Лекція 7 Спілкування та мовна діяльність

(2 рік.)

1. Поняття спілкування в психології.

2. Види й функції спілкування.

ПОНЯТТЯ Й ВИДИ СПІЛКУВАННЯ

Розглядаючи спосіб життя різних вищих тварин і людини, ми зауважуємо, що в ньому виділяються дві сторони: контакти із природою й контакти з живими істотами. Перший тип контактів ми назвали діяльністю, і він уже був розглянутий у гл. 6. Другий тип контактів характеризується тим, що взаємодіючими один з одним сторонами є живі істоти, організм із організмом, що обмінюються інформацією. Цей тип внутрішньовидових і міжвидових контактів називають спілкуванням.

Спілкування властиво всім вищим живим істотам, але на рівні людини воно здобуває самі зроблені форми, стаючи усвідомленим й опосередкованим мовою. У спілкуванні виділяються наступні аспекти: зміст, мета й засоби. Зміст — це інформація, що у межиндивидуальных контактах передається від однієї живої істоти до іншого. Змістом спілкування можуть бути відомості про внутрішній мотиваційний або емоційний стан живої істоти. Одна людина може передавати іншому інформацію про наявні потреби, розраховуючи на потенційну участь у їхньому задоволенні. Через спілкування від однієї живої істоти до іншого можуть передаватися дані про їхні емоційні стани (задоволеність, радість, гнів, сум, страждання й т.п.), орієнтовані на те, щоб певним чином настроїти інша жива істота на контакти. Така ж інформація передається від людини до людини й служить засобом міжособистісного настроювання. Стосовно розгніваної або страждаючої людини ми, наприклад, поводимося інакше, чим стосовно тому, хто настроєний доброзичливо й випробовує радість.

Змістом спілкування може стати інформація про стан зовнішнього середовища, передана від однієї живої істоти до іншого, наприклад, сигнали про небезпеці або про присутність десь поблизу позитивних, біологічно значимих факторів, скажемо, пиши.

У людини зміст спілкування значно ширше, ніж у тварин. Люди обмінюються один з одним інформацією, що представляє знання про світ, богатый, прижизненно придбаний досвід, знання, здатності, уміння й навички. Людське спілкування многопредметно, воно найрізноманітніше по своєму внутрішньому змісті.

Ціль спілкування — це те, заради чого в людини виникає даний вид активності. У тваринних метою спілкування може бути спонукання іншої живої істоти до певних дій, попередження про те, що необхідно втриматися від якої-небудь дії. Мати, наприклад, голосом або рухом попереджає дитинча про небезпеці; одні тварини в череді можуть попереджати інших про те, що ними сприйняті життєво важливі сигнали.

У людини кількість цілей спілкування збільшується. У них крім перерахованих вище включаються передача й одержання об'єктивних знань про світ, навчання й виховання, узгодження розумних дій людей у їхній спільній діяльності, установлення й прояснення особистих і ділових взаємин, багато чого іншого. Якщо у тваринні мети спілкування звичайно не виходять за рамки задоволення актуальних для них біологічних потреб, то в людини вони являють собою засіб задоволення багатьох різноманітних потреб: соціальних, культурних, пізнавальних, творчих, эстетических, потреб інтелектуального росту, морального розвитку й ряду інших.

Не менш істотні відмінності засобів спілкування. Останні можна визначити як способи кодування, передачі, переробки й розшифровки інформації, переданої в процесі спілкування однієї живої істоти іншому.

Кодування інформації - це спосіб передачі її від однієї живої істоти до іншого. Наприклад, інформація може передаватися за допомогою прямих тілесних контактів: торканням тіла, руками й т.п. Інформація може людьми передаватися й сприйматися на відстані, через органи почуттів (спостереження з боку однієї людини за рухами іншого або сприйняття вироблених їм звукових сигналів).

У людини, крім всіх цих даних від природи способів передачі інформації, є чимало таких, які винайдені й удосконалені їм самим. Це - мова й інші знакові системи, писемність у її різноманітних видах і формах (тексти, схеми, малюнки, креслення), технічні засоби запису, передачі й зберігання інформації (радио-и відеотехніка; механічна, магнітна, лазерна й інша форми записів). По своїй винахідливості у виборі засобів і способів внутрішньовидового спілкування людина набагато випередила всі відомі нам живі істоти, що живуть на планеті Земля.

Залежно від змісту, цілей і засобів спілкування можна розділити на кілька видів. По змісту воно може бути представлене як матеріальне (обмін предметами й продуктами діяльності), когнітивне (обмін знаннями), кондиційне (обмін психічними або фізіологічними станами), мотиваційне (обмін спонуканнями, цілями, інтересами, мотивами, потребами), деятельностное (обмін діями, операціями, уміннями, навичками). При матеріальному спілкуванні суб'єкти, будучи зайнятими індивідуальною діяльністю, обмінюються її продуктами, які, у свою чергу, служать засобом задоволення їхніх актуальних потреб. При кондиційному спілкуванні люди впливають один на одного, розраховане на те, щоб привести один одного в певний фізичний або психічний стан. Наприклад, підняти настрій або, навпроти, зіпсувати його; збудити або заспокоїти один одного, а в остаточному підсумку — зробити певний вплив на самопочуття один одного.

Мотивационное спілкування має своїм змістом передачу один одному певних спонукань, установок або готовності до дій у певному напрямку. Як приклад такого спілкування можна назвати випадки, коли одна людина бажає домогтися того, щоб в іншого виникло або зникло деяке прагнення, щоб у кого-небудь зложилася певна установка до дії, актуалізувалася деяка потреба. Ілюстрацією когнітивного й деятельностного спілкування може служити спілкування, пов'язане з різними видами пізнавальної або навчальної діяльності. Тут від суб'єкта до суб'єкта передається інформація, що розширює кругозір, що вдосконалює й розвиває здатності.

По цілям спілкування ділиться на біологічне й соціальне відповідно до потреб, що обслуговують їм. Біологічне — це спілкування, необхідне для підтримки, збереження й розвитку організму. Воно пов'язане із задоволенням основних органічних потреб. Соціальне спілкування переслідує мети розширення й зміцнення міжособистісних контактів, установлення й розвитку интерперсональных відносин, особистісного росту індивіда. Існує стільки приватних цілей спілкування, скільки можна виділити підвидів біологічних і соціальних потреб.

По засобам спілкування може бути безпосереднім й опосередкованим, прямим і непрямим. Безпосереднє спілкування здійснюється за допомогою природних органів, даних живій істоті природою: руки, голова, тулуб, голосові зв'язування й т.п. Опосередковане спілкування пов'язане з використанням спеціальних засобів і знарядь для організації спілкування й обміну інформацією. Це або природні предмети (ціпок, кинутий камінь, слід на землі й т.д.), або культурні (знакові системи, записи символів на різних носіях, печатка, радіо, телебачення й т.п.).

Пряме спілкування припускає особисті контакти й безпосереднє сприйняття один одним людей, що спілкуються, у самому акті спілкування, наприклад, тілесні контакти, бесіди людей один з одним, їхнє спілкування в тих випадках, коли вони бачать і безпосередньо реагують на дії один одного.

Косвенное спілкування здійснюється через посередників, якими можуть виступати інші люди (скажемо, переговори між конфліктуючими сторонами на міждержавних, міжнаціональних, групових, сімейному рівнях).

Людина відрізняється від тварин наявністю в нього особою, життєво важливої потреби в спілкуванні, а також тим, що більшу частину свого часу він проводить у спілкуванні з іншими людьми.

Серед видів спілкування можна виділити також ділове й особистісне, інструментальне й цільове. Ділове спілкування звичайно включене як приватний момент у яку-небудь спільну продуктивну діяльність людей і служить засобом підвищення якості цієї діяльності. Його змістом є те, чим зайняті люди, а не ті проблеми, які зачіпають їхній внутрішній мир. На відміну від ділового особистісне спілкування, навпроти, зосереджено в основному навколо психологічних проблем внутрішнього характеру, тих інтересів і потреб, які глибоко й інтимно торкають особистість людини: пошук сенсу життя, визначення свого відношення до значимої людини, до того, що відбувається навколо, дозвіл якого-небудь внутрішнього конфлікту й т.п.

Інструментальним можна назвати спілкування, що не є самоціллю, не стимулюється самостійною потребою, але переслідує якусь іншу мету, крім одержання задоволення від самого акту спілкування. Цільове — це спілкування, що саме по собі служить засобом задоволення специфічної потреби, у цьому випадку потреби в спілкуванні.

У житті людини спілкування не існує як відособлений процес або самостійна форма активності. Воно включено в індивідуальну або групову практичну діяльність, що не може не виникнути, не здійснитися без інтенсивного й різнобічного спілкування.

Між діяльністю й спілкуванням як видами людської активності існують розходження. Результатом діяльності є звичайно створення якого-небудь матеріального або ідеального предмета, продукту (наприклад, формулювання ідеї, думки, висловлення). Підсумком спілкування стає взаємний вплив людей один на одного. Діяльність є в основному інтелектуально розвиваючу людину формою активності, а спілкування - видом активності, головним чином формуючої й розвиваючої його як особистість. Але діяльність може також брати участь у персональному перетворенні людини, так само як спілкування - у його інтелектуальному розвитку. І діяльність, і спілкування тому варто розглядати як взаємозалежні сторони розвиваючої людини соціальної активності.

Найважливішими видами спілкування в людей є вербальне й невербальне. Невербальне спілкування не припускає використання звукової мови, природної мови як засіб спілкування. Невербальне — це спілкування за допомогою міміки, жестів і пантоміміки, через прямі сенсорні або тілесні контакти. Це тактильні, зорові, слуховые, нюхові й інші відчуття й образи, одержувані від іншої особи. Більшість невербальних форм і засобів спілкування в людини є вродженими й дозволяють йому взаємодіяти, домагаючись взаєморозуміння на емоційному й поведінковому рівнях, не тільки із собі подібними, але й з іншими живими істотами. Многим з вищих тварин, у тому числі й найбільше собакам, мавпам і дельфінам, дана здатність невербального спілкування один з одним і з людиною.

Вербальное спілкування властиве тільки людині і як обов'язкова умова припускає засвоєння мови. По своїх комунікативних можливостях воно набагато богаче всіх видів і форм невербального спілкування, хоча в житті не може повністю його замінити. Та й сам розвиток вербального спілкування спочатку неодмінно опирається на невербальні засоби комунікації.

РОЛЬ СПІЛКУВАННЯ В ПСИХІЧНОМУ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ

Спілкування має величезне значення у формуванні людської психіки, її розвитку й становленні розумного, культурного поводження. Через спілкування із психологічно розвиненими людьми, завдяки широким можливостям до научению, людина здобуває всі свої вищі пізнавальні здатності і якості. Через активне спілкування з розвиненими особистостями він сам перетворюється в особистість.

Якби з народження людин був не має змоги спілкуватися з людьми, він ніколи не став би цивілізованим, культурно й морально розвиненим громадянином, був би до кінця життя приречений залишатися напівтвариною, лише зовні, що фізіологічно нагадує людини. Про це свідчать численні факти, описані в літературі й що показують, що, будучи позбавленим спілкування із собі подібними, людський індивід, навіть якщо він, як організм, цілком збережений, проте залишається біологічною істотою у своєму психічному розвитку. Як приклад можна привести стану людей, яких час від часу знаходять серед звірів й які тривалий період, особливо в дитинстві, жили в ізоляції від цивілізованих людей або, уже будучи дорослими, у результаті нещасного випадку виявилися на самоті, надовго ізольованими від собі подібних (наприклад, після аварії корабля).

Особливо велике значення для психічного розвитку дитини має його спілкування з дорослими на ранніх етапах онтогенезу. У цей час всі свої людські, психічні й поведінкові якості він здобуває майже винятково через спілкування, тому що аж до початку навчання в школі, а ще більш виразно - до настання підліткового віку, він позбавлений здатності до самоосвіти й самовиховання.

Психічний розвиток дитини починається зі спілкування. Це перший вид соціальної активності, що виникає в онтогенезі й завдяки якому дитина одержує необхідну для його індивідуального розвитку інформацію. Що ж стосується предметної діяльності, що також виступає як умова й засіб психічного розвитку, то вона з'являється набагато пізніше - на другому, третьому році життя.

У спілкуванні спочатку через пряме наслідування (вікарне научение), а потім через словесні інструкції (вербальне научение) здобувається основний життєвий досвід дитини. Люди, з якими він спілкується, є для дитини носіями цього досвіду, і ніяким іншої шляхом, крім спілкування з ними, цей досвід не може бути придбаний. Інтенсивність спілкування, розмаїтість його змісту, цілей і засобів є найважливішими факторами, що визначають розвиток дітей.

Виділені вище види спілкування служать розвитку різних сторін психології й поводження людини. Так, ділове спілкування формує й розвиває його здатності, служить засобом придбання знань і навичок. У ньому ж людина вдосконалює вміння взаємодіяти з людьми, розвиваючи в себе необхідні для цього ділові й організаторські якості.

Особистісне спілкування формує людини як особистість, дає йому можливість придбати певні риси характеру, інтереси, звички, схильності, засвоїти норми й форми морального поводження, визначити мети життя й вибрати засобу їхньої реалізації.

Різноманітне по змісту, цілям і засобам спілкування також виконує специфічну функцію в психічному розвитку індивіда. Наприклад, матеріальне спілкування дозволяє людині одержувати необхідні для нормального життя предмети матеріальної й духовної культури, які, як ми з'ясували й главі, присвяченій діяльності, виступають як умова індивідуального розвитку. Когнітивне спілкування безпосередньо виступає як фактор інтелектуального розвитку, тому що індивіди, що спілкуються, обмінюються й, отже, взаємно збагачуються знаннями.

Дондиционное спілкування створює стан готовності до научению, формулює установки, необхідні для оптимізації інших видів спілкування. Тим самим воно непрямо сприяє індивідуальному інтелектуальному й особистісному розвитку людини. Мотиваційне спілкування служить джерелом додаткової енергії для людини, своєрідною його «підзарядкою». Здобуваючи в результаті такого спілкування нові інтереси, мотиви й мети діяльності, людина збільшує свій психоэнергетический потенціал, що розвиває його самого. Деятельностное спілкування, що ми визначили як міжособистісний обмін діями, операціями, уміннями й навичками, має для індивіда прямий розвиваючий ефект, тому що вдосконалює й збагачує його власну діяльність.

Біологічне спілкування служить самозбереженню організму як найважливіша умова підтримки й розвитку його життєвих функцій. Соціальне спілкування обслуговує суспільні потреби людей й є чинником, що сприяє розвитку форм громадського життя: груп, колективів, організацій, націй, держав, людського миру в цілому.

Непосредственное спілкування необхідно людині для того, щоб навчатися й виховуватися в результаті широкого використання на практиці данных йому з народження, найпростіших й ефективних засобів і способів научения: условнорефлекторного, вікарного й вербального. Опосередковане спілкування допомагає засвоєнню засобів спілкування й удосконалюванню на базі їхньої здатності до самоосвіти й самовиховання людини, а також до свідомого керування самим спілкуванням.

Завдяки невербальному спілкуванню людин одержує можливість психологічно розвиватися ще до того, як він засвоїв і навчився користуватися мовою (близько 2—3 років). Крім того, саме по собі невербальне спілкування сприяє розвитку й удосконалюванню комунікативних можливостей людини, внаслідок чого він стає більше здатним до міжособистісних контактів і відкриває для себе більше широкі можливості для розвитку. Що ж стосується вербального спілкування і його ролі в психічному розвитку індивіда, те її важко переоцінити. Воно пов'язане із засвоєнням мови, а вона, як відомо, лежить в основі всього розвитку людини, як інтелектуального, так і властиво особистісного.

ТЕХНІКА Й ПРИЙОМИ СПІЛКУВАННЯ

Зміст і мети спілкування є його відносно незмінними складовими, що залежать від потреб людини, що не завжди піддаються свідомому контролю. Те ж саме можна сказати й про наявні засоби спілкування. Цьому можна навчатися, але в набагато меншому ступені, чим техніці й прийомам спілкування. Під засобами спілкування розуміється те, яким образом людин реалізує певний зміст і мети спілкування. Залежать вони від культури людини, рівня розвитку, виховання й утворення. Коли ми говоримо про розвиток у людини здатностей, умінь і навичок спілкування, ми насамперед маємо на увазі техніку й засоби спілкування.

Техніка спілкування — це способи преднастройки людини на спілкування з людьми, його поводження в процесі спілкування, а прийоми — предпочитает засоби спілкування, включаючи вербальне й невербальне.

Перш ніж вступати в спілкування з іншою людиною, необхідно визначити свої інтереси, співвіднести їх з інтересами партнера по спілкуванню, оцінити його як особистість, вибрати найбільш підходящу техніку й прийоми спілкування. Потім, уже в процесі спілкування, необхідно контролювати його хід і результати, уміти правильно завершити акт спілкування, залишивши в партнера відповідне, сприятливе або несприятливе, враження про себе й зробивши так, щоб надалі в нього виникло або не виникло (якщо цього бажання немає) прагнення продовжувати спілкування.

На початковому етапі спілкування його техніка включає такі елементи, як прийняття певного вираження особи, пози, вибір початкових слів і тону висловлення, рухів і жестів, що залучають увагу партнера дій, спрямованих на його преднастройку, на певне сприйняття повідомлюваного (переданої інформації).

Вираження особи повинне відповідати трьом моментам: мети повідомлення, бажаному результату спілкування й демонстрируемому відношенню до партнера. Займана поза, як і вираження особи, також служить засобом демонстрації певного відношення або до партнера по спілкуванню, або до змісту того, що повідомляється. Іноді суб'єкт спілкування свідомо контролює позу для того, щоб полегшити або, навпроти, утруднити акт спілкування. Наприклад, розмова зі співрозмовником віч-на-віч із близької відстані полегшує спілкування й позначає доброзичливе відношення до нього, а розмова, дивлячись убік, коштуючи вполоборота або спиною й на значній відстані від співрозмовника, звичайно утрудняє спілкування й свідчить про недоброзичливий до нього відношенні. Помітимо, що поза й вираження особи можуть контролюватися свідомо й складатися несвідомо й мимо волі й бажання самої людини демонструвати його відношення до змісту розмови або співрозмовникові.

Вибір початкових слів і тони, що ініціюють акт спілкування, також робить певне враження на партнера. Наприклад, офіційний тон означає, що партнер по спілкуванню не настроєний установлювати дружні особисті взаємини. Тієї ж мети служить підкреслений обіг на «Ви» до знайомої людини. Навпроти, споконвічний обіг на «ти» і перехід до дружнього, неофіційного тону спілкування є ознакою доброзичливого відношення, готовності партнера піти на встановлення неофіційних особистих взаємин. Приблизно про тім же свідчить присутність або відсутність на особі доброзичливої посмішки й у початковий момент спілкування.

Перші жести, що залучають увагу партнера по спілкуванню, так само як і вираження особи (міміка), часто є мимовільними, що тому спілкуються люди, для того щоб сховати свій стан або відношення до партнера, відводять убік ока й ховають руки. У цих же ситуаціях нерідко виникають труднощі у виборі перших слів, часто зустрічаються обмовки, мовні помилки, утруднення, про природу яких багато й цікаво говорив З.Фрейд.

У процесі спілкування застосовуються деякі інші види техніки й прийоми розмови, засновані на використанні так називаного зворотного зв'язку. Під нею в спілкуванні розуміється техніка й прийоми одержання інформації про партнера по спілкуванню, використовувані співрозмовниками для корекції власного поводження в процесі спілкування.

Зворотний зв'язок включає свідомий контроль комунікативних дій, спостереження за партнером й оцінку його реакцій, наступна зміна відповідно до цим власного поводження. Зворотний зв'язок припускає вміння бачити себе з боку й правильно судити про те, як партнер сприймає себе в спілкуванні. Малодосвідчені співрозмовники найчастіше забувають про зворотний зв'язок і не вміють неї використати.

Механізм зворотного зв'язку припускає вміння партнера співвідносити свої реакції з оцінками власних дій і робити висновок про те, що з'явилося причиною певної реакції співрозмовника на сказані слова. У зворотний зв'язок також включені корекції, які вносить людина, що спілкується, у власне поводження залежно від того, як він сприймає й оцінює дії партнера. Уміння використати зворотний зв'язок у спілкуванні є одним з найважливіших моментів, що входять у процес комунікації й у структуру комунікативних здатностей людини.

Комунікативні здатності — це вміння й навички спілкування з людьми, від яких залежить його успішність. Люди різного віку, утворення, культури, різного рівня психологічного розвитку, що мають різний життєвий і професійний досвід, відрізняються друг від друга по комунікативних здатностях. Утворені й культурні люди мають більше виражені комунікативні здатності, чим неосвічені й малокультурні. Багатство й розмаїтість життєвого досвіду людини, як правило, позитивно корелює з розвиненістю в нього комунікативних здатностей. Люди, чиї професії припускають не тільки часте й інтенсивне спілкування, але й виконання в спілкуванні певних ролей (актори, лікарі, педагоги, політики, керівники), нерідко мають більше розвинені комунікативні здатності, чим представники інших професій.

Застосовувані на практиці техніка й прийоми спілкування мають вікові особливості. Так, у дітей вони відмінні від дорослих, а дошкільники спілкуються з навколишніми дорослими й однолітками інакше, чим це роблять старші школярі. Прийоми й техніка спілкування людей похилого віку, як правило, відрізняються від спілкування молодих.

Діти більше імпульсивні й безпосередні в спілкуванні, у їхньому техніку переважають невербальні засоби. У дітей слабко розвинена зворотний зв'язок, а саме спілкування нерідко має надмірно емоційний характер. З віком ці особливості спілкування поступово зникають і воно стає більше зваженим, вербальним, раціональним, експресивно ощадливим. Удосконалюється й зворотний зв'язок.

Професійність спілкування проявляється на етапі перед-настроювання у виборі тону висловлення й у специфічних реакціях на дії партнера по спілкуванню. Акторам свойствен ігровий (у змісті акторської гри) стиль спілкування з навколишніми, тому що вони звикають до частого виконання різних ролей і нерідко зживаються з ними, як би продовжуючи гру в реальних людських взаєминах. Учителям і керівникам у силу сформованих недемократичних традицій у сфері ділового й педагогічного спілкування нерідко буває свойствен зарозумілий, менторський тон. У лікарів, особливо в психотерапевтів, у спілкуванні з людьми звичайно проявляється підвищена увага й співчуття.

РОЗВИТОК СПІЛКУВАННЯ

Спілкування живих істот у фило- і онтогенезі розвивається. Цей розвиток охоплює всі основні сторони процесу: зміст, мети й засоби. Філогенетичний розвиток спілкування пов'язане зі зміною його змісту й проявляється в наступних аспектах:

1. Збагачення змісту спілкування новою інформацією, переданої від однієї істоти до іншого. Спочатку - це відомості про біологічні, внутрішні стани організму; потім - інформація про життєво значимі властивості зовнішнього середовища. Слідом за цим у зміст спілкування входить інформація когнітивного характеру, що виражає собою об'єктивні, не залежні від наявних потреб живої істоти знання про світ, представлені у вигляді понять. Останнє відбувається вже на рівні людини, а перші два етапи еволюційний розвиток спілкування проходить ще на рівні тварин. Приблизно цим же шляхом іде розвиток спілкування в онтогенезі людини, досягаючи третьої щабель уже до дошкільного віку.

2. Збагачення цілей пов'язане зі зміною й розвитком потреб організмів, що спілкуються: чим різноманітніше й вище ці потреби, тим дифференцированнее й досконаліше цільовий аспект спілкування.

Розвиток засобів спілкування у фило- і онтогенезі йде по декількох напрямках. По-перше, це виділення спеціальних органів, що є засобом комунікації, наприклад рук. По-друге, розвиток експресивних форм рухів (жестів, міміки, пантоміміки). По-третє, винахід і використання знакових систем як засобів кодування й передачі інформації. По-четверте, розвиток й удосконалювання технічних засобів зберігання, перетворення й передачі інформації, використовуваної в спілкуванні людьми (печатка, радіо, телебачення, телефон, телефакс, магнітний, лазерний й інший способи технічного запису й т.п.).

Розвиток спілкування у тварин природно включено в біологічний еволюційний процес, у той час як зміна змісту, цілей і засобів людського спілкування має історичний характер.

Тварини на ранніх щаблях еволюції практично не спілкуються один з одним, за винятком випадків продовження роду. Стадний спосіб життя, що припускає внутрішньовидове спілкування, з'являється в комах, риб, розвивається в птахів і ссавців, досягає досконалості в мавп. Тварини в череді обмінюються один з одним біологічно значимою інформацією, охороняють, підтримують життя один одного. Між ними, наприклад у череді мавп, складаються досить складні, ієрархічно влаштовані взаємини: виділяється ватажок, йому підкоряються інші, спостерігається певна ієрархія статусів.

Спочатку спілкування серед тварин відбувається на основі обміну біохімічною інформацією (згадаємо, що у всіх тварин особливо розвинений нюховий мозок). Потім до неї підключається слуховая й зорова інформація. В антропоидов з'являється мова жестів, міміки й пантоміміки, що нагадує той, котрий у невербальному спілкуванні використають люди. Ще біля середини минулого століття Ч.Дарвін показав, що лицьові експресивні виразні рухи в людиноподібних мавп дуже нагадують аналогічні емоційні вираження, що зустрічаються в людей.

Людська дитина виявляє здатність до емоційного спілкування з людьми вже на третьому місяці життя (комплекс пожвавлення), а до однорічного віку його експресія стає настільки багатої, що дозволяє досить швидко засвоювати вербальну мову спілкування, користуватися звуковою мовою.

Основні етапи, які проходить онтогенетическое розвиток спілкування в людини аж до надходження в школу, можна представити й описати в такий спосіб:

1. Вік від народження до 2-3 місяців. Біологічне по змісту, контактне спілкування, що служить засобом задоволення органічних потреб дитини. Основний засіб спілкування - примітивна міміка й елементарна жестикуляція.

2. Вік від 2-3 місяців до 8-10 місяців. Початковий етап пізнавального спілкування, пов'язаний з початком функціонування основних органів почуттів і появою потреби в нових враженнях.

3. Вік від 8-10 місяців приблизно до 1,5 року. Виникнення координованого, вербально-невербального спілкування, що обслуговує когнітивні потреби. Перехід до використання мови як засобу спілкування.

4. Вік від 1,5 року до 3 років. Поява ділового й ігрового спілкування, пов'язаного з виникненням предметної діяльності й гри. Початковий етап поділу ділового й особистісного спілкування.

5. Вік від 3 до 6-7 років. Становлення довільності у виборі й використанні різноманітних природних, даних від природи або придбаних засобів спілкування. Розвиток сюжетно-рольового спілкування, породжуваного включенням у сюжетно-рольові ігри.

З надходженням у школу одержує прискорення інтелектуальний й особистісний ріст дитини. Заглиблюється й стає більше різноманітним зміст спілкування, диференціюються його мети, удосконалюються засоби. Відбувається вербалізація й інтелектуалізація спілкування, чітко розрізняються й відносно незалежно друг від друга розвиваються ділове й особистісне спілкування.

У міру розвитку мови з'являється можливість різноманітити зміст переданої й сприйманої в процесі спілкування інформації, а при прогресі научения - користуватися різними засобами спілкування. У результаті збагачується інструментальна сторона спілкування.

Подальший розвиток спілкування можна представити як поступове нагромадження людиною культури спілкування на основі рефлексії, зворотному зв'язку й саморегуляції. Психологічно високорозвинена людина відрізняється від менш розвиненого не тільки вираженою потребою в спілкуванні з різноманітними людьми, але також багатим змістом, множинністю цілей і широким вибором засобів спілкування.