Лекція 5 Діяльність та її види. Теорія діяльності о.М.Леонтьева.
(2 рік)
Поняття діяльності в психології. Психологічна теорія діяльності О.М.Леонтьєва.
Види діяльності. Гра, навчання, праця.
ПОНЯТТЯ Й БУДОВА ЛЮДСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Основне, чисто зовнішня відмінність живої матерії від неживий, вищих форм життя від нижчих, більше розвинених живих істот від менш розвинених полягає в тім, що названі першими набагато більше рухливі й активні, чим другі. Життя у всіх своїх формах пов'язана з рухами, і в міру її розвитку рухова активність здобуває усе більше зроблені форми. Елементарні, найпростіші живі істоти набагато більше активні, чим самі складно організовані рослини. Це ставиться до розмаїтості й швидкості рухів, можливості переміщатися в просторі на різні відстані. Найпростіші можуть жити тільки у водному середовищі, земноводні виходять на сушу; червоподібні живуть на землі й під землею, птахи піднімаються в небо. Людина здатна створити собі умови й жити в будь-якому середовищі й у будь-якій крапці земної кулі (а в останні роки й поза Землею). Жодне жива істота не в змозі зрівнятися з ним по розмаїтості, поширенню й формам активності.
Активність рослин практично обмежена обміном речовинами з навколишнім середовищем. Активність тварин включає елементарні форми дослідження цього середовища й научение. Активність людини найрізноманітніша. Крім всіх видів і форм, характерних для тварин, вона містить особливу форму, називану діяльністю.
Діяльність можна визначити як специфічний вид активності людини, спрямована на пізнання й творче перетворення навколишнього світу, включаючи самого себе й умови свого існування. У діяльності людин створює предмети матеріальної й духовної культури, перетворить свої здатності, зберігає й удосконалює природу, будує суспільство, створює те, що без його активності не існувало в природі. Творчий характер людської діяльності проявляється в тім, що завдяки їй він виходить за межі своєї природної обмеженості, тобто перевершує свої ж геноти-пически обумовлені можливості. Внаслідок продуктивного, творчого характеру своєї діяльності людина створила знакові системи, знаряддя впливу на себе й природу. Користуючись цими знаряддями, він побудував сучасне суспільство, міста, машини, з їхньою допомогою зробив на світло нові предмети споживання, матеріальну й духовну культуру й в остаточному підсумку перетворив самого себе. Історичний прогрес, що мав місце за останні кілька десятків тисяч років, зобов'язаний своїм походженням саме діяльності, а не вдосконалюванню біологічної природи людей.
Сучасна людина живе в оточенні таких предметів, жоден з яких не є чистим утвором природи.
До всіх таких предметів, особливо на роботі й у побуті, виявилися в тім або іншому ступені прикладеними руки й розум людини, так що їх можна вважати матеріальним втіленням людських здатностей. У них як би опредмечены досягнення розуму людей. Засвоєння способів обігу з такими предметами, включення їх у діяльність виступає як власний розвиток людини. Всім цим людська діяльність відрізняється від активності тварин, які не роблять нічого подібного: ні одягу, ні меблів, ні машин, ні знакових систем, ні знарядь праці, ні засобів пересування й багато чого іншого. Для задоволення своїх потреб тварини користуються тільки тим, що їм надала природа.
Іншими словами, діяльність людини проявляється й триває в утворах, вона носить продуктивний, а не тільки споживчий характер.
Породивши й продовжуючи вдосконалювати предмети споживання, людина крім здатностей розвиває свої потреби. Виявившись пов'язаними із предметами матеріальної й духовної культури, потреби людей здобувають культурний характер.
Діяльність людини принципово відрізняється від активності тварин й в іншому відношенні. Якщо активність тварин викликана природними потребами, то діяльність людини в основному породжується й підтримується штучними потребами, що виникають завдяки присвоєнню досягнень культурно-історичного розвитку людей сьогодення й попередніх поколінь. Це - потреби в пізнанні (науковій і художньому), творчості, у моральному самовдосконаленні й інші.
Форми й способи організації людської діяльності також відрізняються від активності тварин. Майже всі вони зв'язані зі складними руховими вміннями й навичками, яких немає у тварин, — уміннями й навичками, придбаними в результаті свідомого цілеспрямованого організованого навчання. Уже з раннього дитинства дитини спеціально навчають по-людськи користуватися предметами домашнього побуту (качана, ложка, одяг, стілець, стіл, мило, зубна щітка, олівець, папір і т.п.), різними інструментами, які перетворять задані від природи рухи кінцівок. Вони починають підкорятися логіці предметів, з якими людина має справу. Виникає предметна діяльність, що відрізняється від природної активності тварин.
Система рухів, чинених тваринами, обумовлена анатомо-фізіологічним пристроєм організму. Із предметами людської матеріальної культури (книга, олівець, ложка й т.п.) тварини звертаються так, ніби вони були звичайними природними предметами, без обліку їхнього культурного призначення й способу вживання людьми. У людини самі рухи рук і ніг перетворяться, підкоряючись правилам культури використання відповідних предметів, тобто стають штучними, більше зробленими й соціально обумовленими.
Тварини тільки споживають те, що їм дане природою. Людина, навпроти, більше створює, чим споживає. Якби його діяльність, так само як й активність тварин, носила в основному споживчий характер, то декільком десяткам поколінь людей не вдалося б за історично порівняно короткий строк досягти такого прогресу, створити грандіозний мир духовної й матеріальної культури. Все це - завдяки деятельностному характеру людської активності.
Підведемо підсумки. Головні відмінності діяльності людини від активності тварин зводяться до наступного:
1. Діяльність людини носить продуктивний, творчий, творчий характер. Активність тварин має споживчу основу, вона в результаті нічого нового в порівнянні з тим, що дано природою, не робить і не створює.
2. Діяльність людини пов'язана із предметами матеріальної й духовної культури, які використаються їм або як інструменти, або як предмети задоволення потреб, або як засоби власного розвитку. Для тварин людські знаряддя й засоби задоволення потреб як такі не існують.
3. Діяльність людини перетворить його самого, його здатності, потреби, умови життя. Активність тварин практично нічого не міняє ні в них самих, ні в зовнішніх умовах життя.
4. Людська діяльність у її різноманітних формах і засобах реалізації є продукт історії. Активність тварин виступає як результат їхньої біологічної еволюції.
5. Предметна діяльність людей з народження їм не дана. Вона «задана» у культурному призначенні й способі використання навколишніх предметів. Таку діяльність необхідно формувати й розвивати в навчанні й вихованні. Те ж ставиться до внутрішніх, нейрофизиологическим і психологічним структурам, що управляють зовнішньою стороною практичної діяльності. Активність тварин споконвічно задана, генотипически обумовлена й розвертається в міру природного анатомо-фізіологічного дозрівання організму.
Діяльність відрізняється не тільки від активності, але й від поводження. Поводження не завжди цілеспрямовано, не припускає створення певного продукту, носить найчастіше пасивний характер. Діяльність завжди цілеспрямована, активна, націлена на створення деякого продукту. Поводження спонтанно («куди поведе»), діяльність організована; поводження хаотично, діяльність систематична.
Діяльність людини має наступні основні характеристики: мотив, мета, предмет, структуру й засоби. Мотивом діяльності називається те, що спонукує неї, заради чого вона здійснюється. Як мотив звичайно виступає конкретна потреба, що у ході й за допомогою даної діяльності задовольняється.
Мотиви людської діяльності можуть бути всілякими; органічними, функціональними, матеріальними, соціальними, духовними. Органічні мотиви спрямовані на задоволення природних потреб організму (у людини - на створення умов, найбільшою мірою цьому сприятливих). Такі мотиви пов'язані з ростом, самозбереженням і розвитком організму. Це - виробництво продуктів харчування, житла, одягу й т.п. Функціональні мотиви задовольняються за допомогою різного роду культурних форм активності, наприклад ігор і занять спортом. Матеріальні мотиви спонукують людину до діяльності, спрямованої на створення предметів домашнього побуту, різних речей й інструментів, безпосередньо у вигляді продуктів, що обслуговують природні потреби. Соціальні мотиви породжують різні види діяльності, спрямовані на те, щоб зайняти певне місце в суспільстві, одержати визнання й повагу з боку оточуючих людей. Духовні мотиви лежать в основі тих видів діяльності, які пов'язані із самовдосконаленням людини. Тип діяльності звичайно визначається по її домінуючому мотиві ( щодомінує тому, що всяка людська діяльність полімотивована, тобто побуждается декількома різними мотивами).
Як мета діяльності виступає її продукт. Він може являти собою реальний фізичний предмет, створюваний людиною, певні знання, уміння й навички, що здобувають у ході діяльності, творчий результат (думка, ідея, теорія, твір мистецтва).
Цялина діяльності не рівнозначна її мотиву, хоча іноді мотив і ціль діяльності можуть збігатися один з одним. Різні види діяльності, що мають ту саму ціль (кінцевий результат), можуть побуждаться й підтримуватися різними мотивами. Навпроти, в основі ряду діяльностей з різними кінцевими цілями можуть лежати ті самі мотиви. Наприклад, читання книги для людини може виступити як засіб задоволення матеріальних (продемонструвати знання й за це одержати високооплачувану роботу), соціальних (блиснути пізнаннями в колі значимих людей, домогтися їхнього розташування), духовних (розширити свій кругозір, здійнятися на більше високий рівень морального розвитку) потреб. Такі різні види діяльності, як придбання модних, престижних речей, читання літератури, турбота про зовнішній вигляд, вироблення вміння поводитися, можуть в остаточному підсумку переслідувати ту саму мета: домогтися будь-що-будь або розташування.
Предметом діяльності називається те, із чим вона безпосередньо має справу. Так, наприклад, предметом пізнавальної діяльності є всякого роду інформація, предметом навчальної діяльності - знання, уміння й навички, предметом трудової діяльності - створюваний матеріальний продукт.
Усяка діяльність має певну структуру. У ній звичайно виділяють дії й операції як основні складові діяльності. Дією називають частина діяльності, що має цілком самостійною, усвідомленою людиною ціль. Наприклад, дією, включеною в структуру пізнавальної діяльності, можна назвати одержання книги, її читання; діями, що входять до складу трудової діяльності, можна вважати знайомство із завданням, пошук необхідних інструментів і матеріалів, розробку проекту, технології виготовлення предмета й т.п.; діями, пов'язаними із творчістю, є формулювання задуму, поетапна його реалізація в продукті творчої роботи.
Операцією йменують спосіб здійснення дії. Скільки є різних способів виконання дії, стільки можна виділити різних операцій. Характер операції залежить від умов виконання дії, від наявних у людини вмінь і навичок, від наявних інструментів і засобів здійснення дії. Різні люди, приміром, запам'ятовують інформацію й пишуть по-різному. Це значить, що дія за написанням тексту або запам'ятовуванню матеріалу вони здійснюють за допомогою різних операцій. Предпочитает людиною операції характеризують його індивідуальний стиль діяльності.
Як засоби здійснення діяльності для людини виступають ті інструменти, якими він користується, виконуючи ті або інші дії й операції. Розвиток засобів діяльності веде до її вдосконалювання, у результаті чого діяльність стає більше продуктивної і якісною.
Мотивация діяльності в ході її розвитку не залишається незмінної. Так, наприклад, у трудової або творчої діяльності згодом можуть з'явитися інші мотиви, а колишні відійти на другий план. Іноді дія, раніше включене до складу діяльності, може виділитися з її й придбати самостійний статус, перетворитися в діяльність із власним мотивом. У цьому випадку ми відзначаємо факт народження нової діяльності.
З віком у міру розвитку людини відбувається зміна мотивації його діяльності. Якщо людина змінюється як особистість, то мотиви його діяльності перетворяться. Прогресивний розвиток людини характеризується рухом мотивів убік їх все більшого натхнення (від органічних до матеріальних, від матеріальних до соціальних, від соціальних до творчих, від творчих до морального).
Усяка людська діяльність має зовнішні й внутрішні компоненти. До внутрішнього ставляться анатомо-фізіологічні структури й процеси, що беруть участь у керуванні діяльністю з боку центральної нервової системи, а також психологічні процеси й стани, включені в регуляцію діяльності. До зовнішніх компонентів можна віднести різноманітні рухи, пов'язані із практичним виконанням діяльності.
Співвідношення внутрішніх і зовнішніх компонентів діяльності не є постійним. У міру розвитку й перетворення діяльності здійснюється систематичний перехід зовнішніх компонентів у внутрішні. Він супроводжується їх интериоризацией й автоматизацією. При виникненні яких-небудь утруднень у діяльності, при її відновленні, пов'язаному з порушеннями внутрішніх компонентів, відбувається зворотний перехід — экстериоризация: скорочені, автоматизовані компоненти діяльності розвертаються, проявляються зовні, внутрішні знову стають зовнішніми, свідомо контрольованими.
Найважливіша функція психіки - регуляція, керування поводженням і діяльністю живої істоти. У вивчення закономірностей діяльності людини великий внесок внесли вітчизняні психологи: А. Н. Леонтьев, Л. С. Виготський. Дії людини, його активність істотно відрізняються від дій, поводження тварин.
Головна відмінна риса психіки людини - наявність свідомості, а свідоме відбиття - це таке відбиття предметної дійсності, у якому виділяються її об'єктивні стійкі властивості поза залежністю від відносин до неї суб'єкта (А. Н. Леонтьев). Провідними факторами виникнення були праця й мова.
Усяка спільна праця людей припускає поділ праці, коли різні члени колективної діяльності виконують різні операції; одні операції відразу приводять до біологічно корисного результату, інші операції такого результату не дають, а виступають лише як умова його досягнення, тобто це проміжні операції. Але в рамках індивідуальної діяльності цей результат стає самостійною метою, і людина розуміє зв'язок проміжного результату з кінцевим мотивом,
Таблиця 2.
Найважливіші особливості діяльності |
|
тварин |
людини |
1 |
2 |
Інстинктивна-біологічна діяльність |
Направляється пізнавальною потребою й потребою в спілкуванні |
Немає спільної діяльності, групове поводження тварин підлегле винятково біологічним цілям (харчування, розмноження, самозбереження) |
Людське суспільство виникло на основі спільної трудової діяльності. Кожна дія здобуває для людей зміст лише в силу того місця, що воно займає в їхній спільній діяльності |
Керується наочними враженнями, діє в рамках наочної ситуації |
Абстрагує, проникає у зв'язки й відносини речей, установлює причинні залежності |
Типові наследственно-закрепленные програми поводження (інстинкти). Научение обмежується придбанням індивідуального досвіду, завдяки якому спадкоємні видові програми поводження пристосовуються до конкретних умов існування тварини |
Передача й закріплення досвіду через соціальні засоби спілкування (мова й інші системи знаків). Закріплення й передача досвіду поколінь у матеріальній формі, у формі предметів матеріальної культури |
Можуть створювати допоміжні засоби, знаряддя, але не зберігають їх, не використають знаряддя постійно. Тварини нездатні виготовляти знаряддя за допомогою іншого знаряддя |
Виготовлення й збереження знарядь праці, передача їхнім наступним поколінням. Виготовлення знаряддя за допомогою іншого предмета або знаряддя, виготовлення знаряддя взапас припускало наявність образа майбутньої дії, тобто поява плану свідомості |
Пристосовуються до зовнішнього середовища |
Перетворять зовнішній мир у відповідності зі своїми потребами |
т. е. розуміє зміст дії. Зміст, по визначенню А. Н. Леонтьева, і є відбиття відносини мети дії до мотиву.
Діяльність — це активна взаємодія людини із середовищем, у якому він досягає свідомо поставленої мети, що виникла в результаті появи в нього певної потреби, мотиву (мал. 1.5).
Мотиви й мети можуть не збігатися. Те, чому людина діє певним чином, часто не збігається з тим, для чого він діє. Коли ми маємо справу з активністю, у якій відсутня усвідомлювана мета, те тут немає й діяльності в людському змісті слова, а має місце імпульсивне поводження, що управляється безпосередньо потребами й емоціями.
Під поводженням у психології прийнято розуміти зовнішні прояви психічної діяльності людини.
Рис. 1.5. Структура діяльності.
До фактів поводження можна віднести: 1) окремі рухи й жести (наприклад, уклін, кивок, стискання руки), 2) зовнішні прояви фізіологічних процесів, пов'язаних зі станом, діяльністю, спілкуванням людей (наприклад, поза, міміка, погляди, почервоніння особи, тремтіння й т.п.), 3) дії, які мають певний сенс, і, нарешті, 4) учинки, які мають соціальне значення й пов'язані з нормами поводження.
Учинок — дія, виконуючи яке, людина усвідомлює його значення для інших людей, тобто його соціальний зміст.
Главной характеристикою діяльності є її предметність. Під предметом мається на увазі не просто природний об'єкт, а предмет культури, у якому зафіксований певний суспільно вироблений спосіб дії з ним. І цей спосіб відтворюється щораз, коли здійснюється предметна діяльність. Інша характеристика діяльності — її соціальна, суспільно-історична природа. Самостійно відкрити форми діяльності із предметами людин не може. Це робиться за допомогою інших людей, які демонструють зразки діяльності й включають людини в спільну діяльність. Перехід від діяльності, розділеної між людьми й виконуваної в зовнішній (матеріальної) формі, до діяльності індивідуальної (внутрішньої) і становить основну лінію интериоризации, у ході якої формуються психологічні новотвори (знання, уміння, здатності, мотиви, установки й т.д.).
Діяльність завжди носить опосередкований характер. У ролі засобів виступають знаряддя, матеріальні предмети, знаки, символи (интериоризованные, внутрішні засоби) і спілкування з іншими людьми. Здійснюючи будь-який акт діяльності, ми реалізуємо в ньому певне відношення до інших людей, якщо вони навіть реально й не присутні в момент здійснення діяльності.
Людська діяльність завжди цілеспрямована, підлегла мети свідомо запланованому результату, що як представляє, досягненню якого вона служить. Ціль направляє діяльність і коректує її хід.
Деятельность — не сукупність реакцій, а система дій, зцементованих у єдине ціле її мотивом, що спонукує. Мотив — це те, заради чого здійснюється діяльність, він визначає зміст того, що робить людина. Базові знання про діяльність, мотиви, навички представлені в схемах.
Нарешті, діяльність завжди носить продуктивний характер, тобто її результатом є перетворення як у зовнішньому світі, так й у самій людині, його знаннях, мотивах, здатностях і т.д. Залежно від того, які зміни відіграють головну роль або мають найбільша питома вага, виділяються різні типи діяльності (трудова, пізнавальна, комунікативна й т.п.).
Деятельность людини має складна ієрархічна будова. Вона складається з декількох рівнів: верхній рівень — рівень особливих видів діяльності, потім рівень дій, що випливає — рівень операцій, і нарешті, найнижчий — рівень психофізіологічних функцій.
Дія - основна одиниця аналізу діяльності. Дія - це процес, спрямована на досягнення мети.
Дія включає як необхідний компонент акт свідомості у вигляді постановки мети, і в той же час дія — це одночасно й акт поводження, реалізується через зовнішні дії в нерозривній єдності зі свідомістю. Через дії людин проявляє свою активність, намагаючись досягти поставленої мети з урахуванням зовнішніх умов.
Действие має подібну діяльності структуру: ціль — мотив, спосіб — результат. Розрізняють дії: сенсорні (дії по сприйняттю об'єкта), моторні (рухові дії), вольові, розумові, мнемические (дії пам'яті), зовнішні предметні (дії
спрямовані на зміну стану або властивостей предметів зовнішнього миру) і розумові (дії, виконувані у внутрішньому плані свідомості). Виділяють наступні компоненти дії: сенсорні (почуттєві), центральні (розумові) і моторні (рухові) (мал. 1.6).
Рис. 1.6. Компоненти дії і їхня функція
Усяка дія являє собою складну систему, що складається з декількох частин: орієнтовна (керуюча), виконавча (робоча) і контрольно-коректувальна. Орієнтовна частина дії забезпечує відбиття сукупності об'єктивних умов, необхідних для успішного виконання даної дії. Виконавча частина здійснює задані перетворення в об'єкті дії. Контрольна частина відслідковує хід виконання дії, зіставляє отримані результати із заданими зразками й при необхідності забезпечує корекцію як орієнтовної, так і виконавчої частин дії.
Операцією називається конкретний спосіб виконання дії. Характер використовуваних операцій залежить від умов, у яких відбувається дія, і досвіду людини. Операції звичайно мало усвідомлюються або зовсім не усвідомлюються людиною, тобто це рівень автоматичних навичок.
Говоря про те, що людина осушествляет якусь діяльність, не можна забувати, що людина являє собою організм із високоорганізованою нервовою системою, розвиненими органами почуттів, складним опорно-руховим апаратом, психофізіологічними функціями, які є й передумовами й засобами діяльності.
Наприклад, коли людина ставить перед собою ціль щось запам'ятати, він може використати різні дії й прийоми запам'ятовування, але ця діяльність опирається на наявну мнемическую психофізіологічну функцію: жодне з дій завчання не привелася б до бажаного результату, якби людина не володіла мнемической функцією. Психофізіологічні функції становлять органічний фундамент процесів діяльності.
Рєнсомоторные процеси — це процеси, у яких здійснюють зв'язок сприйняття й руху. У цих процесах розрізняють чотири психічних акти: 1) сенсорний момент реакції - процес сприйняття; 2) центральний момент реакції - більш-менш складні процеси, пов'язані з переробкою сприйнятого, іноді розходженням, дізнаванням, оцінкою й вибором; 3) моторний момент реакції - процеси, що визначають початок і хід руху; 4) сенсорні корекції руху (зворотний зв'язок).
Ідеомоторні процеси зв'язують подання про рух з виконанням руху. Проблема образа і його ролі в регуляції моторних актів - центральна проблема психології правильних рухів людини.
Емоційно-моторні процеси — це процеси, що зв'язують виконання рухів з емоціями, почуттями, психічними станами, пережитими людиною.
Интериоризация — це процес переходу від зовнішньої, матеріальної дії до внутрішньої, ідеальної дії.
Экстериоризация — це процес перетворення внутрішньої психічної дії в зовнішню дію.
Основні види діяльності, що забезпечують існування людини й формування його як особистості, - це спілкування, гра, навчання й праця.
Уже відзначалося, що наші потреби штовхають нас до дії, до активності. Потреба — це пережите людиною стан потреби в чому-небудь. Стану об'єктивного нестатку організму в чомусь, що лежить поза ним і становить необхідну умову його нормального функціонування, і називаються потребами. Голод, спрага, або потреба в кисні - первинні потреби, задоволення яких життєво важливо для всіх живих істот. Будь-яке порушення в балансі цукру, води, кисню або якого-небудь іншого потрібного організму компонента автоматично приводить до появи відповідної потреби й до виникнення біологічного імпульсу, що як би штовхає людини до його задоволення. Виникле в такий спосіб первинне спонукання викликає серію координованих дій, спрямованих на відновлення рівноваги.
Підтримка рівноваги, при якому організм не випробовує ніяких потреб, називається гомеостазом. Звідси гомеостатическое поводження — це таке поводження, що спрямоване на усунення мотивації шляхом задоволення його потреби, що викликала. Часте поводження людини викликається сприйняттям певних зовнішніх об'єктів, дією яких-небудь зовнішніх подразників. Сприйняття певних зовнішніх об'єктів відіграє роль стимулу, що може бути таке ж сильне й значним, як і саме внутрішнє спонукання. Потреба в русі, в одержанні нової інформації, нових стимулів (пізнавальна потреба), нових емоцій дозволяє організму підтримувати оптимальний рівень активації, що дозволяє йому функціонувати найбільше ефективно. Ця потреба в стимулах змінюється залежно від фізіологічного й психічного стану людини.
Потребность у соціальних контактах, у спілкуванні з людьми є однієї з ведучих у людини, тільки із плином життя вона міняє свої форми.
Люди постійно чимсь зайняті, і в більшості випадків вони самі вирішують, що будуть робити. Щоб зробити вибір, люди прибігають до процесу мислення. Можна розглядати мотивацію як «механізм вибору» якоїсь форми поводження. Цей механізм у випадку потреби відповідає на зовнішні подразники, але найчастіше він вибирає можливість, що у цей момент найкраще відповідає фізіологічному стану, емоції, спогаду або думки, що прийшла в голову, або неусвідомлюваному потягу, або вродженим особливостям. Вибір наших найближчих дій направляють і поставлені нами мети й плани на майбутнє. Чим ці мети важливіше для наг, тим з більшою силою вони орієнтують наш вибір.
Таким образом, існує ієрархія різних потреб від самих примітивних до самих витончених. Ієрархічну піраміду потреб розробив игвестный психолог Маслоу: від уроджених фізіологічних потреб (потреба в їжі, питві, сексі, прагнення уникнути болю, батьківський інстинкт, потреба в дослідженні навколишнього світу й ін.) — до потреб у безпеці, далі до потреб у прихильності, любові, далі до потреб у повазі, схваленні, визнанні, компетентності, далі до когнітивного й эстетическим потребам (у порядку, красі, справедливості, симетрії) — і, нарешті, потреби в розумінні змісту свого життя, у самовдосконаленні, у саморозвитку, самореалізації.
Але та сама потреба може бути задоволена за допомогою різних об'єктів, за допомогою різних дій, тобто різним образом опредмечена. У процесі опредмечивания потреби виявляються дві важливі риси потреби: 1) спочатку існує досить широкий спектр предметів, здатних задовольнити дану потребу; 2) відбувається швидка фіксація потреби на першому її предметі, що задовольнив. В акті опредмечивания народжується мотив як предмет потреби. Мотив — це опредмеченная потреба, це потреба саме в даному предметі, що спонукує людину до активних дій. Той самий мотив може задовольнятися набором різних дій, а з іншого боку, те саме дія може побуждаться різними мотивами. Мотиви породжують дії, тобто приводять до утворення цілей. Це мета^-мети-меті-цілі-мотивів-мети. Але існують і неусвідомлені мотиви, які можуть проявлятися у формі емоцій й особистісних змістів. Емоції виникають лише із приводу таких подій або результатів дій, які пов'язані з мотивами. Провідний головний мотив обумовлює особистісний зміст - переживання підвищеної суб'єктивної значимості предмета або події, оказавшихся в поле дії провідного мотиву.
Совокупность дій, які викликаються одним мотивом, і називається особливим видом діяльності (ігровий, навчальної або трудовий).
ВИДИ Й РОЗВИТОК ЛЮДСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
У сучасної людини є безліч різних видів діяльності, число яких приблизно відповідає кількості наявних потреб (з урахуванням з діяльності). Для того щоб представити й описати всі ці види діяльності, необхідно перелічити найбільш важливі для даної людини потреби. Але таке завдання на практиці представляються непростий, тому що число різноманітних потреб велике й вони індивідуально варіюють.
Простіше визначити основні параметри, відповідно до яких можна описувати систему людських потреб, і далі, користуючись ними, давати характеристики видів діяльності, властивій конкретній людині. Таких параметрів три: сили, кількість й якість потреб.
Під силою потреби мається на увазі значення відповідної потреби для людини, її актуальність, частота виникнення й спонукальний потенціал. Більше сильна потреба є більше значимої, виникає частіше, домінує над іншими потребами й змушує людини поводитися таким чином, щоб у першу чергу була задоволена саме дана потреба.
Кількість - це число різноманітних потреб, наявних у людини й час від часу становящихся для його актуальними. Є люди, у яких число потреб відносно невелико, і вони цілком успішно справляються з їхнім систематичним задоволенням, одержуючи задоволення від життя. Але є такі, які мають безліч різних, часом суперечних один одному, несумісних потреб. Актуалізація таких потреб вимагає одночасного включення людини в різні види діяльності, причому нерідко виникають конфлікти між разнонаправленными потребами й відчувається дефіцит часу, необхідного для їхнього задоволення. Такі люди звичайно скаржаться на недостачу часу й випробовують незадоволення від життя, зокрема від того, що вчасно не встигають робити всі дела.
Під своєрідністю потреби маються на увазі предмети й об'єкти, за допомогою яких та або інша потреба може бути досить повно задоволена в даної людини, а також предпочитает спосіб задоволення цієї й іншої потреб. Наприклад, пізнавальна потреба однієї людини може бути задоволена в результаті систематичного перегляду тільки розважальних передач по телебаченню. Іншому для повного задоволення аналогічної потреби мало читання газет, книг, прослуховування радіо й перегляду телепередач. Третьому крім перерахованого необхідно систематичне спілкування з людьми - носіями корисної інформації пізнавального характеру, а також включення в цікаву самостійну творческо-поисковую роботу.
Відповідно до описаних параметрів, що характеризують систему людських потреб, можна індивідуально представити й описати сукупність діяльностей, характерних для окремо взятої людини й для груп людей. У цьому випадку по кожному з названих параметрів і по розмаїтості їхніх сполучень можна скласти й запропонувати класифікації видів людської діяльності.
Але є й інший шлях: узагальнити й виділити основні види діяльності, властиві всім людям. Вони будуть відповідати загальним потребам, які можна виявити практично в усіх без винятку людей, а точніше - видам соціальної людської активності, у які неминуче включається кожна людина в процесі свого індивідуального розвитку. Це - спілкування, гра, навчання й праця. Їх варто розглядати як основні види діяльності людей.
Спілкування — перший вид діяльності, що виникає в процесі індивідуального розвитку людини, за ним ідуть гра, навчання й праця. Всі ці види діяльності носять розвиваючий характер, тобто при включенні й активній участі в них дитини відбувається його інтелектуальний й особистісний розвиток.
Спілкування розглядається як вид діяльності, спрямованої на обмін інформацією між людьми, що спілкуються. Воно також переслідує мети встановлення взаєморозуміння, добрих особистих і ділових відносин, надання взаємодопомоги й навчально-виховного впливу людей один на одного. Спілкування може бути безпосереднім й опосередкованим, вербальним і невербальним. При безпосереднім спілкуванні люди перебувають у прямих контактах один з одним, знають і бачать один одного, прямо обмінюються вербальною або невербальною інформацією, не користуючись для цього ніякими допоміжними засобами. При опосередкованому спілкуванні прямих контактів між людьми немає. Вони здійснюють обмін інформацією або через інших людей, або через засоби запису й відтворення інформації (книги, газети, радіо, телебачення, телефон, телефакс і т.п.).
Гра — це такий вид діяльності, результатом якого не стає виробництво якого-небудь матеріального або ідеального продукту (за винятком ділових і конструкторських ігор дорослих людей і дітей). Гри часто мають характер розваги, мають на меті одержання відпочинку. Іноді гри служать засобом символічної розрядки напряженностей, що виникли під впливом актуальних потреб людини, які він не в змозі послабити іншим шляхом.
Існує кілька типів ігор: індивідуальної й групової, предметної й сюжетної, рольові й гри із правилами. Індивідуальні ігри являють собою рід діяльності, коли грою зайнятий одна людина, групові — включають трохи індивідів. Предметні ігри пов'язані із включенням в ігрову діяльність людини яких-небудь предметів. Сюжетні ігри розвертаються по певному сценарії, відтворюючи його в основних деталях. Рольові ігри допускають поводження людини, обмежене певною роллю, що у грі він бере на себе. Нарешті, гри із правилами регулюються певною системою правил поведінки їхніх учасників. Нерідко в житті зустрічаються змішані типи ігор: рольовий^-рольові-предметно-рольові, рольовий^-рольові-сюжетно-рольові, сюжетні ігри із правилами й т.п. Відносини, що складаються між людьми в грі, як правило, носять штучний характер у тому розумінні цього слова, що навколишніми вони не приймаються всерйоз і не є підставами для висновків про людину. Ігрове поводження й ігрові відносини мало впливають на реальні взаємини людей, принаймні серед дорослих.
Проте гри мають велике значення в житті людей. Для дітей гри мають по перевазі розвиваюче значення, а в дорослих служать засобом спілкування, розрядки. Деякі форми ігрової діяльності здобувають характер ритуалів, учбово-тренувальних занять, спортивних захоплень.
Навчання виступає як вид діяльності, метою якого є придбання людиною знань, умінь і навичок. Навчання може бути організованим і здійснюватися в спеціальних освітніх установах. Воно може бути неорганізованим і відбуватися попутно, в інших видах діяльності як їх побічний, додатковий результат. У дорослих людей навчання може здобувати характер самоосвіти. Особливості навчальної діяльності полягають у тому, що вона прямо служить засобом психологічного розвитку індивіда.
Особливе місце в системі людської діяльності займає працю. Саме завдяки праці людин побудував сучасне суспільство, створив предмети матеріальної й духовної культури, перетворив умови свого життя таким чином, що відкрив для себе перспективи подальшого, практично необмеженого розвитку. Із працею насамперед зв'язані створення й удосконалювання знарядь праці. Вони у свою чергу з'явилися фактором підвищення продуктивності праці, розвитку науки, промислового виробництва, технічної й художньої творчості.
Коли говорять про розвиток людської діяльності, то мають на увазі наступні аспекти прогресивного перетворення діяльності:
1. Філогенетичний розвиток системи діяльності людини.
2. Включення людини в різні види діяльності в процесі його індивідуального розвитку (онтогенез).
3. Зміни, що відбуваються усередині окремих видів діяльності в міру їхнього розвитку.
4. Диференціацію діяльностей, у процесі якої з одних діяльностей народжуються інші за рахунок відокремлення й перетворення окремих дій у самостійні види діяльності.
Філогенетичне перетворення системи людських діяльностей збігається власне кажучи з історією соціально-економічного розвитку людства. Інтеграція й диференціація суспільних структур супроводжувалися появою в людей нових видів діяльності. Те ж саме відбувалося в міру росту економіки, розвитку кооперації й подолу праці. Люди нових поколінь, включаючись у життя сучасного їм суспільства, засвоювали й розвивали ті види діяльності, які характерні для даного суспільства.
Цей процес інтеграції зростаючого індивіда в діючу систему діяльностей називається соціалізацією, і її поетапне здійснення припускає поступове залучення дитини в спілкування, гру, навчання й працю — ті чотири основні види діяльності, які були коротко описані вище. При цьому кожний з названих видів діяльності спочатку засвоюється в самому елементарному виді, а потім ускладнюється й удосконалюється. Спілкування дорослого з оточуючими людьми так само мало схоже на спілкування дитини або молодшого школяра, як трудова діяльність дорослих людей на дитячу гру.
У процесі розвитку діяльності відбуваються її внутрішні перетворення. По-перше, діяльність збагачується новим предметним змістом. Її об'єктом і відповідно засобом задоволення пов'язаних з нею потреб стають нові предмети матеріальної й духовної культури. По-друге, у діяльності з'являються нові засоби реалізації, які прискорюють її плин й удосконалюють результати. Так, наприклад, засвоєння нової мови розширює можливості для запису й відтворення інформації; знайомство з вищою математикою поліпшує здатність до кількісних розрахунків. По-третє, у процесі розвитку діяльності відбувається автоматизація окремих операцій й інших компонентів діяльності, вони перетворюються в уміння й навички. Нарешті, по-четверте, у результаті розвитку діяльності з її можуть виділятися, відокремлюватися й далі самостійно розвиватися нові види діяльності. Цей механізм розвитку діяльності описаний А. Н Леонтьевим й одержав назву зрушення мотиву на мету.
Дія цього механізму представляється наступної. Деякий фрагмент діяльності - дія - спочатку може мати усвідомлювану індивідом мета, що у свою чергу виступає як засіб досягнення іншої мети, що служить задоволенню потреби. Дана дія й відповідна йому ціль є привабливими для індивіда остільки, оскільки вони обслуговують процес задоволення потреби, і тільки із цієї причини. Надалі мету цієї дії може придбати самостійну цінність, стати потребою або мотивом. У цьому випадку говорять, що в ході розвитку діяльності відбулося зрушення мотиву на мету й народилася нова діяльність.