3 Часткові коефіцієнти смертності

Вплив віково-статевої й інших структур усувається насамперед використанням часткових коефіцієнтів смертності, тобто коефіцієнтів смертності для різних груп населення: для чоловіків і жінок, для міста й села, для різних шлюбних станів і т.п.

Як і у випадку вивчення народжуваності, серед часткових коефіцієнтів смертності найважливіше місце належить її повіковим коефіцієнтам, які розраховуються окремо для чоловіків і жінок, як відношення числа смертей у тому чи іншому віці до середньорічної чисельності чоловіків або жінок у цьому віці:

ПКСХ =	nСХ	1000 ‰, (2.2.3.1)
	nНХ

де ПКС_Х  повікові коефіцієнти смертності;

_nС_Х  числа померлих на інтервалі віку (х + n);

_nН_Х – середньорічна чисельність населення (чоловіків або жінок) в інтервалі віку (х + n).

Аналіз повікових коефіцієнтів смертності дозволяє виявити розходження в рівнях смертності за окремими віковими групами. Аналіз смертності повинен починатися саме з виявлення ролі й динаміки повікових коефіцієнтів смертності, а потім вже й інших факторів.

Фахівці вважають повікові коефіцієнти смертності найкращим інструментом аналізу цього демографічного процесу. Недоліком є, мабуть, їх велика (до сотні) кількість, а також деяка прихильність впливу вікової акумуляції. Але ці недоліки усуваються розрахунком коефіцієнтів не для однорічних, а для п'ятирічних вікових інтервалів. П'ятирічні коефіцієнти вільні від недоліків однорічних, а їхня точність цілком достатня для більшості практичних цілей.

Серед повікових коефіцієнтів смертності особливе місце займає коефіцієнт дитячої смертності, тобто показник, який вимірює смертність дітей у віці до року.

Смертність у віці до року, з одного боку, різко перевищує смертність в інших віках, крім самих старших. З іншої ж сторони, величина дитячої смертності служить потужним і досить інформативним показником рівня соціально-економічного розвитку країни.

Коефіцієнт дитячої смертності розраховується не так, як інші повікові коефіцієнти. За своєю природою показник дитячої смертності є, строго говорячи, не коефіцієнтом, а ймовірністю. При його обчисленні число смертей дітей у віці до 1 року ділиться не на їхню середньорічну чисельність, а на число народжених. Справа в тому, що для цієї вікової групи поняття середньорічної чисельності практично невизначене. До того ж імовірності смерті на початку й наприкінці першого року життя дуже відрізняються одна від іншої.

Розрахункова формула для ймовірності (коефіцієнта) смертності на першому році життя повинна, мабуть, ураховувати факт приналежності померлих до різних поколінь. Це робиться за допомогою різних наближень, вибір яких визначається наявністю відповідної статистичної інформації і необхідною точністю обчислень.

Якщо відомі тільки загальні дані про числа народжених й померлих у тому чи іншому році й не потрібна більша точність оцінки величини коефіцієнта дитячої смертності, то оцінка його може бути отримана за допомогою простого ділення числа померлих дітей на число народжених у тому ж році. Однак ця оцінка буде найбільш грубою й приблизною. До того ж робити це можна тільки тоді, коли річні коливання як числа народжених, так і числа померлих невеликі. Якщо ж сусідні роки дуже відрізняються один від одного щодо цього, то величина помилки оцінки може вийти за припустимі межі. У цьому випадку прибігають до так називаної формули Ратса, названої так по імені німецького статистика і демографа, що її запропонував, Йоханнеса Ратса (1854-1933). У своєму загальному виді формула Ратса виглядає так:

КДС =	С0	, (2.2.3.2)
	α ∙ Р1 + β ∙ Р 1

де КДС – коефіцієнт дитячої смертності;

С₀ – число дітей у віці до 1 року, які вмерли в даному році;

Р_{ 1} – число народжених торік;

Р₁  число народжених у даному році;

α і β – ваги, при чому α + β = 1.

Ваги α і β підбираються, виходячи з розподілу померлих дітей за місяцями першого року життя. Якби цей розподіл був рівномірним, тобто якби ймовірність померти була однаковою для будь-якого місяця 1-го року життя, то α = β = 1/2. У дійсності ж це не так: імовірність смерті зменшується з віком. Чим старше дитина, тим менше ймовірність того, що вона помре, не доживши до року.

При цьому одночасно зі зменшенням дитячої смертності відбувається її порушення до самих ранніх віків. Тому із часом вагові коефіцієнти у формулі Ратса доводиться міняти. Ратс приймав α = 2/3, β = 1/3. Тепер ці ваги найчастіше приймаються рівними відповідно 3/4 і 1/4. У розвинених країнах, де рівні дитячої смертності малі, як ваги приймаються значення α = 9/10 і β = 1/10.

Формула Ратса призначена для використання в тих випадках, коли відома тільки кількість народжених у даному й попередньому році й померлих на першому році життя, але невідомий розподіл померлих за поколіннями, тобто невідомо, хто з померлих у віці до року народився торік й у даному році. Формула Ратса використовується також і у навчальних цілях, оскільки статистичні дані про дитячу смертність, які опубліковуються, не дають розподілу померлих у віці до року за поколіннями.

У дійсності ж сучасна статистика надає такого роду інформацією, і тому насправді коефіцієнт дитячої смертності розраховується як сума двох незалежних коефіцієнтів, перший з яких дорівнює відношенню числа померлих у даному році із сукупності народжених у минулому році, а другий – відношенню числа померлих у даному році із сукупності народжених також у даному році:

КДС =	С0 1	+	С01	1000 ‰, (2.2.3.3)
	Р 1		Р1

де С₀^{ 1} і С₀¹ – діти, які померли у віці 0 років, відповідно із числа народжених у минулому (Р_{ 1}) і даному (Р₁) році.

До 1993 р. у СРСР і в Україні застосовувалося своє, доморосле визначення живородіння, яке істотно відрізнялося від прийнятого в міжнародній практиці. Дитина вважалася народженою живою, якщо її маса була не менш 1000 г або довжина тіла не менш 35 см і при цьому тривалість вагітності повинна була становити не менш 28 тижнів. Але, саме головне, народжена дитина повинна була хоча б якийсь час самостійно дихати. Всі інші ознаки життя не враховувалися, і дитина вважалася народженою мертвою, якщо вона не починала дихати. При цьому всі народжені з масою 500-999 г вважалися народженими мертвими й реєструвалися в органах загсу тільки у випадку, якщо вони прожили більше 168 годин (7 діб).

В 1993 році Україна перейшла на міжнародний стандарт визначення живородіння, відповідно до якого під живородінням розуміють повне вигнання або витяг з організму матері продукту зачаття поза залежністю від тривалості вагітності, при чому плід після такого відділення дихає або проявляє будь-які інші ознаки життя (серцебиття, пульсація пуповини або довільні скорочення мускулатури) незалежно від того, чи перерізана пуповина й чи відокремилася плацента. Однак старе правило реєстрації діє і зараз. Так що наш перехід на міжнародні стандарти не можна вважати повним і завершеним. Вітчизняна державна статистика як і раніше не містить даних про випадки народження живими і смертей дітей з масою тіла менш 1000 г. Вони враховуються тільки медичною статистикою, оскільки органи охорони здоров’я зобов’язані реєструвати всіх народжених живими і мертвими з масою тіла менш 1000 г (або довжиною тіла 25 см і більше, або строком вагітності не менш 22 тижнів).