Тема 25.Особливості вирощування садивного матеріалу плодових порід.

П Л А Н

1.Посадка підщеп на першому полі (полі окулянтів) плодового розсадника.

2.Догляд за підщепами, підготовка до окулювання.

3.Техніка окулювання.

4.Ревізія окулянтів, підготовка до зими, догляд за грунтом.

Родін А.Р. ст.298-302

Дебринюк Ю.М. ст.276-280

Гордієнко М.І. ст.89-95

1.Щоб виростити хороші саджанці на розсаднику необхідно дотримуватися системи сівозмін. Наприклад на Поліссі використовують 7-8 пільні сівозміни: 1-пар; 2-4-перше, друге і третє поле плодових саджанців, 5-просапні культури; 6-ярі зернові; 7-8 багаторічні трави. Для західного Лісостепу: 1-пар; 2-4 поля саджанців, 5- однорічні трави; 6-8 ярі зернові, 7- багаторічні трави.

На першому полі розсадника (полі окулянтів) орють на глибину 40-60 см із внесенням 40-80 т/га гною та 100-160 кг/ га дійової речовини калійних і фосфорних добрив. Після цього здійснюють культивацію і боронування. Найкраще висаджувати саджанці - дички по схемі 0,80-1,0 х 0,25-0,40 м.. В підщеп вкорочують коріння до 15-20 см і надземну частину до20-30 см . Висаджують весною саджалками чи вручну на глибину 1-2 см, а на легких грунтах 3-5 см. Після садіння полив і підгортання на 10-12 см .

2. Протягом вегетаційного періоду за грунтом доглядають, підживлюють азотними добривами, захищають від хвороб і шкідників. За два-три тижні до очкування підщепи добре поливають для кращого відставання кори і вирізують до висоти 15-20 см всі бічні розгалуження. Перед окулюванням землю розгортають і кореневу шийку протирають мішковиною. Живці, з яких зрізають вічка для окулювання, заготовляють з однорічних пагонів завдовжки 25-30 см з добре розвинених, морозостійких, високоврожайних та особливо декоративних дерев. Щоб зменшити випаровування, залишаючи лише частину листових черешків довжиною 1-1,5 см. До і під час окулювання живці зберігають у відрах з вогким мохом або водою, прикритими мішковиною.

3. Окулювання можна проводити весною (весняне окулювання) ранньолітнє для кісткових та літньо-осіннє для зерняткових та кісточкових. Окулювання проводять в ранні та вечірні години , коли немає спеки, з північної сторони на висоті 3-5 см.

Відомо кілька способів окулювання:

1.Під кору брунькою з щитком без деревини. (слива, черешня, вишня).

2.Під кору брунькою з деревиною ( щиток бруньки, окрім кори, камбію, має тонкий шар деревини (груша , яблуня).

3.Вприклад: бруньки з щитком, а з корою прямокутної форми – для горіха, каштана.

4. Камбію на комбій.

( На всі види щеплень є багато плакатів).

Після закінчення окулювання розпушують грунт на глибину 8-10 см.

ІУ. Через 15-20 днів після окулювання проводять ревізію окулянтів. Якщо на вічку черешок від дотику відпадає – то вічко прижилося, якщо ж ні – роблять повторну окуліровку, але не пізніше, як за місяць до настання заморозків. В кісточкових прищеплені вічка обгортають землею повністю, у інших порід - лише до місця окулювання.

Всі інші способи щеплення використовують в основному весною на другий рік після перезимовки окулянтів. Всі відкриті місця після щеплення заліплюють садовим варом.

Рецептів садового вару багато, тому наводимо найпро­стіші способи його виготовлення. Основними складовими частинами більшості рецептів садового вару є живиця, віск, свіжий несолений жир. Живиця надає вару липкості, віск — стійкості до атмосферного впливу, а також запо­бігає стіканню вару під дією високої температури повітря влітку. Жир придає м'якої консистенції вару при низь­кій температурі, запобігає розтріскуванню замазки. Для еластичності садового вару в холодну погоду до нього додають спирт (денатурат, гідролізний, ректифікат). При промисловому виготовленні садового вару часто кори­стуються замінниками вищеназваних компонентів, до­дають до нього також ростові речовини (гетероауксин, альфанафтилоцтову кислоту, її солі та ін.) для кращого заживлення ран. Правильно виготовлений садовий вар повинен зберігати пластичність у будь-яку погоду, не стікати по корі в жарку погоду, мати дезинфікуючі вла­стивості, не повинен містити шкідливих речовин.

Найбільш поширені рецепти садового вару такі.

1. По одній частині живиці, воску бджолиного, со­няшникової олії. Перші два компоненти, кожний окремо, розтоплюють на слабкому вогні, потім їх зміщують і до­дають до них олію. Усю суміш старанно перемішують, дають охолонути і ще теплою перекладають у жерстяну чи скляну банку для зберігання. У теплу погоду таким варом користуються без підігрівання.

2. У холодну погоду краще користуватися більш пластичним варом із таких компонентів: баранячий жир (400 г), бджолиний віск (200), живиця (100 г). Роз­топлені на слабкому вогні компоненти змішують, трохи охолоджують і ще до теплих додають 50 г спирту. Якщо додавати спирт до гарячого вару, він швидко випаровується. Не можна розігрівати компоненти садо­вого вару на великому вогні, тому що розтоплена маса може загорітись.

3. Просту й надійну садову замазку одержують із нігролу, додаючи до нього подрібнений попіл у пропорції З до 1 (для холодної погоди) і 1 до 3 (для жаркої). На 1 кг такої замазки корисно додавати 1 г альфанафтилоц-тової кислоти або гетероауксину.

Нігролову замазку готують також із таких компонен­тів: нігрол, парафін, живиця у співвідношенні 1:1:1 або 3:1:1, для зимового періоду— 1:0,5:0,5.

4. Беруть по 2 частини живиці та воску, додають одну частину несоленого топленого сала. Після з'єднання розтоплених компонентів і старанного перемішування дають вару охолонути і ще в рідкому стані на чотири його частини додають одну частину спирту. Такий вар м'який і в холодну погоду. Щоб спирт не випаровувався, банку із садовим варом щільно закривають кришкою або обв'язують пергаментним папером чи плівкою. Якщо немає спирту, до гарячого вару додають 1 частину рос­линної олії і кип'ятять

2—3 хв. Потім, коли вар охолоне, його виливають у посудину з водою і добре розминають руками.

5. Парафіновий вар: 20 частин парафіну, 4 — живиці, 1 — оліфи натуральної або живиця, парафін, рослинна олія у співвідношенні за масою 1:1:1.

6. Дуже добрий садовий вар петролатум: 90 г петролатуму +10 г парафіну. Такий вар випускається під­приємствами легкої промисловості

7. Для використання в холодну погоду вар готують ще із таких компонентів: живиця — 10 частин, скипидар — 5, сало несолене топлене—1, спирт — 2, подрібнений попіл—1. Слід пам'ятати, що скипидар додають до теплого вару осторонь від вогню.

8. 70% бджолиного воску, 10% каніфолі, інше — риб'ячий жир. Віск і каніфоль розтоплюють, змішують, до них до­дають риб'ячий жир.