічної історіографії.Невідомість тексту вказаного розділу відтерміновує бажану відповідь на невизначений час.

Місце І. Поповського на посаді викладача філософії посів Христофор Чарнуцький (-1726) ( , який читав філософський курс протягом 1702-1706 навчальних років (Діалектика: «Manoductio ad logicam sive dialectica generosae juventuti ad rationalem philosophiam exporrecta et rectae rationis tramite in majorem primi et ultimi termini nostri Dei ter optimi maximi gloriam et ingentem stagiritarum utilitatem exemplis a peverendo patre Christophoro Czarnucki 97ï/59 illustrata anno Aeternae Incarnatae Sapientiae 1702 septembris octavo» ( «Підручник з логіки, або діалектика, викладене шляхетній молоді перед раціональною філософією на полі Києво-Могилянському рівною стежиною розуму, на більшу славу першої й останньої мети нашої — Бога, тричі найкращого, найбільшого — і висвітлене на велику користь люду стагіритського через приклади всечесним отцем Христофором Чарнуцьким в році Вічної Втіленої Мудрості 1702, 8 вересня»).

Логіка: «Organum Aristotelis seu aurea scientiarum clavis ad universam rationalis philosophiae portam assertionibus et disputationibus in collegio Kijovomohileano adornata ac generosis mentibus felicissime exporrecta Anno incarnatae sapientiae 1702 octobri die 23» («Органон Аристотеля, або Золотий ключ наук до дверей універсальної філософії пізнання, прикрашений твердженнями й диспутами в Києво-Могилянській колегії, найласкавіше викладе­ний шляхетним умам 23 жовтня 1702 року Втіленої Мудрості»).

Фізика: «Philosophia naturalis seu physica disputationibus in academo Kihovomohileani collegii ad majorem Dei Ter Optimi, Maximi gloriam et pretiosissimae Dei Parentis sanctorumque patronorum Rosiae nempe Antonii et Theodosii Pieczeriensium illustrata et generosis stasitis exporecta ab anno incarnati verbi 1703,14 maii usque ad annum 1704»( «Філософія природи, або фізика, через диспути в академічній Києво-Могилянській колегії на більшу славу Бога, тричі найліпшого й найбільшого, і найдорожчої Богородиці, і святих за­хисників Русі, а саме Теодосія й Антонія Печерських, висвітлена і благородним школярам вик­ладена року Втіленого Слова 1703, 14 травня, і аж до 1704»).

Метафізіка: «Philosophia ultranaturalis seu metaphysica disputationibus atque questionibus illustrata in Collegio Kijovomohileano ànno incarnatae sapientiae 1704, die 7 Aprilis» («Філософія надприродного, або метафізика, висвітлена через диспути і питання в Києво-Могилянській колегії року Втіленої Мудрості 1704, 7 квітня»), і в зв’язку з раптовою смертю свого наступника (Ілларіона Ярошевицького) знову повернувся впродовж наступних двох навчальних років до викладаннґ курсу філософії (Логіка: «Philosophia rationalis universa seu Logica, disputationibus illustrata, Deo Ter Optimo Maximo consecrata, aeternae incarnatae sapientiae praeciosissimae parenti dicata anno Domini 1704»(«Загальна філософія пізнання, або логіка, прикрашена диспутами, присвячена Богові, тричі найліпшому і найбільшому, запропонована Родительниці Вічної Втіленої Найвитонченішої Мудрості року Господнього 1704» Фізіка: «Philosophia naturalis seu physica disputationibus illustrata anno 1705 die 23 mai inchoata Kijoviae sub felicissimis auspiciis et magnis Rossiae luminibus nempe Barlaam Jasinski metropolita Kijoviensis Cathedrae Halicensis et totius Rossiae et Ioasapho Krokowski Thaumaturgi caeli pieczariensis Abbate Singularissimis Collegii Kijovo-Mohylaeani ðatronis» («Філософія природи, або фізика, прикрашена диспутами, розпочата в Києві 23 травня 1705 року під покровом найщасливіших провісників і великих світочів Русі, а саме Варлаама Ясинсь-кого, митрополита Київського, Галицького й усієї Русі, і Йоасафа Кроковського, архімандрита чудотворного монастиря Печерського, єдиними покровителями колегії Києво-Могилянської»).

Метафизіка: «Philosophia ultranaturalis seu metaphysica in Ñollegio Kijovomohileano anno incarnatae sapientiae 1706 Mai 6ta inchoata atque disputationibus illustrata» ( «Філософія надприродного, або метафізика, в колегії Києво-Могилянській року Втіленої Мудрості 1706, 6 травня започаткована і диспутами прикрашена»).

На жаль, конкретний зміст прочитаних Х. Чарнуцьким філософських курсів, що містять у собі, за відомістю П.М.Пелеха, розділи психології, залишається, як і всіх наведених вище попередників, утаємничим для сучасного історика психології, який змушений наразі задовольнятися загальними констатаціями про те, що «як учений Чарнуцький належав до прогресивної частини професорів Академії перехідного періоду до Нового часу», а його філософські курси, так само як і інших професорів академії, «підготували грунт для подальшого розвитку прогресивної суспільно-політичної, філософської і мовознавчої думки в Україні».

Маловтішною для історика психології є мимохідь наведена першим довоєнним дослідником психологічної думки в Києво-Могилянській академії П. М. Пелехом інформація стосовно уявлення Х. Чарнуцького про походження матерії і ґенезу особистості. В цьому зв’язку не можемо не послатися на ту увагу до постаті Х. Чарнуцького, «як найбільш помітного професора Києво-Могилянської академії», яка надається в сучасній Росії дослідниками філософської спадщини духовно-академічних установ першої половини ХVIII століття [20].

Певною компенсацією цієї прикрої для істориків української психології прогалини можуть слугувати прізвища учнів Христофора Чарнуцького (нагадаємо , що по завершенню викладання філософського курсу Х. Чарнуцький виконував з 1706 по 1708 р. обов’язки ректора академії, відповідно і професора богослов’я, а з 1708 – по 1709 – ректора київської академії), які залишили помітний слід в історії української і російської духовної культури.

Це, зокрема, перекладач, церковний діяч, автор численних богословських праць, єпископ Рязанський і Муромський, викладач філософії, водночас і перфект Слов’яно-греко-латинської академії (1709-1711) – Гавриїл Бужинський (1680-1731).

Не залишилися без уваги нащадків і такі учні Х. Чарнуцького, як згадуваний нами вище Теофілакт Лопатинський (бл. 1680-1741) і Амвросій Юшкевич (бл. 1690-1745) – автор багатьох богословських праць і проповідей, засновник Псковської духовної семінарії, архієпископ Новгородський і Великолуцький.

Після нетривалої перерви, коли курс філософії (1706-1708) читав Теофан Прокопович (1677-1736), який ,на жаль, не залишив нам самостійної праці з питань психології, проте компенсував це викладенням у підручнику з риторичного мистецтва (21) питань з психології емоцій оригінальні уявлення, яким , за висновком П.М.Пелеха, у попередніх курсах з психології приділялося мало місця, курс психології знову віднайшов своє місце у його наступника Сильвестра Піновського (22), а саме – у другому курсі з філософії, прочитаного ним у 1713-1715 навчальних роках («Disputationes philosophiae in Collegio Kievomohilaeano Roxolano Generosae indoli propositae anno Domini 1713 die 9 septembris» («Філософські диспути, в роксоланській Києво-Могилянській колегії шляхетній молоді вик­ладені 9 вересня 1713 року»), який містить, за даними П.М.Пелеха, трактат «De anima in commune» (Про душу взагалі), у якому розглядаються питання про душу та її природу і потенції, про відчуття (зовнішні і внутрішні), про розумну душу та її сутність, про інтелект, волю та її свободу. Курс читався С.Піновським понад двох місяців. На теперішній час повний текст вказаного курсу залишається не оприлюдненим.

Переміщення С. Піновського на посаду ректора КМА, водночас і професора богослов’я, звільнило місце для наступного викладача філософії, яким був випускник Ки\во-Могилянської академії Йосиф Волчанський ( -1745) (23).

На сьогодні відомі два філософські курси, прочитані Й. Волчанським у 1715-1717 і 1717-1719 навчальних роках. Курс психології «De corpore anamati» (Про живе тіло), за П.М.Пелехом, міститься на арк. 866-946 другого курсу філософії («Philosophia universa doctrinam peripatheticam ad mentem principis philosophorum Arisotelis Stagyritae complectens commentationibus scholasticis illustrata atque in alma Kojovensi Academia Orthodoxa Mohiliana ingenuo auditori Roxolano extructa annis Domini 1717 et 1718 optimo professore ac ordinario praefecto protunc scholarum R[everendo] Patre Josepho Wolczanski» («Загальна філософія, що вміщує перипатетичне вчення відповідно до поглядів князя філо­софів Аристотеля Стагирита, прикрашена шкільними трактатами і викладена у шляхетній Київській Могилянській православній академії шляхетному роксоланському слухачеві 1717 і 1718 років Господніх найкращим професором і на той час ординарним префектом шкіл всечес-ним отцем Йосифом Волчанським») і , як у всіх попередніх випадках, залишається у рукопису.

Щоправда, останнім часом зусиллями російського дослідника віднайдено студентські записи філософських курсів Й. Волчанського, що зберігаються у фонді відділу рукописів Новгородської духовної семінарії, а також два примірники першої частини теологічного курсу, які зберігаються у Московській духовній академії (24). Не виключено і наявність інших рукописів Й.Волчанського, оприлюднення яких дало б змогу отримати повну інформацію щодо авторського погляду автора на порушені ним питання психології.

У зв’язку із виконанням Й. Волчанським обов’язків ректора КМА посаду професора філософії отримав вихованець КМА Іларіон Левицький (25).

За свідченням П. М. Пелеха, І Левицьким було було прочитано два курси філософії у 1719-1721 і 1723-1725 навчальних роках. Найповніший, з них, за П.М.Пелехом, є перший курс (Діалектика: «Appia trita seu àtrium scientiae philosophicae vulgo dialectica dicta, quae intellectus neophilosophorum conducit atque dirigit ad consequendum finem et cognoscendum unum, verum, bonum, utile et honestum juxta illud appulimus placidumque tenet jacto anchor a portum sit nostro cinosuram mari, nunc sit amabile nautis 861, anno 1719 octobri 2, sub R[everendo] P[atre] Hillarione Lewicki tractata» («Протоптана дорога, або передпокій філософської науки, названа діалектикою, яка веде й організовує розум нових філософів до відповідної мети і пізнання єдиного, істинного, доброго, корисного і порядного, викладена 2 жовтня 1719 року всечесним отцем Іларіоном Левицьким»).

Логіка: «Philosophia rationalis seu logica tribus intellectus nostri operationibus insistens unum indirigibilis ab intellectu veritatis finem intendens uni in essentia, trino in personis Deo T[er] O[ptimo] Maximo consecrata» («Філософія розумового, або логіка, що йде за трьома операціями нашого розуму і прагне до єдиної мети — істини, яка не залежить лише від розуму, і присвячена єдиному за суттю і потрійному в особах Богові, Тричі Найліпшому і Найбільшому»).

Фізика: «Philosophia naturalis seu physica disputationibus illustrata ad publicum commodum Rossiaci orbis ortodoxis filiis inchoata anno Domini 1720, die 13 junii» («Філософія природи, або фізика, диспутами прикрашена, для загального блага православних синів країни Руської започаткована 13 червня 1720 року Господнього).

Метафізика: «Philosophia ultranaturalis seu metaphysica Deo scientiarum Domino consecrata atque dispuationibus illustrata anno 1721» («Філософія надприродного, або метафізика, Господові Богу наук присвячена і диспутами прикрашена, 1721 року [викладена]. Курс психології під назвою «De corpore animate» міститься як у третій (арк.384-406), так і у восьмій «De parvis naturalibus” частині фізики цього ж курсу, зміст яких чекає на свого дослідника

Місце І. Левицького на посаді професора філософії посів вихованець КМА Платон (Павло) Малиновський ( -1754) (26).

Прочитаний Платоном Малиновським у 1721-1723 навчальних роках філософський курс («Olympia philosophica ad cursum biennalem decertantibus sapientiae amatoribus in Collegio Kiowo-Mohilaeano proposita anno quo Aeterna Sapientia Christus ut Gigas cucurrit ad viam Salutis humanae 1721 die 15 septembris» («Філософська Олімпія, запропонована до дворічного курсу палких любителів мудрості в Києво-Могилянській колегії 15 вересня 1721 року, від тоді, як Вічна Мудрість — Христос як гігант прийшов задля спасіння людей»), зокрема шоста частина фізики (викладена на арк.410-439), містить виклад вчення про душу («De corpore animate»), оригінальний текст якого залишається для історика психології повною таємницею.

Безпосереднім наступником Платона Малиновського на посаді викладача філософії став вихованець КМА Амвросій Дубневич (-1750).(27).

Як встановлено, А. Дубневичу належать два філософські курси, прочитані ним у 1725-1727 і 1727-1729 навчальних роках. Якщо про психологічний зміст першого курсу відомостей немає, то другий курс, за П. М. Пелехом («Перипатетична філософія, відповідно до поглядів та істинного вчення князя філософів Аристотеля Стагирита шляхетному роксоланському слухачеві викладена під керівництвом усе чесного отця Амвросія Дубневича 1727 року Втіленої Мудрості й започаткована в Києві у шляхетній православній Могилянській академії»), зокрема розділ фізики («Наука про природу, або фізика, започаткована 7 червня 1728 року Втіленої Мудрості»), записаний, до речі студентом, майбутнім професором філософії в КМА Мануйлом Козачинським»), у собі у четверному трактаті фізики (на стор.325-356) курс психології, який, на жаль, як і всі попередні, не побачив ще світла друку.

Прочитаний учнем П.Мапіновського Стефаном Калиновським (1700-1753) (28) упродовж одного навчального року (1729-1730) філософський курс («Філософський курс, у Києво-Могилянській колегії шляхетним любителям мудрості пояснений від 1729 до 1730 року Господнього усе чеснішим у Христі отцем Стефаном Калиновським») немає курсу психології, проте містить у собі започаткований у 1708 році Т.Прокоповичем найповніший курс етики, який був оприлюднений у 1987 році (29) і дістав свою оцінку з боку історика психології (30).

У наступних навчальних роках (1733-1735) посаду професора філософії, водночас і префекта, займав вихованець КМА, учень професора КМА С. Тодорського, однокурсник С. Калиновського Ієронім Миткевич [31]. Прочитаний І. Миткевичем філософський курс («Liber philosophae quadripartibus id est logica, methaphysica, physica et ethica ad mentem Aristotelis Stagyritae ea metodo qua traditur in scholis bienio scribendus et explicatus in collegio Kijovomohylano sub ejusdem collegii sapientissimo ac manifiecentissimo protectore illustissimo Raphaele Zaborowski archypraesule Kijovensi inchoatus anno Domini 1733 september 17» ( «Чотиричленна філософська книга, або логіка, метафізика, фізика й етика за поглядами Аристотеля Стагирита і в такий спосіб, у який навчають у школах, протягом двох років записана й викладена в Києво-Могилянській колегії під покровом наймудрішого, найвеличнішого і найсвітлішого протектора цієї колегії, архієпископа київського Рафаїла Заборовського, започат­кована 17 вересня 1733 року Господнього»), містить у собі лише логіку й діалектику і за своїм змістом, за словами П.М.Пелеха, являє собою не більше як «схоластичні словесні суперечення з Аристотелєвою філософією».

Сучасному дослідникові ім’я Сильвестра Кулябки (32) більш відоме як автора курсу з етики (33), психологічний зміст якого і розглядається головним чином з боку істориків психології (34).

Натомість і до теперішнього часу невідомими сучасному дослідникові психологічної спадщини КМА залишаються тексти філософських курсів Сильвестра Кулябки, прочитаних ним у КМА впродовж 1735-1739 навчальних років.

Не збереглися, за даними М. А. Симчича, і філософські тези Сильвестра Кулябки 1738 року, що були присвячені Києво-Печерському архімандритові Іларіону Негребецькому, а також філософські тези 1739 року, що були присвячені архієпископу Рафаїлу Заборовському [35].

Поміж тим, за повідомленням П. М. Пелеха, курс психології під назвою «De corpore animate»), («Про живе тіло»), який міститься у третій частині фізики (арк. 746-808) філософського курсу С. Кулябки, прочитаного у 1737-1739 навчальних роках ( «Cursus philosophicus ingenui sapientiae amatoribus in Accademia Kijovomohylo Zaborowsciana interatim expositus nec non scolasticis commentationibus tritus anno Domini 1737 ex die septembris 19 Ad admodum [reverendo] in Christo Patre Sylvestro Kulabka protunc Philosophiae professore Scholarumque praefecto» («Філософський курс у Києво-Могило-Заборовціанській академії, прикрашений шкільними трактатами, викладений шляхетним любителям мудрості 19 вересня 1737 року всечесним у Христі отцем Сильвестром Кулябкою, на той час професором філософії і префектом шкіл») не потрапляв, наскільки нам відомо, до поля уваги дослідників історії вітчизняної психологічної думки.

Аналогічну долю поділив також наступник Сильвестра Кулябки, випускник КМА (учень А. Дубневича, учитель Г. Сковороди і Г. Полетики), професор філософії і префект КМА Мануйло (Михайло) Козачинський (1699-1755). (37), який залишається в історії передусім як автор курсу з етики (38), єдиним джерелом знаймства що є з психологічними поглядами професора (39).

Разом з тим,М. Козачинському випала унікальна нагода прочитати курс філософії у КМА три поспіль дворічні курси філософії, відповідно у 1739-1741, 1741-1743 і 1743-1745 навчальних роках.

За даними П.М.Пелеха, курс психології міститься саме у третьому, найповнішому курсі («Philosophia Aristotelica ordine scholae peripateticae ex consuetis in alma ac orthodoxa academia Kijovo-Mohylo-Zaborowsciana per biennim dictata… inchoata anno quo sapientia aeterna ima terrae visitasse legitur 1743 septembris 23 die Kijoviae Patre Praefecto academiae ordinario Professor Philosophiae Michaele Kozaczynski»(«Аристотелівська філософія за зразком перипатетичної школи в благородній православній Києво-Могило-Заборовціанській [академії] протягом двох років прочитана і започаткована от­цем, префектом академії, ординарним професором філософії Михайлом Козачинським у Києві 23 вересня 1743, коли Вічна Мудрість відвідувала надра землі» ), зокрема, у четвертій частині фізики, що займає стор.216-230.

Перу М.Козачинського, за даними М. В..Симчича, належить єдиний упродовж всієї першої половини ХVІІІ ст. друкований підручник з філософії (40)

Проте праця ця, за висновком М. Симчича, вміщує лише тези до публічного виступу 1745 року, значну частину якої складають панегірики Єлизаветі Петрівні, Олексію та Кирилу Розумовським, а отже, підручником з філософії вважатися не може (41).

Припускається, що М. Козачинський видав цю книжку з метою отримання грошової винагороди для підтримки академії, що відчувала матеріальні нестатки.

Вказується також, що Михайлу Козачинському належать до того ж філософські тези 1741 року, присвячені архімандритові Києво-Печерської Лаври Тимофію Щербацькому, теперішнє місце знаходження яких наразі невідоме.

Віднайдений нещодавно українським дослідником філософської спадщини Києво-Могилянської академії М.В.Симчичем рукопис філософського курсу Гедеона Слонимського (42) («Cursus philosophicus ad rerum divinarum et humanarum cognitionem contendentibus in Academia Mohylo-Zaborowsciana institutus, nec non doctis celebrrimorum authorum commentationibus imprimis clarissimi logici Bartholomaei Keckermani, quoad fieri potuit tritus» («Філософський курс, започаткований в Могило-Заборовціанській академії для пізнання бо­жественних і людських речей, визначених науковими коментарями найвідоміших авторів, на­самперед найяснішого логіка Бартоломея Кекермана, викладений наскільки було можливо»), причитаний ним у 1745-1747 навчальному році – курсу психології не містить.

Оприлюднений у 1990 році повний, прочитаний у КМА в період 1747-1751 навчальних років, філософський курс Г.Кониського (43) виявився єдиним випадком такого видання, зміст якого викликав до себе чи не найпильніший інтерес багатьох дослідників його творчості, в тому разі з боку філософів (44) і психологів (45). Видання повного курсу психології Г.Кониського складає єдину, водночас і виняткову, можливість отримати сучасному історику психології цілісне уявлення про авторське бачення тогочасного стану і задач переходу вітчизняної психології на інший, відповідний європейським надбанням, рівень осмислення природи і сутності психічної реальності.

Останній, ідентифікований нещодавно М.В.Симчичем, рукопис філософського курсу, що викладався у КМА впродовж 1751-1753 навчального року («Ad majorem Dei ter optimi maximi gloriam quod felix faustumque sit proponentur institutiones ad feliciorem veterum ac recentiorum philosophorum lectionem comparatae et explicarentur pro eo ac si Deus vires concesserit in Academia Kijoviensi anno Domini 1751 mense septembri die 17» («На більшу славу Тричі Найбільшого і Найкращого Бога пропонуються вказівки для успішних, давніх і нових філософів, у лекціях зібрані й пояснені... в Київській академії 17 вересня 1751 року»), був укладений Георгієм Щербацьким (1725-1754) (46), вихованцем КМА (учнем мовознавця Варлаама Лящевського, згодом професора і префекта Московської слов’яно-греко-латинської академії), з 1751 року викладачем філософії у КМА.

Курс Г.Щербацького позначив остаточний розрив із аристотелізмом і перехід на шлях раціоналістичної філософії. Представником цього напрямку був обраний, судячи із власноручної приписки автора курса (47), одному з багатьох послідовників Декарта Едмунд Пуршо (Пурхоцій, за тогочасною транскрипцією) (1651-1754), зокрема його підручник «Institutiones philosophiae», зміст якого отримав з боку Г.Кониського негативну оцінку (48) і був замінений невдовзі підручником Хр.Баумейстера, одним із найвідоміших популяризаторів вольфіанської філософії і психології.

Указ Св. Синоду (якому підпорядковувалася Києво-Могилянська академія), за яким викладачі філософії Київської академії зобов’язувалися неухильно дотримуватися у своїх лекціях тексту затвердженого Св. Синодом друкованого підручника Хр. Баумейстера, поставив тим самим, край багаторічній традиції складання викладачами філософії рукописних курсів.

Внаслідок цього указу викладачі філософії втратили можливість виявляти власні погляди на ті чи інші проблеми психології, а історик психології позбавився водночас необхідного джерела оцінки індивідуальної своєрідності психологічного мислення значної кількості осіб, які свого часу попрацювали на ниві філософської і психологічної освіти, не однієї генерації випускників КМА.

Заради історичної справедливості та й наукової сумлінності, вважаємо доречним навести нижче перелік викладачів (професорів) філософії, певна кількість із яких отримала чільне місце в духовній культурі України.

В порядку хронологічної послідовності ними були:

1. Давид Нащинський (1753 – 1755)

2. Афанасій Флоринський (1755 – 1757)

3. Самуїл Миславський (1757 – 1761)

4. Мельсихедек Орловський (1761 – 1763)

5. Ігнатій Максимович (1763 – 1764)

6. Рувим Петулинський (1764 – 1768)

7. Никодим Панкрат’єв (1768 – 1774)

8. Касіян Лехницький (1774 – 1775)

9. Іоан Островський (1775 – 1785)

10. Димитрій Устинович (1785 – 1791)

11. Амвросій Келембет (1791 – 1793)

12. Афанасій Курчанов (1793 – 1795)

13. Інокентій Ставицький (1795 – 1800)

14. Іоакінф Лагановський (1800 – 1804)

15. Мифодій Гішенчевський (1804 – 1809)

16. Михайло Соколовський (1809 – 1810)

17. Іоасаф Мохов (1810 – 1814)

18. Милетій Носков (1814 – 1815)

Окремішнім і навіть унікальним феноменом може слугувати величезна рукописна спадщина (92 томи рукописів) вихованця КМА, історика, письменника, математика, географа, астронома і викладача філософії в КМА (з 1793), з часом і її ректора (1803 – 1804), «знаного мужа, яким має нагоду пишатися час, що його народив, школа, що виховала його, установа, що вважала його своїм членом, суспільство, що послуговувало ареною його діяльності», «найобдарованішого серед усіх відомих в російській імперії вчених кінця 18 – початку 19 сторіччя (Г. Булашев), кандидата на посаду ректора Харківського університету Іринея Фальковського (49).

За свідченням автора біографічного нарису про І. Фальковського у рукописах вченого залишається, вступна промова на філософському диспуті 14 червні 1794 року («Positiones philosphiae et Logicae et Metaphisica selectae”), а також на філософському диспуті («Positiones philosophicae ex universa philosophia») 1795 року (50). Не виключено, що спеціальне дослідження рукописної спадщини І. Фальковського може кинути світло не лише на природознавчі, а й філософські і психологічні здобутки цього, відомого лише взькому колу спеціалістів, наукового велетня.

У цьому контексті не можна не нагадати також про значну кількість (біля 500) рукописних курсів з філософії, які зберігаються у відділі рукописів Національної бібліотеки Вільнюського університету, у центральній бібліотеці Литовської академії наук, частина з яких читалися на терені України (51).

За різними даними на сьогодні у рукописних фондах Інститут рукопису Національної бібліотеки ім. В.Вернадського, а також у сховищах і книгозбірнях Церковно-археологічного зібрання Київської духовної академії, Мілицького і Київського Золотоверхого Михайлівського монастирів, Києво-Печерської лаври і Київського Софійського собору, в тому разі у бібліотеках Київської, Іркутської, Тобольської, Смоленської, Чернігівської духовних семінаріях, а також у різних сховищах Росії зберігається близько 200 рукописів курсів лекцій, що читалися у навчальних закладах України. При цьому, як зазначається, майже половина з них належить викладачам КМА..На теперішній час ідентифікований 81 рукопис філософських курсів, що читалися у КМА впродовж ХУІІ-ХУІІІ ст. Із вказаної кількості, беручи до уваги наявність певного числа копій, наразі ідентифіковано авторство 24 філософських курсів (52).

Недаремність сподівань на виявлення невідомих дотепер документів з історії КМА, зокрема періоду ХУІІ-ХУІІІ ст., доводено Ю.Мициком, пошуковою активністю якого джерельна база КМА постійно збагачується новими знахідками, що істотно розширюють уявлення про зміст і і історію діяльності Києво-Могилянської академії (53).

Багатообіцяючим джерелом лля повноцінної реконструкції психологічного доробку викладацького складу Києво-Могилянської академії, на наш погляд, можуть слугувати їхні друковані праці, що вийшли друком під час виконання ними інших посадових функцій, в тому разі і за межами України.

За винятком оприлюднених свого часу друкованих праць К.Саковича, віднайдених М.В.Нічик у 1977 році у книгосховищах Польші, можна послатися на видання С.Яворського (54), філософсько-моралістичну працю Давида Нащинського (55). Не позбавлений певного інтересу для істориків психологічної думки кінця ХУІІІ-початку ХІХ ст. складений у 1783 році і виданий у 1802 році у Москві у двох томах так званий «Compendium» („Christianae Orthodoxae Dohmatico - polemicae Theologiae, olim a clarissimo viro Theophane Procopowicz ejnsque continuatoribus adornatae ac in tribus voluminibns primum anno MDCCLXXXII (1782) editae, Compendium, in usnm rossicae juventutis concinnatum, atque adjectione sex ultimorum juxta delineationem ejusdem cl. Theophanis, ab archimandrita Kioviensi Fratrum Monasterii publicoque S.Theologiae in Academia Kioviensi professore Irenaco Falcowski completum"), який, судячи із оприлюднених автором біографії І. Фальковського уривків, містить у собі уявлення І.Фальковського про душу, її локалізацію (місцеперебування), питання про її смертність і безсмертя тощо (56).

Отож, за винятком оприлюдненого свого часу повного курсу з психології, прочитаного Георгієм Кониським впродовж 1747-1749 навчальних років, зміст решти 14 рукописів, якими охоплюється доволі значний часовий період (від 1639 до 1751 рр.) і які мають у своєму складі самостійний розділ з психології, чекає на свою більш розгорнуту психологічну характеристику як на індивідуальному, так і на узагальненому рівневі.

Отже, як от не сумно констатувати, мізерність відомостей, які має у своєму розпорядженні сучасний дослідник психологічної спадщини Києво-Могилянської академії впродовж її двохсотрічної діяльності, накладає серьозні обмеження на сподівання навіть на попередні неупереджені узагальнення. Єдино можливим кроком покласти край такому стану може стати видання державою, або окремими ентузіастами, всіх ідентифікованих на сьогодні рукописів, що мають розділ з психології. А до того часу психологічному товариству залишається лише перебувати у очікуванні такої щасливої нагоди. А як ні – то й ні.