I розділ. Розвиток демократії у світі

Моделі розвитку демократіі різних вчених спираються на різні цінності та процедури: «…концепція охоронної демократії Дж. Мілля та І. Бентама з ідеєю захисту індивідуальних інтересів через усезагальне право голосу має такі обов’язкові елементи: регулярні вибори, таємне голосування, конкуренція політичних сил. Натомість ідею партисипітарної демократії можна охарактеризувати, як зазначає Б. Барбер, так: «Демократію участі розуміють як пряме правління освічених громадян. Громадяни – це не просто індивіди з приватними інтересами, а добре інформовані суспільні громадяни»…» (11, 53)

Демократизація завжди здійснюється хвилями, що захоплює відразу декілько країн, тобто є міжнародним процесом. Вона може впливати на них як позитивно, так і негативно: «Хвиля демократизації є переходом групи країн від недемократичних режимів до демократичних, що відбувається в певний проміжок часу, і за чисельністю істотно переважають ті країни, в яких у цей же час розвиток відбувається у протилежному (тобто антидемократичному) напрямі» (10, 5)

Проаналізувавши роботу С. Хантінгтона, я відокремила такі хвилі демократизації:

І хвиля довготривала, – 1828–1926 рр.;

І хвиля відкату – 1922–1942 рр.;

ІІ хвиля коротка, – 1943–1962 рр.;

ІІ хвиля відкату – 1958–1975 рр.;

ІІІ хвиля демократизації – з 1997 року до сьогодні.

Демократія в Україні, за класифікацією Хантінгтона належить до третьої хвилі демократизаціі, тому що її в Україні не має - ні політичної ні соціальної, ні моральної основи, вона лише формується.

II розділ Перебування України у срср

На початку 20-х років Радянські республіки були незалежними державами, що утворилися на руїнах Російської імперіі.

У 1920 році між Россією і Україною був підписан договір про воєнний і господарський союз, який передбачав об'єднання семи наркоматів цих держав і входження їх до складу уряду Російської Федерації.

Спочатку українському радянському, на чолі якого стояв Х. Раковський, вдавалося зберігати певну автономність за допомогою укладання міжнародних договорів та зовнішньої торгівлі.

Того ж року І з'їзд Рад СРСР в затвердив Декларацію про ут­ворення Союзу та Союзний договір.

«Зміст Союзного договору:

а) незалежні радянські республіки добровільно і на рівноправних засадах вступають у державний союз;

б) до компетенції союзного уряду входили зовніш­ня торгівля, військово-морські та іноземні справи, за­лізничний транспорт і поштово-телеграфний зв'язок, утворювались відповідні загальносоюзні наркомати;

в) до компетенції республіканських урядів були віднесені внутрішні справи, освіта, юстиція, землероб­ство та соціальне забезпечення.»(9, )

В умовах таталітарного режиму, жорстока централізаторська тенденція, яка посилювалась, вела до обмеження прав союзних республік, які об’єдналися в рамках Радянського союзу. Післявоєнна Україна мала право вирішувати питання лише внутрішнього характеру: внутрішні справи,питання юстиції, освіти, землеробства, охорона здоров'я, соціальне забезпечення.

Проте існування з чітко окресленою територією, своєю адміністрацією, центром, апаратом, можливістю розвивати культуру, мову, літературу Української Соціалістичної Радянської Республіки створювала певні умови для національно-культурного відродження українського народу.

Але не все так гарно, як здається на перший погляд, Україна не мала право вирішувати міжнародні питання, їх вирішувало управління Радянського союзу. Україні на вирішення залишалися лише внутрішні питання.

З кожним роком все більше і більше українців піддавалися натискам комуністів.

«Комуні́зм (від лат. communis — спільний, загальний) — політична ідеологія, заснована на ідеї спільної власності,суспільства загальної рівності та свободи.»(2, 63)

В суспільних відносинах комуністичне вчення наголошує на відчуженні приватних інтересів особи, пріоритетів інтересів колективу над інтересами окремої людини, на абсолютній домінанті, підкоренні людської особистості інтересам спільноти в комунізмі починається зі скасування приватної власності на засоби виробництва, її експропріації.

«З точки зору апологетики, комунізм — це суспільно-економічна формація, що ґрунтується на усуспільненні засобів виробництва; це наукове і філософське вчення про майбутнє безкласове суспільство, в якому відсутня експлуатація людини людиною та панує загальна рівність і братство всіх людей в комуні, та практика втілення цього вчення у життя.

В суспільних відносинах комуністичне вчення наголошує на зверхності інтересів колективу над інтересами окремої людини, на абсолютній домінанті, підкоренні людської особистості інтересам спільноти. Відчуження приватних інтересів особи в комунізму починається із скасування приватної власності на засоби виробництва, її еспропріації.»(3, 63)

«З точки зору історичного досвіду та його ретроспективної критики: ідея комунізму — це утопія. Перенесення комуністичних ідей у сферу політики, прийняття комуністичної доктрини — в усіх країнах призводило до встановленя в країні влади тоталітарного типу з проголошенням терору проти «класових ворогів» і незгодних зі встановленням «соціалістичних» порядків. Після руйнації політичного ладу СРСР та світової «системи соціалізму» наприкінці XX ст., комуністична державна політична практика зазнала засудження в більшості країн Європи, де раніш існували комуністичні політичні режими.» (1, 25)

Різноманітні форми комунізму умовно поділяються на:

-суспільно-політичні вчення та філософію;

-політичну ідеологію та доктрину;

-політичні рухи, партії, державні утворення та міждержавні угрупування (блоки), що ідентифікували себе як «комуністичні», ;