2. Артеріальні кровотечі. Надання першої допомоги при артеріальних кровоте­чах.

У кровоносних судинах людини циркулює близько 5 л крові. При зменшенні її кількості, знижується кров'яний тиск, порушується постачання киснем головного мозку, серця, інших органів. Втрата 2-2,5 л крові смертельна для людини.

Кровотечі бувають капілярні, венозні та артеріальні. Найбільш небезпечні арте­ріальні кровотечі, оскільки в артеріях кров тече під великим тиском і з великою швидкістю. Сильну артеріальну кровотечу розпізнають за яскраво-червоним забарв­ленням крові, що виривається з рани фонтаном. При артеріальній кровотечі потрібно вище від місця поранення швидко притиснути пальцем ушкоджену судину й накласти джгут з гуми або з іншого матеріалу. Щоб не ушкодити шкіру, під джгут необхідно покласти шматок матерії або бинт та обмотати це місце тканиною. Між тканиною і тілом потрібно проштовхнути міцну паличку і закрутити її доти, доки кров не пере­стане витікати з рани. Тоді паличку прибинтувати до джгута, рану перев'язати і при­кріпити до джгута записку з точним зазначенням часу, коли його наклали. Після на­дання першої допомоги потерпілого слід негайно відправити до лікарні. Якщо транс­портування потерпілого до лікарні займає тривалий час, джгут, щоб не омертвіли тканини, на короткий час потрібно послабити. Коли кровообіг у кінцівці відновиться, джгут слід знову затягнути. При відсутності джгута, кровотечу можна зупинити, зафіксувавши кінцівку в зігнутому положенні. У місці згину покласти валик з марлі, бинта або вати.

І. Інфекційні захворювання людей. Епідемії. Заходи і засоби профілактики під час епідемій та карантину.

Інфекційні хвороби — це захворювання, які викликаються бактеріями, вірусами і грибками і передаються від зараженої людини чи тварини здоровій людині. Хвороби, викликані паразитами, збудниками тваринного походження (червами, комахами, кліщами) називаються паразитарними. Здавна масове розповсюдження деяких Інфек­ційних хвороб серед населення країни (епідемія) або декількох країн (пандемія) ви­значало результат війн, долі міст і держав. Так, пандемія чуми в VI ст. призвела до загибелі більшої частини населення Східної Римської імперії. В наш час була спроба викликати епідемію в США. Після здійснення терористичного акту (вересень 2001 р.) в багатьох державних установах знаходили листи з таємничим білим порошком. Ла­бораторні аналізи показали, що в деяких листах був збудник сибірської чуми. Це викликало в населення США й інших країн Заходу паніку і масовий психоз.

Інфекційні хвороби можуть виникати за наявності трьох компонентів: збудника (мікроорганізм), людини чи тварини (макроорганізм), факторів, які забезпечують передачу інфекції від зараженого організму здоровому. Розвиток інфекційної хвороби характеризується інкубаційним (скритим) періодом, період передвісників, період основних проявів хвороби, період згасання хвороби і період видужання.

Засоби профілактики інфекційних захворювань:

Збудниками кишкових інфекційних захворювань є бактерії(дизентерія, черевний тиф, холера, харчові інфекції тощо), а переносниками — здебільшого є комахи. Необ­хідно робити дезинфекцію приміщень, боротися з мухами. Необхідно мити руки пе­ред їжею, після відвідування туалету, мити овочі й фрукти і обдавати їх окропом перед вживанням, кип'ятити молоко, пити тільки придатну для питва воду.

Збудниками інфекційних хвороб дихальних шляхів (грип, гострі респіраторні за­хворювання, дифтерія, кашлюк тощо) є віруси. Вони переносяться від хворої людини до здорової через повітря. Тому хвора людина має при розмові, кашлю, чханні при­кривати ніс і рот хустинкою, користуватися марлевою пов'язкою.

Збудники кров'яних інфекційних хвороб циркулюють у крові, тому їх перенос­никами є комахи-кровососці. Переносниками малярії, енцефаліту, жовтої лихоманки є комарі, воші — переносять сипняк, кліщі — рікексіози, блохи — чуму, черевний тиф. Від укусів комах застосовують відлякуючі електричні, хімічні засоби і механічні пристосування (сітки, покривала, спецодяг).

Епідемія — високий рівень захворювання інфекційною хворобою, що значно пе­ревищує той рівень, що зазвичай реєструється на даній території в аналогічний період часу. За наявності умов епідемія схильна розростатися по території і рости за інтенси­вністю. Росту епідемії сприяє висока схильність населення до інфекційної хвороби, відсутність надійних засобів імунізації і особливо такі соціальні і природні фактори як війна та стихійні лиха.

Карантин — це комплекс адміністративних і санітарно-гігієнічних, протиепіде-міологічних заходів, що направлені на попередження заносу і розповсюдження каран­тинних інфекційних хвороб — чуми, холери. Останнім часом карантин оголошується і під час грипу, особливо у навчальних закладах. Вперше карантин запровадили в Італії у XIV ст., коли на сорок днів затримувались на рейді кораблі, що прибували з місцевостей, де могла бути чума. Карантину можуть підлягати як окремі особи, сім'ї, колективи (школи, садочки, гуртожиток, військова частина, ешелон тощо), так і насе­ленні пункти і райони. Карантин означає заборону пересування за межі карантинної зони особам і групам населення без попередньої обсервації (тимчасова ізоляція і ме­дичний нагляд), під час якої виконується весь комплекс протиепідеміологічних, лабо­раторних і санітарно-гігієнічних заходів. Термін карантину перевищує тривалість інкубаційного періоду захворювання. Термін «карантин» деколи вживають також для означення обмежених протиепідеміологічних заходів, що проводяться у дитячих закладах, лікарнях, під час розповсюдження грипу, скарлатини, кору тощо. Таке вжи­вання слова не відповідає його науковому значенню.