27. Міжнародні конференції. Поняття, порядок скликання і при­йняття рішень.

Межд.конференция – временный орган участвующих гос-в, призванный обсуждать поставленные перед ним

вопросы и принимать согласованные решения. Правда, сейчас немало совещаний,

которые являются “полупостоянными”, будучи созываемыми на регулярной основе.

Конференции принимают кодификационные конвенции (например, Венская

конференция о дипломатических сношениях 1961г., Конференция по морскому праву.)

Растет число и значение совещаний, в том числе и на высмшем уровне. В качестве

примера можно привести ежегодные встечи “Большой семерки” промышленно развитых

стран.Основная цель этих встеч – решение глобальных экономических проблем.

Совещания с немногими участниками ограничиваются выбором председателя и

создвнием секретариата. Конференции с широким участием имеют довольно

сложную организационную структуру: председатель, комитеты, подкомитеты, рабочие

группы, секретариат. Основные организационные вопросы решает ген.комитет,

состоящий из председателя конференции и председателей комитетов. На

совещаниях органиченного состава решения принимаются единогласно. На

широких конференциях процедурные вопросы решаются простым большинством

“присутствующих и участвующих в голосовании”. Это значит, что отсутствующие и

воздержавшиеся в расчет не принимаются. Решения встреч ограниченного

состава обычно оформляются в совместном заявлении или коммюнике. Более

широкие конференции принимают заключительные акты, содержащие итоги работы

и тексты принятых решений. Эти акты подписываются участниками. Юридически

обязательной силой обладают лишь решения, оформленные в виде договора.

27. Міжнародно-правова регламентація стану населення. Громадянство і його значення для міжнародного права.

Під фізичними особами прийнято розуміти громадян даної держави, іноземців, осіб без громадянства й осіб, що мають подвійне громадянство. Всі вони разом складають населення, що мешкає на території певної держави, що підпорядковане її юрисдикції. У міжнародному праві під населенням розуміється сукупність фізичних осіб, індивідів, що населяють територію держави в даний момент, тобто проживаючих на її території. У внутрішньодержавному праві основний акцент робиться на юрисдикцію (здійснення владних повноважень) держави над цим населенням. У силу того, що на територію держави поширюється її повний і винятковий суверенітет, особи, які населяють її, знаходяться під повною і винятковою юрисдикцією цієї держави, котра встановлює у своєму національному праві їх відповідний юридичний статус і правовий режим. Держава здійснює стосовно свого населення три види юрисдикції - законодавчу, виконавчу (адміністративну) і судову. У силу законодавчої юрисдикції держава встановлює юридичний статус осіб, які складають її населення, відносячи їх до категорій своїх громадян (підданих для держав із монархічним ладом правління), іноземних громадян, осіб без громадянства або осіб із подвійним громадянством.

Таким чином, регулювання правового становища фізичних осіб, що знаходяться на території держави і складають її населення, входить у виключну компетенцію даної держави. Коло, обсяг і характер прав і свобод, наданих населенню, залежать від економічних, соціальних і національних особливостей розвитку кожної держави. Міжнародне право відіграє значну роль у регулюванні прав і свобод особи. У одних випадках норми міжнародного права встановлюють стандарти правового статусу особи, в інших - є безпосередньою підставою для виникнення суб'єктивних прав і обов'язків людини.. Роль міжнародного права в регулюванні правового статусу особи виражається, зокрема, у тому, що держави: у силу звичаєвих правових норм міжнародного права взаємно визнають виняткову юрисдикцію держав у регулюванні правового статусу осіб, що складають їхнє населення; взаємно погодилися визнавати право патриманіальної (вітчизняної) держави в установлених випадках сприяти своїм громадянам, які знаходяться за межами їх державних кордонів на іноземній території, у здійсненні їх прав, передбачених для іноземців; на взаємних договірних засадах регулюють питання, що стосуються колізії їхніх внутрішньодержавних норм про визначення статусу осіб, що відносяться до категорій їхніх громадян (зокрема, укладаючи угоди про виключення подвійного громадянства); регулюють на рівні норм загального міжнародного права правове становище осіб, що входять до складу їхніх закордонних органів зовнішніх зносин (дипломатичні представництва, консульські установи і т.

д.); у спеціальних угодах домовляються про право фізичних осіб у порядку, встановленому внутрішньодержавним законодавством, звертатися в міжнародні організації за захистом своїх прав.