- •Методичні рекомендації для виконання практичної та самостійної програми з модулю №2
- •Практичне заняття №1 стандартизація зернових і зернобобових культур
- •Питання для самостійної підготовки:
- •Практичне заняття №2 стандарти на насіння та посадочний матеріал
- •Зміст заняття і методика його проведення.
- •Питання для самостійної підготовки:
- •Практичне заняття №3 стандартизація олійних культур
- •Зміст заняття і методика його проведення.
- •Практичне заняття № 4 стандартизація технічних культур
- •Зміст заняття і методика його проведення:
- •1. Вимоги до якості цукрових буряків.
- •Питання для самостійної підготовки:
- •2. Вимоги до якості лубоволокнистих культур.
- •3. Якість тютюнової сировини та махорки.
- •4. Стандартизація хмелю
- •Питання для самостійної підготовки:
- •Практичне заняття № 5 стандартизація свіжої та консервованої плодоовочевої продукції
- •Зміст заняття і методика його проведення:
- •Питання для самостійної підготовки:
- •Практичне заняття № 7 стандартизація кормів
- •Зміст заняття і методика його проведення:
- •Питання для самостійної підготовки:
- •Практичне заняття № 8 стандартизація молока
- •Питання для самостійної підготовки:
- •Практичне заняття № 9 сертифікація с.-г. Продукції
- •Перелік сільськогосподарської й харчової продукції, яка підлягає сертифікації у законодавчо регульованій сфері
- •Добровільна сертифікація
- •Питання для самостійної підготовки:
- •Самостійне заняття стандартизація вимог до сільськогосподарських тварин та птиці для забою
Питання для самостійної підготовки:
Основні показники якості насіння соняшнику та інших олійних культур.
Кислотне число олії, характеристика цього показника і його нормування.
На які групи поєднуються олії?
Практичне заняття № 4 стандартизація технічних культур
Мета заняття: ознайомитися з товарної класифікацію, основними стандартами та вимогами до показників якості найбільш поширених технічних культур.
Прибори та прилади: бланки ГОСТів, ДСТУ, ГСТУ і ТУУ
Завдання:
Засвоїти вимоги до якості цукрових буряків.
Засвоїти вимоги до якості лубоволокнистих культур.
Засвоїти вимоги до якості тютюнової сировини та махорки.
Засвоїти стандартизацію хмелю.
Зміст заняття і методика його проведення:
1. Вимоги до якості цукрових буряків.
Кондиційними вважаються коренеплоди, що відповідають вимогам стандарту на цукрові буряки для промислової переробки. На приймальні пункти буряки доставляють самоскидами. Приймальник органолептично оцінює кондиційність одержаної продукції, відмічаючи наявність зелені, цвітухи, в'ялих, підморожених, механічно пошкоджених коренеплодів.
До кондиційних належать буряки у стані тургору. Його перевіряють відламуванням кінцевої частини коренеплоду 1см завтовшки. Кондиційність за тургором визначають також лабораторно: з коренеплодів вирізують пластини 0,5см завтовшки загальною площею 30-50см2, зважують і занурюють у воду. Через 1-2год їх виймають, воду з поверхні вимочують ганчіркою. Після зважування пластин визначають вміст увібраної води. Якщо він на перевищує 5%, то коренеплід вважається в'ялим.
У партії кондиційних буряків, що приймаються бурякопунктами України, не повинно бути більш як 1% цвітушних коренеплодів, 12 дуже механічно пошкоджених (на 1/3 і більше). 5 підв'ялених і 3% зелених. Якщо цукрові буряки хоч за одним із цих показників не задовольняють вимогам стандарту, їх відносять до категорії некондиційних. У такому разі приймальник (за згодою здавальника) на накладних ставить штами «Некондиційні». Такі буряки оплачуються зі знижкою ціни на 20%. Якщо здавальник (представник господарства) не погоджується з оцінкою браківника. кондиційність партії буряків визначають лабораторно. Для аналізу у трьох місцях партії (по діагоналі) лаборанти вручну беруть пробу масою 10-15кг й оцінюють її. Результати такого оцінювання вважаються остаточними.
Не приймаються для переробки партії буряків з наявністю в'ялих, підсохлих, гнилих, підморожених коренеплодів, із склоподібними тканинами. Інколи для вирішення спірних питань запрошують районного інспектора із заготівель рослинницької продукції.
Основний технологічний показник - вміст сахарози - нормується для кожної зони, тобто заводу з закріпленими за ним господарствами, що забезпечують його сировиною. Встановлюється базисна цукристість як середній показник за останні п'ять років. За вищу цукристість виробникам доплачують в ціні, за нижчу - роблять знижки.
Цукристість і забрудненість буряків визначають лабораторно. Проби відбирають з кожної 5–10-ї партії. Забрудненість коренеплодів стандартом не нормується, але маса домішок не враховується у залікову масу. Показник базисної цукристості встановлюється для кожного заводу окремо (середній за останні 5 років).
Для визначення забруднення І цукристості у лабораторії бурякопунктів із транспортних одиниць мехинічним пробовідбірником «Рюпро» (рис. 25) беруть зразок М1 масою 10-12кг, зважують його, миють на механічній мийці. На конвеєрі коренеплоди вручну очищають від гички, відбирають дрібні корінчики (діаметром менш як 1см). Потім коренеплоди знову зважують на автоматичних вагах і одержаний результат М2 використовують для визначення забрудненості за формулою:
.
Далі чиста проба надходить на лінію визначення цукристості.
Наприкінці доби по кожній виробничій одиниці (ланці, бригаді, господарству) лабораторія обчислює середні арифметичні показники цукристості та забрудненості і подає їх до бухгалтерії цукропункту чи цукрозаводу для проведення розрахунків за прийняті коренеплоди.
Основним показником технологічності коренеплодів є доброякісність їх соку. Її визначають за кількістю частин сахарози у 100 частинах сухої речовини нормального соку коренеплодів. Чим вища доброякісність соку, тим цінніші для промислового виробництва коренеплоди цукрових буряків. Доброякісність характеризує чистоту соку.
Для визначення доброякісності соку проби коренеплодів подрібнюють, пресують і визначають вміст сухих речовин (брикс), сахарози (дигестію), а за різницею – нецукрів у так званому нормальному соку.
