Лекція 2 метод, методика, способи і прийоми економічного аналізу
1. Метод економічного аналізу, його характерні риси.
2. Класифікація методів і прийомів аналізу.
3. Методика аналізу господарської діяльності.
Під методом науки в широкому значенні розуміють спосіб дослідження свого предмету. Специфічні для різних наук способи підходу до вивчення свого предмету (в тому числі і АГД) базуються на загальному діалектичному методі пізнання.
Таким чином, під методом економічного аналізу розуміється діалектичний спосіб підходу до вивчення господарських процесів в їх становленні та розвитку. Характерними особливостями метода економічного аналізу є: використання системи показників, які всебічно характеризують господарську діяльність, вивчення причин зміни цих показників, виявлення та вимір взаємозв’язку між ними з метою підвищення соціально-економічної ефективності.
У першій частині визначення підкреслюють діалектичність підходу до вивчення господарських процесів. Господарські процеси розглядаються в становленні та розвитку. Їм притаманні переходи кількості у якість, поява нової якості, заперечення, боротьби протилежностей, відмирання старого та поява нового, більш прогресивного. Тобто, всі методи та прийоми діалектики знаходять своє використання у дослідженні господарських процесів, господарської діяльності на всіх рівнях.
Друга характерна особливість методу економічного аналізу - вивчення причин. Які спричинили зміни тих чи інших господарських показників. Оскільки економічні явища обумовлені причинним зв’язком і причинною залежністю, то задача аналізу - розкриття і вивчення цих причин (факторів). На господарську діяльність підприємства, навіть на окремий показник, можуть впливати багаточисленні та різноманітні причини. Виявити та вивчити дію усіх причин важно, до того ж не завжди доцільно. Задача полягає в тому, щоб встановити найбільш суттєві причини, які головним чином вплинули на той чи інший показник. Отже, попередньою умовою правильного аналізу є економічно обґрунтована класифікація причин, які впливають на господарську діяльність та її результати. Так, наприклад, обсяг випуску промислової продукції залежить від трьох груп факторів, які пов’язані з використанням робочої сили, засобів праці та предметів праці. Кожна група в свою чергу підрозділяється на складові елементи.
В процесі економічного аналізу, аналітичної обробки економічної інформації застосовується ряд спеціальних способів та прийомів. В них розкривається специфічність методу економічного аналізу, відбивається його системний, комплексний характер.
Системність економічного аналізу проявляється в об’єднанні, у сукупності всіх специфічних прийомів на основі власних досягнень, та досягнень ряду суміжних наук (математики, статистики, бухгалтерського обліку, планування, управління, економічної кібернетики та інші).
Способи та прийоми економічного аналізу можна умовно розподілити на дві групи: традиційні (які знаходили застосування майже з моменту виникнення економічного аналізу) і математичні (які з’явилися при появі та розвитку ЕОМ).
Класифікація способів економічного аналізу господарської діяльності підприємства:
Логічні способи обробки інформації: порівняння, відносних і середніх величин, графічний, групування, балансовий метод.
Способи детермінованого факторного аналізу: спосіб ланцюгових підстановок і різниць, індексний метод, абсолютні різниці, інтегральний метод, пропорційне ділення.
Способи стохастичного факторного аналізу: кореляційний аналіз, дисперсійний аналіз, компонентний аналіз, математичний багатовимірний факторний аналіз.
Способи оптимізації показників: програмування, теорія ігор, дослідження операцій.
Розглянемо деякі способи детальніше.
Порівняння створює широкі можливості для всебічного вивчення господарських процесів, їхніх характеристик та з’ясування факторів, які впливають на економічні результати (планові показники поточного з попереднім, звітних і планових, досягнутих результатів із середньо-галузевим рівнем, одержаних результатів з перспективним планом).
Обов’язкова умова для порівняння - одноподібність економічного змісту, вимірників і оцінки показників, що зіставляються.
Основними способами приведення показників у спів ставний вигляд є нейтралізація впливу вартісного, об’ємного, кількісного і структурного факторів шляхом приведення їх до єдиного базису, а також використання середніх і відносних величин, коефіцієнтів, методів перерахунку і т.д.
Для характеристики виробничо-господарської діяльності та проведення порівнянь застосовують абсолютні та відносні показники, кожен з яких має своє призначення в аналізі.
Абсолютні величини показують кількісні розміри явища в одиницях міри, обсягу, ваги, довжини, вартості безвідносно до величини інших явищ.
Відносні показники відбивають співвідношення величини явища, що вивчаються з величиною будь-якого іншого явища, або з величиною цього самого явища, але за інший час або за іншим об’єктом. Відносні показники отримують в результаті ділення однієї величини на іншу, яка приймається за базу порівняння. Вони виражаються у формі коефіцієнтів або відсотків.
Крім того, застосовуються середні величини для узагальнюючої характеристики сукупності однорідних явищ за будь-якою ознакою (типи: середньоарифметичні, середньо гармонічні, середньоквадратичні, середньохронологічні).
Графічні методи пов’язані перш за все з геометричним зображенням функціональної залежності за допомогою ліній на плоскості. Графіки використовуються для швидкого знаходження значень функцій за відповідними значеннями аргументу, для наочного зображення функціональних залежностей.
Основні форми графіків, які використовуються в економічному аналізі - діаграми.
За своєю формою діаграми бувають стовпчикові, полосові, кругові, квадратні, лінійні, фігурні.
За змістом розрізняють діаграми порівняння, структурні, динамічні, графіки зв’язку, графіки контролю і т. д.
Групування базується на виділенні в складі досліджуваних явищ груп за тими чи іншими характерними ознаками, які допомагають систематизувати матеріали аналізу, розкривають зміст результатів та вплив на них окремих показників.
Групування - основа обробки й аналізу масових даних використовується для визначення структури й структурних змін, а також для вивчення взаємозв’язку між показниками.
В залежності від задач дослідження використовують групування наступних типів:
типологічне;
структурне, яке дозволяє вивчати будову показників, співвідношення в них окремих частин;
аналітичне, яке використовується для визначення наявності, напрямку і форми зв’язку між показниками, що вивчаються. За характером ознак, на яких базується аналітичне групування, вона може бути якісною або кількісною.
Балансовий спосіб використовується, головним чином, для відбиття співвідношень, пропорцій двох груп взаємопов’язаних і врівноважених економічних показників, підсумки яких повинні бути тотожні. Він широко застосовується при аналізі забезпеченості підприємства трудовими, фінансовими ресурсами, сировиною, паливом, основними засобами виробництва і т. д., а також при аналізі повноти їх використання.
Під факторним аналізом розуміється методика комплексного та системного вивчення, та виміру впливу факторів на величину результативних показників.
Розрізняють такі типи факторного аналізу :
детермінований, який являє собою методику дослідження впливу факторів, зв’язок яких з результативним показником носить функціональний характер, тобто результативний показник може бути наданий у вигляді добутку або алгебраїчної суми факторів.
Детермінований зв’язок припускає існування таких типів моделей в економічному аналізі:
а) адитивний тип
У = а + в + с,
де У – результативний показник;
а, в, с – фактори.
б) мультиплікативний тип
в) кратний тип
г) комбінований (змішаний) тип
стохастичний аналіз являє собою методику дослідження факторів, зв’язок яких з результативним показником на відміну від функціональної є неповним, імовірнісним (кореляційним). При кореляційному зв’язку зміна аргументу може дати декілька значень приросту функцій в залежності від співвідношення факторів, які визначають даний показник.
При прямому факторному аналізі дослідження ведеться дедуктивним способом - від спільного до часного. Зворотний факторний аналіз здійснює дослідження причинно-наслідкових зв’язків способом логічної індукції - від часних, окремих факторів до узагальнюючих.
Факторний аналіз може бути одноступеневим та багатоступеневим.
Розрізняють статичний і динамічний факторний аналіз. Перший вид застосовують при вивченні впливу факторів на результативні показники на відповідну дату. Інший ви являє собою методику дослідження причинно-наслідкових зв’язків у динаміці.
Ретроспективний аналіз вивчає причини приросту результативних показників за минулі періоди, а перспективний - досліджує поведінку факторів і результативних показників у перспективі.
Фактори – це рушійні сили розвитку процесів і явищ, що відбуваються на підприємстві.
Фактори, які досліджуються в аналізі, можуть бути класифіковані за різними ознаками.
З точки зору впливу на результати господарської діяльності вони поділяються на основні (надають великий вплив) і другорядні.
Стосовно середовища функціонування підприємства фактори поділяються на внутрішні та зовнішні, тобто, які залежать та не залежать від діяльності даного підприємства.
За характером дії фактори бувають об’єктивні та суб’єктивні, тобто які не залежать і залежать від рішень і дій окремих людей і організацій.
За рівнем охоплення: загальні - які діють в усіх галузях економіки і специфічні, які діють в умовах окремої галузі економіки або підприємства.
За строками впливу на результати виробництва розрізняють фактори постійні та змінні.
За рівнем залучення резервів виділяють інтенсивні та екстенсивні фактори. Екстенсивні фактори пов’язані з кількісним, а не якісним приростом результативного показника.
За внутрішнім змістом фактори поділяють на кількісні, які виражають кількісну визначеність явищ (кількість робітників, обладнання ) і якісні, які визначають внутрішні якості, ознаки й особливості об’єктів, що вивчаються (продуктивність праці, якість продукції).
За рівнем деталізації розрізняють складні фактори, які складаються з кількох елементів (продуктивність праці ) і прості, які не розкладаються на складові частини (кількість робочих днів у звітному періоді ).
За черговістю дії фактори бувають: прямі та непрямі.
В залежності від цього розрізняють фактори першого, другого, третього і т. д. рівнів підлеглості. До факторів першого рівня належать ті, які безпосередньо впливають на результативний показник. Фактори, які визначають результативний показник опосередковано, за допомогою факторів першого рівня, називаються факторами другого рівня.
10. За можливістю визначення дії факторів: вимірювані та невимірювані.
Елімінування - логічний прийом, за допомогою якого виключається дія всіх факторів, за винятком одного. Цю операцію здійснюють різними способами, з яких найбільш поширений - прийом ланцюгових підстановок.
Прийом ланцюгових підстановок полягає в послідовній зміні планової величини кожного із взаємодіючих факторів фактично і в порівнянні результатів, які послідовно одержують при кожній такій заміні. При цьому елімінується (виключається) вплив окремих факторів на досліджуваний узагальнюючий показник господарської діяльності підприємства. Він дозволяє розкрити взаємозв’язок окремих факторів і виміряти вплив їх на зміни аналізованого показника. Умовою для застосування цього прийому є наявність прямої й зворотної пропорційної залежності між досліджуваними явищами.
Підстановка - це заміна базової величини окремого показника на фактичну.
Прийом обчислення абсолютних різниць полягає в знаходженні різниці між фактичною та базовою величинами порівнюваних показників і визначення впливу цих змін на загальне відхилення по узагальнюючому показнику. Це технічне спрощення прийому ланцюгових підстановок. Тому його можна застосувати, коли є пряма пропорційна залежність між взаємодіючими факторами.
Прийом обчислення відносних різниць - це попереднє знаходження показників у процентах. Процент виконання плану по кожному показнику порівнюють з попереднім, а перший - з базовим, який оцінюється в 100%. Для знаходження абсолютної величини впливу факторів, планове значення досліджуваного узагальненого показника послідовно множиться на знайдене процентне відхилення кожного з показників.
Індексний метод аналізу дозволяє встановити який із чинників робить у більшій мірі вплив на загальну зміну досліджуваної ознаки або розходження в об’ємах і яка частка цього впливу.
Економічні індекси - це відносні розміри, що характеризують зміну економічних явищ у часі, у просторі, або в порівнянні з будь-яким еталоном (плановими та нормативними даними, показниками кращіх підприємств і т.д.).
Характерною рисою індексів є те, що вони утворюють системи взаємозалежних показників. Частіше всього це системи показників співмножників. Є індекси, що утворюють системи зі змішаними формами зв'язків: мультиплікативно-адаптивних, мультиплікативно-корреляційних і т.д. Деякі індекси взаємозалежні тільки на основі логічних зв'язків.
В залежності від охоплення досліджуваних явищ розрізняють два типи індексів: індивідуальні та загальні. Індивідуальні індекси характеризують співвідношення рівнів однієї якоїсь одиниці сукупності, а загальні - усієї сукупності в цілому. Так, якщо індивідуальний індекс характеризує співвідношення цін одного товару, то загальний - усю сукупність цін, аналізованих товарів.
В економічних розрахунках найчастіше використовуються загальні індекси, побудова яких і складає специфіку індексного методу. Загальні індекси будують різноманітними способами в залежності від поставленої економічної задачі і наявності вихідних даних. Найбільш часто використовують чотири форми індексів: агрегатна, арифметична, гармонічна та геометрична.
Методи лінійного програмування застосовуються для рішення багатьох екстремальних задач, з якими часто стикаються в економіці. Їх розв’язання зводиться до знаходження крайніх значень (max i min) деяких функцій змінних величин. Лінійне програмування базується на рішенні системи лінійних рівнянь, коли залежність між явищами, що вивчаються, суворо функціональна. Для нього характерні математичне вираження змінних величин, певний порядок, послідовність розрахунків (алгоритм).
Математична теорія ігор досліджує оптимальні стратегії в ситуаціях ігрового характеру. До них належать ситуації, які пов’язані з вибором найбільш вигідних виробничих рішень, системи наукових і господарських експериментів, з організацією статистичного контролю господарських взаємовідносин між підприємствами промисловості та інших галузей.
Формалізуючи конфліктні ситуації математично, їх можна уявити як гру двох, трьох і т. д. гравців, кожен з яких переслідує мету максимізації своєї вигоди, свого виграшу за рахунок іншого рішення таких задач потребує визначеності у формулюванні їх умов: встановлення кількості гравців і правил гри, виявлення можливих стратегій гравців, можливих виграшів (від’ємний виграш розуміється як програш.)
Функціонально-вартісний аналіз (ФВА) - метод дослідження об'єкта (процесу, структури) на відповідність корисності функцій витратам на їх здійснення.
Виникнення функціонально-вартісного аналізу пов'язано з проблемою найбільш повного використання ресурсів. Застосування ФВА апробовано в трьох основних сферах дослідження функцій:
окремого виробу;
визначеного виробничо-господарського процесу;
управлінської структури.
Основною задачею застосування функціонально-вартісного аналізу виступає зниження витрат ресурсів системи (досліджуваного об'єкта) за рахунок ліквідації або скорочення додаткових і зайвих функцій. Допоміжною задачею є знаходження цілком нових рішень (у т.ч. технічних) за рахунок застосування функціонального підходу.
Функціонально-вартісний аналіз дозволяє виявляти основні канали непродуктивної витрати ресурсів, паралельні та дублюючі один одного елементи, упущені можливості в розвитку.
Принципами проведення функціонально-вартісного аналізу є:
функціональний підхід при дослідженні функцій об'єкта та його елементів, із метою найбільш повного задоволення заданих вимог у виборі раціональних шляхів їхньої реалізації;
відповідність корисності функцій витратам на їх здійснення;
колективне творче новаційне мислення наукових і практичних робітників різноманітних галузей знань, що використовують методи якісної та кількісної оцінок варіантів рішень.
Для обґрунтування ефективності кожної пропозиції використовуються методи “мозкової атаки”, “мозкового штурму”, синектичний, морфологічний, “Дельфі”, ПАТТЕРН та інші.
Використання методу економічного аналізу проявляється через ряд конкретних методик аналітичного дослідження. Взагалі під методикою розуміється сукупність способів, правил найбільш доцільного виконання будь-якої роботи.
В економічному аналізі методика являє собою сукупність аналітичних способів і правил дослідження економіки підприємства, які певним чином підлеглі досягненню мети аналізу.
При виконанні економічного аналізу виділяють наступні етапи:
Визначення та чітке обмеження мети й завдання роботи. Недостатня увага до цього етапу може призвести до втрати аналізом конкретності, ціле6спрямованості, його виконання може затягнутися у часі .
Старанне опрацювання програми дій, робочого (календарного) плану, визначення кола учасників, розподіл обов’язків між ними, постановок конкретних завдань, що випливають із загальної мети, розробка макетів аналітичних таблиць, форм, методичних вказівок щодо їх заповнення, а також способів графічного оформле6ння результатів аналізу.
Збір інформації (залучаючи статистичну звітність, дані синтетичного та аналітичного обліку, планову документацію, результати спеціальних спостереже6нь тощо); перевірка її достовірності; кількість інформації, що охоплюється, слід цілком підпорядкувати меті й завданням аналізу; обсяг її повинен бути необхідним і достатнім.
Треба врахувати, що збирання інформації - трудомісткий процес, тому здобування зайвої інформації, яка не відповідає завданням, робить працю більш дорогою, відтягує строки її виконання. У ході збирання даних слід звернути увагу на їхню точність і повноту.
Аналітична обробка інформації за допомогою спеціальних методів і прийомів; забезпечення порівнянності показників; аналіз причин динамічних змін; відхилень від плану; з’ясування причин негативних явищ (якщо їх виявлено) і хиб у роботі; кількісне вимірювання впливу факторів; встановлення потенційно невикористаних можливостей щодо поліпшення роботи підприємства. Визначають коло факторів, що впливають на досліджувані показники, групують їх, виділяючи фактори, які залежать і які не залежать від підприємства. Особливу увагу приділяють вивченню механізму дії факторів, які безпосередньо залежать від підприємства (цеху, дільниці).
Визначення і зведений підрахунок резервів виробництва, розроблення пропозицій, економічно обґрунтованих рекомендацій щодо реалізації цих резервів, розрахунок економічної ефективності заходів та визначення їхнього впливу на показники роботи підприємства. Це найбільш відповідальний етап. Якраз за поміченими пропозиціями, результативністю їх впровадження судять про глибину аналізу, кваліфікацію спеціалістів, які брали участь у його проведенні.
Резерви - це потенційні можливості підвищення ефективності виробництва за рахунок поліпшення використання ресурсів внаслідок впровадження певних заходів.
В економічному аналізі оперують двома значеннями поняття “резерви”.
Перше – коли резервами вважають матеріально-речові запаси ресурсів, які в даний період не використовуються, а зберігаються на випадок виникнення потреби в них за тих чи інших обставин.
Друге – це переносне значення, яке охоплює невикористані можливості посилення дії позитивних і нейтралізації негативних факторів для збільшення виробництва та здешевлення продукції. Саме на це повинен спрямовуватися економічний аналіз. ці резерви прийнято називати господарськими.
Цілеспрямований пошук резервів здійснюють висококваліфіковані економісти та спеціалісти технологічного профілю. Для цього необхідні відповідні знання і дотримання основних наукових принципів аналізу.
З метою логічного впровадження і систематизації всієї роботи щодо пошуку господарських резервів в економічному аналізі прийнято їх класифікувати за певними ознаками.
1. За місцем зосередження і характером використання резерви поділяють на внутрішньогосподарські, галузеві, регіональні та народногосподарські.
До внутрішньогосподарських відносяться резерви, які виявляються і можуть бути використані на конкретному підприємстві, наприклад, резерви, пов’язані з використанням робочої сили, землі, техніки, тощо.
Галузеві, регіональні та народногосподарські резерви інколи називають "зовнішніми”, оскільки вони перебувають за межами колективу чи підприємства в галузі, у зоні, районі чи області, країні.
2. За строками використання резерви поділяють на поточні і перспективні.
Поточними є резерви, які можуть бути реалізовані протягом даного року, при незмінних виробничих ресурсах. Наприклад, ліквідація втрат продукції, її псування, поліпшення технологічного процесу, удосконалення агрегатування техніки тощо.
Перспективні резерви розраховані на тривалий період використання і часто пов’язані з додатковими вкладаннями, у тому числі й капітальними. Наприклад, реконструкція приміщень чи модернізація засобів механізації, меліорація земель тощо. Серед них є й такі, що значних витрат не вимагають, а пов’язані з реформуванням виробництва і відповідними організаційними змінами.
3. По відношенню до планів і договорів резерви поділяють на:
- втрати, допущені через недовиконання завдань, та зобов'язань;
- додаткові можливості, виявлені у процесі виконання цих завдань та зобов'язань.
Наприклад, скорочення поголів’я тварин чи площ посіву культур порівняно з договором оренди призведе до зменшення виробництва відповідного виду продукції. Водночас, повторні і пожнивні посіви на тих же земельних площах дають змогу одержати додаткову продукцію.
4. За характером впливу на результати виробництва резерви поділяють на інтенсивні й екстенсивні.
Екстенсивні резерви реалізуються через розширення факторів виробництва. Наприклад, збільшення обсягів виробництва продукції досягається за рахунок розширення площі посіву, зростання поголів'я тварин, збільшення чисельності працівників.
Інтенсивні резерви реалізуються через скорочення питомих втрат живої й уречевленої праці з розрахунку на одиницю продукції. Їх в свою чергу поділяють на резерви скорочення витрат живої праці за рахунок впровадження досягнень НТП; економії минулої, уречевленої в основних фондах праці; скорочення матеріально-грошових витрат. Реалізація інтенсивних резервів повинна забезпечити зростання продуктивності праці, підвищення фондовіддачі, економію матеріально-грошових витрат і збільшення прибутків.
5. За видами ресурсів виділяють резерви, що відносяться до використання живої праці, предметів праці і засобів праці. Кожна з цих груп включає заходи щодо поліпшення використання ресурсів (наприклад, робочої сили, основних і оборотних фондів), умов їх функціонування, підвищення якісних характеристик, ліквідації втрат, браку, вдосконалення організації виробництва.
6. За способом виявлення резерви поділяються на явні і неявні.
До явних належать резерви, які легко виявити за матеріалами бухгалтерського обліку і звітності. В свою чергу вони бувають безумовні і умовні.
До безумовних належать резерви, які пов’язані з недопущенням безумовних втрат сировини і робочого часу і відбиті у звітності (нестача і порча продукції на складах, виробничий брак).
Умовні втрати – перевитрати всіх видів ресурсів у порівнянні з діючими нормами на підприємстві. Умовними вони вважаються тому, що норми, які слугують базою порівняння, не завжди оптимальні.
До неявних резервів належать ті, які пов’язані з впровадженням досягнень НТП і передового досвіду, і які не були передбачені планом.