3. Оскайр Уайльд –представник естетизму

Провідним принципом світогляду й Художньої творчості Оскара Уайльда був естетизм. Естетизм виник в Англії в кінці XIX століття як реакція на пуританський стиль вікторіанської доби. Художнім чинником зародження таких поглядів була ідея "мистецтва заради мистецтва", що існувала ще з античних часів. Естетизм був противагою реалізму, який звертав увагу на соціальні проблеми. Поборники естетизму вважають, що література не повинна виконувати моральну місію, вчити добру, справедливості, що вона байдужа до проблем добра і зла. Мистецтво має служити красі, яка вища від життя.

Безпосередніми попередниками естетизму Уайльда були його оксфордські вчителі — Рескін та Пейтер. Саме від них прийшло обожнювання краси у мистецтві та відхід від проблем буття у світ власних витончених почуттів.

Головним у його переконаннях було служіння Красі, віра в значущість і важливість Мистецтва. Естетичні погляди Уайльда мали міцний філософсько-літературний підмурок, ім'я якого — культ краси. Поклоніння мистецтву та красі стають сенсом його життя.

Свою філософію мистецтва Уайльд виклав у книзі "Задуми", яка відкривається діалогом "Занепад брехні", де під "брехнею" письменник розумів мистецтво вигадки. Вайльд говорить, що мистецтво "не можна оцінювати зовнішнім мірилом схожості із дійсністю. Воно швидше покривало, ніж дзеркало..." Уайльд стверджує, що справжнє мистецтво засноване на брехні, а занепад мистецтва XIX століття пояснюється тим, що "мистецтво брехні" виявилося забутим. Він заявляв, що "життя — дуже їдуча рідина, воно руйнує мистецтво...", і що "реалізм як метод — нікудишній, і кожний митець має уникати двох речей — сучасності форми і сучасності сюжету". Мистецтво, на думку Уайльда, не виражає нічого, крім самого себе, існує самостійно і розвивається за своїми законами. Мистецтво не є породженням певної епохи чи її відтворенням, бо воно вище від життя.

4. Сюжет і проблематика роману «Портрет Доріана Грея»

Сюжет:

Художник Безіл Холлоуорд малює портрет молодого Доріана Грея. Милуючись своїм зображенням, він висловлює бажання, щоб його портрет старів, а він залишався завжди молодим. Випадкого він знайомиться з лордом Генрі, другом Безіла. Доріан закохується у акторку, Сібілу Вейн, але після провалу спектаклю відрікається від неї, тим самим змушуючи її покінчити з життям самогубством. Її брат дає собі обіцянку помститися Доріану, після цього випадку він помічає на портреті злу посмішку та розуміє, що його бажання збулось. Доріан стає більш розпусним, що відражається на портреті, але він залишається молодим на гарним зовні. Пройшли роки, до художника дійшли чутки про портрет, він намагається з’ясувати це. Грей дає йому побачити портрет, але потім вбиває його. Доріан намагається робити добрі вчинки. Зробивши, на його думку, добрий вчинок-відпустивши закохану в нього дівчину, не збезчестивши її, він йде до портрету, але побачивши його, розуміє, що його думками керує марнославство. Доріан встромляє ножа у портрет, після чого помирає. Слуги знаходять незайманий портрет, на якому зображене обличчя гарного юнака, я поруч з ним – потворної зовнішності старого зі встромленим ножем у грудях. У ньому слуги пізнають Доріана Грея.

Проблематика:

У своєму романі «Портрет Доріана Грея» Оскар Вайльд висвітлює важливі проблеми, пов’язані з культурним, соціальним та міжособистісним аспектами людських взаємовідносин. Зокрема, Оскар Вайльд через створені ним художні образи розкриває взаємозв’язок між мистецтвом і внутрішнім світом людини. Наприклад, на думку художника Безіла, мистецтво - це певне дзеркало людської душі, воно відбиває почуття, спрямування, а також моральні якості людини. Митець ніби вкладає частинку власної душі у свій твір, і його творіння свідчить про духовний світ зображуваних людей.

Але майбутнє будь-якого творіння визначає не творець, а власник цього творіння. Доріан поклав тягар усього бруду своєї душі на свій портрет. Картина несла цей тягар аж до смерті власника, після якої повернулася до первісного вигляду.

У тісному зв’язку з цією ідеєю постає й образ лорда Генрі. Він теж був своєрідним творцем - творцем душі Доріана. Його інструментом була хибна філософія, що полонила розум юнака незвичайною новизною і таємничістю, але в той же час підточувала зсередини недосвідчене та не спокушене злом серце.

Лорд Генрі заспокоював сумління головного героя, змушував не надто піклуватися про мораль, і таким чином Доріан Грей почав своє падіння у безодню. Ймовірно, що у нього залишалась ще можливість зупинити своє падіння, коли після самогубства Сибілли Вейн він з великим тягарем на серці розмірковував про своє ставлення до дівчини, що призвело до трагічного кінця. Проте, лорд Генрі, жахливо спрощуючи трагедію жіночих почуттів, стверджує, що своєю смертю вона лише виконала свою останню роль актриси.

Крок за кроком Доріан Грей перетворюється з людини, яка має добре й чисте серце, на егоїста та злочинця, чим знищує власну душу. Оскар Вайльд підкреслює думку, що тільки сумління здатне контролювати життя людини, її вчинки і хоч не виправляти їх, але докоряти за них. Людина живе доти, доки живе її сумління, яке здатне знищити тільки вона сама.