Контрольні запитання
Розкрийте сутність поняття “торгівець цінними паперами”.
Хто може бути віднесений до торгівця цінними паперами?
Що таке емісія цінних паперів та з якою метою вона здійснюється?
Назвіть основні етапи емісії цінних паперів.
Що таке проспект емісії?
Дайте характеристику емітенту, інвестору, торгівцю цінними паперами. Яка їх роль на фінансовому ринку?
Назвіть функції андерайтера.
Назвіть способи розміщення цінних паперів та дайте їх характеристику.
Назвіть відмінності між комісійною та комерційною діяльністю з цінними паперами.
Що таке депозитарій та які функції він виконує?
5.8. Загальна характеристика послуг у сфері страхування
Страхування – це відносини із захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб при настанні певних подій (страхових випадків) за рахунок грошових фондів, які формуються зі страхових внесків (страхової премії). Страхування можна розглядати як особливий вид економічної діяльності, пов’язаний з перерозподілом ризику серед учасників страхування (страхувальників) і спеціалізованими організаціями (страховиками), що забезпечують акумуляцію страхових внесків, створення страхових резервів і здійснення страхових виплат при завданні збитку застрахованим майновим інтересам. Страхування є одним з найважливіших елементів системи ринкових відносин, являючи собою фінансові відносини, пов’язані з виконанням специфічних функцій в економіці. Особливість страхової діяльності як виду підприємництва полягає в тому, що їй властивий підприємницький ризик, обумовлений зобов’язанням страховика компенсувати збиток.
Передумовою виникнення страхових відносин є страховий ризик, при настанні якого може бути завдано збитки майновим інтересам страхувальника. Страхові відносини можуть виникати на основі добровільного волевиявлення сторін або згідно з законом, який передбачає обов’язки страхувальника укласти договір страхування майна, відповідальності чи інших майнових інтересів.
Роль страхування полягає в забезпеченні безперервності, безперебійності та збалансованості суспільного відтворення. Кінцевим результатом страхування є: 1) забезпечення соціальної та економічної стабільності в суспільстві за рахунок повного та своєчасного відшкодування збитку; 2) залучення тимчасово вільних коштів страхового фонду до інвестиційної діяльності страхових організацій. Роль страхування в системі суспільного відтворення передбачає наявність сфери страхових послуг, яка відповідає типу економічного розвитку держави.
Страхуванню властиві певні специфічні ознаки, які характеризують його як економічну категорію:
наявність страхового ризику як ймовірності і можливості настання страхового випадку, здатного завдати матеріальний збиток;
перерозподіл збитку в часі та просторі;
задоволення об’єктивної потреби фізичних та юридичних осіб у покритті можливого збитку;
повернення страхових платежів, мобілізованих до страхового фонду, у формі страхових відшкодувань.
Економічній сутності страхування відповідають його функції, які виражають суспільне призначення даної категорії. Страхуванню властиві такі функції, як ризикова, попереджувальна, заощаджувальна та контрольна. Головна з них – ризикова функція, оскільки наявність ризику є передумовою страхування. Саме в межах здійснення ризикової функції відбувається перерозподіл коштів серед учасників страхування у зв’язку з наслідками випадкових страхових подій. Різноманіття форм та видів ризику й призводить до виникнення різних сфер, галузей і видів страхування.
Попереджувальна функція реалізується шляхом фінансування (за рахунок частини засобів страхового фонду) локальних заходів з виключення або зменшення ступеня страхового ризику, а відповідно, і збитку від даного ризику. Такі заходи в страхуванні називають превентивними.
Заощаджувальна функція – це зберігання грошових сум за допомогою такого виду особистого страхування, як страхування на дожиття. Воно пов’язане з потребою громадян в страховому захисті досягнутого ними соціального становища і рівня доходу.
Контрольна функція страхування полягає в забезпеченні суворого цільового формування та використання засобів страхового фонду на основі законодавчих вимог, які регулюють страхову діяльність. Здійснення контрольної функції реалізується через фінансовий контроль за законністю веденням страхових операцій страховиками.
Взаємодія сторін, що зацікавлені в укладанні страхового договору та досягненні результативності страхових операцій, відбувається на страховому ринку.
Страховий ринок – це сфера грошових відносин, де об’єктом купівлі-продажу є специфічний товар – страхова послуга. На рис. 5.10 наведена схема організації страхового ринку.
Рис. 5.10. Схема організації страхового ринку
1 – пряме страхування без участі страхового посередника;
2 – пряме страхування, опосередковане участю страхового посередника;
3 – перестрахування;
4 – співстрахування.
Розвинений страховий ринок включає, як правило, наступні категорії продавців страхових послуг:
страховиків, що безпосередньо укладають договори страхування;
страховиків, що займаються перестрахуванням;
посередників між страховиками і страхувальниками;
різні об’єднання страховиків, які створюються з конкретною метою.
Кожна категорія продавців страхових послуг може бути представлена різними формами власності: державною, приватною, колективною.
Основними учасниками процесу страхування є страхувальник та страховик.
Страхувальник – юридична або дієздатна фізична особа, яка уклала зі страховиком договір страхування. Страхувальник зобов’язаний сплатити страховику страхову премію, а при настанні передбаченої події (страхового випадку) має право вимагати від страховика здіснення страхової виплати.
Страхувальник має право при укладанні договору страхування призначати фізичних або юридичних осіб для одержання страхових виплат за договором, а також заміняти їх на свій розсуд до настання страхового випадку. В інших випадках заміни страхувальника, його права й обов’язки переходять до нового власника за згодою страховика (якщо законом або договором не передбачено інше).
Страховик – юридична особа будь-якої організаційно-правової форми, створена з метою здійснення страхової діяльності і яка має відповідну ліцензію. Страховиком є суб’єкт господарювання, який здійснює страхування і займається формуванням і використанням страхового фонду. Предметом безпосередньої діяльності страховиків не може бути виробнича, торгово-посередницька і банківська діяльність.
Страховик як спеціалізована фінансова організація повинен пройти визначену процедуру державного ліцензування. По-перше, він повинен зареєструватися в органах місцевої виконавчої влади як комерційна організація, мати фірмове найменування, рахунок у банку, юридичну адресу тощо. По-друге, для того, щоб займатися безпосередньо страхуванням, страховик повинен одержати спеціальний дозвіл (ліцензію) в органі з нагляду за страховою діяльністю. При ліцензуванні страховика оцінюються його можливості займатися визначеними видами страхування з урахуванням наявності в нього необхідного капіталу, відповідності його ресурсів можливим страховим зобов’язанням перед клієнтами.
Просуванням страхових послуг від страховика до страхувальників займаються страхові посередники. Посередниками на страховому ринку виступають страхові агенти і брокери (брокерські фірми).
Страховий агент – юридична або дієздатна фізична особа, що діє від імені страховика й за його дорученням відповідно до наданих повноважень. Страховий агент виступає довіреною особою страхової компанії й виконує доручені йому дії від імені та за рахунок страховика.
Основні функції страхового агента – підготовча робота та укладання договору страхування від імені страховика. Оскільки страховий агент діє за рахунок і в інтересах страхової компанії, він зобов’язаний виконувати доручення у суворій відповідності до її вказівок. Залежно від того, яким правовим статусом володіє страховий агент, страхова компанія наділяє його чітко визначеним колом повноважень.
На підставі договору, який укладається між агентом і страховою компанією, агентові видається доручення, у якому вказуються його повноваження. За результатами своєї діяльності страховий агент отримує комісійну винагороду у відсотках від розміру страхової премії (рідше страхової суми), що сплачена страхувальником при укладанні договору страхування. Страховий агент може представляти одну або кілька страхових компаній і за умовами договору з цими компаніями діяти тільки від їхнього імені.
Страховий брокер – незалежна юридична або фізична особа, що має ліцензію на проведення посередницьких операцій по страхуванню, діє від імені і за дорученням страхувальника або (у перестрахуванні) від імені і за дорученням страховика за прямим страхуванням.
Покупцями страхових послуг можуть бути будь-які юридичні або фізичні особи (якщо це не суперечить правилам і умовам даного виду страхування). Страхові послуги можуть бути надані на основі договору (у добровільному страхуванні) або закону (в обов’язковому страхуванні). Страхова послуга є специфічним товаром, який пропонується на страховому ринку. Як і будь-який інший товар, вона має споживчу і мінову вартість. Споживчою вартістю страхової послуги є забезпечення страхового захисту (страхового покриття). Мінова вартість – це ціна страхової послуги, яка отримує вираження в страховому тарифі, а потім – у страховому внеску. Купівля-продаж страхової послуги оформлюється договором страхування, у підтвердження чого страхувальникові видається страхове посвідчення (поліс). Перелік видів страхування, якими може скористатися страхувальник, складає асортимент страхового ринку. Крім видів страхування, що пропонуються для широкого використання, в окремих випадках можуть розроблятися індивідуальні умови страхування для конкретного об’єкта або страхувальника.
Надання страхових послуг здійснюється на договірній основі. Договір страхування – угода між страхувальником і страховиком, за якою страховик зобов’язується при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальникові або третій особі, на користь якої укладений договір страхування, а страхувальник зобов’язується сплатити страхові внески у встановлений термін. Для укладання договору страхування страхувальник надає страховикові письмову заяву встановленої форми або заявляє про намір укласти договір іншим способом. Договір повинен бути укладений у письмовій формі.
До основних умов договору страхування відносяться:
Об’єкт страхування (конкретні майнові інтереси страхувальника або застрахованої особи).
Перелік страхових ризиків, при настанні яких виникає обов’язок страховика компенсувати збиток, завданий майновим інтересам страхувальника в розмірі і порядку, обумовленому договором страхування (страховики цей перелік називають обсягом страхової відповідальності).
Страхова сума (грошова сума, в межах якої визначаються розміри страхових виплат при настанні збитку, завданого майновим інтересам страхувальника).
Страхова премія (страховий внесок), що підлягає сплаті страхувальником страховикові як плата за страхування.
Термін страхування (період, встановлений у договорі страхування, протягом якого раптова подія, що виникла, може бути розцінена як страховий випадок і слугувати підставою для здійснення страхової виплати).
У випадку укладання договору страхування страховик зобов’язаний: 1) ознайомити страхувальника з правилами страхування; 2) у випадку проведення страхувальником заходів, що зменшили ризик настання страхового випадку і розмір можливого збитку застрахованому майну, або у випадку збільшення його дійсної вартості переукласти (за заявою страхувальника) договір з урахуванням цих обставин; 3) при страховому випадку здійснити страхову виплату в термін, встановлений договором або законом; 4) відшкодувати витрати, понесені страхувальником при страховому випадку для запобігання або зменшення збитку застрахованому майну, якщо це передбачено правилами страхування; 5) не розголошувати відомості про страхувальника та його майнове становище (за винятком випадків, передбачених законодавством).
Страхувальник зобов’язаний:
вчасно вносити страхові внески;
при укладанні договору повідомляти страховика про всі відомі йому обставини, які мають значення для оцінювання страхового ризику;
вживати необхідних заходів з метою запобігання і зменшення збитку застрахованому майну при настанні страхового випадку.
Договором страхування можуть бути передбачені також інші обов’язки страховика і страхувальника.
Факт укладання договору страхування засвідчує страховий сертифікат або страхове свідоцтво (страховий поліс), який передається страховиком страхувальнику.
Страховий сертифікат повинен містити:
найменування документа;
найменування, юридичну адресу й банківські реквізити страховика;
прізвище, ім’я, по-батькові або найменування страхувальника та його адресу;
зазначення об’єкта страхування;
розмір страхової суми;
зазначення страхового ризику;
розмір страхового внеску, терміни й порядок його внесення;
термін дії договору;
порядок, зміни і умови припинення дії договору;
інші умови за згодою сторін (у тому числі доповнення до правил страхування або виключення з них);
підписи сторін.
Страхові послуги можуть бути надані на умовах обов’язковості або добровільності. Відповідно форма проведення страхування може бути обов’язкова або добровільна.
Обов’язкове страхування вирізняється наявністю в потенційного страхувальника встановленого законом обов’язку бути застрахованим. При проведенні обов’язкового страхування діє необмежена в часі страхова відповідальність по встановлених законодавством об’єктах страхування й колу страхувальників, вона настає автоматично при виникненні страхового випадку.
Обов’язкове страхування базується на ряді принципів. Відповідно до принципу обов’язковості не потрібно попередньої згоди між страховиком й страхувальником, тому що обов’язкове страхування встановлюється законом, згідно з яким страховик зобов’язаний прийняти на страхування визначені об’єкти, а страхувальник – вносити належні платежі. Принцип суцільного охоплення страхуванням зазначених у законодавстві об’єктів передбачає, що страхувальник повинен застрахувати всі об’єкти, що підлягають обов’язковому страхуванню, а страховик – прийняти їх на страхування. Принцип дії страхування незалежно від внесення страхових внесків страхувальником припускає, що якщо страхувальник не сплатив страховий внесок вчасно, він буде стягнений з нього у судовому порядку. У випадку знищення або ушкодження застрахованого майна, неоплаченого страховими внесками, страхове відшкодування підлягає виплаті з утриманням заборгованості по страхових платежах. Принцип безстроковості страхування ґрунтується на тому, що об’єкт обов’язкового страхування страхується протягом усього терміну служби. При переході такого об’єкта страхування до іншого власника страхування не припиняється, воно втрачає силу тільки при знищенні застрахованого майна. Слід зазначити, що на обов’язкову форму особистого страхування принцип безстроковості не поширюється. Принцип нормування страхового забезпечення передбачає (з метою спрощення страхової оцінки й порядку виплати страхового відшкодування) встановлення норм страхового забезпечення (у відсотках від страхової оцінки або в грошових одиницях) для даної місцевості на один об’єкт.
Добровільне страхування проводиться на добровільній основі, тобто здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Правила добровільного страхування, що визначають загальні умови й порядок його проведення, встановлюються страховиком самостійно відповідно до законодавства, що регулює страхову діяльність. При цьому законом визначаються найбільш загальні умови страхування, а конкретні умови – договором, що укладається між страхувальником і страховиком. Добровільна форма страхування не носить примусового характеру й надає страхувальникам можливість вибору послуг на страховому ринку. Однак, добровільне страхування носить вибірковий характер, тому що не всі потенційні страхувальники бажають або можуть у ньому брати участь, а для окремих категорій осіб встановлені законодавчі обмеження.
Добровільне страхування базується на певних принципах. Принцип добровільної участі в страхуванні повною мірою поширюється тільки на страхувальника, тому що страховик не має права відмовити страхувальникові в укладанні договору, якщо його волевиявлення не суперечить умовам страхування. Даним принципом гарантується укладання договору страхування на першу вимогу страхувальника. Принцип вибіркового охоплення страхуванням фізичних та юридичних осіб пов’язаний з тим, що не всі страхувальники виявляють бажання в ньому брати участь. Крім того, за умовами страхування можуть діяти обмеження для укладання договорів (вік страхувальника, стан його здоров’я тощо.). Принцип обмеження терміну страхування визначається тим, що початок і закінчення терміну страхування окремо обговорюються в договорі страхування, оскільки страхове відшкодування підлягає виплаті тільки в тому випадку, якщо страховий випадок відбувся в період страхування. Принцип сплати страхових внесків встановлює, що при добровільному страхуванні вступ у дію договору страхування обумовлено сплатою страхового внеску. Як правило, несплата чергового внеску по довгостроковому добровільному страхуванню призводить до припинення дії договору.
Поділ всіх предметів страхування на матеріальні й нематеріальні є підставою для виділення двох галузей страхування – майнового й особистого. До майнового страхування відноситься страхування майнових інтересів юридичних та фізичних осіб.
Особисте страхування являє собою страхування майнових інтересів фізичних осіб, де як об’єкти страхування виступають:
а) життя, здоров’я та працездатність людини;
б) доходи (додаткові витрати), що визначають рівень життя.
Майнове страхування включає три підгалузі:
страхування майна;
страхування відповідальності;
страхування підприємницьких ризиків.
У свою чергу, кожна підгалузь включає кілька видів страхування. До страхування майна відносяться: страхування засобів наземного транспорту, страхування засобів водного транспорту, страхування засобів повітряного транспорту, страхування вантажів, страхування інших видів майна.
Страхування відповідальності включає: страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів, страхування цивільної відповідальності перевізників, страхування цивільної відповідальності підприємств – джерел підвищеної небезпеки, страхування відповідальності за невиконання зобов’язань, страхування професійної відповідальності, страхування інших видів відповідальності.
До страхування підприємницьких ризиків відносяться: страхування підприємницьких ризиків і страхування фінансових ризиків.
Особисте страхування також включає три підгалузі:
страхування життя;
страхування від нещасних випадків і хвороб;
медичне страхування.
До страхування життя відносяться: страхування до визначеного віку або терміну, страхування на випадок смерті, змішане страхування, страхування дітей до одруження, страхування пенсій, страхування ренти, страхування витрат на оплату професійного розвитку.
Страхування від нещасних випадків включає: страхування дітей, страхування учнів, страхування працівників за рахунок засобів організації, обов’язкове страхування державних службовців, обов’язкове страхування пасажирів, страхування спортсменів й ін.
Медичне страхування здійснюється в обов’язковій та добровільній формах. Добровільне медичне страхування здійснюється на випадок хвороби й завдання збитку здоров’ю, на випадок оперативного втручання й стаціонарного лікування, на випадок протезування, для громадян, що виїжджають за кордон і т. ін.
Страхувальниками по особистому страхуванню можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи, а застрахованими – тільки фізичні особи. В укладанні договору страхування життя на користь третьої особи – застрахованого завжди повинен бути зацікавлений страхувальник: батьки в страхуванні дітей, роботодавець у страхуванні працівників й т.п. У якості застрахованих можуть виступати як дієздатні, так і недієздатні фізичні особи. При особистому страхуванні страхувальник може одночасно бути застрахованою особою.
За договором майнового страхування страховик зобов’язується за обумовлену договором плату при настанні передбаченого в договорі страхового випадку відшкодувати страхувальникові або іншій особі, на користь якої укладений договір, заподіяні застрахованому майну збитки або збитки в зв’язку з іншими майновими інтересами страхувальника (у межах визначеної договором суми). Економічним призначенням майнового страхування є відшкодування збитку, що виник внаслідок страхового випадку. Застрахованим може бути як власне майно страхувальника, так і те, що знаходиться в його володінні, користуванні й розпорядженні.
Майнове страхування буває добровільним й обов’язковим. Обов’язкове страхування передбачене для страхування майна й майнових інтересів сільськогосподарських підприємств (державних, кооперативних, орендних, фермерських), орендних підприємств, страхування сільськогосподарських тварин. Об’єктами страхування майна сільськогосподарських підприємств є: врожай сільськогосподарських культур; багаторічні плодові, лісові та інші насадження; поголів’я сільськогосподарських тварин; будівлі, споруди; устаткування, транспортні засоби; сировина, матеріали, продукція, паливо тощо. У господарствах громадян обов’язковому страхуванню підлягають належні їм будинки, садові будиночки, гаражі й господарські будівлі в розмірі 40% їхньої вартості за державною оцінкою. Інші 60% вартості громадяни можуть застрахувати по добровільному страхуванню.
Добровільне майнове страхування охоплює майно господарюючих суб’єктів, громадських організацій, страхування індивідуальних підприємців, страхування домашнього майна та транспортних засобів. Обсяг страхової відповідальності – від пожеж, стихійних лих, аварій та інших страхових випадків. За окремою згодою можна застрахувати майно на випадок розкрадання або крадіжки. Термін страхування – звичайно 1 рік, але якщо перед закінченням чергового терміну страхувальник вносить страхові платежі знову, термін страхування може бути продовжений. Страхове забезпечення розраховується за балансовою вартістю без знижки на знос у відношенні власного майна та зі знижкою на знос – для майна.
При страхуванні майна індивідуальних підприємців страхуються відповідне устаткування, інструменти, готова продукція та інші матеріальні цінності. Термін страхування – від 3 місяців до 1 року. Обсяг страхової відповідальності – на випадок пожежі, стихійних лих, аварій, розкрадань, крадіжки й інших випадків (у тому числі ушкоджень).
Обов’язкове страхування – це страхування, при якому у страхувальника з’являється обов’язок укласти договір страхування, а в страховика – прийняти ризик на страхування. Міжнародне право пов’язує обов’язкове страхування з необхідністю захисту інтересів третіх осіб у випадках заподіяння їм збитку. Найбільш поширеними у світовій практиці є види обов’язкового страхування, пов’язані з джерелами підвищеної небезпеки. Підвищена небезпека для навколишніх може виходити від діяльності як фізичних, так і юридичних осіб. Найбільш масовим з видів обов’язкового страхування, пов’язаних із джерелами підвищеної небезпеки, є обов’язкове страхування цивільної відповідальності власників автотранспорту. Кожна держава самостійно визначає перелік видів обов’язкового страхування.
Обов’язкове страхування здійснюється шляхом укладання договору страхування особою, на яку покладено обов’язок такого страхування (страхувальником), зі страховиком. Обов’язкове страхування здійснюється за рахунок страхувальника (за винятком обов’язкового страхування пасажирів, що у передбачених законом випадках може здійснюватися за їхній рахунок).
Одним із критеріїв обов’язкового страхування є його загальність – усі суб’єкти зобов’язані укладати договори страхування у відношенні встановлених страхових інтересів на визначених законом умовах.
У системі страхування виникають розподільчі та перерозподільчі відносини, пов’язані з попередженням або відшкодуванням втрат, завданих суспільному виробництву та населенню стихійними лихами та іншими надзвичайними подіями (страховими ризиками). При цьому важливе значення має страхова сума, яка визначена договором страхування або встановлена законом, виходячи з якої встановлюються розміри страхового внеску й страхових виплат. При страхуванні майна страхова сума не може перевищувати його дійсної вартості на момент укладання договору страхування. Сторони, що уклали договір, не можуть заперечувати страхову вартість майна, визначену в договорі страхування (за винятком випадків, коли страховик доведе, що він був навмисно введений в оману страхувальником). Якщо страхова сума, зазначена в договорі страхування, перевищує страхову вартість майна, він є недійсним у тій частині страхової суми, що перевищує реальну вартість майна на момент укладання договору.
Співвідношення між страховою сумою та фактичним збитком обумовлює систему страхової відповідальності. Страхова відповідальність – сукупність прав та обов’язків страховика по охороні та захисту майнових або інших інтересів страхувальника, передбачених договором страхування. Виникає з моменту вступу в дію договору страхування й поширюється на весь його період. У практиці страхування використовуються наступні системи страхової відповідальності: система дійсної вартості, система пропорційної відповідальності, система першого ризику, система дробової частини, система відбудовної вартості, система граничної відповідальності.
При страхуванні за дійсною вартістю майна сума страхового відшкодування визначається як фактична вартість майна на день укладання договору страхування. Страхування по системі пропорційної відповідальності означає неповне страхування вартості об’єкта. Величина страхового відшкодування в цьому випадку визначається за формулою:
В=С*У/Ц,
де В – величина страхового відшкодування;
С – страхова сума за договором;
У – фактична сума збитку;
Ц – вартісна оцінка об’єкта страхування.
Страхування по системі першого ризику передбачає виплату страхового відшкодування в розмірі збитку, але в межах страхової суми. При страхуванні по системі дробової частини встановлюються дві страхові суми: страхова сума й показана вартість. По показаній вартості страхувальник звичайно одержує покриття ризику, виражене натуральним дробом або у відсотках. Відповідальність страховика обмежена розмірами дробової частини. Страхування за відбудовною вартістю означає, що страхове відшкодування за об’єкт дорівнює ціні нового майна відповідного виду. Знос майна не враховується. Страхування по системі граничної відповідальності означає наявність визначеної межі суми страхового відшкодування.
Таким чином, сума страхового відшкодування визначається умовами та у певному порядку, передбаченому у договорі. Як вже відзначалось, страхова сума встановлюється, виходячи з страхового внеску та страхової виплати.
Страховий внесок – плата за страхування, яку страхувальник зобов’язаний внести страховикові відповідно до договору страхування або законом. Це ціна страхової послуги, тобто грошова сума, при сплаті якої страховик приймає ризик на страхування. Розмір страхового внеску за договором страхування залежить від об’єкта страхування, страхової суми, обсягу страхової відповідальності, ступеня ризику, терміну страхування й інших факторів, що впливають на визначення розміру грошових зобов’язань страховика за договором страхування. У міжнародному страхуванні страховий внесок називається страховою премією.
Страховий внесок за характером ризику підрозділяється на натуральний і постійний. Натуральний внесок являє собою внесок, призначений для покриття ризику за визначений період і з часом може збільшуватися або зменшуватися залежно від характеру ризику. У договорах страхування життя внаслідок їхнього тривалого терміну натуральний внесок з часом збільшується. Постійний внесок являє собою страховий внесок, що не змінюється в період дії договору страхування. Ця сталість викликана незмінністю в часі ризику, що відбиває страховий внесок. Постійні внески використовуються в більшості договорів майнового страхування, які укладаються, як правило, терміном на один рік.
За формою сплати страховий внесок поділяється на одноразовий, поточний, річний й розстрочений. Одноразовий внесок являє собою внесок, який страхувальник сплачує страховикові відразу за весь період страхування, його сума визначається до моменту укладання договору страхування. Поточний внесок – це частина загальних зобов’язань страхувальника стосовно страховика. Сума поточних внесків за даним видом страхування завжди буде перевищувати розмір одноразового внеску. Річний внесок являє собою одноразовий внесок терміном на один рік. В особистому страхуванні виділяють термінові (сплачуються протягом визначеного періоду) й довічні (сплачуються щорічно протягом усього життя страхувальника) річні страхові внески.
За часом сплати страхові внески поділяються на авансовий платіж й попередній внесок. Авансовим платежем є внесок, що сплачується страхувальником заздалегідь, до настання терміну його сплати, зазначеного в укладеному договорі страхування. Попередній внесок являє собою внесок ощадного характеру, що надійшов страховикові, на який нараховується відповідний відсоток по вкладах. При настанні страхового випадку до закінчення терміну договору страхування страхувальник одержує не тільки страхову суму, а й страхові внески, по яких не наступив термін сплати, що є основною відмінністю попереднього внеску від авансового платежу.
Таким чином, величина страхового внеску повинна бути достатня для того, щоб: 1) покрити очікувані претензії протягом страхового періоду; 2) створити страхові резерви; 3) покрити витрати страховика на ведення справ; 4) забезпечити визначений розмір прибутку.
Нижня межа ціни визначається рівністю між надходженнями платежів від страхувальників і виплатами страхового відшкодування й страхових сум по договорах плюс витрати страхової компанії. При такому рівні ціни, однак, страхова компанія не одержує прибутку по страхових операціях, тому надання страхової послуги за такими цінами для страховика є невигідним.
Верхня межа ціни страхової послуги визначається в першу чергу іншими факторами: розмірами попиту й пропозиції на неї та величиною банківського відсотку по вкладах.
Вартість страхової послуги, наданої страховиком, визначається також станом справ в даній страховій компанії, зокрема, залежить від величини й структури її страхового портфеля та управлінських витрат, розміру доходів, що компанія одержує при розміщенні тимчасово вільних коштів. Тому страхові компанії зі стійким фінансовим становищем можуть дозволити собі зберігати в переліку наданих послуг не тільки високорентабельні, а й низькорентабельні страхові послуги. Доходність різноманітних страхових послуг залежить від фази життєвого циклу страхової послуги, тобто входження на ринок, динаміка попиту, наповнення ринку, зменшення продажу, рівень прибутковості тощо.
За рахунок страхових внесків формується страховий фонд. Оперативно-організаційне управління фондом здійснюється страховиком.
У широкому економічному розумінні до страхового фонду відносяться:
державний резервний фонд (державний централізований страховий фонд);
фонд страховика;
резервний фонд підприємницьких структур, утворений у процесі самострахування.
Державний резервний фонд створюється в централізованому порядку за рахунок загальнодержавних ресурсів й формується як у натуральній, так і в грошовій формі. Завданнями даного фонду є відшкодування збитку від стихійних лих та великомасштабних аварій.
Страховий фонд страховика створюється за рахунок коштів великої кількості його учасників, що виступають як страхувальники. Формування фонду відбувається в децентралізованому порядку, оскільки страхові внески сплачуються кожним страхувальником окремо. При цьому збиток одного страхувальника розподіляється між всіма учасниками страхового фонду, що приводить до великої маневреності цього фонду й прискорення оборотності страхових резервів. Страховий фонд є обов’язковим елементом суспільного відтворення, його створення обумовлене страховими інтересами.
Отже, для ефективного функціонування ринку страхових послуг, а також страхової компанії необхідно, щоб доходи страховика перевищували його витрати, тобто по кожному виду страхування повинна дотримуватися умова еквівалентності, яку можна записати так:
Страхові премії + Дохід від інвестиційної діяльності > Виплати + Витрати
Це означає, що сума зібраної з даного виду страхування премії повинна бути більшою або дорівнювати сумі виплат по страхових випадках і витратах страхової компанії за винятком доходів, отриманих від інвестування тимчасово вільних коштів:
Страхові премії >(Виплати–Дохід від інвестування)+Витрати
На основі цього співвідношення можна сказати, що загалом страхова премія включає дві складові. Перша – це нетто-премія, призначена для створення страхового фонду, з якого будуть проводитись виплати страхувальникам. Друга складова служить для покриття витрат й формування планового прибутку страхової компанії й називається навантаженням. Основна вага в структурі страхової премії займає нетто-премія. На навантаження припадає лише незначна частина премії, залежно від виду страхування в середньому 10-20 %. При визначенні брутто-ставки розрахунок навантаження не є складним, тому що формується на основі наявних даних бухгалтерського обліку страхової компанії. Основна увага приділяється розрахунку нетто-премії.
Контрольні запитання
У чому полягає сутність страхування?
Назвіть особливості страхування як виду фінансових послуг.
Обґрунтуйте необхідність виникнення страхових послуг.
Дайте характеристику учасникам ринку страхових послуг
Які особливі ознаки страхових послуг?
Назвіть основні форми страхування.
Що таке обов’язкове страхування та яке місце займає воно у системі ринку фінансових послуг?
Чим, на ваш погляд, викликане існування добровільного страхування?
Які особливості особистого та майнового страхування?
Розкрийте поняття “ціна страхової послуги”.