2.5. Соціально-професійна суб’єктність майбутніх фахівців соціальної сфери в освітньому просторі вищої школи

Освітній простір університету  контекст життєдіяльності студента, який, по-перше, визначає зміст індивідуальної освітньої програми студента, по-друге, сприяє його саморозвитку і самоорганізації; по-третє, стимулює побудова тимчасової життєвої перспективи і може як задати ресурси становлення суб'єктності, так і стати їх обмежувачем. Суб'єктність як педагогічний феномен являє собою цілісну аксіологічних характеристику особистості, що розкриваються у продуктивності діяльності, у ціннісно-смисловий самоорганізації поведінки [Вільхова Тетяна Олександрівна Становлення суб'єктності студента університету / Тетяна Олександрівна Вільхова : Автореф. … дис.. докт. пед.. наук : 13.00.01 - загальна педагогіка, історія педагогіки та освіти.  Оренбург, 2007].

Вільхова Т. справедливо вважає, що суб'єктність студента - основа запитання і використання ним наукових знань як методологічних і технологічних засобів вирішення власних освітніх і професійних завдань. Ціннісно-синергетичний підхід виступає методологічним підгрунтям побудови концепції, реалізація якої в освітньому просторі університету підвищує ефективність становлення суб'єктності студента.

Автор доводить, що педагогічне звернення до ціннісному потенціалу університетської освіти визначає в якості методологічних орієнтирів становлення суб'єктності студента університету: особистісні смисли одержуваних знань, що відображають сходження до життєвих та професійних цінностей; мотивацію досягнень; культуру смислопорожденія діяльності студента[Вільхова Т. О. Становлення суб'єктності студента університету / Тетяна Олександрівна Вільхова : Автореф. … дис.. докт. пед.. наук : 13.00.01 - загальна педагогіка, історія педагогіки та освіти.  Оренбург, 2007].

Суб'єктність виявляється не тільки в пізнавальному відношенні до світу, але і в ціннісному відношенні до людей. Становлення суб'єктності студента відбувається через ставлення до нього «значущого Іншого». Функції «значущого Іншого» стосовно «Я» студента пов'язані з визначенням і посиленням його суб'єктних характеристик. Створення референтного кола, кількох «значущих Інших» означає початок становлення суб'єктності. Наповненість референтного кола забезпечує безліч напрямків саморозвитку та самореалізації людини. Динаміка суб'єктності в часі пов'язана з встановленням співвідношення між полюсами «Я»  «Інший». Закономірності ціннісно-синергетичної концепції  взаємозв'язок об'єктивного і суб'єктивного, актуального і потенційного; співвідношення повторюваного й неповторного; діалектика необхідного і випадкового  визначають позитивні стратегії становлення суб'єктності як ціннісно-смисловий самоорганізації особистості студента в просторі і часі університетської освіти. Успішність становлення суб'єктності визначається сукупністю принципів: відкритості, аксіологічних, діалогічність, подієвості, транспектівності, корпоративності, додатковості, регульованої еволюційності, необхідної різноманітності. Структура суб'єктності включає: суб'єктну активність (смисложиттєвих, освітню, соціальну, комунікативну), ціннісні орієнтації, ціннісне самовизначення, суб'єктний досвід [Вільхова Т. О. Становлення суб'єктності студента університету / Тетяна Олександрівна Вільхова : Автореф. … дис.. докт. пед.. наук : 13.00.01 - загальна педагогіка, історія педагогіки та освіти.  Оренбург, 2007].

Осмислення проблеми людини як суб'єкта своєї діяльності, який здатен цілеспрямовано реформувати об'єктивну дійсність і здійснювати творчий саморозвиток, представлено у наукових працях Г.О.Балла (2003), М.Й.Боришевського (2001), А.В.Брушлінського (1992), Ж.П.Вірної (2004), Л.М.Карамушки (2004), А.Б.Коваленко (2004), Н.Л.Коломінського (2000), С.Д.Максименка (2001), В.О.Моляко (2002), О.М.Лактіонова (2006), Л.Е.Орбан-Лембрик (2004), М.І.Пірен (2003), Н.І.Пов'якель (2003), В.А.Семиченко (2001), В.О.Татенка (1998), В.В.Третьяченко (1997), Н.В.Чепелєвої (2003), В.Є.Чудновського (1993), В.М.Ямницького (2005) та ін.

Аналіз суб'єктної природи людини, виконаний в науковій школі С.Л.Рубінштейна, уможливлює розуміння суб'єкта як втілення якісно своєрідного способу самоорганізації, саморегуляції, узгодження зовнішніх і внутрішніх умов активності [Компетентнісний підхід у сучасній освіті : світовий досвід та українські перспективи: [бібліотека з освітньої політики / під заг. ред. О.В.Овчарук]. – К.: “К.І.С.”, 2004. – 112 с., с.9]. А.В.Брушлінський визначає суб'єкт як «людину на вищому рівні активності, цілісності (системності), автономності, це творець своєї історії, вершитель власного життєвого шляху» [Вахштайн В.С. Основные тенденции государственной политики в сфере высшего образования в странах ОЭСР / В. С. Вахштайн, Б. С. Железов, Т. А. Мешкова // Вопросы образования. – 2005. – № 2. – с. 2-16., с.31]. Глибоке теоретико-емпіричне дослідження людини, розгляд її як полісистемного утворення належить Б.Г.Ананьєву.

У психології та філософії вже склалася певна система становлення суб'єкта, в якій ключову роль відіграють досліджені науковцями феномену суб'єктності: компоненти суб'єктного досвіду (О.К.Осницький), механізми суб'єктності (В.О.Татенко), внутрішні передумови та зовнішні прояви суб'єктності (О.В.Волкова), закономірності розвитку суб'єктності в онтогенезі (К.О.Абульханова-Славська, С.Д.Максименко, В.В.Селіванов, В.О.Татенко), основні атрибутивні характеристики суб'єктності (В.А.Петровський) [Вахштайн В.С. Основные тенденции государственной политики в сфере высшего образования в странах ОЭСР / В. С. Вахштайн, Б. С. Железов, Т. А. Мешкова // Вопросы образования. – 2005. – № 2. – с. 2-16., с.9-10] .

Підставою становлення суб'єктності є прояв студентом себе в якості: самоорганізованого суб'єкта вільного свідомого вибору і прийняття майбутньої професії як пріоритетної життєвої цінності і оптимальних з точки зору його особистісних схильностей шляхів оволодіння нею; суб'єкта власної освітньої діяльності, яка характеризується індивідуальною освітньою траєкторією, продуктивним взаємодією викладача і студентів в корпоративній діяльності, розвитком мотивації досягнень, креативним прогнозуванням сценаріїв своїх професійної і життєвої перспектив. Освітній простір університету стане чинником становлення суб'єктності студента, якщо:

• орієнтоване на особистісно-професійне становлення майбутнього фахівця, яке здійснюється з опорою на попередні досягнення студента, з урахуванням його можливостей, прагнень та очікувань і забезпечує ціннісний резонанс сприйняття себе та світу студентом;

• в якості орієнтирів становлення суб'єктності виступають: особистісні смисли одержуваних знань, сходження до особистісних та професійних цінностей, пошук варіантів суб'єктної реалізації цінностей, культура смислопородження власної діяльності студента;

• створює умови для реалізації сутнісних потреб особистості в пізнанні і розумінні світу і себе, самореалізації, самотворення, рефлексії, сприяє сходженню до смисложиттєвих цінностей;

• відбувається залучення студента до наукових шкіл в результаті його ціннісно-смислового взаємодії з викладачами.

Механізмами становлення суб'єктності студента виступають емоційно забарвлена рефлексія та ціннісно-смисловий взаємодія «Я  Інші». Так, грунтуючись на розумінні особистості як суб'єкта соціальних відносин і активної діяльності, Н.Б.Іванцовою (2007) спроектовано чотирикомпонентну професійно обумовлену структуру особистості, яка містить такі компоненти [Див. : Бабак К. В. Суб’єктний вимір професійного розвитку особистості / Костянтин Валерійович Бабак // Освіта регіону : Університет «Україна» Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН).  2010.  №1.  С. 102.]:

1. Системоутворюючим чинником особистості є спрямованість, яка характеризується системою домінуючих потреб і мотивів. Компонентами професійної спрямованості виступають: мотиви (наміри, інтереси, схильності, ідеали), ціннісні орієнтації (сенс праці, заробітна плата, добробут, кваліфікація, кар'єра, соціальне положення та ін.), професійна позиція (відношення до професії, установки, очікування і готовність до професійного розвитку), соціально-професійний статус. На різних стадіях становлення ці компоненти мають різний психологічний зміст, обумовлений характером провідної діяльності і рівнем професійного розвитку особистості.

2. Професійна компетентність. Під професійною компетентністю авторка розуміє сукупність професійних знань, умінь, а також способи виконання професійної діяльності. Основними компонентами професійної компетентності є:

• персональна компетентність - здібність до постійного професійного зростання і підвищення кваліфікації, а також реалізації себе в професійній праці;

• спеціальна компетентність - підготовленість до самостійного виконання конкретних видів діяльності, уміння вирішувати типові професійні задачі і оцінювати результати своєї праці, здатність самостійно набувати нових знань і умінь за фахом;

• соціально-правова компетентність - знання і уміння в галузі взаємодії з суспільними інститутами і людьми, а також володіння прийомами професійного спілкування і поведінки;

• аутокомпетентність - адекватне уявлення про свої соціально-професійні характеристики і володіння технологіями подолання професійних деструкцій;

• екстремальна професійна компетентність - здатність діяти в умовах, що раптово ускладнилися, під час аварій, порушень технологічних процесів.

За даними дослідження функціонального розвитку професійної компетентності, на початкових стадіях професійного становлення фахівця має місце відносна автономність цього процесу, на стадії самостійного виконання професійної діяльності компетентність все більше об'єднується з професійно важливими якостями. Основними рівнями професійної компетентності суб'єкта діяльності стають навчена професійна підготовленість, професійний досвід і професіоналізм.

3. Розвиток та інтеграція особистісних якостей в процесі професійного становлення призводять до формування системи професійно важливих якостей. У процесі засвоєння і виконання діяльності психологічні якості поступово професіоналізуються, утворюючи самостійну підструктуру.

Професійно важливі якості - це психологічні якості особистості, що визначають продуктивність (продуктивність, якість, результативність та ін.) діяльності. Вони багатофункціональні, разом з тим, кожна професія має свій ансамбль цих якостей.

У найзагальнішому випадку можна виділити наступні професійно важливі якості: спостережливість, образну, рухову та інші види пам'яті, технічне мислення, просторову уяву, уважність, емоційну стійкість, рішучість, витривалість, пластичність, наполегливість, цілеспрямованість, дисциплінованість, самоконтроль та ін.

4. Професійно значущі психофізіологічні властивості. Розвиток цих властивостей відбувається вже в ході освоєння діяльності. В процесі професіоналізації одні психофізіологічні властивості визначають розвиток професійно важливих якостей, інші  набувають самостійного значення. До цієї підструктури відносяться такі якості, як зорово-рухова координація, окомір, нейротизм, екстраверсія, реактивність, енергетизм та ін.

Враховуючи вимоги до рівня професійної підготовки кадрів в умовах інтеграції України в світовий процес соціально-економічного розвитку, а також у світову систему підготовки, атестації та сертифікації фахівців соціальної сфери, напрями діяльності вищої освіти і структура заходів щодо поліпшення її роботи на державному рівні та на рівні вищого навчального закладу мають ґрунтуватися на напрацюваннях світового досвіду з урахуванням особливостей і тенденцій розвитку вітчизняної професійної вищої освіти.

Головними цілеутворюючими суб’єктами системи вищої освіти є сфера праці та соціальних відносин. При цьому професійна підготовка майбутніх соціальних працівників у вищому навчальному закладі «набудовується» на вимоги соціальної політики держави. Вони мають її випереджати та системно втілювати такі основні принципи:

• гуманізація освіти, єдність навчання і виховання, залучення студентської молоді до духовних цінностей, формування цінностей загальнолюдської моралі;

• свобода вибору та відповідальність за результати освітньої діяльності, професійне самовизначення особистості, що забезпечує відповідну само-детермінацію навчання студентів, актуалізує внутрішню мотивацію, розвиває потребу у свободі творчості, автономності, самоуправлінні та само-корекції, забезпечує толерантність по відношенню до особистості студента;

• відкритість та демократичність освітньої діяльності, доступність навчання для будь-якого громадянина з врахуванням рівня його довузівської та індивідуальної підготовки;

• випереджальний характер навчання на основі психодіагностики й корекції поведінки особистості;

• органічний зв’язок з національною та світовою культурою, історією, традиціями;

• регуляція психофізіологічних станів людини за різними напрямками на основі знань, нагромаджених у психофізіології, психології та фізіології праці, педагогіці, валеології, медицині, гігієні, екології, ергономіці й інших науках;

• взаємодія з вузами, що здійснюють підготовку фахівців гуманітарного, економічного і лінгвістичного профілів у зарубіжних країнах;

• самопізнання з метою встановлення у себе нових якостей, характеристик, поглибленого осмислення властивостей і станів особистості студента;

• використання важелів відповідальної поведінки студентів у процесі навчання у вузі;

• духовно-моральний пошук власної життєвої позиції, індивідуально-колективна відповідальність за дотримання умов і досягнення результатів у процесі освітньої діяльності [Проблеми освіти: [наук.-метод. зб.]. – К. : Наук.-метод. центр вищої освіти, 2001. – Вип. 24.  С. 68-96.; Скляр П.П. Гуманістичні аспекти пошуку ефективності сучасної освіти : [монографія] / П.П.Скляр, Т.О. Уманська. – Луганськ : вид-во СНУ ім. В.Даля, 2012. – 216 с.].

Реалізація цих принципів забезпечує досягнення єдиного європейського освітнього простору вищої школи, сприяє формуванню професійно зрілих фахівців нового покоління.

Успішність процесу гуманізації може бути забезпечена на основі формування системи особистісних якостей людини, що дозволяє їй стати активним учасником гуманістично спрямованих перетворень в сучасному суспільстві. Створення поля суб’єктного розвитку учасників цього процесу сприяють формуванню соціально-професійної зрілості, гармонізації їхнього особистісного розвитку. Визначальний шлях вирішення цієї проблеми пов’язаний з оптимізацією суб’єктної діяльності майбутніх соціальних працівників. При цьому педагогічному процесі варто враховувати вплив цього виду діяльності на активізацію процесів самопізнання, самореалізації, морального вдосконалення особистості, освітньої активності студентів.

Зважаючи на світовий досвід, одним із перспективних шляхів гуманізації соціальної політики є відмова від узагальненого принципу соціального захисту. Необхідно стимулювати ініціативу активного населення і розвивати цілеспрямовану допомогу [Капська А.Й. Соціальна робота: [технологічний аспект ] / А.Й. Капська  // Социальная работа. – К. : Центр навчальної літератури, 2004. – 352 с., с. 108]. Тому більш сучасним і перспективним для розвитку всієї системи соціальної роботи в Україні вважаємо підхід до її трактування і призначення змісту, який полягає в тому, що соціальна робота розглядається як сфера гуманітарної діяльності суспільства, змістом якої є допомога у вирішенні проблем окремої людини чи групи людей, розвиток техніки подолання труднощів і вироблення навичок самодопомоги. Додержуючись цієї думки, А. Козлов розширює розуміння суті соціальної роботи, включаючи в неї як допомогу, так і взаємодопомогу в системі соціокультурних і психосоціальних взаємодій і відносин різних суб'єктів діяльності [Социальная работа: введение в профессиональную деятельность : [учебное пособие] / отв. ред. А.А. Козлов. – М. : КНОРУС, 2005. – 368 с. – С. 91., с. 91]. До клієнта ставляться вже не як до пасивного об‘єкта, а орієнтують його на суб’єкт-суб’єктну взаємодію з соціальним працівником, а системоутворювальна роль належить поняттю «призначення» соціального працівника відповідно до змісту цієї взаємодії: не лише допомагати розв‘язувати клієнту проблеми, а сприяти тому, щоб він розвивав свій потенціал й ставав суб‘єктом соціальної діяльності, що є попередженням виникнення дисфункцій [Мальцева Т.Є. Cуб’єктність діяльності в концепції соціальної роботи / Т.Є.Мальцева. – Луганськ : Альма-матер, 2011. – 112 с.].

Сучасній людині треба не стільки допомагати (економічно та соціально), скільки налаштовувати її в першу чергу на подолання споживацьких настроїв, відроджувати в неї почуття й потребу бути економічно відповідальною за своє життя, тобто створювати їй умови, щоб вона ставала повноцінним членом економічного й соціально-політичного простору. Предметом діяльності соціального працівника стають нереалізовані можливості клієнта. Соціальний працівник має створити такий соціально-психологічний простір для клієнта, щоб він спонукав його проявляти соціальну активність й допомагав ставати суб‘єктом діяльності.

Система практичної соціальної роботи в Україні вже зараз набуває нових обрисів. Уже стає ясно, що вона повинна спиратися на нові правові засади, на кадровий потенціал по-новому професійно підготовлених фахівців, нову соціальну політику держави, на структуру нового громадянського суспільства, яке виникло і продовжує зміцнюватися.

У сфері практичної діяльності перед соціальними працівниками у багатьох країнах стоять одні й ті ж завдання [Теория социальной работы: теория и практика : [учеб. пособие / отв. ред. проф. Е.И. Холостова, проф. А.С. Сорвина]. – М. : ИНФРА, 2003. – 427 с., с. 72-86]:

• підтримувати, підбадьорювати і стимулювати людей на розвиток їх власних сил, конструктивну діяльність, на використання наявних у них власних резервів;

• пропонувати допомогу, організовувати її, встановлювати різноманітні необхідні для цього зв’язки і контакти;

• супроводжувати людей протягом певного життєвого періоду, проявляти особисту участь, організовувати контроль за ситуацією з метою захисту клієнта;

• представляти інтереси людей, які потребують допомоги, якщо останні не можуть це зробити самостійно;

• звертати увагу на можливі негативні наслідки та вносити пропозиції щодо їх попередження, пом’якшення чи ліквідації;

• викликати співчуття та активізувати людей для надання допомоги тим, хто її потребує;

• здійснювати вплив на органи влади й управління з метою поліпшення якості обслуговування і соціального захисту;

• інформувати інстанції на всіх рівнях про фактори, які негативно впливають або можуть вплинути на життєдіяльність певних груп населення.

2. Специфіка підготовки фахівців з соціальної роботи, яка полягає в тому, що з першого курсу студента системою дисциплін циклів гуманітарної, природничо-наукової та соціально-економічної, професійної та практичної підготовки орієнтують бути суб‘єктом діяльності. Додамо, що соціальний працівник зможе виконати функцію спонукання клієнта бути суб‘єктом діяльності лише в тому разі, коли сам буде здатний бути суб‘єктом діяльності. На наш погляд, установка на це і є подальшою розробкою і конкретизацією особистісного і гуманістичного підходів до людини [Basic and applied psychologies in practices of leadingscintific schools : Realities and Perspectives : Collection of articles/ Materials of international scientific and practical Conference (2012/12/21-22) [text] Editorial Board / Makiyivka : MIENI -Institution Is Certified by Internetional Education Society. London, Great Britain.  2012.  202.].

В основу пропонованого нами науково-методичного забезпечення покладений концепт розвитку суб’єктного ставлення до людини, заснований на принципах гуманізації вищої освіти. Зазначений концепт орієнтує на всебічний розвиток особистості майбутніх соціальних працівників: не тільки знань, умінь і навичок, але й мислення, спонукань до діяльності (стимул, мотив, інтерес), особистісних якостей, притаманних громадянину України. Підкреслимо, що робота соціального працівника буде ефективнішою за умов, що його власним спонуканням буде інтерес клієнта.

Розвиток суб’єктності в роботі соціальних працівників базується на тому, що соціальна робота поєднує в собі риси як суспільних, психологічних, педагогічних, так і природничих знань (зокрема, біології, медицини), теоретично узагальнює емпіричний матеріал, широко використовує статистичні та математичні методи дослідження. Тому в ній наявне велике розмаїття форм знання: емпіричні факти, події та їх опис, систематизація, закономірності й тенденції, принципи і методи досягнення поставлених цілей, системи поглядів, що різняться за типом і ступенем спільності та багато інших, які організуються в єдину теорію завдяки фундаментальним основам – філософським ідеям і принципам, ідеалам та нормативам, загальним науковим засадам соціальної роботи [Мальцева Т.Є. Сучасні психолого-педагогічні підходи до процесу формування громадянськості у старших підлітків з девіантною поведінкою: [науково-методичний посібник] / Т.Є.Мальцева. – Луганськ : Альма-матер, 2008. – 224 с.; Скляр П.П. Гуманістичні аспекти пошуку ефективності сучасної освіти : [монографія] / П.П.Скляр, Т.О. Уманська. – Луганськ : вид-во СНУ ім. В.Даля, 2012. – 216 с.].

Реалізація принципів формування професіоналізму в майбутніх соціальних працівників, в основі яких лежить розвиток суб’єктності особистості, відбувається в процесі викладання навчальних дисциплін, спецкурсів, які спрямовані на розвиток трьох особистісних компонентів: когнітивного (засвоєння знань, розвиток інтелектуальної сфери, уміння аналізувати і мислити логічно); емоційно-вольового (інтерес, мотив, прагнення та ін.) та діяльнісного (практична діяльність на основі засвоєних знань і умінь).

У контексті зазначеної проблеми майбутнього фахівця соціальної сфери як суб'єкта особистісно-професійного розвитку дослідження Ю.В.Суховершиної (2006). Відповідно до цього підходу авторкою пропонується наступна послідовність етапів становлення і розвитку суб'єктності позиції майбутніх фахівців [Див. : Бабак К. В. Суб’єктний вимір професійного розвитку особистості / Костянтин Валерійович Бабак // Освіта регіону : Університет «Україна» Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН).  2010.  №1.  С. 102.]:

І етап (об'єктна, "нульова" стадія суб'єктного розвитку студента)  формування навичок самопізнання, розвиток рефлексивних і емпатійних здібностей, навчання прийомів володіння собою, розвиток здібності до професійної інтерпретації життєвих обставин, позитивного ухвалення полісуб'єктних взаємодій в освітньому середовищі; стимулювання всіх форм самостійності і активності в учбовому процесі, альтернативних способів вирішення життєвих і професійних проблем.

ІІ етап (об'єкт-суб'єктна стадія)  оволодіння основами суб'єктної життєтворчості. На цьому етапі створюється інформаційно-суб'єктний фон, актуалізується пізнавальна рефлексія, відбувається оволодіння цінностями і сенсами учбово-професійної діяльності, розвивається уміння створювати індивідуальні проекти життєвого шляху, фрагменти професійної діяльності, посилюється потреба в особистій і професійній самореалізації.

ІІІ етап (суб'єкт-об'єктна стадія)  формування готовності студентів до самостійної постановки і професійного вирішення теоретико-прикладних завдань, проектної культури, що трансформує відношення до власної життєдіяльності взагалі і до учбової праці зокрема.

Особливого значення надається розвитку регулятивних механізмів діяльності, поведінки і спілкування, розширенню індивідуальних способів творчого самовираження в освітньому процесі. Стимулюються пошук самобутнього почерку професійної діяльності, авторство в створенні власних моделей майбутньої діяльності.

IV етап (власне суб'єктна стадія)  практична реалізація індивідуальних програм особистісно-професійного саморозвитку; здійснення необхідної корекції, самоаналіз учбово-професійних і життєвих досягнень, "точок зростання"; актуалізація потреби самоудосконалення; посилення ролі професійно орієнтованих знань, підвищення їх статусного значення не тільки в особистому, але і в суто професійному плані. На цьому етапі активно доформовується і розгортається суб'єктна позиція фахівця як система його поглядів і установок відносно власного життєвого і професійного шляху [Див. : Бабак К. В. Суб’єктний вимір професійного розвитку особистості / Костянтин Валерійович Бабак // Освіта регіону : Університет «Україна» Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН).  2010.  №1.  С. 102.].

Отже, репрезентація різноспрямованих підходів до дослідження суб'єктності професійного розвитку майбутніх фахівці соціальної сфери засвідчує важливість та переконливість наукових здобутків, отриманих в межах кожного з них. Водночас спостерігається перетин смислових просторів, певна умовність та штучність такої диференціації. Обрання в якості теоретичного підґрунтя меж положень концепції розвитку життєтворчої активності В.Ямницького дозволяє нам висунути ідею інтегративного підходу до професійного розвитку особистості. Його особливістю є уявлення про одночасний характер розгортання особистісних, професійних та процесуальних аспектів онтогенетичного розвитку особистості та набуття статусу суб'єкта власної життєтворчої активності. Означений підхід створює передумови для подальшого емпіричного дослідження психологічних особливостей професійного розвитку особистості на етапі первинної професіоналізації. Поле суб’єктного розвитку майбутніх фахівців у вищій школі – це система суб’єкт-суб’єктної взаємодії в навчально-виховному процесі, основана на принципах гуманізму, демократизму, що передбачає інтерактивні форми його організації та спрямована на формування соціально-професійної зрілості майбутніх фахівців сучасного типу [Ямницький В. Психологічні чинники розвитку життєтворчої активності / В.Ямницький // Наука й освіта. - Спецвипуск “Психологія особистості: досвід минулого – погляд у майбутнє”.  № 6-7.  Одеса, 2004.  С. 333-336.].

Стратегією вищої освіти підкреслюється необхідність підготовки таких фахівців, які б мали самі та були спроможні виховати в молоді повагу до Конституції, законів України, глибоке усвідомлення взаємозв’язку між правами людини та її громадянською відповідальністю. Нове розуміння і удосконалення змісту та призначення соціальної роботи органічно розширює аспекти соціальної роботи гуманістичними функціями, що передбачає суб’єктність і додає можливостей ефективніше впливати на результат діяльності соціального працівника.