1.2. Тенденції розвитку вищої освіти на Європейському просторі

Під тенденціями розвитку освіти розуміють напрями її еволюції, що зумовлюються впливом як зовнішніх, так і внутрішніх чинників.

У 90-і роки минулого сторіччя в світі відбулися масштабні економічні, політичні, соціальні процеси величезної перетворюючої сили, які надали вплив на освіту, його якісні характеристики. Після ліквідації розколу світу на дві протилежні системи у світі, особливо в Європі, відбулися кардинальні перестановка сил і переоцінка цінностей, ввнаслідок чого стереотипи, які існували у нас і за кордоном десятиліттями (аж до 90-х років) щодо проблем ціннісних орієнтацій, освіти як і міжнародних економічних відносин, віджили своє.

Аналізуючи динаміку наукової та суспільної думки щодо основних тенденцій розвитку європейської вищої освіти, слід відмітити дослідження вітчизняних вчених А.Алексюка, Н. Бідюк, В.Козакова, К.Корсака, А.Лігоцького, О.Матвієнко, С.Романової, вагомі розробки А.Сбруєвої, Г.Артемчука, Т.Фінікова, О.Навроцького, О.Сидоренка, В.Шейко, Б.Головка, І.Шемприх, І.Фегерлина і Б.Шестедт [Лігоцький А.О. Тенденції розвитку світових освітніх систем : навч.-мет.посібник / Алексєєв Ю.М. Україна: освіта і держава (1987-1997) / Ю.М. Алексєєв.  К.: ЕКСПРЕС-ОБ’ЯВА.  1998.  109 с.; А.О. Лігоцький. – К. : Укр. академія внутрішніх справ,1995.  С. 171-176.; Сучасні системи вищої освіти: порівняння для України.  К.: KM Academia, 1997.  290 с.; Корсак К.В. Межі застосування стандартів в освіті / К.В. Корсак // Рідна школа. – 2001.  №12. – С. 16-19.; Корсак К.В. Світова вища освіта. Порівняння і визнання закордонних кваліфікацій і дипломів : [монографія] / К.В. Корсак; за заг. ред. проф. Г.В.Щокіна. – К. : МАУП-МКА, 1997.  208 с.; К.В. Корсак; Бідюк Н.М. Підготовка майбутніх інженерів в університетах Великої Британії: Монографія / Н.М. Бідюк; за ред. Н.Г.Ничкало.  Хмельницький: ХДУ, 2004.  306 с.; Матвієнко О.В. Стратегії розвитку середньої освіти у країнах Європейського Союзу: монографія / О.В. Матвієнко.  К:Ленвіт,2005. 306 с.; Шемприх І. Тенденції розвитку педагогічної освіти вчителів у Польщі (1918 – 1999 рр.) : Дис. … доктора пед наук.:13.00.04. / І.Шемприх.  Івано-Франківськ, 2001.; Артемчук Г.Л. Вища школа України: реальність і тенденції розвитку: монографія / [Г.Л.Артемчук, В.В.Попович, Г.Г.Січкаренко].  К. : Ленвіт. 2004.  176 с.; Фініков Т.В. Сучасна вища освіта: світові тенденції і Україна / Т.В. Фініков.  К. : Таксон, 2002.  246 с.]. Сучасні питання розвитку вищої освіти продовжують розробляти українські та зарубіжні компаративісти – Р.Бєланова, Н.Воскресенська, Г.Єгоров, О.Михайличенко, В.Пронніков, І.Тараненко, О.Третяк, Т.Дай, Т.Кайго, А.Келлі, К.Лайсвуд, Д.Лоутон, Т.Моу, С.Парсонс, Д.Харгривз, Дж.Чаб та інші вчені [Болдырева С.К. Исторические предпосылки и тенденции формирования единого образовательного пространства в СНГ / С.К. Болдырева // Мир образования – образование в мире. – 2004.  №3. – С. 57-74; Болонський процес: тенденції, проблеми, перспективи / укл. В.П.Бех, Ю.Л.Маліновський; за ред. академіка В.П.Андрущенка.  К.: НПУ імені М.П.Драгоманова, 2004.  221 с.; Василюк А. Сучасні освітні системи: [навчальний посібник] / А.Василюк, Р.Пахоцінський, Н.Яковець. – Ніжин: Редакційно-видавничий відділ НДПУ, 2002.  139 с.; Вища освіта в Україні: реалії, тенденції, перспективи розвитку [Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції 17-18 квітня 2006 р.]. Част. 1-4.  К., 2006.; Ващенко Л.М. Школа Зарубіжжя: шляхи реформ / Л.М.Ващенко, Б.М.Жебровський. - К., 2009.  152 с.].

З’ясування феноменології, генезису, функцій, компонентного складу і структури, типології освіти, дало можливість вченим створити необхідну теоретичну базу для визначення освітніх тенденцій, сформулювати та системно подати основні тенденції подальшої еволюції освітньої сфери, встановити її багатовимірний екстенсивно – інтенсивний, кількісно – якісний характер розвитку, зростання значення для суспільства й окремих її індивідів. Теоретичне обґрунтування тенденцій базується на тому, що розвиток освітньої системи здійснюється у напрямах, які забезпечують поліпшення виконання нею своїх функцій. „Адже згідно з теорією функціональних систем останні йдуть на будь – які удосконалення, перебудови, збурення заради реалізації свого призначення. Тому тенденції освіти щонайперше обумовлюються її функціями, реалізація яких може мати сприятливі або несприятливі зовнішні социально-культурні умови” [Луговий В.І. Тенденції розвитку педагогічної світи в Україні (теоретико-методологічний аспект) : Дис. … канд. пед. наук: 13.00.01 / В.І. Луговий.  К., 1995., c. 70].

Переважна більшість дослідників до основних тенденцій розвитку вищої освіти відносять глобалізацію, інтеграцію, інтернаціоналізацію, демократизацію, неперервність, гуманізацію, гуманітаризацію, навчання упродовж життя, відкритість освіти, автономізацію освіти [Головань М.С. Аналіз тенденцій розвитку вищої освіти в умовах глобалізації, інтеграції та інформатизації суспільства / Микола Степанович Головань // Проблеми сучасної педагогічної освіти. Серія: педагогіка і психологія : збірник статей. – Ялта: РВВ КГУ, 2011. – Вип. 31. Ч.1. – С. 203-211.].

На розвиток системи вищої освіти впливають також такі фактори, які можна вважати глобальними [Вахштайн В.С. Основные тенденции государственной политики в сфере высшего образования в странах ОЭСР / В. С. Вахштайн, Б. С. Железов, Т. А. Мешкова // Вопросы образования. – 2005. – № 2. – с. 2-16., c. 2; Головань М.С. Аналіз тенденцій розвитку вищої освіти в умовах глобалізації, інтеграції та інформатизації суспільства / Микола Степанович Головань // Проблеми сучасної педагогічної освіти. Серія: педагогіка і психологія : збірник статей. – Ялта: РВВ КГУ, 2011. – Вип. 31. Ч.1. – С. 203-211.]:

• глобалізація соціально-економічних процесів і пов’язана з нею інтернаціоналізація ринку освітніх послуг;

• розвиток інноваційних освітніх технологій;

• лібералізація адміністративного управління освітою з боку держави;

• дефіцит державних ресурсів, необхідних для підтримки й розвитку системи вищої освіти .

Виділені тенденції світового розвитку визначають взаємопов’язані тенденції у сфері вищої освіти: підвищення освітнього рівня населення; інтернаціоналізацію вищої освіти; активний розвиток самоуправління ВНЗ – їх автономію.

У період модернізації освіти, в який вступив весь світ, уже мало розуміння неможливості більш жити в умовах конфронтації. Потрібно конструктивне творче мислення, що відповідає новим реаліям. Довгі роки у нас не дооцінювалася європейська (як, утім, і будь-яка інша, крім соціалістичної) система освіти. І справа зовсім не в оцінці якості знань, а в розбіжності ідеологій, політичних поглядів і амбіцій. Зневага інтеграцією в освіті, однак, тільки посилювала наслідки для тих, хто виїздив на роботу за кордон.

Найважливішою проблемою усе більш взаємозалежного світу стає взаємодія різнорівневих структур міжнародних освітніх систем, які характеризуються не тільки ступенем розвиненості, але і ступенем залучення освіти в світове господарство.

Знамення часу - інтеграція, причому інтеграція загальна - капіталів, виробництв, праці. Особливістю цього процесу є те, що він, виникнувши спочатку в Європі (Європейське економічне співтовариство), перейшло до підписання в 1999 році членами ЄС та іншими державами декларації про утворення Європейського простору вищої освіти розпочало “Болонський процес” – своєрідний рух освітніх національних систем до єдиних критеріїв і стандартів, які утверджуються в Європі [Вахштайн В.С. Основные тенденции государственной политики в сфере высшего образования в странах ОЭСР / В. С. Вахштайн, Б. С. Железов, Т. А. Мешкова // Вопросы образования. – 2005. – № 2. – С. 2-16., Основные тенденции развития высшего образования: глобальные и болонские изменения / под научн. ред. д-ра пед. наук, профессора В. И. Байденко. – М.: Исследовательский центр проблем качества подготовки специалистов, 2010. – 352 с.; Про Національну доктрину розвитку освіти: Указ Президента України від 17 квітня 2002 року, № 347/2002 // Офіційний вісник України. – 2002. – № 16. – С. 2-3.]. Консолідація зусиль наукової та освітянської громадськості й урядів європейських країн сприяє істотному підвищенню конкурентноздатності європейської вищої освіти і науки в світовому вимірі, а також підвищенню ролі цієї системи у соціальних перетвореннях Української держави [Сисоєва С.О. Освіта і особистість в умовах постіндустріального світу: монографія / С.О.Сисоєва. – Хмельницький, ХГПА, 2008. – 324 с., С. 24-25].

Провідною ідеєю Болонського процесу є створення єдиного європейського освітнього поля вищої освіти шляхом реформування і інтеграції національних освітніх систем.

Особливістю європейської освіти є взаємна довіра держав і вищих навчальних закладів, сумісність національних структур освіти та кваліфікацій на доступеневому та післяступеневому рівнях [Основные тенденции развития высшего образования: глобальные и болонские изменения / под научн. ред. д-ра пед. наук, профессора В. И. Байденко. – М.: Исследовательский центр проблем качества подготовки специалистов, 2010. – 352 с.].

Прагнення зробити європейську освіту конкурентно спроможною й спонукало держав-підписантів Болонського процесу розробити заходи щодо створення єдиного європейського освітнього та інформаційного простору, перетворити його на вагомий чинник економічного, соціального, інтелектуального, інноваційно-технологічного та культурного розвитку. Загальними для формування європейського освітнього простору можна вважати наступні вимоги:

1. значне підвищення конкурентноспроможності європейської освіти, освітніх послуг і вузів;

1. поглиблення навчального і наукового співробітництва та їх координація, розширення мобільності студентів, викладачів, адміністративного персоналу європейських вузів;

2. ріст якості європейської освіти і можливості працевлаштування випускників в умовах відкритого ринку праці.

Таким чином, Болонський процес об’єктивно сприяє гуманізації освіти, формуванню потреби навчитись “жити разом” і створенню сприятливих умов для освітньо-наукових обмінів і співпраці європейської і національної вищої освіти.

Гуманізація передбачає ставлення до людини як до суб'єкта, визнання її прав на унікальність – несхожість на нікого. Одним з проявів гуманізації є духовність як абсолютна цінність людського життя, основа цілісності і душевного здоров'я людини, тому особистісний розвиток фахівця повинен розглядатися як невід’ємна складова його професійної підготовки. Вплив даної тенденції виявляється в зміні таких структурних компонентів системи освіти, як мета, зміст, форми і засоби освітньо-виховної діяльності. У більш розгорнутому варіанті аналізована тенденція включає такі складові, як: національна спрямованість освіти; відкритість системи освіти; перенесення акценту з навчальної діяльності викладача на діяльність студента; перехід від репродуктивного навчання до продуктивного; самоствердження особистості за умов педагогічної підтримки; перетворення позицій педагога і студента в особистісно рівноправні; творча спрямованість навчального процесу; перехід від регламентовано-контрольованих способів організації навчального процесу до активно-розвиваючих; наступність та неперервність освіти [Головань М.С. Аналіз тенденцій розвитку вищої освіти в умовах глобалізації, інтеграції та інформатизації суспільства / Микола Степанович Головань // Проблеми сучасної педагогічної освіти. Серія: педагогіка і психологія : збірник статей. – Ялта: РВВ КГУ, 2011. – Вип. 31. Ч.1. – С. 203-211.].

Виходячи з цього, необхідно виокремити пріоритетні сфери співробітництва, припустимі межі інтегрування, що відповідали б національним інтересам країни. Потрібно досягнути сумісності демократичних цінностей, загальних правових норм та принципів Європи та України при здійсненні відповідних реформ у вищій освіті нашої держави [Вища освіта України і Болонський процес: навчальний посібник / за редакцією В.Г. Кременя. Авторський колектив: М.Ф. Степко, Я.Я. Болюбаш, В.Д. Шинкарук, В.В. Грубінко, І.І.Бабин.  Тернопіль: Навчальна Книга -Богдан, 2004. – 384 с.]. Дуалістичний характер будь-якої національної освіти полягає, з одного боку, у збереженні доброго, міцного коріння національної культури, з другого – в адекватному оновленні, спрямованому на підготовку особистості до життя в динамічному, взаємозалежному світі. Для сучасної вищої школи України, яка переживає ґрунтовне реформування, це дає можливість знайти своє відображення в оновленні стандартів змісту освіти, інтеграції національного та загальноєвропейського компонентів з урахуванням тенденції європейського і світового розвитку.

Грунтовний аналіз європейської освіти за Болонською моделлю не тільки свідчить про непересічне значення набутого в цих країнах позитивного досвіду структурного реформування вищої школи, але й показує необхідність розумного запозичення кращого і того, що саме потрібно змінити в системі вищої освіти України, які відповідні реформи започаткувати. Реалізація Болонського процесу в європейських країнах довела, що він належить не тільки до життєздатних, а й динамічних реалій сьогодення [Ніколаєнко С.М. Вища освіта  джерело соціально-економічного і культурного розвитку суспільства / С.М. Ніколаєнко.  К.: Знання, 2005.  319 с., с. 17-28; Болонський процес: тенденції, проблеми, перспективи / укл. В.П.Бех, Ю.Л.Маліновський ; за ред. академіка В.П.Андрущенка.  К.: НПУ імені М.П.Драгоманова, 2004.  221 с., с. 2-5 ].

Якщо говорити про практику Болонського процесу в європейських країнах, то вона в Україні вивчена слабо. Мова йде не про загальні принципи Болонського процесу або узагальнених принципах оцінювання знань, побудови структурно-модульних систем і т.п. Вони вже досить добре викладені в інструктивних матеріалах і різного роду посібниках, підготовлених МОН України. При впровадженні ідей Болонського процесу роль відіграють вже не стільки інтегральні принципи і положення, скільки розуміння «тонкої структури» організації навчального процесу: ознайомлення з конкретикою викладання того чи іншого предмета або циклу предметів в європейських університетах, що вступили на шлях освоєння нової освітньої системи першими або одними з перших; механізми та інструментарій безпосередньої взаємодії зі студентом і т.п. У цьому контексті вагомими є відомості про постановку навчального процесу в різних вузах Європи та США [Андрущенко В.П. Педагогічна освіта України: болонські виклики і напрями модернізації / В.П. Андрущенко // Практична філософія. – 2004.  №1(11). – С. 124-128.; Болдырева С.К. Исторические предпосылки и тенденции формирования единого образовательного пространства в СНГ / С.К. Болдырева // Мир образования – образование в мире. – 2004.  №3. – С. 57-74.; Вища освіта України і Болонський процес: навчальний посібник / за редакцією В.Г. Кременя. Авторський колектив: М.Ф. Степко, Я.Я. Болюбаш, В.Д. Шинкарук, В.В. Грубінко, І.І.Бабин.  Тернопіль: Навчальна Книга -Богдан, 2004. – 384 с.]. Тільки при такому погляді «зсередини» можна буде проводити адекватну оцінку переваг нової організації навчального процесу, побачити її вади та шляхи їх усунення, виділити необхідні і достатні чинники конкретного втілення ідей Болонського процесу у вітчизняній системі вищої освіти. У іншому випадку будуть спостерігатися мімікрія, пристосовування результатів під заздалегідь задану схему, що в остаточному підсумку приведе далеко не до тих наслідків, які очікуються. 

Крім того, не слід забувати, що «залучення університетів і складових їх людський потенціал співтовариств (керівники, професура, студентство) є імперативною вимогою, без якого все залишиться на рівні організаційних заходів. У Європі цей висновок став очевидний кілька років тому: ініціативи «зверху» до бажаних результатів не приведуть, оскільки якість, програми, стандарти - це результати ключових компетенцій професури, а не чиновників»[ Галактионов В. Международная практика взаимного признания документов об образовании и профессиональных квалификаций / В.Галактионов // Высшее образование в России. – 2004.  №2. – С. 28.]. Підтвердженням сказаного може слугувати і «Політична заява з Болонського процесу», зроблена ще в 2005 р. У Комюніке Конференції міністрів країн Єропи, відповідальних за сферу вищої освіти м. Берген говориться: «Ми висловили велику заклопотаність з приводу відсутності прямого представництва викладацького складу та науковців в ході Болонського процесу»[ Загальноєвропейський простір вищої освіти – досягнення цілей: Комюніке Конференції міністрів країн Єропи, відповідальних за сферу вищої освіти м. Берген, 19-20 травня 2005 року // Освіта України. 2005.  5 липня.  С.2.]. Умови ж їх праці, як випливає з цієї заяви, навіть в європейських країнах (не кажучи вже про Україну) далекі від необхідних. Це робить негативний вплив на якість вищої освіти і на результати науково-дослідної діяльності [Там само].

Нинішня європейська система освіти закладає контури глобальної ситуації ХХІ століття. Освіта розуміється сьогодні як стратегічна важлива сфера людського життя. З одного боку, вища освіта визначається як головний чинник розвитку і посилення інтелектуального потенціалу нації, її самостійності й міжнародної конкурентноздатності. З іншого боку – як фундаментальна умова здійснення людиною своїх громадянських, політичних, економічних і культурних прав. Сучасна європейська модель освіти відрізняється від пострадянської своїми двома головними засадами: 1) частка освіти третього рівня в ній є набагато більшою; 2) вона визначається вільним рухом абітурієнтів і студентів.

У розвинутих країнах світу ввідчувається великий спектр урізноманітнення вищих начальних закладів. Тут виділяють основні системи освіти - унітарну (до її складу входять лише університети або заклади відповідного типу). Вони діють у Великобританії, Італії, Іспанії, Фінлянляндії та Швеції). Та бінарну (в ній, поряд традиційним університетським сектором, досить численні спеціалізовані заклади). Така система характерна для Австрії. Бельгії, Данії, Ірландії. Нідерландів, Німеччини, Франції, Швейцарії та інших країн [Ніколаєнко С.М. Вища ocвітa - джерело соціально-економічного i культурного розвитку суспільства / С.М. Ніколаєнко.  К.: Знания, 2005.  319 с.]. Крім того, можна говорити ще про тенденції до розширення сегменту вищих навчальних закладів, створення університетів та інших ВНЗ на територіях з нижчим освітнім рівнем населення, централізовану (коли державі так чи інакше належать економічні чи політичні важелі управління ВНЗ – Франція, Італія, Швеція, країни постсоціалістичного простору тощо). На протилежному полюсі знаходиться майже повністю децентралізована система вищої освіти США. Країни Західної Європи зараз значною мірою імітують модель освіти США і Канади.

Найважливішим моментом нової освітньої моделі є те, що університет у ній стає центром, “вищою точкою” всієї системи. Усі інші елементи системи мають вигляд похідних, хоча з тих чи інших причин на них також іноді можуть робити акцент. В Європі в останнє десятиріччя ХХ ст., в умовах переорієнтації на науково спрямований розвиток економіки, високими темпами відбувається перепрофілюваиня у бік розвитку інформатики і інформаційних послуг. Останні передбачають підвищення ролі інтелектуального компонента і, як наслідок, – зростання ролі вищої освіти [Миронов В. Болонский процесс и национальная система образования / В.Миронов // Alma Mater.  2006.  № 6.  С. 3-8.].

Аналіз основних тенденцій розвитку національних систем вищої школи в рамках Болонського процесу свідчить про їх суттєве реформування і повільне проникнення у найбільш чуттєве середовище – безпосередньо у вищі навчальні заклади [Журавський В.С. Болонський процес: головні принципи входження в Європейський простір вищої освіти / В.С.Журавський, М.З. Згуровський. – К.:Політехніка КТУУ, 2003.-195 с., с. 91-94]. На перше місце висуваються найважливіші компоненти освітнього процесу: зміст, методи, ефективність, які формують базис освіти та напрями розвитку вищої школи; диференційоване розроблення освітніх цілей на центральному і регіональному рівнях, що дозволяє визначити проміжні цілі освіти і враховувати проблеми, особливості й потреби регіонів [Зовнішнє тестування. Аналітичний звіт. – 2003. – К.: Центр тестових технологій, 2003. – 68 с., с. 9-11 ].

Означені загальні тенденції спричинюють такі закономірності її розвитку, як: глобалізація, інтернаціоналізація та відкритість системи освіти; перетворення елітарної вищої освіти на загальну масову; кількісне зростання контингенту студентів та їх мобільності; подовження тривалості обов'язкової освіти; збільшення віку тих, хто здобуває вищу освіту; зростання кількості працівників сфери вищої освіти; зростання вартості та видатків на вищу освіту; ускладнення структури вищої освіти та урізноманітнення мережі ВНЗ; збільшення та зростання ролі сектору недержавної вищої освіти; диверсифікація фінансування вищої освіти; децентралізація системи управління вищою освітою; міграція професорсько-викладацького складу і “витік інтелекту” в розвинуті країни; розширення впливу англо-американської системи вищої освіти; домінування англійської мови в фундаментальних наукових дослідженнях; професіоналізація вищої освіти; розробка механізмів забезпечення якості освіти; освіта упродовж всього життя; інформатизація (комп’ютеризація) освіти; розвиток дистанційної освіти; широке впровадження методів інноваційного і розвивального навчання, орієнтованих на розвиток творчого потенціалу особистості; впровадження у вищій освіті багатоступеневої системи підготовки фахівців; полегшення доступу до якісної освіти для широких верств населення шляхом розвитку систем дистанційної освіти на основі сучасних інформаційних і телекомунікаційних технологій [Головань М.С. Аналіз тенденцій розвитку вищої освіти в умовах глобалізації, інтеграції та інформатизації суспільства / Микола Степанович Головань // Проблеми сучасної педагогічної освіти. Серія: педагогіка і психологія : збірник статей. – Ялта: РВВ КГУ, 2011. – Вип. 31. Ч.1. – С. 203-211.].

Освіта сьогодні у світі розглядається як засіб тривалого оволодіння ефективними засобами здобування інформації та набуття навичок самоосвіти. Американські вчені довели, що в США люди, котрі вчились понад 14 років, хоча і складають близько чверті населення, забезпечують більше половини усього валового національного продукту. І, навпаки,- внесок людей з більш низьким рівнем освіти, як правило, забезпечує і більш низький відсоток валового національного продукта у порівнянні з їх часткою у складі населення.

Перша масштабна міжнародна зустріч вчених з проблем безперервної освіти відбулась ще у 1967 році в Оксфорді. У1974 році в Москві пройшла зустріч експертів ЮНЕСКО, присвячена наслідкам безперервної освіти для вищої школи. У тому ж році у Варшаві було організовано симпозіум на тему “Школа і перманентна освіта”, на якому підкреслювалась соціальна значущість безперервної освіти для збереження “поточних” контактів людини із засобами масової інформації, продуманої підготовки учнів до післяшкільної освіти, вдосконалення підготовки вчителів, підвищення кваліфікації професійно підготовлених кадрів. Сьогодні європейські країни, за прикладом США та Японії, здійснюють інтенсивний перехід до загальнодоступної вищої професійної освіти, що на їх погляд, повною мірою відповідає світовій тенденціїї безперервної освіти в бік створення інформаційного суспільства [Спільна Декларація міністрів освіти Європи. [Болонья 19 червня 1999 р. ]// Гуманітарні науки.- 2003.  № 2.  С. 4-6.].

Для процесу реформування вищої школи у XXI ст., на думку зарубіжних вчених, буде характерним ряд нових принципових положень. Вищі навчальні заклади розвиватимуться як інституції безперервної освіти. Великого значення набуде перепідготовка і перекваліфікація дорослих слухачів. Курси навчання будуть максимально індивідуалізовані, на перший план вийде опанування студентами відповідних блоків змістовних модулів, навчальні курси будуть викладатись за новими технологіями [Савіцька-Вільгусяк С. Освітні реформи по-італійськи / Савіцька- С. Вільгусяк // Науковий світ. – 2002.  №9.  С. 22-23.].

Світова тенденція переходу до нетрадиційних форм освіти простежується в зростанні кількості вузів, які ведуть підготовку за цими технологіями. Так. за період 1900-1960 рр. їх було створено 79, з 1960 по 1970 рр. - 70, протягом 1970-1980 рр. - 187, а протягом 1980-1995 рр. – близько 700 [The European Higher Education Area - Achieving the Goals. Communique of the Conference of European Ministers Responsible for Higher Education, Bergen, 19-20 May 2005 // [Електронниј ресурс].  Режим доступу : www.bologna-bergen2005.no  P.6]. У даний час кількість вузів в світі, що використовують дистанційну освіту як одну з форм навчання, зростає в геометричній прогресії.

На початку 90-х була заснована програма “Співдружність в освіті”, яка почала надавати можливості будь-якому громадянинові ЄС отримати бажану освіту на базі функціонуючих вищих навчальних закладів, не покидаючи своєї країни. Дистанційне навчання набуло поширення по всій Європі і в усьому світі. Так, лише у Великобританіїї понад 250 навчальних закладів здійснюють ДН, але безумовним лідером серед них у межах ЄС та в світі є Лондонський Відкритий університет, заснований у 1969 р. За останні 25 років через його філіали, за даними МАУ, підготовлено 2 млн слухачів, причому щорічно ступінь бакалавра отримують 6000 та реєструються на навчання 150 000 осіб [Селезнева Н.А. Размышления о качестве образования: международный аспект / Н.А. Селезнева // Высшее образование сегодня. – 2004. - №4.  С. 35-44. ].

Відкритість освіти – динамічний саморозвиток, що припускає новий підхід до визначення цілей і результатів освіти, взаємодії викладача й студентів, до особистості студента й педагога, змісту освіти: по-перше, вибір людиною своєї індивідуальної освітньої траєкторії протягом всього життя за рахунок виникнення нових джерел знання, таких як ЗМІ, комп'ютерні мережі й ін., і корінної зміни технологій одержання знань на основі таких важливих дидактичних положень і принципів, як індивідуалізація й диференціація навчального процесу при збереженні його цілісності; по-друге, зміна ролі педагога в інформатизованій системі освіти, головною функцією якого стає роль наставника, консультанта, навігатора як у світі знань, так і у формуванні в учня цілісної якості бути Особистістю [Головань М.С. Аналіз тенденцій розвитку вищої освіти в умовах глобалізації, інтеграції та інформатизації суспільства / Микола Степанович Головань // Проблеми сучасної педагогічної освіти. Серія: педагогіка і психологія : збірник статей. – Ялта: РВВ КГУ, 2011. – Вип. 31. Ч.1. – С. 203-211.; Сериков В.В. Личностный подход в образовании: концепция и технологии / В.В. Сериков.  Волгоград: Перемена, 1994. – 150 с.].

Орієнтація освіти на саморозвиток студентів – опора на особистісне знання, життєвий досвід, індивідуальну зацікавленість, індивідуально-творчу роботу; розвиток самостійності й незалежності студентів у процесі навчання; підтримка самовизначення, самопізнання, саморозвитку, самореалізації.

Особистісна орієнтація освіти – формування різнобічно розвиненого студента, що поряд з оволодінням знаннями, уміннями й навичками включає формування переконань, світогляду, ідеалів, прагнень, інтересів, здатностей, звичок, уваги, волі, почуттів і т.д.; посилення ефективності індивідуально-розвивального потенціалу освіти за рахунок комп'ютерної підтримки індивідуально-розвивальних освітніх технологій — контекстуальних, діалогічних, ігрових, комунікативно-рольових, імітаційно-моделюючих систем навчання, які потребують мотивації навчання, мобілізації творчих сил студентів, актуалізацію ціннісно-значеннєвих аспектів власної освітньої діяльності, орієнтацію на самостійне ухвалення рішення, рефлексію механізмів саморозвитку [Головань М.С. Аналіз тенденцій розвитку вищої освіти в умовах глобалізації, інтеграції та інформатизації суспільства / Микола Степанович Головань // Проблеми сучасної педагогічної освіти. Серія: педагогіка і психологія : збірник статей. – Ялта: РВВ КГУ, 2011. – Вип. 31. Ч.1. – С. 203-211.; Сериков В.В. Образование и личность (теория и практика проектирования образовательных систем) / В.В. Сериков. – М.: Логос, 1999. – 165 с.].

Створення єдиного європейського освітнього простору − завдання сучасної вищої освіти. Стратегічним завданням міжнародного співробітництва в галузі освіти визначено забезпечення процесу інтеграції України у світовий науковий, освітній та культурний простори, широкої участі вітчизняної освітньої системи в світовому науковому та педагогічному житті, у міжнародних і наукових контактах. Зокрема, визначено перспективи зближення освітніх систем європейських країн. Визначено головні принципи входження до європейського простору вищої освіти. Розроблено основні засади розвитку вищої освіти України в контексті Болонського процесу [Журавський В.С. Болонський процес: головні принципи входження в Європейський простір вищої освіти / В.С. Журавський, М.З. Згуровський. – К.: Політехніка, 2003. – 200 с., с. 5]. Разом з цим, цікавим залишається питання специфіки адаптації вітчизняної системи вищої освіти до загальноєвропейського стандарту.

Згідно з рішеннями підсумкових колегій Міністерства освіти і науки України «Вища освіта України – європейський вимір: стан, проблеми, перспективи» (2008 р.) і «Мета реформ у вищій школі – якість і доступність освіти» (2009 р.), Постанови Кабінету Міністрів України від 14 грудня 2011 р. № 1283 «Про затвердження Порядку проведення моніторингу якості освіти» та з урахуванням основних принципів Болонського процесу умовою діяльності вищого навчального закладу є система забезпечення і контролю якості освітніх послуг.

Правове втілення ідей Великої Хартії отримало у формі Болонської декларації 1999 р. У ній 29 країн Європи взяли зобов’язання створити “європейський простір вищої освіти” на основі єдиних критеріїв і стандартів в освіті і модернізувати національні системи так, щоб він став працювати на розвиток “економіки знань” і прискорення прогресу всіх країн-учасниць [Галактионов В. Международная практика взаимного признания документов об образовании и профессиональных квалификаций / В.Галактионов // Высшее образование в России. – 2004.  №2. – С. 28.]. Фундатори Болонського процесу виходили з розуміння нових світових реалій і тих вимог, які вони диктують щодо підготовки людини до життя. Вони враховували, що характер сучасної епохи визначають такі головні світові тенденції, як глобалізація і самоідентифікація національних інтересів; становлення інформаційного та громадянського суспільства; демократизація суспільного життя й тотальне утвердженя ринкових відносин; пріоритет особистості; духовності, культури й загальнолюдських цінностей; утвердження толерантних міждержавних відносин; розширення прав і свобод особистості, зростання авторитету і значення інтелекту (науки і освіти), який поступово перетворюється на стратегічний чинник суспільного розвитку.

Усі ці тенденції та закономірності мають властивість взаємозв’язку та взаємопроникнення. При цьому домінування кожної з тенденцій обумовлено конкретними завданнями, які стоять перед системою вищої освіти, рівнем розвитку і адаптації до процесу неперервного розвитку соціально-економічної структури суспільства.

Тенденції та особливості розвитку вищої професійної освіти можна класифікувати за різними основами. Освіту можна розглядати як систему освітніх закладів; як процес навчання, виховання та розвитку особистості; як результат навчально-пізнавальної діяльності осіб, що здобувають освіту.

Отже,серед тенденцій та особливостей розвитку вищої професійної освіти на інституційному рівні можна виділити такі: абсолютне зростання кількості студентів; зростання вартості та видатків на вищу освіту, диверсифікація джерел її фінансування; збільшення та зростання ролі сектору недержавної вищої освіти; зростання кількості працівників сфери вищої освіти; інформатизація (комп’ютеризація) освіти; розвиток дистанційної освіти; збільшення віку тих, хто здобуває вищу освіту; міграція професорсько-викладацького складу і “витік інтелекту” в розвинуті країни; демократизація та децентралізація системи управління освітою; підвищення мобільності студентів; підвищення автономії вищих навчальних закладів.

Розглядаючи освіту як процес навчання, виховання та розвитку особистості можна виділити такі тенденції та особливості освіти: випереджувальний характер освіти; навчання упродовж життя; широке впровадження методів інноваційного і розвивального навчання; орієнтація освіти на саморозвиток учнів та студентів; особистісна орієнтація освіти; гуманізація, гуманітаризація вищої професійної освіти; фундаменталізація освіти; діяльнісна спрямованість, цілісність освіти .

Розглядаючи освіту як результат навчально-пізнавальної діяльності осіб, що здобувають освіту, можна виділити такі тенденції : підвищення освітнього рівня населення і значущості освіти : освіта стає пріоритетною цінністю особистості. Тому головним завданням національних освітніх систем, зокрема вищої освіти, є більший доступ громадян до освіти, підвищення її якості з метою кращої підготовки громадян до вимог сучасного суспільства і подолання ризику безробіття.

У цілому, аналіз тенденцій розвитку вищої освіти в розвинених країнах світу свідчить, що цей процес був тісно пов’язаний як із зовнішніми, так і з внутрішніми чинниками, які спонукали покращення рівня освіти та підготовки висококваліфікованих кадрів. Не дивлячись на суттєві відмінності в соціально-економічному розвитку, європейські країни при формуванні єдиного освітнього простору накопичили значний досвід, котрий відображається у доступності вищої освіти для всіх бажаючих, наявності умов для того, щоб закінчити навчання без перешкод, організації нових форм і методів навчального процесу, виробленні стандартів освіти, здійсненні реформ в галузі державного управління вищою школою, підготовці державних управлінців і керівництві якістю освіти. Цей досвід став вирішальним чинником на шляху модернізаціїї вищої освіти України та її входженні у європейське освітнє поле на засадах Болонського процесу.

Освіта повинна служити прогресивному розвитку людини, суспільству і цивілізації в цілому,  в усіх сенсах, оскільки ми говоримо про те, що в новому освітньому просторі зовсім іншого статусу і значення повинна набути соціальна робота. Саме соціальна робота як те, що працює над громадянськими культурними смислами і є мета-культурним феноменом, може стати головним рефлексивним інструментом у цій освітній діяльності. Ця професія ґрунтується на принципі, відповідно до якого кожна особа в суспільстві має невід’ємну цінність і гідність. Відносини між особою і суспільством є взаємодоповнювальними, і кожна особа має потенціал для того, щоб зробити свій власний внесок у розвиток суспільства [Соціальна робота : Практична підготовка студентів на освітньо-кваліфікаційному рівні «бакалавр» / [Н.М. Гайдук, Л.Є. Клос, С.Г. Ставкова, С.Я. Бєляєва : навчальний посібник]. − Львів : видавництво національного університету «Львівська політехніка», 2007. − 164 с.]. Саме освічена людина може стати суб'єктом служіння високого рівня, і тому оновлену освіту необхідно розглядати як найефективнішу в стратегічному плані інвестиційну сферу і для окремої особистості, і для будь-якої держави. 

Таким чином, пошук шляхів докорінної перебудови вищої освіти ведеться сьогодні в усьому цивілізованому світі, про що свідчить і постійний розвиток Болонського процесу. Отримавши значні переваги у економічній, політичній, соціальній та культурній cферах, Європейська спільнота почала активно формувати та реалізовувати програму узгодження інституцій та принципів різних європейських освітньо-наукових комплексів.