1.3 Львівські леви

Чи за­мис­лю­ва­лись ви ко­ли-не­будь, чо­му й звід­ки у Льво­ві так ба­га­то ле­вів? Стар­ші лю­ди ка­жуть, що і не ле­ви це зов­сім. Як­що уваж­но при­ди­ви­тись до сим­во­лів цього міс­та, мож­на  по­мі­ти­ти, що во­ни на­га­ду­ють лю­дей. І це не ви­пад­ко­во — ад­же це ко­лиш­ні львів­'я­ни, які в сво­є­му жит­ті щось зро­би­ли для сво­го міс­та. Се­ред них є пра­ви­те­лі й прос­ті го­ро­дя­ни. Іс­нує од­на ніч у ро­ці, ко­ли всі

22

львівсь­кі ле­ви зби­ра­ють­ся у по­та­єм­но­му міс­ці. А на свої зіб­ран­ня во­ни зап­ро­шу­ють ли­ше тих львів­'ян, які тво­рять доб­ро для міс­та Ле­ва, і роз­по­ві­да­ють їм свої іс­то­рії

Го­ло­вує на цих збо­рах лев з Ви­со­ко­го Зам­ку, ку­ди він пот­ра­пив з-під ста­рої ра­ту­ші. Це по­важ­ний го­ро­дя­нин, який, не шко­ду­ю­чи влас­но­го жит­тя, всту­пив у бій з роз­бій­ни­ка­ми й вря­ту­вав жит­тя бур­го­міс­тра. Піс­ля цьо­го по­руч із вхо­дом до ра­ту­ші, на ви­со­ко­му кам­'я­но­му стов­пі, з'я­вив­ся лев, що три­мав у ла­пах щит з на­пи­сом: «Від вдяч­них львів­'ян».

 Усі за­ти­ха­ють, ко­ли з'яв­ля­єть­ся Лев-ві­щун, який ко­лись слу­жив флю­ге­ром, а ни­ні су­мує у му­зеї. Зо­ло­тий блиск і ко­ро­на свід­чать про йо­го ви­нят­ко­вість. А й справ­ді, ко­ли він ще був лю­ди­ною, то зас­лу­жив по­ва­гу го­ро­дян за те, що вмів пе­ред­ба­ча­ти по­ве­ні, по­же­жі та ін­ші ли­ха. А ко­ли став ле­вом — йо­го роз­та­шу­ва­ли на шпи­лі ра­ту­ше­вої ве­жі, де він і на­да­лі слу­жив львів­'я­нам. Як­що до міс­та наб­ли­жа­лись во­ро­ги, то Лев-ві­щун па­дав з да­ху в той бік, звід­ки слід бу­ло очі­ку­ва­ти не­без­пе­ку.

Він час­то роз­по­ві­дає про сво­го по­міч­ни­ка — ма­лень­ко­го хлоп­ча­ка, який од­но­го ра­зу, по­мі­тив­ши во­ро­жі за­го­ни, що су­ну­ли на Львів, пер­шим спо­віс­тив го­ро­дян про не­без­пе­ку. І зго­дом, на ста­рій ра­ту­ші, во­ни теж бу­ли по­руч. Хлоп­чак був ле­вом, у па­щу яко­му вкла­да­лась сиг­наль­на сур­ма. Але від­то­ді, як за­ва­ли­лась ве­жа ста­рої ра­ту­ші, йо­го ніх­то не ба­чив.