27. Захист прав людини й основних свобод міжнародно-правовими засобами.

Людина, коли став усвідомлювати себе мислячою частиною світобудови, початків замислюватися над питаннями: «Хто я? Які мої права? Який їхнє джерело?» Протягом сторіч ці й інші проблеми, тісно з ними зв'язані, одержували відбиття переважно в релігійних, філософських концепціях і політичних трактатах

Потужний імпульс у розвитку концепції прав людини був даний французскими просвітителями й Великою французькою революцією 1789-1794 р. У преамбулі Декларації прав людини й громадянина 1789 р. проголошувалося: «Неуцтво, забуття прав людину або зневагу ними є єдиною причиною суспільних нещасть і зіпсованості правительств». Французькі філософи XVII-XVIII вв. у розробці своїх концепцій виходили з визнання примата природного права над позитивним. На їхню думку, у розумному суспільстві державні закони повинні відповідати принципам природного права; природжені права людини повинні бути відбиті в діючих нормах позитивного права. Важливий був і їхній висновок про те, що демократія ґрунтується на принципі: правительство існує, щоб служити народу, а не народ існує для того, щоб служити правительству. Суверенітет належить народу й народ є єдиним джерелом влади

Однак аж до XX в. концепція прав людини не одержувала адекватного національно-правового й міжнародно-правового втілення. Лише випробувавши неймовірні жахи й колосальні трагедії двох світових воєн, людство усвідомило необхідність юридичного закріплення концепції прав людини й вироблення механізмів захисту цих прав на національному й міжнародному рівні

Так, у преамбулі Уставу ООН проголошується: «Ми, народи Об'єднаних Націй, сповнені рішучості позбавити прийдешні покоління від нещасть війни, двічі в нашім житті принесшей людству невимовне горе, і знову затвердити віру в основні права людини, у достоїнство й цінність людської особистості, у рівноправність чоловіків і жінок і в рівність прав більших і малих націй...».

Міжнародне співтовариство в такий спосіб прямо погоджує проблему підтримки миру й безпеки з питаннями забезпечення прав і воль людини. І це дійсно так, тому що держави, у яких зневажаються права людини й основні волі, являють загрозу миру. Пояснюється це тим, що забуття зазначених прав звичайно приведе до тяжкої соціально-політичної й економічної ситуації в країні. Правительство такої країни, щоб відволікти невдоволення народу від внутрішніх проблем, як правило, фокусирует народний гнів на зовнішніх ворогах, що найчастіше приводить до збройних конфліктів

Тому втручання міжнародного співтовариства в питання захисту й забезпечення прав людини в окремій державі не є порушенням принципу невтручання у внутрішні справи. У преамбулі Загальної декларації прав людини 1948 р. затверджується, «що визнання достоїнства, властивим всім членам людської родини, і рівних і невід"ємних прав їх є основою волі, справедливості й загального миру».

Концепція невід"ємності й неподільності прав, властивим людям у силу їхнього людського достоїнства, є широко визнаною у світі. Разом з тим не припиняються дискусії про юридичну природу й роль концепції прав людини в міжнародному праві. Починаються ці дискусії з того, що різні правові школи неоднаково тлумачать поняття «право». Одні вчені розуміють «право» у контексті прав людини як норму поводження, що підлягає негайному виконанню, інші ж уважають, що це лише можливий зразок поводження, звернений у майбутнє. Також непростий є проблема імплементації міжнародно-правових норм по правах людини у внутрішнє законодавство держав і санкцій за невиконання або неналежне виконання таких норм. Тривають також дискусії про співвідношення природного й позитивного права в концепції прав людини. Однак, незважаючи на триваючі дискусії по тимі або інших юридичних аспектах розглянутої проблеми (у силу її актуальності такі дискусії цілком зрозумілі й природні), можна зробити висновок про те, що в сучасному міжнародному праві сформувалася галузь, об"єктом якої є міжнародні відносини в області прав людини й основних воль