4. Розмноження і розвиток Війчастих червів.

Розмноження війчастих червів. Плоскі черви, за незначним винятком, — гермафродити. У прісноводних війчастих червів, наприклад, у планарії, запліднення внутрішнє, перехресне. Після запліднення вона відкладає яйця у кокони. Розвиток у планарій прямий — з яйця виходить особина (молода планарія), що відрізняється від дорослої лише розмірами та недорозвинутою статевою системою. Деякі морські війчасті черви розвиваються з перетворенням — із запліднених яєць виходять личинки, які згодом набувають рис дорослих особин.

Статева система. Турбелярії — гермаф­родити. Кожна особина має чоловічі (сім'яники) та жіночі (яєчники) статеві залози. Перші про­дукують сперматозоїди, а другі — яйцекліти­ни. Сперматозоїди однієї особини виходять крізь спеціальні вивідні протоки і за допомогою копулятивного органа потрапляють у жіночі статеві шляхи іншої особини, де запліднюють яйцеклітину. Таке запліднення називається внутрішнім, оскільки воно відбувається не в навколишньому середовищі, а в спеціалізованих утворах тіла. Ще одна особливість: запліднення перехресне.

Деякі турбелярії здатні до нестатевого (вегетативного) розмноження, у разі якого тіло тварини розділяється на дві частини.

КОПУЛЯТИВНІ ОРГАНИ (лат. сполучний, з'єднувальний). парувальні органи — органи у самців, що служать для введення сперми в організм самки, а в самок — для прийняття К.о. самця і нерідко для зберігання сперми на певний час у життєздатному стані. К.о. є лише у тварин із внутрішнім запліднен­ням: у багатьох червів, молюсків, членис­тоногих, деяких риб, безногих земновод­них, птахів, в усіх плазунів (крім гаттерії) і ссавців. Сперма може вводитись в орга­нізм самки як спеціальними, так званими справжніми К.о., так і органами, в яких ця функція є додатковою: кінцівками (напр., у павуків), ротовими органами (напр., у кліщів) тощо.

Місце на Землі, де найбільше видів війчастих червів

Війчасті черви заселяють дно морів і прісних вод, а в тро­піках зустрічаються, крім того, у ґрунті, під каменями, у во­логих місцях. Особливо багато різних війчастих червів в озері Байкал. Там живе близько 90 таких видів, які в інших місцях ніде не зустрічаються.

Війчасті черви — тварини, що живуть вільно. їхнє тіло вкрите війками. Злагоджений рух війок забезпечує плавне пе­ресування червів. Орієнтуватися в просторі війчастим червам І дозволяє їхній особливий орган рівноваги, що являє собою І пузирчик із щільним ядерцем усередині. Якщо спробувати перевернути черв'яка на спину, то він негайно повернеться черевним боком донизу. Забарвлення покривів тіла черв'яка буває різноманітним і гарним, наприклад рожевим, жовтим, зеленим, фіолетовим, коричневим.

Гіганти серед війчастих червів

Війчасті черви (Тurbellariа) — хижаки. Вони нападають дрібних рачків, личинок комах, висмоктують, рвуть на чаcтини, іноді ковтають дрібних рачків. Деякі черви здатні виробляти слизову павутину, у яку потрапляють їхні жертви, ні видовжено-пласкі тільця вкриті густим їжачком війок, які безперервно «моргають», утворюючи навколо себе вир. Зазвичай турбелярії вимірюються міліметрами, іноді декількома сантиметрами.

Але серед них є справжні гіганти. Наприклад, у Південній Америці зустрічаються планарії завдовж­ки до 60 мм, а ряд байкальських видів ще більші.

Війчасті черви можуть стати також недругами людини. Мається на увазі свинячий солітер, що потрапляє в кишеч­ник разом із зараженим м'ясом свині. Тут він здатен розвину­тися до 3-метрової (!) довжини. Ще гірше, коли небезпечні паразити селяться всередині організму людини великими ро­динами. Рекордним уважають випадок, коли з кишечнику людини витяглися 104 паразити, загальна довжина яких до­рівнювала 128 м.