4. Антропологічні погляди Платона. Погляд на душу.

Відповідно до цього Платон розрізняє в душі три частини: 1) розумну, 2) афективну, 3) пожадливий. Розум він поміщає в голові, афективний початок - у грудях, а початок жадання – нижче грудобрюшной перепони, в печінці. Внаслідок міцності «візничих» у багатьох душ ламаються крила. Всі такі душі, незважаючи на великі труди, йдуть, не досягнувши змісту сущого, і, пішовши, задовольняються їжею, в основі якої лежить уявлення.   Знання повинне бути з'єднанням, синтезом чуттєвості і розуму і, що саме розум осмислює елементи чуттєвого досвіду. «Виходить, що в людині, яка не знає чого-небудь, живуть вірні думки щодо того, чого він не знає ... Тепер ці думки заворушилися в ньому, ніби сни ... При цьому він все дізнається, хоча його будуть не вчити, а тільки питати, і знання він знайде в самому собі ... До того як воно вселилася на Землю і прийняла тілесну оболонку, вона ніби-то споглядала істинно суще буття. Вона зберегла про нього знання навіть під гнітом земних чуттєвих вражень, що видаляють від розуміння істинно сущого. 

Про людину Платон пише: «Ми вважаємо людину істотою лагідним. Так, якщо його щасливі природні властивості належним чином розвинути вихованням, він дійсно стає найкоротші і божественним істотою. Але якщо людина вихована недостатньо або недобре, то це – саме дике істота, яке тільки народжує земля». Відрізняються такі чесноти: чесноти розуму і ті, що протистоять нерозумної частини душі, які мужність і стриманість, з них мужність протистоїть запалу, стриманість – жадання.

Таким чином, справедливість містить в собі повноту досконалості трьох чеснот: розсудливості, мужності і стриманість. Править розум, а решта частини душі, відповідним чином впорядковані завдяки розуму, підпорядковуються йому; тому правильно положення про те, що чесноти взаємно доповнюють один одного. Ще слід допускати якесь середнє стан між розбещеністю і моральної строгістю, оскільки не всі люди або бездоганно суворі, або розпущені. Таке природне розташування батьків до дітей і родичів один до одного, так зване громадянське почуття і товариство, які, однак, не завжди побудовані на взаємному розташуванні. Вид дружби представляє собою і любовне почуття. Любов буває благородна – в душах вимогливих, низька – в душах порочних і середня – в душах людей посередніх.

Оскільки душа розумної людини буває трьох розрядів – добра, непридатна і середня, тому й видів любовного потягу – три. Більш за все про відмінності цих трьох видів любові можна судити на підставі відмінності їх предметів. Низька любов спрямована тільки на тіло і підпорядкована почуттю задоволення, тому в ній є щось скотиняче; предмет благородної любові - чиста душа, в якій цінується її прихильність до чесноти; середня любов спрямована і на тіло, і на душу, оскільки її тягне як тіло, так і краса душі.  Платонівський дуалізм ду­ші і тіла став визначальною ідеєю для розуміння людини в ідеалістичній філософії Заходу і зберігся у модифікованому вигляді аж до XIX ст. Основний недолік ідеї полягає в тому, що обстоює не вище у людині, а позалюдське та нелюдське вище. Платон вважав, що призначення людини – пізнавати, наслідувати, додержуватись абсолютних та незмінних зразків, що в світі ідей. Там, де людина відхиляється від призначення та здійснює творчу самостійність, народжує щось негативне, недобре. Жива людська душа втрачає внутрішні життєві джерела, творчість, стає безособовим ви­разом заздалегідь наданих абсолютних початків.