Розділ I діагностика фізичного розвитку студентів

1.1.Загальна антропометрія

Необхідність проведення точних вимірів до доповнення словесного опису форм і розмірів тіла була усвідомлена уже на початку дев'ятнадцятого сторіччя, коли «фізична» антропологія виділилася в самостійну науку. Антропологія, медицина, педагогіка в результаті спостережень нагромадили величезний фактичний матеріал про фізичний розвиток людини. Широкі варіації у фізичному розвитку ряда поколінь за останні півтора сторіччя стали відомі завдяки розвитку одного з розділів антропології – антропометрії, що робить кількісні виміри різних особливостей будови людського тіла.

Початок вивчення фізичного розвитку людини зв'язаний з військовими потребами, що привели до виникнення військової антропометрії, що мала задачею комплектування армії міцними і витривалими людьми [33,58]. До кінця XIX століття виникла шкільна і професійна антропометрія. Фізкультурна, незважаючи на джерела стародавності, одержує розвиток у XX столітті. Ці спеціальні розділи антропометрії привели до нагромадження численних даних про фізичний розвиток різних по статі, віку, соціальному стану груп людей [33].

Форми тіла людини і його кістяка складні. При великій витраті сил і часу деякі їхні деталі можуть бути виражені метрично, однак для багатьох цілей можна обмежитися невеликим числом вимірів, обраних так, щоб охарактеризувати основні особливості форм тіла.

1.2.Методики антропометричних вимірів.

1 Зріст (довжина тіла). Цей параметр визначається найбільше часто. Звичайний прилад для виміру росту – вертикальна шкала з поперечною рейкою, що переміщається по ній, яка може бути накладена на голову. Вимірюваний знімає взуття і, випрямившись, стає під рейку спиною до шкали, так щоб п'яти були зімкнути разом, а зорова ось була горизонтальна підлозі.

5

2.Довжина тулуба і кінцівок. Найбільше широко застосовуваний метод виміру довжини тулуба – це визначення росту сидячи [10,17,40,52,61]. Вимірюваний сідає на горизонтальну поверхню, і виміряється відстань від верхівки до площини сидіння. Вимір робиться за допомогою вертикальної градуйованої стійки з пересувною поперечною планкою (антропометр).

Різниця між загальним зростом і зростом сидячи застосовується як умовна міра нижніх кінцівок, що важко вимірити безпосередньо, оскільки положення великого вертіла стегнової кісти важко визначити з достатньою точністю. Довжина ноги, визначена таким чином, трохи менше її анатомічної довжини [58], тому що вертлужна впадина виявляється трохи вище рівня сидіння. Загальну довжину руки вимірюють від самої латеральної точки в краю акроміального відростка лопатки до кінчика самого довгого (третього) пальця. Рука з долонею поверненою усередину, витягується уздовж тіла так, щоб лікоть і пальці були максимально розігнуті в суглобах. Довжина руки, обмірювана таким чином, більш анатомічної довжини, [58] тому що акроміон лежить вище голівки плечової кісти. Довжина плеча вимірюється від акроміальної точки до промаксимального краю голівки променевої кісткі, що легко прощупати в області ліктьового згину, а довжина передпліччя – від голівки до вершини шіловидного відростка ліктьової кісти [58].

3.Поперечні розміри. Найбільш доступні для виміру тіла людини це: ширина пліч, відстань між акроміальними відростками (бакроміальный діаметр). Цей розмір змінюється, якщо плечі відведені назад, плечі необхідно розслабити, опустивши їх вниз і трохи вперед. Два виміри робляться у області тазового пояса: тазогребневий діаметр – відстань між латеральними точками на гребенях повздошних кісток – і біспинальний діаметр - відстань між передніми повздошнимі остями, які можна прощупати. Оба виміри робляться при значному натисненні, продавлюючи жирову тканину наскільки можливо [9,10,60].

4.Обхватні розміри. Робляться за допомогою сантиметрової стрічки: шия – нижче щитовидного хряща, груди – стрічку накладають на спину під кутом лопаток, попереду над грудною залозою, у місті переходу шкіри з грудною кліткою. Вимір

6

проводять при звичайному подиху. Окружність живота визначають у самому вузькому місці – на 3-4 см вище крил повздошної кісткі і трохи вище пупка. Максимальна окружність стегна визначається під сідницею по найбільшому периметру. Гомілка – у найбільш широкій частині і над виростковими – у найбільш вузькій. Обхват плеча вимірюють у ненапруженому стані в середній частині, передпліччя – у широкій частині і найменший розмір – у дистальній частині над виростками, кисті і стопи в області голівок п'ясткових і плюсневих кісток [17,28,61].

5.Маса тіла. Визначають на медичних вагах.

6.Жирова тканина. Методи виміру вмісту жиру шляхом визначення питомої ваги, застосовувані в лабораторних умовах, незручні для вимірів на великих контингентах. Тому виміри проводяться спеціальним інструментом – каліпером за методикою Н.Лутовиної, М.Н.Уткіної, В.П.Чтецова [60]. Виміри робляться на різних частинах тіла, але найбільш правильне представлення про вміст жиру дасть вимір товщини складки на рівні середини плеча над триглавим м'язом і трохи нижче кута лопатки. Найбільш точні оцінки жирового компонента дає рентгентографічний метод визначення ступеня розвитку підшкірного жиру [59].

7.Кісткова і м'язова тканина. Точне індивідуальне визначення значення складу маси тіла по формулах неможливо через умовність методів, але вони цілком придатні для групової характеристики [40]. Для визначення абсолютної маси кісткової і м'язової тканини користуються формулами Матейки [65]:

1.Маса кісткової тканини.

О = L · d ^ ² · K,

де О – абсолютна маса кісткової тканини (кг), L – довжина тіла (см), d ^ ² – квадрат середньої величини діаметрів дистальних частин плеча, передпліччя, стегна і гомілки, К – константа, рівна 1,2.

2.Кількість м'язової тканини.

М = L · r ^ ² · К,

7

де М – абсолютна маса м'язової тканини (кг), L – довжина тіла (см), r ^² – середнє значення радіусів плеча, передпліччя, стегна, гомілки без підшкірного жиру і шкіри (см), К – константа, рівна 6,5.

Розвиток жирової, м'язової і кісткової тканин так само можна визначити на підставі вимірів ширини тіні від цих компонентів на рентгенограме гомілки, по діаметру стінок стегнової кісти на середини її довжини [58].

Однак, незважаючи на численні спроби установити міжнародні стандарти по техніці антропометрії, найчастіше неможливо зіставити дані різних дослідників унаслідок відсутності інформації про використовуваних ними методах.