- •Пряма та непряма тактики мовленнєвого впливу
- •Високий, середній і низький стилі
- •Публічний виступ як важливий засіб комунікації переконання
- •Архітектоніка (будова) виступу
- •Алгоритм самоаналізу виступу
- •Сила ораторського мовлення за Цицероном
- •Засоби масової інформації
- •Класифікація
- •Порівняння із традиційними змі
- •Технічні принципи
- •Застосування телебачення
- •Негатив і критика
- •Довговічність кіно
- •Кінопоказ
- •Журналі́стика
- •Громадське мовлення
- •Розвиток соціологічних досліджень аудиторії
- •Взаємовпливи аудиторії й змі
- •Вибір аудиторією джерел інформації
- •Інтереси аудиторії й мотиви звернення її до змі
- •Аудиторія і комунікатор
- •Аудиторія як об’єкт впливу
- •Особливості спілкування з аудиторією радіо і телемовлення
- •Кожен ряд містить свою систему характеристик.
- •Основні принципи організації радіо- і телевізійного мовлення
- •Принцип розмовності
- •Принцип діалогізації
- •Принцип інтимізації
- •Принцип зручності звукового відтворення і слухового сприйняття
- •Телеінтерв’ю
- •Типи телеінтерв'ю
- •Якість мови інтерв'юйованого
- •Культура розмовної та письмової мови
- •Список використаної літератури
Негатив і критика
Оскільки соціальним медіа характерна самоорганізація, то вони майже не контрольовані і не передбачувані. Результат діяльності користувача може бути невідомим навіть йому самому. Наприклад, організатори виступу 25 січня 2011 р. у Каїрі, група у Facebook, розраховували зібрати 1,5-2 тисячі осіб, але помилились у розрахунках числа потенційних учасників на два порядки.
Оскільки контент сайту створюється різними користувачами, то виникають суперечки щодо права власності — як між дописувачами, так і між ними та власником сайту.
Жваво обговорюється питання впливу соціальних медіа на міжособистісні відносини. Зокрема, цьому присвячена книга Януша Вишневського «Самотність у мережі», стаття Stephen Marche «Is Facebook Making Us Lonely?» (Чи робить нас Facebook самотніми?) та інші.
Ра́діо — область науки й техніки, пов'язана з передаванням на відстань електромагнітних коливань високої частоти — радіохвиль, з допомогою якого здійснюється зокрема радіомовлення — передача через радіо сигналів, мови, музики для необмеженої кількості слухачів.
Кінемато́граф (від грец. κινεμα, род. в. грец. κινεματος — рух та грец. γραφο — писати, зображати) — це галузь культури та економіки, що об'єднує всі види професійної діяльності, пов'язаної з виробництвом, розповсюдженням, зберіганням та демонструванням фільмів, а також навчально-наукову роботу (див. кінознавство).
Значною частиною кінематографії є кіноіндустрія — галузь промисловості, що виготовляє кінофільми, спецефекти до них та анімацію. У багатьох країнах кіноіндустрія є важливою галуззю економіки. Виробництво кінофільмів зосереджено у кіностудіях. Готові фільми демонструються у кінотеатрах, по телебаченню, поширюються на носіях інформації для перегляду на домашній аудіо-відео техніці, зокрема на відеокасетах та відео дисках.
Словом кінематографія іноді позначають також:
Кіномистецтво — вид образотворчого мистецтва, що винайдений у 19 столітті і став найпопулярнішим у 20 столітті.
Кінознімання — комплекс пристроїв та методів, що необхідні для знімання рухомих об'єктів на кіноплівку, і для наступного відображення отриманих знімків, шляхом проектування їх на екран.
У свою чергу кінематографію можуть називати кіномистецтво, кінематограф, зрідка сінематограф чи сінематографія (фр. cinématographe).
Довговічність кіно
Кіно існує більше століття, проте це не довго, якщо порівнювати з іншими видами мистецтва, такими як скульптура чи живопис. Більшість вірять, що кіно стане довготривалою формою мистецтва, оскільки кінокартини апелюють до різних людських почуттів.
За виключенням соціальних норм і культурних відмінностей, все ще існує багато спільного між театральними п'єсами усіх часів і сьогоднішніми фільмами. Мелодрама про дівчину, яка кохає хлопця, але не може бути з ним з якихось причин, бойовик про героя, що протистоїть сильнішим ворогам, комедії про щоденне життя тощо. Це сюжети з традиційною канвою, що існували у книгах, п'єсах та інших видах мистецтва.
Причина існування кіно полягає в тому, що люди досі прагнуть пригод, захоплення, гумору, ризику та емоційних змін. Цивілізація розвивається і змінюється, принаймні у поверхневих особливостях, і тому прагнення постійного оновлення художніх засобів відповідає цим бажанням. Кіно забезпечує їм доступний і потужний шлях.
Знімання фільму передбачає певну команду людей, що необхідні протягом кіновиробництва. Багато голівудських пригодницьких фільмів вимагають комп'ютерної генерації образів (CGI), що створюються багатьма 3D-дизайнерами об'єктів та сцен, аніматорами, композиторами. Проте малобюджетний незалежний фільм може бути створений невеликою групою людей, що отримують мінімальну платню. Кіновиробництво існує у всьому світі, воно використовує різні технології, стилі дії та жанри, і фінансується за різними схемами — від державного замовлення у Китаї до орієнтованої на прибуток американської студійної системи.
Цей виробничий цикл традиційно займає три роки. Першій рік ведеться розробка, другий підготовка і виробництво. На третьому році відбувається пост-виробництво та розповсюдження.
Кінокоманда
Кінокоманда (film crew) — це група людей, що найняті кінокомпанією для виробництва фільму. Кінокоманда розглядається окремо від складу фільму — акторів, що з'являються перед камерою та озвучують персонажів фільму.
Анімація
Анімація — це технологія, за якої кожен кадр фільму виготовляється окремо. Це може бути автоматично генерована комп'ютерна графіка, фото намальованих зображень, або коли ряд незначних змін у моделі фотографує спеціальна анімаційна камера. Коли кадри об'єднуються і остаточний фільм переглядається зі швидкістю 16 кадрів за секунду або більше виникає ілюзія безперервного руху (тобто інерція зорового сприйняття). Створення такого фільму вкрай трудомістке, важке і одноманітне, хоча розвиток комп'ютерної анімації значно прискорив цей процес.
Графічні файли у форматах GIF, MNG, SVG та «флеш» (Flash) дозволяють переглядати анімацію на комп'ютері або через Інтернет.
Оскільки анімація дуже тривала у виробництві і часто дуже коштовна, більшість анімації для телебачення та кінофільмів створюють професійні анімаційні студії. Незалежна анімація теж існує — це невеликі незалежні анімаційні студії, що іноді складаються з однієї особи. Проте багато незалежних виробників анімації увійшли до професійної анімаційної індустрії.
Обмежена анімація — це шлях пришвидшити виробництво і зменшити вартість фільму шляхом використання ключових кадрів у процесі анімації. Цей метод був вперше використаний студією «ЮПА» і популяризований студією «Ганна-Барбера». Він став використовуватись у інших студіях, коли мультфільми перейшли з екранів кінотеатрів на телеекрани.
