Контрольні запитання
Яку роль відіграють на фінансову ринку гарантійні послуги?
Що таке гарантія?
Які є види гарантій?
Хто може надавати гарантійні послуги?
Проаналізуйте стан надання гарантійних послуг в Україні.
5.6. Послуги розрахунково-касового обслуговування
Ринкова економіка потребує створення механізму розрахунків між суб’єктами економіки, забезпечення безперервності платежів та на цій основі – підвищення ефективності функціонування економіки.
Усі розрахунки, які здійснюються в економіці поділяються на готівкові та безготівкові. Готівкові платежі здійснюються готівкою та обслуговують рух товарів та послуг. В країнах з ринковою економікою має місце тенденція зниження частки готівкових розрахунків, що пов’язано з успішним розвитком системи електронних платежів. Готівка, як правило, обслуговує розрахунки населення. В діяльності фірм та підприємств більш розповсюдженими є безготівкові розрахунки та платежі.
Сфера безготівкових розрахунків поділяється на міжбанківські, які обслуговують відносини між банками, та міжгосподарські розрахунки між клієнтами банків. Головним елементом цієї системи є банківська установа. Це пояснюється тим, що безготівкові розрахунки здійснюються за допомогою банківської системи, що значно полегшує процес контролю та регулювання грошової сфери, зменшує витрати та сприяє збільшенню швидкості обігу грошей.
Ведення безготівкових розрахунків базується на принципах:
правовий режим проведення розрахунків та платежів;
здійснення розрахунків по банківських рахунках;
підтримка ліквідності на рівні, який повинен забезпечити безперервне здійснення розрахунків;
наявність акцепту або згоди платника на здійснення платежу;
строковість платежу;
контроль всіх учасників за проведенням розрахунків, дотриманням встановлених правил, норм, порядку здійснення платежів;
майнова відповідальність за недотримання договірних умов.
Розрізняють кілька груп платежів (рис. 5.3). Платежі, які пов’язані з особливостями їх взаємозв’язку з процесом відтворення, поділяють на групи. Перша група платежів пов’язана з основною діяльністю товаровиробників. Платежі, пов’язані з матеріальними та трудовими витратами, є найбільш важливим різновидом безготівкових розрахунків, їх відносять до платежів за товарними операціями. Друга група платежів охоплює розрахунки за результатами основної діяльності господарюючих суб’єктів з фінансовою системою. До них відносять податки до державного та місцевих бюджетів, виплати відсотків, платежі банківським та небанківським установам. Третя група платежів пов’язана з формуванням та використанням спеціальних фондів підприємства (резервних, страхових та ін).
Платежі другої та третьої групи відносяться до платежів за нетоварними операціями.
Залежно від сфери обслуговування діяльності підприємств платежі можуть бути пов’язані з основною господарською діяльністю або з інвестиційною діяльністю.
Якщо розрахунки та платежі охоплюють операції, які здійснюються в середині підприємства, то вони мають назву внутрішньогосподарських (розрахунки між філіями, підрозділами). Однак цей вид займає незначну питому вагу у загальному платіжному обороті підприємства. Основна частина – це розрахунки та платежі між господарюючими суб’єктами.
Основна маса розрахунків здійснюється за допомогою банків, які діють на підставі законодавчих та нормативних документів, де визначені певні умови, принципи, правила, механізми проведення розрахунків готівкою у безготівковій формі. Банки усім суб’єктам господарювання для здійснення розрахунків можуть відкривати такі види рахунків:
поточні рахунки – відкриваються для зберігання коштів та здійснення усіх видів банківських операцій;
Рис. 5.2. Види платежів
депозитні рахунки – відкриваються на підставі договору, який укладається між власником рахунка та банком з метою зберігання коштів на умовах, зазначених цим договором. Господарюючі суб’єкти не мають права проводити розрахункові операції та отримувати готівку з цього рахунка;
кредитні рахунки – відкриваються з метою одержання кредиту у грошовій формі на основі кредитного договору, який укладається між банком-кредитором та позичальником – юридичною або фізичною особою;
бюджетні рахунки – відкриваються господарюючим суб’єктам, які отримують гроші за рахунок державного або місцевого бюджетів для цільового використання.
Безготівкові розрахунки здійснюються за допомогою розрахункових документів, які мають встановлену форму. Залежно від виду розрахункових документів, способу платежу та організації документообігу в банку, у платників та отримувачів коштів розрізняють такі форми безготівкових розрахунків: розрахунки за допомогою платіжних доручень, вимог-доручень, розрахунки акредитивами, розрахунки чеками тощо.
Усі розрахункові документи незалежно від форми розрахунків повинні відповідати встановленим стандартам та мати обов’язкові реквізити:
найменування розрахункового документа;
номер та дата виписки;
найменування банків платника та отримувача коштів;
номера рахунків платника та отримувача;
призначення платежу (крім чеків), його кодове позначення;
сума платежу цифрами та прописом;
на першому примірнику розрахункового документа – відбиток печатки, підписи керівника та головного бухгалтера підприємства.
Розрахункові документи приймаються до виконання банком незалежно від суми.
Вибір форми розрахунків здійснюється з урахуванням:
характеру взаємозв’язків між економічними суб’єктами;
особливостей поставки та приймання продукції;
розташування сторін;
особливостей транспортування вантажів;
фінансового становища юридичних осіб, які беруть участь в угоді.
Таким чином, різноманіття форм розрахунків, принципи їх вибору залежать від конкретної економічної ситуації та можуть бути змінені при проведенні економічних реформ.
Найбільш поширеною формою розрахунків в Україні є платіжне доручення. Платіжне доручення – це письмове розпорядження платника своєму банку про перерахування певної суми грошей з рахунка платника на рахунок отримувача.
Розрахунки дорученнями можуть бути строкові (авансові) платежі, тобто до відвантаження товару (рис. 5.4) та акцептні, коли платіж здійснюється після відвантаження товарів або надання послуг (рис. 5.5).
Рис. 5.4. Схема розрахунку платіжним дорученням (авансовий платіж)
1 – укладання угоди про поставку товарів з попередньою оплатою;
2 – передача платіжного доручення в банк;
3 – перерахунок коштів в банк постачальника товарів та послуг та зарахування їх на рахунок отримувача – постачальника товарів та послуг;
4 – виписка отримувачу коштів про їх зарахування на поточний рахунок у банку;
5 – поставка товарів та послуг.
У межах договірних відносин між покупцями та продавцями товарів та послуг без нанесення їм фінансових збитків можуть діяти відстрочені платежі.
Рис. 5.5. Схема розрахунків платіжним дорученням (акцептний платіж)
1 – укладення угоди між продавцем товарів, послуг та покупцем;
2 – відвантаження товарів, прийом виконаних робіт, наданих послуг;
3 – передача в банк платіжного доручення про списання коштів з рахунку платника на рахунок отримувача платежу;
4 – виписка з поточного рахунку платника про списання коштів;
5 – перерахунок коштів в банк отримувача платежу та зарахування їх на поточний рахунок постачальника товарів та послуг;
6 – виписка з поточного рахунка отримувача платежу про зарахування коштів.
Платіжним дорученням проводять розрахунок при отриманні товарів та послуг; при наявності згоди сторін або при попередній оплаті з різними кредиторами; перерахуванні платежів до бюджету та органів соціального страхування та за іншими нетоварними операціями. Цей документ приймається банком лише при наявності коштів на рахунку платника. Доручення приймаються протягом 10 календарних днів.
Розрахунки платіжними дорученнями прості, зручні, забезпечують швидке здійснення платежу. Однак ця форма не гарантує платіж продавцю товарів та послуг, тому використовують акцепт платіжного доручення. При цьому він має вигоду для постачальника, але ставить у скрутне фінансове становище платника.
Відносно новим видом розрахункового документа для України є платіжна вимога-доручення – це вимога постачальника товарів та послуг до покупця оплатити, на підставі направлених платіжних документів про відвантаження товарів, вартість товарів та послуг відповідно до умов договору. Цей розрахунковий документ використовується при розрахунках за поставлені продукцію, товари, надані послуги, а після відвантаження разом з комерційними документами надсилається покупцеві (рис. 5.6).
Рис. 5.6. Схема розрахунку платіжною вимогою-дорученням
1 – поставка товарів, виконання робіт та надання послуг;
1а – передача платіжної вимоги-доручення в банк, клієнтом якого є покупець товарів, споживач послуг;
2 – передача банком розрахункових документів покупцю для акцептування;
3 – повернення в банк покупця розрахункових документів, які акцептовані покупцем, з метою списання коштів з його рахунка;
4 – перерахування коштів в банк постачальника та зарахування їх на рахунок постачальника;
5 – надання інформації постачальнику товарів та послуг – отримувачу коштів про зарахування грошей на його банківський рахунок.
Термін, протягом якого платник повинен надіслати в банк акцептовані платіжні вимоги-доручення, визначається у договорі між платником і отримувачем коштів, та банком не контролюється. Слід мати на увазі, що цей документ використовується лише при умові наявності коштів на рахунку платника.
Одним з популярних видів розрахункових документів є чек. Розрахунки чеками використовуються як в розрахунках за товарними операціями, так і в нетоварних платежах. Чек – це письмове доручення чекодавця банку, який його обслуговує, про перерахування певної суми грошей з його рахунка на рахунок отримувача коштів.
Рис. 5.7. Схема розрахунку чеком
1 – покупець товарів, послуг направляє у банк заяву на предмет видачі чекової книжки;
2 – видача банком чекової книжки або разового чека;
3 – відвантаження товарів, надання послуг, виконання робіт;
3а – розрахунок за товари, послуги чеком;
4 – постачальник пред’являє чек, а банк перераховує кошти з рахунка покупця (платника) на рахунок постачальника (отримувача коштів).
Видача лімітованих чекових книжок здійснюється банком за заявою, яку надає в банк чекодавець-покупець товарів та послуг. У заяві вказується, за рахунок яких коштів буде здійснюватись платіж. При розрахунках власними коштами, необхідно їх депонування на окремому рахунку, для цього використовується платіжне доручення. Видача клієнту чекової книжки супроводжується визначенням ліміту. Ліміт, який дорівнює сумі заброньованих коштів або банківській гарантії, встановлює банк, про що робиться відмітка в чековій книжці (вказується загальна сума ліміту або максимальна сума по кожному чеку). Платник, коли виписує чек, реєструє його, вказує дату, номер чека, суму, залишок ліміту та отримувача коштів. Кожний чек, який здається в банк, та реєстр чеків платник завіряє своїм підписом і печаткою.
Чек з вказаною сумою надається отримувачу коштів, а той пред’являє його в банк з метою переказу коштів на свій рахунок. Отриманий від платника чек чекодавець повинен передати в банк протягом 10 днів з моменту його виписки, пізніше чек до сплати не приймається. Банк перевіряє правильність заповененя чека та здійснює перерахування коштів.
Чеками користуються як юридичні, так і фізичні особи згідно з законодавством кожної країни.
У міжнародній банківській практиці розрізняють кілька видів чеків. Іменні – платіж здійснюється лише на користь особи, яка вказана в чекові, передавати такі чеки не можна. Ордерні – платіж здійснюється як на користь особи, яка вказана в чеку, так і за її наказом (оформлюється на зворотному боці чеку). Чеки на пред’явника – платіж здійснюється на користь особи, яка надала чек до банку. Передача чеку здійснюється шляхом вручення, а ордерні можуть бути передані шляхом напису – індосаменту.
Сплата за чеком є гарантованою. Це пояснюється тим, що:
по-перше, платник депонує власні кошти на банківському рахунку;
по-друге, банк може виступити гарантом, тобто сплата по чеку відбувається за рахунок кредиту, який надає банк платнику, якщо він не має достатньої кількості власних коштів;
по-третє, фінансові органи використовують чек з метою повернення підприємствам та фірмам залишків коштів, які були помилково перераховані до бюджету.
Крім гарантії платежу, до переваг розрахунків чеками відносять:
контроль платника за товарною угодою;
мінімальний розрив у часі між поставкою товарів та здійсненням платежу.
Недоліком при проведенні розрахунків чеками є вилучення певних коштів платника з господарського обороту на тривалий термін. Однак, чеки можуть використовуватись для обслуговування як роздрібного, так і оптового обороту, успішно конкурувати з готівковими грошима.
Таким чином, чек може виступати інструментом розрахунків у випадках, коли:
платник не бажає здійснювати платіж до отримання товарів, а постачальник – передавати цей товар до отримання гарантії платежу;
продавець товарів та послуг заздалегідь невідомий.
У країнах з ринковою економікою досить широко використовується акредитивна форма розрахунків. Її сутність полягає в тому, що платник доручає своєму банку провести за рахунок депонованих коштів або під гарантію банку оплату товарно-матеріальних цінностей за місцем знаходження отримувача коштів на умовах, які передбачені платником у заяві на відкриття акредитиву. Акредитив – це доручення банку покупця банку постачальника сплатити за розрахунковими документами, пред’явленими постачальником. Складність відносин між постачальником та покупцем визначається тим, що в міжнародній практиці існує кілька видів акредитивів: покритий та непокритий, відзивний та безвідзивний, з акцептом та без акцепту
Покритий акредитив – акредитив, який використовується для здійснення платежу із завчасно зарезервованих коштів у повній сумі на окремому рахунку (рис. 5.8).
Рис. 5.8. Схема розрахунку акредитивом з попереднім депонуванням коштів
1 – укладання угоди про розрахунки з використанням акредитивної форми з попереднім депонуванням коштів на окремому рахунку в банку;
2 – передача в банк необхідних документів (заяви на відкриття акредитиву, платіжного доручення про депонування коштів) з наступним списанням коштів з рахунка покупця;
3 – перерахування коштів в банк постачальника та зарахування їх на рахунок “Акредитив”;
4 – повідомлення постачальника, отримувача коштів, про відкриття акредитива;
5 – постачання товарів, надання послуг та виконання робіт;
6 – передача документів, які підтверджують відвантаження товарів (надання послуг, виконання робіт) відповідно до умов договору, та перерахування коштів з рахунка “Акредитив” на рахунок постачальника – отримувача коштів;
7 – повідомлення про використання акредитива банку покупця;
8 – повідомлення покупця про використання акредитива.
Непокритий акредитив – акредитив, сплата за яким гарантується банком за рахунок коштів банківського кредиту (рис. 5.9).
Рис. 5.9. Схема розрахунку з використанням банківської гарантії
1 – укладення угоди про розрахунки з використанням акредитивної форми з банківською гарантією платежу;
2 – надання заяви клієнта на відкриття акредитива під банківську гарантію та відкриття акредитива на спеціальному рахунка в банку покупця;
3 – інформування про відкриття акредитива на спеціальному рахунку в банку постачальника;
4 – повідомлення постачальника про відкриття акредитива;
5 – поставка товарів, надання послуг, виконання робіт;
6 – передача документів, що підтверджують відвантаження товарів, надання послуг, виконання робіт згідно з умовами договору, банку постачальника та зарахування коштів на рахунок постачальника;
7 – повідомлення банком постачальника банку покупця про списання коштів з рахунка покупця, а в разі їх відсутності банк надає платнику кредит;
8 – повідомлення покупця про списання коштів з його рахунка.
Відзивний – акредитив, який може бути змінений або анульований банком без попереднього повідомлення про це постачальника. Цей документ практично не захищає інтереси постачальника, тому його використовують рідко.
Безвідзивний – акредитив, котрий може бути анульований або змінений покупцем лише за згоди постачальника.
Акредитив з акцептом, тобто з оплатою документів по акцепту особи, яка уповноважена платником, зменшує ризики порушення угоди (має місце перевірка відвантаження товарів до моменту оплати за розрахунковими документами). Однак використання даного акредитива збільшує витрати постачальника. Використання ж акредитива без акцепту не забезпечує платнику контролю за діями постачальника.
У міжнародній банківській практиці найбільш поширеними в сучасних умовах є покриті, безвідзивні акредитиви з акцептом документів представником покупця. Акредитив відкривається лише для розрахунків з одним постачальником. Термін дії акредитиву визначається за згодою сторін та залежить від особливостей угоди. Для відкриття акредитиву платник (покупець товару та послуг) надає в свій банк акредитивну заяву, де вказує назву товарів та послуг; номер угоди, за якою відкривається акредитив; термін дії акредитива; найменування постачальника; банківської установи та документів, згідно з якими здійснюється платіж. У заяві також визначається вид акредитива, його сума, порядок сплати коштів.
Розрахунки акредитивами мають певні переваги:
оплата здійснюється за згодою платника, яка висловлюється через відкриття акредитива;
платник має право відмовитися від оплати, якщо є порушення умов угоди;
акредитив може бути відкритий як за рахунок власних коштів покупця, так і за рахунок банківського кредиту;
наявна гарантія платежу.
Поряд з цим ця форма розрахунків має ряд недоліків, які значно знижують її роль у сучасних умовах;
певні кошти покупця вилучаються з господарського обороту;
сповільнюється товарообіг за рахунок того, що постачальник не може відвантажити продукцію, доки не отримає інформацію про відкриття акредитива;
збільшуються витрати на зберігання товарів, які пов’язані зі сповільненням товарообігу.
Таким чином, акредитив використовується у випадку, коли необхідною є економічно доцільна та технічно зручна форма розрахунків, з урахуванням того, що платіж, як правило, здійснюється за місцем знаходження постачальника.
Особливе місце в системі розрахунків займає вексель, який може використовуватись для погашення боргових зобов’язань поза банками.
Вексель – це документ, який надає право певній особі (векселеотримувачу) вимагати від іншої особи, яка має зобов’язання за векселем, сплатити певну суму у встановлений термін та у певному місці.
Розрізняють наступні види векселів:
залежно від особливостей документообігу – простий та переказний;
за видом угоди – покритий (під реальну угоду), дружній, бронзовий (під фіктивну угоду);
за терміном обороту – короткостроковий (до 3 місяців), середньостроковий (від 3 місяців до 1 року), довгостроковий (більше 1 року);
за видом емітента – товарний (комерційний), фінансовий (банківський), казначейський тощо.
Головними учасниками вексельного обігу є:
трасат (векселедавець) – особа, яка видала вексель та доручає провести платіж певної суми;
ремітент (бенефіціар) – особа, яка отримує кошти або за наказом якої повинна бути проведена оплата.
Трасат – платник за векселем, особа, якій надано наказ про оплату векселя. Переказний вексель по відношенню до трасата – тратта, а по відношенню до ремітента – римеса. Передача векселя здійснюється особливим записом – індосаментом на зворотному боці векселя або на додатковому листку (алонж).
Особа, яка робить запис – індосант; на користь якої зроблено запис – індосат. Індосамент може бути бланковий (індосант ставить лише свій підпис), іменний (індосант вказує особу, якій передаються права за векселем), цільовий (індосант вказує мету переказу векселя іншій особі), безоборотний (індосант робить відмітку, яка надає йому право виключити можливість вимоги до нього в разі несплати векселя трасатом).
Також важливим моментом у розрахунках за допомогою векселя є акцепт платника, тобто письмова згода на оплату векселя, що підвищує його ліквідність та привабливість як цінного паперу та розрахункового документа. Вимагати акцепт може трасант (векселедавець), а також індосант. У випадку відмови від акцепту (відмови платежу за векселем) векселедержатель має право пред’явити їм позов у встановленому порядку. Кожний індосант, як і векселедавець, несе відповідальність за акцепт та платіж за векселем. Вексельне зобов’язання трасата, трасанта та індосанта може бути додатково гарантовано авалем. Аваль – це порука третьої особи (аваліста) за векселем, аваліст несе таку ж відповідальність як і особа, якій він надав поруку. Власником векселя аваліст стає після оплати і до нього переходять усі права вимоги за векселем.
Вексель може бути пред’явлений до оплати у місці платежу не платнику, а третій особі, яка має доручення здійснити платіж. Ця особа називається доміциліант, а вексель – доміцильований. Векселедержатель пред’являє вексель у визначений день або у два наступних робочих дні.
Таким чином, обіг векселя умовно можна поділити на три стадії:
І. Виникнення зобов’язань, які виявляються через видачу векселя;
ІІ. Період обороту зобов’язання. Вексель виступає як знаряддя обігу зобов’язання.
ІІІ. Реалізація зобов’язання.
Використання векселя дає змогу подолати один з недоліків безготівкових розрахунків за допомогою платіжних-доручень, вимог-доручень, чеків, акредитивів, а саме – вилучення з обороту коштів на деякий період часу, що негативно впливає на економічні процеси. Вексель може багаторазово передаватись як платіжний засіб, погашатись після закінчення терміну сплати. Термін перебування векселя в обігу, як правило, складається з часу виробничого використання кредиту, транспортування товарів, погашення векселя й отримання коштів. Економічна сутність розрахунків за допомогою векселів, вексельного обороту в цілому проявляється в тому, що прискорюються розрахунки за товари та послуги, розширюються можливості кредитування, збільшується гнучкість грошового обороту. У вексельному обігу вирішальну роль відіграють банки та їх вексельні операції:
прийняття векселів на інкасо для отримання коштів в термін оплати;
облік векселів;
надання позичок під вексельне забезпечення (застава векселів).
Вексель, як одна з найбільш ефективних форм розрахунків, забезпечує надійний контроль за виконанням взятих зобов’язань, допомагає швидше зупинити дії кризових чинників.
У сучасних умовах все більше поширюються розрахунки за допомогою дебетових та кредитових доручень, які переказуються по системі міжбанківського та поштового зв’язку. Ця система розрахунків базується на використанні замінників готівкових грошей та спеціалізованого технічного обладнання, які використовуються з метою їх автоматизованої обробки. Обслуговування як юридичних, так і фізичних осіб здійснюється комерційними банками за допомогою:
автоматизованих розрахункових палат – використовуються для здійснення масових, регулярних платежів за дебетовими та кредитовими операціями;
банківських автоматів – з їх допомогою можна отримати позику в межах відкритого ліміту; зняти гроші з поточного або ощадного рахунка; обміняти іноземну валюту; здійснити переказ грошей з рахунка на рахунок та інші операції;
терміналів у торгівельних установах – дозволяють здійснювати платежі за допомогою банківської пластикової карти;
оплати рахунків за товари та послуги за телефоном, який з’єднується з комп’ютером банківської установи;
міжбанківських систем електронного переказу грошей, що дозволяє значно підвищити ефективність роботи, швидкість та якість операцій, які пов’язані з переказом грошей в межах певної країни та у міжнародній системі електронного переказу (наприклад, СВІФТ).