Тема 3. Клас Стьожкові черви. План

1. Особливості будови в зв'язку з внутрішньо порожнинним паразитизмом.

2. Цикли розвитку основних представників класу.

3. Роль у природі та житті людини.

1. Особливості будови в зв'язку з внутрішньо порожнинним паразитизмом.

До цього класу належить майже 3,5 тис. видів, які є ендопаразитами тварин і людини. В Україні відомо понад 500 видів. Тіло видовжене, вузьке і складається з голівки (сколекса), шийки, від якої відходять членики (проглотиди), що утворюють стробілу. Тіло дорзовентрально (спинно-черевному напрямі) сплющене, зверху вкрите тоненькою кутикулою, під якою знаходиться гіподерма і м'язи. Розміри тіла перебувають у межах від кількох міліметрів до 10-20 м. Колір тіла білуватий або жовтуватий. Нервова система розвинена слабко і складається з парного мозкового ганглію, розташованого у сколексі (головка), та кількох пар нервових стовбурів, серед яких найкраще розвинена бічна пара. Складних органів чуття немає, чутливі клітини розкидані по всій поверхні тіла (найбільше скупчення — на сколексі). Органи травлення відсутні. Видільна система протонефридіального типу і складається з двох поздовжніх головних каналів, які починаються на задньому кінці тіла, доходять до голівки, повертають назад, досягають заднього кінця і закінчуються загальним видільним отвором. Статева система гермафродитного типу. Статевий апарат у почленованих цестод повторюється у кожному членику. Життєвий цикл характеризується чергуванням поколінь і зміною живителів.

Зовнішня будова. Тіло стьожкових чер­вів стрічкоподібне, поділене на членики — від декількох члеників в ехінокока до декількох ти­сяч у бичачого ціп'яка. На передньому кінці тіла розташована голівка (сколекс), яка має органи прикріплення — присоски та гачечки. На голів­ці є безліч чутливих волосків — органів дотику.

Травна система. Стьожкові черви пов­ністю втратили травну систему. Вони всмоктують поживні речовини поверхнею тіла. Покриви тіла мають безліч виростів — ворсинок, які значно збіль­шують їхню поверхню та полегшують всмоктування.

Статева система. У кожному членику в більшості видів містяться чоловічі та жіночі статеві органи. Запліднення часто перехресне, але можливе й самозапліднення — у такому випадку сперматозоїди одного членика потрапляють у жі­ночі статеві шляхи іншого. У життєвому циклі відбувається зміна хазяїв.

У кишечнику людини ціп'як періодично відо­кремлює зрілі членики, виводячи за добу близько 5 млн яєць. Із випорожненнями яйця потрапляють на траву, і разом із нею можуть заковтуватися великою рогатою худобою — проміжним хазяїном. У ки­шечнику тварин з яєць виходять личинки, які проникають у кровоносні судини й розносяться по тілу. Найчастіше вони укорінюються в м'язи, де пере­творюються на фіни — міхурці розміром із гороши­ну, у порожнині яких міститься одна або декілька сформованих голівок червів. Людина — остаточний хазяїн — заражається ціп'яком, коли споживає недостатньо просмажену або проварену яловичину. Із фін виходить молодий паразит, який прикріплюєть­ся до кишечнику і живиться в основному вуглеводами, всмоктуючи їх усією поверхнею тіла.

Свинячий ціп'як небезпечніший для люди­ни. Його життєвий цикл подібний до циклу би­чачого ціп'яка, але проміжним хазяїном є свині.

Крім того, фіни можуть утворюватися не тільки в тілі свині, але й в організмі людини, якщо яйця ціп'яка потраплять у кишечник. Фіни локалізуються в м'язах, головному мозку, очних яблуках.

Ехінокок паразитує в кишечнику хижих ссав­ців, наприклад вовків, собак. Членики, наповнені яйцями, потрапляють з випорожненнями на траву і далі в травний тракт проміжних хазяїв — овець, кіз, корів. З яєць виходять личинки, проникають у печінку, легені й інші внутрішні органи, де пере­творюються на наступну стадію — ехінококовий міхур (різновид фіни), діаметр якого варіює від де­кількох міліметрів до метра. Свійські собаки (оста­точні хазяї) заражуються міхурами внаслідок пої­дання нутрощів тварин. Люди можуть заразитися яйцями ехінокока від своїх домашніх улюбленців. Членики, що відокремилися, здатні активно пере­суватися і «розповзаються» по шерсті собак. Ехіно­кокові міхури в тілі людини поволі розвиваються, стискаючи й руйнуючи внутрішні органи. Розриви міхурів можуть призводити до смерті. Лікування здійснюється хірургічним шляхом.