5. Суспільно-політичне вчення Платона. “Держава”.

Існують форми правління, в яких, за Платоном, діють закони. Це монархія, аристократія і демократія. Але є і такі форми, де закони порушуються і не виконуються. Це тиранія, олігархія. Платон був глибоко розчарований розпадом античного суспільства і політикою існуючої влади. Тому він створює своєрідну утопію про кращому державному устрої.

Найважливіший діалог Платона «Держава» складається з трьох частин. У першій частині обговорюється питання про побудову ідеальної держави. У діалозі «Держава» він ділить людей на три стани. До самих нижчих належать селяни, ремісники, торговці, які забезпечують матеріальні потреби людей. Другий стан становлять варти (воїни). Керують ж філософи. Це вище стан в утопії Платона. Перехід з одного стану в інше майже неможливий. Виходить, що одні люди тільки управляють, інші – тільки захищають і охороняють, а треті – тільки працюють. Для Платона, що живе в рабовласницькій державі, природно наявність рабства. 

Один з висновків, зроблений у цій частині, полягає в тому, що правителі повинні бути філософами, повинні володіти політичною владою. Вартових має бути значно менше, ніж людей, що належать до перших двох класів.  Основною проблемою, на думку Платона, є забезпечення того, щоб правоохоронці здійснювали наміри законодавця. З цією метою він вносить різні пропозиції, що стосуються освіти, економіки, біології та релігії. До певного віку молодь не повинна бачити неприємних речей чи вади. Але у відповідний момент їх слід піддати «зваблювання», як у вигляді жахів, які не повинні лякати, так і у вигляді поганих задоволень, які не повинні спокушати. Коли ж вони витримають ці випробування, їх будуть вважати придатними стати правоохоронцями. 

Правоохоронці повинні мати невеликі будинки, і їсти просту їжу, вони повинні жити, як у таборі, обідаючи в загальних їдалень, вони не повинні мати приватної власності, крім абсолютно необхідного.  І багатство, і бідність шкідливі, і в місті Платона не буде ні того, ні іншого. Є цікавий аргумент про війну: легко буде набувати союзників, оскільки таке місто не захоче брати ніякої частки з військової здобичі.  В ідеальній державі Платона, можлива не сім'я, а лише з'єднання чоловіка з жінкою для народження дітей. Це теж "шлюб", але своєрідний, не здатний привести до утворення сім'ї. "Шлюби" ці потай спрямовуються і влаштовуються правителями держави, які прагнуть кращих поєднувати з кращими, а гірших з гіршими. 

Всі діти будуть після народження відбиратися у своїх батьків, і будуть прийняті серйозні заходи безпеки, щоб батьки не знали, які діти є їхніми дітьми, а діти не повинні знати, хто їх батьки. Після деякого часу молоді матері допускаються до годівлі немовлят, але в цей час вони вже не знають, які діти народжені ними, а які – іншими жінками. Оскільки дитина не знає, хто його батьки, він повинен називати «батьком» кожного чоловіка, який за віком міг би бути йому батьком; це також відноситься до «матері», «брату», «сестру».  Дітей з фізичними недоліками і дітей гірших батьків «стануть приховувати, як слід в таємному і невідомому місці». Дітей, народжених від спілок, не санкціонованих державою, слід вважати незаконними. Матері повинні бути у віці від двадцяти до сорока років, батьки - від двадцяти п'яти до п'ятдесяти п'яти. Поза цього віку спілкування між статями повинно бути вільним, але примусовими є аборт або дітовбивство.

Справедливість у тому, що кожен виконує свою власну роботу і не втручається в чужі справи: місто справедливий, коли купець, найманець і страж – кожен виконує свою власну роботу, не втручаючись у роботу інших класів. Незважаючи на те, що всі правителі повинні бути філософами, нововведень не повинно бути: філософ повинен бути завжди людиною, яка розуміє Платона і згоден з ним. Основні риси цього порядку – позбавлення воїнів права на власне майно. 

Спільність надбання, відсутність особистої власності, неможливість її виникнення, збереження і примноження робить неможливим і виникнення судових майнових позовів і взаємних звинувачень. Відсутність розбратів усередині класу воїнів-стражів зробить, в свою чергу, неможливими ні розбрат всередині нижчого класу працівників, ні повстання їх проти обох вищих класів. 

Платон дуже веселими фарбами зображує блаженне життя класів цього суспільства, особливо воїнів-вартою.  Повне заперечення особистої власності для правителів і стражів виключає можливість володіння рабами. Особливо різко засуджується війна в «Законах». Тут війна як мета держави відкидається. Він стверджує, що організатор досконалого держави і його законодавець має встановлювати не закони, що стосуються світу, «заради військових дій», а, навпаки, «закони, що стосуються війни, заради миру». 

Платон вважав, що найкраще, чого може досягти мистецтво управління державою, – це уникнути таких злих виявів, як голод і воєнна поразка.  Будь-яка утопія, якщо вона серйозно задумана, повинна втілювати в собі, очевидно, ідеали свого творця. Релігія і мораль у цій державі випливає скоріше з закону, ніж з віри в Бога.