Лекція 6 аналіз виробничих ресурсів і організаційно-технічного рівня підприємства

1. Аналіз використання трудових ресурсів.

2. Аналіз стану, структури та використання основних фондів.

3. Задачі і сутність аналізу використання матеріальних ресурсів.

4. Аналіз техніко-організаційного рівня підприємства.

1. Результати господарської діяльності підприємств багато в чому зумовлюються забезпеченістю трудовими ресурсами та ефективністю використання цього найбільш активного і вирішального фактору виробничого процесу.

Мета аналізу - виявити резерви підвищення результативності виробництва за рахунок збільшення його обсягу при кращому використанні наявних трудових ресурсів.

Основними задачами аналізу є такі:

1. Вивчення й оцінка забезпеченості підприємства та його структурних підрозділів трудовими ресурсами в цілому, а також за категоріями і професіями.

2. Визначення і вивчення показників плинності кадрів.

3. Оцінка ефективності використання трудових ресурсів підприємства, а також виявлення впливу факторів, що зумовлюють її рівень.

4. Обґрунтування резервів більш повного і ефективного використання трудових ресурсів.

Для характеристики забезпеченості трудовими ресурсами та використання їх, застосовують таку систему показників: чисельність персоналу і склад його за групами, категоріями, професіями та кваліфікацією; оборот, плинність кадрів; використання робочого часу, цілоденні та внутрішньозмінні втрати часу й структура їх за причинами; середній виробіток на одного працівника і на одного робітника за певний хронологічний період ( рік, місяць, день, годину ); середній відсоток виконання норм виробітку відрядними робітниками та розподіл їх за ступенем виконання норм виробітку; трудомісткість основного й допоміжного виробництв і окремих видів продукції.

Для характеристики руху робочої сили розраховують і аналізують динаміку наступних показників :

1. Коефіцієнт обороту по прийманню робітників:

2. Коефіцієнт обороту по вибуттю:

3. Коефіцієнт плинності кадрів:

4. Коефіцієнт постійності персоналу підприємства:

Весь персонал підприємства поділяється на:

• промислово-виробничий;

• працівників непромислових організацій.

Під час аналізу забезпеченості підприємства трудовими ресурсами порівнюють фактичну середньооблікову кількість працівників окремих категорій з плановими показниками та даними попереднього періоду, знаходять зміни в абсолютній кількості працівників і в процентах щодо відповідної бази (плану або попереднього).

Одночасно вивчають зрушення в структурі промислово-виробничого персоналу. Аналіз трудових ресурсів передбачає також вивчення структури персоналу підприємства. Структурні показники сукупності працівників можуть бути подані так:

1. Показники питомої ваги окремих категорій або груп персоналу, які дістають порівнянням кількості робітників даної групи або категорій із загальною чисельністю промислово-виробничого або всього персоналу підприємства. Наприклад, обчислюють питому вагу виробничих робітників, службовців або учнів у промислово-виробничому персоналі, питому вагу промислово-виробничого персоналу в загальній кількості працівників підприємства.

2. Відносні цифри як результат порівняння чисельності двох окремих груп або категорій працівників між собою (кількість допоміжних робітників на одного основного, кількість виробничих робітників на одного спеціаліста тощо). При аналізі слід зіставляти фактичні показники структури персоналу з плановим, з даними за інші періоди часу, з результатами роботи аналогічних підприємств.

Аналізуючи чисельність і склад персоналу підприємства, треба вивчити рівень виробничої кваліфікації працівників. Як зведену характеристику рівня кваліфікації робітників можна використовувати результати обчислення середнього тарифного розряду або середнього тарифного коефіцієнта. Для цього розраховують середнє арифметичне з порядкових номерів розрядів або відповідних тарифних коефіцієнтів відносно кількості робітників, які мають той чи інший розряд. За допомогою показників середнього тарифного розряду або середнього тарифного коефіцієнта можна порівнювати рівні кваліфікації робітників різних підприємств і за різні періоди часу в межах дії однієї тарифної сітки.

Під час аналізу слід вивчити конкретні причини звільнення працівників з підприємства (незадовільні умови праці, праця в три зміни, незабезпеченість житлом тощо), а також з’ясувати, яких заходів вживає підприємство по закріпленню кадрів робітників. Важливою стороною аналізу стану трудових ресурсів є перевірка відповідності планів виробничого навчання, організованого набору робочої сили та підвищення кваліфікації працівників перспективній потребі в заміні та поповненні кадрів, а також у підвищенні їхньої кваліфікації.

Основним показником ефективності використання трудових ресурсів є продуктивність праці.

Для оцінки рівня продуктивності праці використовуються:

1. Узагальнюючі показники – середньорічний, середньодобовий, середньогодинний виробіток продукції одним робітником.

Основним узагальнюючим показником продуктивності праці є середньорічний виробіток продукції одним робітником.

Рис. 6.1 – Взаємозв’язок факторів, що визначають середньорічний виробіток продукції одним робітником

2. Індивідуальні показники – витрати праці на виробництво одиниці продукції певного виду (трудомісткість) або випуск продукції певного виду у натуральному виразі за 1 людино-день або людино-годину.

3. Допоміжні показники – характеризують витрати часу на виконання певного виду робіт або обсяг виконаних робіт за одиницю часу.

2. Одним з важливих факторів підвищення ефективності виробництва на промислових підприємствах є забезпеченість їх основними фондами в необхідній кількості й асортименті і повне їх використання.

Задачі аналізу основних фондів підприємства можна окреслити таким чином:

1. Проаналізувати розмір, динаміку і структуру основних фондів підприємства.

2. Розрахувати показники руху основних фондів та оцінити їх вплив на діяльність підприємства.

3. Визначити забезпеченість підприємства і його структурних підрозділів основними фондами, рівень їх використання за узагальнюючими і частними показниками, а також встановити причини їх зміни.

4. Розрахувати вплив використання основних фондів на обсяг виробництва продукції та інші показники.

5. Оцінити ефективність використання основних фондів і виявити вплив факторів на її зміну.

6. Вивчити ступінь використання виробничої потужності підприємства і обладнання.

7. Виявити і обґрунтувати резерви підвищення ефективності використання основних засобів.

Аналіз звичайно починається з вивчення обсягу основних засобів, їх динаміки і структури.

Основні фонди підприємства поділяються на:

• промислово-виробничі;

- непромислові;

• фонди невиробничого призначення.

Виробничу потужність підприємства визначають промислово-виробничі фонди. Крім того, вирізняють активну частину (робочі машини і обладнання) і пасивну частину фондів, а також окремі підгрупи у відповідності до їх функціонального призначення (будівлі виробничого призначення, сховища, робочі і силові машини, обладнання, вимірювальні пристрої і устаткування, транспортні засоби та інші.) Така деталізація необхідна для виявлення резервів підвищення ефективності їх використання на основі оптимізації структури.

Важливе значення має аналіз вивчення руху і технічного стану ОВФ, для цього розраховують наступні показники

-

• 

• 

• 

• 

Наступний етап аналізу - вивчення забезпеченості підприємства ОВФ. Забезпеченість окремими видами машин, механізмів, обладнання, приміщеннями встановлюється порівнянням фактичної їх наявності з плановою потребою, необхідною для виконання плану по випуску продукції.

Узагальнюючими показниками, які характеризують рівень забезпеченості підприємства основними виробничими фондами є фондоозброєність праці і технічна озброєність праці.

Показник загальної фондоозброєності праці розраховується відношенням середньорічної вартості промислово-виробничих фондів до середньоспискової чисельності робітників в найбільшу зміну (мається на увазі, що робітники, зайняті в інших змінах, використовують ті самі засоби праці).

Рівень технічної озброєності праці визначається відношенням вартості виробничого обладнання до середньоспискового чисельності робітників в найбільшу зміну. Темпи його росту зіставляються з темпами росту продуктивності праці. Бажано, щоб темпи росту продуктивності праці були швидшими за темпи росту технічної озброєності праці.

Для узагальнюючої характеристики ефективності використання основних засобів використовують такі показники:

- фондовіддача (відношення вартості товарної продукції до середньорічної вартості основних виробничих фондів);

- фондомісткість (зворотний показник до фондовіддачі);

- рентабельність основних фондів (відношення прибутку до середньорічної вартості основних засобів);

- питомі капітальні вкладення на 1 грн. приросту продукції.

Після аналізу узагальнюючих показників ефективності використання основних фондів більш глибоко вивчається ступінь використання виробничих потужностей підприємства, окремих видів машин і обладнання.

Під виробничою потужністю підприємства розуміють максимально можливий випуск продукції при досягнутому або наміченому рівні техніки, технології і організації виробництва. Ступінь використання виробничих потужностей характеризується коефіцієнтами:

1. Загальний коефіцієнт це відношення фактичного чи планового обсягу виробництва до середньорічної виробничої потужності підприємства.

2. Коефіцієнт інтенсивного навантаження - це відношення середньодобового випуску продукції до середньодобової виробничої потужності.

3. Коефіцієнт екстенсивного навантаження - це відношення фактичного або планового фонду робочого часу до розрахункового фонду робочого часу, який прийнято при визначенні виробничої потужності.

Вивчаються динаміка цих показників, виконання плану за їх рівнем і причини зміни, такі як ввід у дію нових і реконструкція підприємств, технічне переоснащення виробництва, скорочення виробничих потужностей.

Для характеристики ступеня використання пасивної частини фондів підприємства розраховується показник виходу продукції на виробничої площі, який у деякій мірі доповнює характеристику використання виробничої потужності підприємства..

Аналіз роботи обладнання базується на системі показників, які характеризують використання його кількості, часу роботи і потужності.

Розрізняють обладнання:

- наявне;

- встановлене (здане в експлуатацію);

- обладнання, яке фактично використовується в виробництві;

- обладнання, яке знаходиться у ремонті і на модернізації;

- резервне.

Найбільший ефект досягається, якщо за величиною перші три групи обладнання приблизно однакові.

Для характеристики ступеня залучення обладнання у виробництво розраховують наступні показники:

Коефіцієнт використання парку наявного обладнання - це відношення кількості обладнання, яке використовується, до кількості наявного обладнання.

Коефіцієнт використання парку встановленого обладнання - це відношення кількості обладнання, яке використовується, до кількості встановленого обладнання.

Різниця між кількістю наявного і встановленого обладнання, помножена на плановий середньорічний виробіток продукції на одиницю обладнання, це потенційний резерв збільшення виробництва продукції за рахунок збільшення кількості обладнання, яке діє.

Для характеристики ступеня екстенсивного завантаження обладнання вивчається баланс часу його роботи. Він включає:

• Календарний фонд часу - максимально можливий час роботи обладнання (кількість календарних днів у звітному періоді множиться на 24 г. на кількість одиниць встановленого обладнання).

• Режимний фонд часу - кількість одиниць встановленого обладнання множиться на кількість робочих днів звітного періоду і на кількість годин щоденної роботи з урахуванням коефіцієнту змінності).

• Плановий фонд - час роботи обладнання за планом. Відрізняється від режимного часом знаходження обладнання в плановому ремонті і на модернізації.

• Фактичний фонд виробленого часу.

Порівняння фактичного і планового календарних фондів часу дозволяє встановити ступінь виконання плану за введенням обладнання в експлуатацію за кількістю і строками; календарного і режимного - можливості кращого використання обладнання за рахунок підвищення коефіцієнту змінності, а режимного і планового - резерви часу за рахунок скорочення витрат часу на ремонт.

Для характеристики використання часу роботи обладнання застосовуються наступні коефіцієнти:

- календарного фонду часу Ккф = Тф/Тк;

- режимного фонду часу Крф = Тф/Тр;

- планового фонду часу Кпф = Тф/Тп;

- питома вага простоїв у календарному фонді УДпр = ПР/Тк,

де Тф, Тп, Тр, Тк – відповідно фактичний, плановий, режимний і календарний фонди робочого часу обладнання;

ПР – простої обладнання.

Під інтенсивним завантаженням обладнання розуміється випуск продукції за одиницю часу в середньому на одну машину. Показником інтенсивності роботи обладнання є коефіцієнт інтенсивного його завантаження:

Узагальнюючим показником, який комплексно характеризує використання обладнання є коефіцієнт інтегрального навантаження. Він являє собою добуток коефіцієнтів екстенсивного і інтенсивного завантаження обладнання.

3. Необхідною умовою виконання планів по виробництву продукції, зниженню її собівартості, зростанню прибутку, рентабельності є повне і своєчасне забезпечення підприємства сировиною і матеріалами необхідного асортименту і якості.

Зростання потреби підприємства в матеріальних ресурсах може бути задоволене екстенсивним шляхом (придбанням чи виготовленням більшої кількості матеріалів або енергії), або інтенсивним (більш економним використанням запасів, які воно має в процесі виробництва продукції).

Задачі аналізу забезпеченості і використання матеріальних ресурсів:

а) оцінка реальності планів матеріально-технічного забезпечення, ступеня їх виконання і впливу на обсяг виробництва продукції, її собівартості та інші показники;

б) оцінка рівня ефективності використання матеріальних ресурсів;

в) виявлення внутрішньовиробничих резервів економії матеріальних ресурсів і розробка конкретних заходів щодо їх використання.

При аналізі забезпеченості підприємства матеріальними ресурсами в першу чергу перевіряють якість плану матеріально-технічного постачання. Перевірку реальності плану починають з вивчення норм і нормативів, які покладені в основу розрахунку потреби підприємства в матеріальних ресурсах. Далі перевіряється відповідність плану постачання потребам виробництва продукції і створення необхідних запасів виходячи з прогресивних норм витрати матеріалів.

Перевіряється також якість отриманих матеріалів від постачальників, відповідність їх стандартам, технічним умовам і умовам договору і у випадках їх порушення надаються претензії постачальникам.

Велика увага приділяється стану складських запасів сировини і матеріалів. Розрізняють запаси поточні, сезонні і страхові. Величина поточного запасу залежить від інтервалу поставки (в днях) і середньодобової витрати і-го матеріалу:

З.пот.= Інт. Рсут.

В кінці підраховують втрати продукції через:

а) недопостачання матеріалів;

б) поганої якості матеріалів;

в) заміни матеріалів;

г) заміни цін на матеріали;

д) простоїв у зв’язку з порушенням графіку поставки.

Для характеристики ефективності використання матеріальних ресурсів застосовується система узагальнюючих та індивідуальних показників.

До узагальнюючих показників належать матеріаловіддача, матеріаломісткість, коефіцієнт співвідношення темпів росту обсягу виробництва і матеріальних витрат, питома вага матеріальних витрат у собівартості продукції, коефіцієнт матеріальних витрат.

1. Матеріаловіддача визначається діленням вартості виробленої продукції на суму матеріальних витрат. Цей показник характеризує віддачу матеріалів, тобто скільки вироблено продукції з кожної гривні спожитих матеріальних ресурсів (сировини, матеріалів, палива, енергії).

2. Матеріаломісткість продукції розраховується відношенням суми матеріальних витрат до вартості виробленої продукції. Вона показує, скільки матеріальних витрат необхідно витратити чи фактично припадає на виробництво одиниці продукції.

Рис. 6.2 – Факторна система зміни матеріаломісткості

3. Коефіцієнт співвідношення темпів росту обсягу виробництва і матеріальних витрат визначається відношенням індексу валової або товарної продукції до індексу матеріальних витрат. Він характеризує у відносному вираженні динаміку матеріаловіддачі й одночасно розкриває фактори її росту.

4. Питома вага матеріальних витрат у собівартості продукції розраховується відношенням суми матеріальних витрат до повної собівартості виробленої продукції. Динаміка цього показника характеризує зміну матеріаломісткості продукції.

5. Коефіцієнт матеріальних витрат являє собою відношення фактичної суми матеріальних витрат до планової, перерахованої на фактичний обсяг виробленої продукції. Він показує наскільки економно використовуються матеріали у процесі виробництва, чи нема перевитрат у зрівнянні з встановленими нормами. Якщо коефіцієнт більше 1, то це свідчить про перевитрату матеріальних ресурсів на виробництво продукції, і навпаки, якщо менше 1, то матеріальні ресурси використовувались більш економно.

Індивідуальні показники матеріаломісткості застосовуються для характеристики ефективності використання окремих видів матеріальних ресурсів (сировиномісткість, металомісткість, паливомісткість, енергомісткість), а також для характеристики рівня матеріаломісткості окремих виробів (відношення вартості всіх спожитих матеріалів на одиницю продукції до її оптової ціни).

4. Аналіз організаційно-технічного рівня й розвитку виробництва можна визначити як етап керування науково-технічним прогресом, через обґрунтування рішень і регулювання науково-виробничого циклу. Він нерозривно пов’язаний з процесом розробки планів розвитку науки й техніки, з контролем ходу їх виконання і з оцінкою досягнутих результатів.

Метою аналізу організаційно-технічного рівня й розвитку виробництва є підвищення ефективності освоєння, впровадження й поширення науково-технічних досягнень на підприємствах на базі підвищення обґрунтованості управлінських рішень.

Підвищення техніко-організаційного рівня та інших умов (зовнішньоекономічних, соціальних і природних) у будь-якій галузі матеріального виробництва у кінцевому рахунку проявляється на рівні використання усіх трьох елементів виробничого процесу: праці, засобів праці і предметів праці.

Якісні показники використання виробничих ресурсів - продуктивність праці, фондовіддача, матеріаломісткість і оборотність оборотних засобів, які відбивають інтенсивність використання ресурсів є одночасно й показниками економічної ефективності підвищення техніко-організаційного рівня та інших умов виробництва.

Методологічно слід розрізняти показники економічної ефективності підвищення техніко-організаційного рівня й показники самого рівня, тобто стану техніки, технології, організації виробництва і управління.

Важливим розділом аналізу науково-технічного рівня виробництва є аналіз економічної ефективності науково-технічних заходів. До них відносяться перш за все заходи по впровадженню прогресивної технології, механізації і автоматизації виробничих процесів, розширенню масштабів і удосконаленню застосованої нової техніки і прогресивної технології виробництва; застосовування нових видів сировини і матеріалів, покращення їх використання; змінних конструкцій і технічних характеристик виробів; впровадження обчислювальної техніки, освоєння виробництва нових видів продукції. При розрахунках економічної ефективності до науково-технічних заходів прирівнюють заходи по удосконаленню організації і управління виробництвом.

Економічну ефективність заходів по технічному і організаційному розвитку рекомендується відбивати за наступною системою показників:

• приріст продуктивності праці, відносне відхилення чисельності робітників і фонду оплати праці;

• приріст матеріаловіддачі (матеріаломісткості), відносне відхилення у витратах (економія чи перевитрата) матеріальних ресурсів;

• приріст фондовіддачі (фондомісткості) основних виробничих фондів, відносне відхилення (економія чи перевитрата) основних виробничих фондів;

• приріст швидкості обороту оборотних засобів, відносне відхилення (звільнення або додаткове зв’язування в обігу) оборотних засобів;

• приріст обсягу продукції за рахунок інтенсифікації використання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів;

• приріст прибутку або собівартості продукції;

• приріст показників фінансового стану і платоспроможності підприємства.