1. Політична складова теорії соціальних систем т.Парсонса

Парсонс розглядає соціальні підсистеми як елемент більш загальної системи дій, складовими якого є культурна та особистісна системи, а також поведінкові організми. Розбіжності між підсистемами, на його думку, мають функціональний характер і здійснюються на основі чотирьох основних функцій: інтеграції, відтворення зразків, ціледосягнення та адаптації. Взаємозв’язки між підсистемами та переважними їх функціями він ілюструє з допомогою таблиці, яка наведена далі. Затемненою він подає частину таблиці 1.1, в якій представлене навколишнє середовище соціальної системи.

Таблиця 1.1

Система дій

Підсистеми	Переважні функції
Соціальна	Інтеграція
Культурна	Відтворення зразка
Особистісна	Ціледосягнення
Поведінковий організм	Адаптація

Складено за: [4].

На думку вченого, суспільства відкриті для зовнішніх впливів завдяки контактам з іншими культурами. На відміну від закритості генетичного складу виду (через неможливість міжвидового схрещування), окремі культури можуть при певних умовах плідно взаємодіяти. Він прогнозує інтенсифікацію процесу культурних запозичень, а значить, і відкритості суспільств.

Вчений зазначає, що суспільство завжди виконує чотири необхідні функції, які задовольняють певні елементарні потреби. Здійснення кожної з них потребує відкритих систем, оскільки в умовах закритих систем їх реалізувати досить складно або неможливо.

Першу функцію вчений називає адаптацією. Вона спрямована на встановлення відповідності між системою та середовищем, що її оточує, і забезпечує соціальну систему необхідними ресурсами, які черпаються із зовнішніх систем. Завдяки їй відкрите суспільство організується, перетворюється згідно з потребами і виробляє власний „продукт”.

Друга функція – ціледосягнення; це функція відкритих суспільств, пов’язана з визначенням їхніх цілей та мобілізацією енергії та ресурсів для їх досягнення. Вона дозволяє організувати як внутрішні, так і зовнішні фактори та ресурси, здійснюючи своєрідне позиціонування даного конкретного суспільства.

Третя функція відкритих систем – інтеграція, вона забезпечує їх стабілізацію і спрямована на координацію частин системи, їх зв’язок та „солідарність”, захист її від великих потрясінь та різких змін.

Четверту функцію Парсонс називає латентністю. Вона потрібна для забезпечення рівноваги системи шляхом „підтримки зразка” і спрямована на збереження відповідності нормам і цінностям системи, щоб актори продовжували орієнтуватися на них, як на певний запас мотивацій.

Кожна система, на думку дослідника, складається з кількох підсистем. У загальній системі дій реалізація першої функції забезпечується біологічною підсистемою, друга – системою особистості, третя – соціальною системою, четверта – культурною системою. Соціальна система, яку вчений, власне, і вважав суспільством, співвідноситься з конкретною реальністю. У соціальній системі, за Парсонсом, існують такі підсистеми, що забезпечують названі функції: адаптації сприяє економічна система, ціледосягнення досягається з допомогою політичної системи, інтеграція здійснюється соцієнтальною системою⁴, інструментом інтеграції є система соціалізації.

Розглядаючи соціальні системи як складову частину більш загальної системи дій, вчений аналізує відносини між ними та середовищем дій і звертає особливу увагу на явище взаємопроникнення. Прикладами такого взаємопроникнення, на його думку, служать інтерналізація соціальних об’єктів і культурних норм в особистості індивіда, а також зміст досвіду, що набувається шляхом навчання і систематизується та зберігається у пам’яті індивіда (кожен з нас завжди відкритий для впливів оточення, що приводить до радикальних змін як внутрішнього світу людини, так і її поведінки).

Між всіма підсистемами суспільства існує взаємний обмін – постійна циркуляція інформації, бо це відкриті системи, які підтримують відносини взаємодії із середовищем, що їх оточує. Парсонс зводить взаємообмін між системами до схеми „витрати-випуск”, оскільки тут завжди має місце двосторонній обмін: кожна система отримує від трьох інших елементи, фактори виробництва (витрати), які є суттєвими для її функціонування; замість них вона видає продукт своєї діяльності (випуск).

Політична система, згідно з його логікою, є підсистемою суспільства, вона трактується досить широко і пов’язується з визначенням колективних цілей, мобілізацією ресурсів, прийняттям рішень, необхідних для досягнення цих цілей. Вона, як і інші системи, є автономною та відкритою, забезпечує постійні відносини і взаємообмін з іншими підсистемами суспільства.

Відкрите суспільство, за Парсонсом, характеризується інтенсивними відносинами обміну з зовнішнім середовищем, які забезпечуються завдяки входу та виходу, котрі є у будь-якому суспільстві. Саме тому з розвитком відкритих систем найчастіше пов’язується прогрес, а регрес відповідно є результатом дії закритих систем, у яких обмін послаблений та мало ефективний.