• «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»;

Загальнообов'язкове державне соціальне стра­хування на випадок безробіття — система прав, обов'язків і га­рантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на ви­падок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного со­ціального страхування України на випадок безробіття;

Суб'єкти страхування на випадок безробіття — застраховані особи, страху­вальники та страховик;

Застраховані особи — наймані працівники, на користь яких здійснюється страхування на випадок безробіття.

Страхувальники — роботодавці та застраховані особи, які сплачують стра­хові внески;

Страховик — Фонд загальнообов'язкового дер­жавного соціального страхування України на випадок безробіття;

Страховий випадок — це подія, через яку: застраховані особи втратили заробітну плату внас­лідок втрати роботи з незалежних від них обставин та зареєстровані в установленому порядку як безробітні, готові та здатні приступити до підходящої роботи і дійсно шукають роботу;

Страховий стаж— період (строк), протягом яко­го особа підлягає страхуванню на випадок безробіття та за який сплачено страхові внески (нею, роботодав­цем).

Страхуванню на випадок безробіття підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), включаючи тих, які проходять альтернатив­ну (невійськову) службу, а також тих, які працюють не­повний робочий день або неповний робочий тиждень, та на інших підставах, передбачених законодавством про працю.

Джерелами формування коштів Фонду є:

• страхові внески страхувальників — роботодавців, застрахованих осіб, що сплачуються на умовах і в по­рядку;

• асигнування державного бюджету;

• суми фінансових санкцій, за порушення встановле­ного порядку сплати страхових внесків та використан­ня коштів.

Кошти Фонду використовуються на виплату забезпечення та надання соціальних по­слуг;

Страховий стаж обчислюється як сума періодів, протягом яких особа підлягала страхуванню на випа­док безробіття та сплачувала страхові внески особис­то або через рахунки роботодавця та роботодавцем.

Застраховані особи, визнані у встановленому по­рядку безробітними, які протягом 12 місяців, що пере­дували початку безробіття, працювали на умовах по­вного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів та сплачували страхові внески, мають право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу.

Допомога по безробіттю виплачується з 8 дня після реєстрації застрахованої особи в установлено­му порядку в державній службі зайнятості.

Загальна тривалість виплати допомоги по безро­біттю не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років.

Для осіб передпенсійного віку (за 2 роки до настання права на пенсію) тривалість виплати допомоги по без­робіттю не може перевищувати 720 календарних днів.

Застрахованим особам, розмір допомоги по без­робіттю визначається у відсотках до їх середньої заро­бітної плати (доходу), визначеної відповідно до поряд­ку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, залежно від страхового стажу:

• до 2 років — 50 відсотків;

• від 2 до 6 років — 55 відсотків;

• від 6 до 10 років — 60 відсотків;

• понад 10 років — 70 відсотків.

Допомога по безробіттю виплачується залежно від тривалості безробіття у відсотках до визначеного роз­міру:

• перші 90 календарних днів — 100 відсотків;

• протягом наступних 90 календарних днів — 80 відсотків;

• у подальшому — 70 відсотків.

Допомога по безробіттю особам, які звільнилися з останнього місця роботи за власним бажанням без поважних причин, призначається і її виплата починається з 91-го календарного дня.

Допомога по частковому безробіттю надається застрахованим особам у разі втрати ними частини за­робітної плати внаслідок вимушеного тимчасового ско­рочення нормальної тривалості робо­чого часу та (або) перерви в отриманні заробітної пла­ти чи скороченні її розмірів у зв'язку з тимчасовим при­пиненням виробництва без переривання трудових відносин з причин економічного, технологічного та структурного характеру.

• «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»;

  «Про державний бюджет України на поточний рік».

Завданнями страхування від нещасного випадку є:

• проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих фак­торів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загро­зи здоров'ю застрахованих, викликаним умовами праці;

• відновлення здоров'я та працездатності потерпі­лих на виробництві від нещасних випадків або профе­сійних захворювань;

• відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей.

Держава гарантує усім застрахованим громадянам забезпечення прав у страхуванні від нещасного випад­ку на виробництві та професійного захворювання.

Суб'єктами страхування від нещасного випадку є застраховані громадяни, а в окремих випадках — чле­ни їх сімей та інші особи, страхувальники та страховик.

Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється страхування.

Страхувальниками є роботодавці, а в окремих випад­ках — застраховані особи.

Страховик — Фонд соціального страхування від не­щасних випадків на виробництві та професійних за­хворювань України.

Об'єктом страхування від нещасного випадку є жит­тя застрахованого, його здоров'я та працездатність.

Обов'язковому страхуванню від нещасного випадку підлягають:

1) особи, які працюють на умовах трудового дого­вору (контракту);

2) учні та студенти навчальних закладів, клінічні ор­динатори, аспіранти, докторанти, залучені до будь-яких робіт під час, перед або після занять; під час за­нять, коли вони набувають професійних навичок; у період проходження виробничої практики (стажування), виконання робіт на підприємствах;

3) особи, які утримуються у виправних, лікувально-трудових, виховно-трудових закладах та залучаються і до трудової діяльності на виробництві цих установ або І на інших підприємствах за спеціальними договорами.

Для страхування від нещасного випадку на вироб­ництві не потрібно згоди або заяви працівника. Стра­хування здійснюється в безособовій формі. Всі особи, вважаються застрахованими з моменту виконання страхувальниками своїх зобов'язань щодо сплати страхових внесків.

Страховий ризик — обставини, внаслідок яких може статися страховий випадок.

Страховим випадком є нещасний випадок на вироб­ництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи пси­хічну травму, з настанням яких виникає право застрахова­ної особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.

Професійне захворювання є страховим випадком також у разі його встановлення чи виявлення в період, коли потерпілий не перебував у трудових відносинах з підприємством, на якому він захворів.

Нещасний випадок або професійне захворювання, яке сталося внаслідок порушення нормативних актів про охо­рону праці застрахованим, також є страховим випадком.

Нещасний випадок — це обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробни­чого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов'язків, внаслідок яких за­подіяно шкоду здоров'ю або настала смерть.

Фінансування Фонду соціального страхування від нещасних випадків здійснюється за рахунок: внесків роботодавців: для підприємств — з відне­сенням на валові витрати виробництва, для бюджет­них установ та організацій — з асигнувань, виділених на їх утримання та забезпечення.

Працівники не несуть ніяких витрат на страхування від нещасного випадку.

Кошти на здійснення страхування від нещасного ви­падку не включаються до складу Державного бюджету України, використовуються виключно за їх прямим при­значенням.