Основи віровчення

Протестантизм виступає за спрощення та здешевлення культу, відкидає молитву за померлих, поклоніння Богородиці і святим, почитання мощів, ікон та інших реліквій. На перший план богослужіння висувається проповідь. Богослужіння ведеться на народних мовах, складається з проповіді, співання молитовних гімнів і читання Біблії. Протестантизм відкидає розподіл віруючих на духовенство і мирян — тобто кожен віруючий може звернутися до Бога без посередників ^[1].

Основною ідеєю протестантизму, сформульованою Мартіном Лютером, є заперечення того, що спасіння можна досягти добрими вчинками чи будь-якими людськими зусиллями (на момент появи протестантизму суттєвим моментом була також боротьба з продажем індульгенцій, тобто ідеєю того, що від гріхів можна позбавитися за гроші). Натомість, спасіння досягається винятково вірою у викупну жертву Ісуса Христа, згідно з ключовим для протестантизму біблійним текстом — Послання до Ефесян 2:8,9: Бо спасенні ви благодаттю через віру, а це не від вас, то дар Божий, не від діл, щоб ніхто не хвалився.

Протестантизм, що виріс із боротьби з церковними традиціями, які, на думку протестантів, часто-густо відходять від витоків християнства, характеризується особливим наголошенням на знанні Біблії та оцінці усіх аспектів життя саме відповідно до біблійних постулатів.

Течії

Протестантизм усіх напрямків відстоює ту позицію, що знання релігійної істини дається людині божественним одкровенням. Протестантизм позбавляв папство і церкву монопольного права тлумачення Біблії — протестанти проголошували право кожного віруючого не тільки самостійно читати, але й тлумачити Біблію. З огляду на соціальні та політичні умови виникли різні течії протестантизму:

• англіканство

• лютеранство

• кальвінізм

• анабаптизм (баптизм)

• цвінгліанство

• соцініани, або польські брати

• євангелісти

• п'ятидесятники

• харизмати

• адвентисти

• реставраціонізм

Деякі з цих течій із плином часу зникли (цвінгліанство) або значно трансформувалися (анабаптизм). У пізніші часи з'явилися нові течії в протестантизмі. Серед них можна відзначити баптизм, адвентизм (від «пришестя»), п'ятидесятництво тощо. Вони, в свою чергу, теж зазнали поділів. Часто до протестантів відносять Свідків Єгови, а також унітаріїв, проте багато представників інших християнських конфесій не вважають Свідків Єгови християнами, тому що вони не визнають Ісуса Христа Богом, заперечують Трійцю і духівництво. Однак, багато релігієзнавців не поділяють такої думки

Питання 53

Філосо́фія  — особлива форма пізнання світу, що вивчає найзагальніші суттєві характеристики і фундаментальні принципи реальності і пізнання, буття людини, відносин людини і світу^[1]. Також під філософією розуміють форму людського мислення, теоретичну форму світогляду.

Своїм основним завданням філософія має встановлення перших, основних істин, які слугують першопочатком або принципами для інших істин. Як наука філософія встановлює свої істини шляхом дослідження і доведення. Тобто філософія прагне раціональними засобами створити гранично узагальнену картину світу і місця людини у ньому, досліджуючи пізнавальне, ціннісне, соціально-політичне, моральне й естетичне ставлення людини до світу

Серед основних функцій філософії, що мають як індивідуально-особисте, так і суспільне значення, традиційно виділяють:

• світоглядна — філософія допомагає людині знайти й обґрунтувати свої життєві орієнтири, з'ясувати зміст і значення життєвих пріоритетів та цінностей;

• пізнавальна — завдяки дослідженню загальних проблем пізнання філософія озброює людину орієнтирами в пізнавальній діяльності, критеріями та ознаками правильного руху на шляху до надійних, достовірних знань;

• логічна — філософія сприяє формуванню культури людського мислення, виробленню критичної неупередженої позиції у міжіндивідуальних та соціально-культурних діалогах;

• соціально-адаптивна — філософія допомагає зорієнтуватися у складних, строкатих, розмаїтих проявах суспільного життя і виробити власну соціальну позицію;

• критична — проявляється в опозиції філософії до емпіричної дійсності, до світу повсякденної реальності, руйнуванні звичних стереотипів та забобонів, пошуку шляхів до більш вдосконаленого, людяного світу;

• виховна — філософія прищеплює інтерес і смак до самовиховання, сприяє посиленню потягу людини до самовдосконалення, творчого підходу до життя, пошуку

або

Філософія виконує багато функцій в життєдіяльності людини. їх треба згрупувати, виділити найбільш важливі. На основі останніх можна виділити і розкрити специфіку всіх інших, похідних від них функцій.

До основних функцій філософії слід зарахувати світоглядну, пізнавальну (гносеологічну), методологічну, практично-діяльну (праксеологічну).

Світоглядна функція філософії полягає в тому, що вона, озброюючи людей знаннями про світ та про людину, про її місце у світі, про можливості його пізнання і перетворення, здійснює вплив на формування життєвих установ, на усвідомлення людиною цілей та сенсу життя.

Як правило, коли мова йде про світогляд, насамперед дається його характеристика як узагальненої системи ідей та поглядів на світ, людину, її місце в світі тощо. Такий підхід є важливим. Але обмежуватися цим не можна. Адже світогляд у цьому разі зводиться до об'єктивованої системи знань, відірваної від суб'єкта. Нерідко при характеристиці світогляду звертається увага фактично на етимологію слова і тоді поняття світогляду зводиться до "погляду на світ".

Світогляд слід розглядати не лише з погляду його змісту (тобто як результат відображення дійсності в свідомості людей), а й обов'язково враховувати взаємозв'язок знання про світ і людину із соціальним суб'єктом, з його ставленням до дійсності, яке базується на цьому знанні.

За такого підходу на перший план висувається значення знання для життєдіяльності людини. Тобто під світоглядом треба розуміти не просто систему узагальнених знань про світ і людину, а таку систему знань, яка для соціального суб'єкта є способом бачення, розуміння, аналізу, оцінювання явищ, що визначає характер ставлення до світу і до себе, усвідомлення цілей та сенсу життя, характер вчинків та дій. Світогляд є способом практично-духовного освоєння світу.

Філософія є методологічною основою світогляду. Для його побудови вона дає вихідні, основні принципи, застосування яких дає змогу людині виробити свої життєві настанови, що стають головними орієнтирами, визначають характер та спрямованість її ставлення до дійсності, характер і спрямованість практичної діяльності. Серцевина світогляду – усвідомлення людиною цілей та смислу життя.

Пізнавальна (гносеологічна) функція полягає в тому, що вона, орієнтуючи пізнавальні прагнення людини на пізнання природи і сутності світу, природи та сутності самої людини, загальної структури світу, зв'язків і законів його розвитку, з одного боку, озброює людей знанням про світ, людину, про зв'язки і закони, а з іншого – здійснює вплив на кожну форму суспільної свідомості, детермінуючи необхідність для кожної з них (в своїй сфері) усвідомлювати дійсність крізь призму відношення "людина – світ".

Формуючись і розвиваючись на основі досягнень наукового пізнання та узагальнення результатів у сфері політичної, правової, моральної, естетичної, релігійної свідомості, філософія виступає як особлива сфера пізнавального ставлення людини до дійсності, об'єктом якої є відношення "людина – світ". Разом із тим зміст і результати філософського знання здійснюють вплив на особливості пізнавального процесу в усіх інших сферах життєдіяльності людей. Цей вплив проявляється в тому, що філософське знання набуває значення всезагального методу пізнання дійсності, а також в тому, що пізнання в будь-якій сфері в кінцевому результаті виявляється як різні аспекти усвідомлення відношення "людина – світ".

Методологічна функція. Виділення її як однієї з основних зумовлено тим, що філософія займає особливе місце у процесі усвідомлення буття у структурі суспільної свідомості. Кожна з форм суспільної свідомості, виступаючи як усвідомлення залежності життєдіяльності людини від певної сфери дійсності, е відображенням саме цієї сторони людського буття. Специфіка філософії полягає в тому, що вона в найузагальненішій формі вивчає ставлення людини до світу і до самої себе. Тому основні положення філософії мають важливе методологічне значення для кожної з форм суспільної свідомості в процесі усвідомлення свого специфічного предмету.

Для більш глибокого і дохідливого усвідомлення цього питання слід зупинитися на понятті методології. Методологія – це система вихідних, основоположних принципів, що визначають спосіб підходу до аналізу й оцінки явищ, характер ставлення до них, характер та направленість пізнавальної і практичної діяльності.

Кожна філософська концепція має свої вихідні, основні принципи. Так, матеріалістичні філософські концепції стверджують, що первинним є матерія, природа, а вторинним, похідним – свідомість, дух. Одним із принципів матеріалізму є визнання пізнаванності світу. Визнається, як правило, стан речей, процесів, що знаходяться в розвитку. Ці та інші принципи слугують природничим та суспільним науковим дослідженням. У цілому можна стверджувати, що сутністю методологічної функції філософії є логіко-теоретичний аналіз наукової та практичної діяльності людей. Філософська методологія визначає напрямки наукових досліджень, створює можливість орієнтуватися в розмаїтті фактів і процесів, що відбуваються в світі. Філософська методологія сприяє більш ефективному і раціональному використанню наукових методів конкретних наук.

Практично-діяльна (праксеологічна) функція філософії полягає в тому, що вона стає знаряддям активного, перетворювального впливу на оточуючий світ і на саму людину. Філософія відіграє важливу роль у визначенні цілей життєдіяльності, досягнення яких є найважливішою умовою забезпечення існування, функціонування і розвитку людини.

Засвоєння філософських положень має розглядатися не як доповнення до формування фахівця, який буде використовувати ці положення у своїй професії, а як та загальна основа формування духовного світу особистості, яка через усвідомлення людиною себе як людини, через усвідомлення сенсу свого буття відіграє визначальну роль у становленні особистості як фахівця