3. Формування й управління портфелем цінних паперів;

Структура портфеля цінних паперів залежить від цілей інвестиційної діяльності банку і від обраної інвестором інвестиційної стратегії — пасивної чи активної. Головне завдання інвестора — це сформувати ефективний портфель, тобто портфель, який забезпечує найвищий рівень очікуваного доходу за даного рівня ризику або найменший ризик за даного рівня доходу.

Пасивна (консервативна, очікувальна) стратегія формування і управління портфелем полягає у диверсифікації інвестицій по різних сегментах ринку й у різні цінні папери. Вона базується на прагненні до гарантованого досягнення заданих параметрів доходу (на рівні середньоринкового) і ризику.

Активна стратегія формування й управління портфелем цінних паперів базується на прогнозуванні майбутніх процентних ставок і цінової динаміки. Використання цієї стратегії при портфельних інвестиціях у боргові зобов’язання передбачає вибір зобов’язань з максимальним значенням показників дохідності, а при портфельних інвестиціях у акції — вибір акцій недооцінених ринком на даний момент. Характерною рисою активної стратегії є постійний перегляд інвестиційних рішень з урахуванням ринкових тенденцій і на цій основі реструктуризація (поновлення) портфеля цінних паперів.

4. Оцінювання ефективності інвестиційної діяльності.

Під оцінкою ефективності мається на увазі, по-перше, періодичний контроль за тим, наскільки реальні результати інвестиційної діяльності відповідають цілям політики, сформованої інвестором і, отже, наскільки ефективною виявилася стратегія інвестора з формування й управління портфелем. По-друге, ефективність, безумовно, оцінюється дохідністю вкладень, яка досягнута інвестором за відповідний проміжок часу, порівняно з показниками інших інвесторів або ринку взагалі.

Згідно з нормативними документами Національного банку України залежно від мети придбання, характеристики цінного паперу і строків зберігання в портфелі банку цінні папери підрозділяють на чотири види:

• портфель цінних паперів на продаж — враховуються цінні папери, які банк придбав на короткий строк з наміром їх подальшого перепродажу й отримання торговельного доходу від різниці між ціною продажу та ціною купівлі. Під час перебування цінних паперів у портфелі на продаж вони можуть принести дивідендний або процентний дохід. Належність цінних паперів до портфеля на продаж обмежена календарним роком, після чого їх автоматично переводять у портфель на інвестиції;

• портфель цінних паперів на інвестиції — враховуються цінні папери, які банк придбав на строк до дати погашення (для без- строкових цінних паперів — довічно) з метою отримання диві- дендного або процентного доходу, а також для використання інших прав, що випливають з володіння цінними паперами;

• портфель пайової участі (вкладень в асоційовані компанії);

• портфель вкладень у дочірні компанії.

Усі інвестори, вкладаючи свої заощадження в ті чи інші види цінних паперів, прагнуть досягти певних цілей. Основними цілями інвесторів є:

♦ безпека вкладень;

♦ дохідність вкладень;

♦ зростання вкладень;

♦ ліквідність вкладень.

Під безпекою розуміється невразливість інвестицій від потрясінь на ринку цінних паперів і стабільність у одержанні доходу. Найбезпечнішими є вкладення в облігації державних позик, що забезпечуються всією економічною вагою та величезною платоспроможністю держави. Надійні й деякі облігації великих і добре відомих фірм (так звані блу чіпс). Найризикованішими є вкладення в акції якого-небудь молодого акціонерного товариства.

Остання інвестиційна мета - ліквідність цінних паперів, під якою розуміють швидке та беззбиткове для власника перетворення їх на гроші.

Як видно, чотири цілі інвестування певною мірою суперечать одна одній, проте їх можна "примирити". Досягається це шляхом диверсифікації вкладень. Диверсифікація - це спосіб зниження ризику серйозних втрат, коли вкладення розподіляються між багатьма різними цінними паперами.

Сукупність різних цінних паперів, що служать інструментом для досягнення конкретної мети Інвестора, називається інвестиційним портфелем, або портфелем інвестора. Прийнято обмежувати інвестиції в якийсь один вид цінних паперів (прості акції, привілейовані акції, облігації, сертифікати тощо) 10% від загальної вартості портфеля. Це називається диверсифікацією за видом цінних паперів. Буває ще диверсифікація за галузями економіки, регіонами і країнами, строками погашення. Коли інвестиційний портфель досягає такого стану, він називається збалансованим.

Усі інвестори різняться за своїм характером. Залежно від схильності до ризику їх поділяють на обережних, або консервативних, та квапливих, або агресивних.

Консервативні інвестори зазвичай полюють за якісними цінними паперами, формуючи з них основну частину свого портфеля. До таких інвесторів належать люди середнього та літнього віку. Молоді люди помірного статку, як правило, більш схильні ризикувати при виборі цінних паперів для свого портфеля. Це - агресивні інвестори.

Всі інвестори, проте, зіштовхуються з загальною проблемою визначення прийнятного ризику. Вони мають оцінювати якість кожного цінного папера, що входить до портфеля, і регулярно переглядати свої інвестиційні цілі та сам портфель.