11.2 Організація правового управління земельним фондом

Колективні сільськогосподарські підприємства і фермерські господарства здійснюють господарську діяльність в аграрній сфері. Законодавство закріпило їх права і обов’язки як суб’єктів господарювання і землекористувачів. Згідно зі статтею 11 Закону України від 14 лютого 1992 р. «Про колективне сільськогосподарське підприємство» [21], статтею 14 Закону України від 19 червня 2003 р. «Про фермерське господарство» [26] і статтею 95 ЗК України [35] землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: самостійно господарювати на землі; власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об’єкти, а також інші корисні властивості землі; на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; споруджувати житлові будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Стаття 96 ЗК України закріпила обов’язки землекористувачів. Вони зобов’язані: забезпечувати використання землі за цільовим призначенням; додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату; не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов’язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем [35].

При організації правового управління земельним фондом суб’єктів господарювання слід враховувати специфіку діяльності сільського господарства. Відповідно до статті 14 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» [21] підприємство має право вступати в договірні відносини з будь-якими державними, кооперативними, громадськими та приватними підприємствами, установами і організаціями, з окремими громадянами, самостійно вибирати партнерів, у тому числі зарубіжних, для укладання договорів. Спори, що виникають при виконанні договорів, розглядаються судом.

Підприємство добровільно може брати на себе виконання державного замовлення на продаж сільськогосподарської продукції. У договорі на державне замовлення передбачається забезпечення підприємства матеріально-технічними ресурсами в обсягах, номенклатурі та асортименті, що гарантують паритетність відносин. При невиконанні державою умов договору підприємство має право зменшити продаж їй сільськогосподарської продукції пропорційно обсягу недопоставлених йому матеріально-технічних ресурсів. При зміні протягом дії договору на державне замовлення цін на матеріально-технічні ресурси держава компенсує підприємствам їх збільшення.

Ефективна організація правового управління діяльністю сільськогосподарського підприємства може бути забезпечена за рахунок високоефективної правової роботи на підприємстві. З цією метою юридична служба повинна реалізувати функції, передбачені в пункті 9 Загального положення про юридичну службу [49]. Специфіка правового управління земельних відносин полягає в тому, що діяльність сільськогосподарських товаровиробників залежить від багатьох суб’єктивних і об’єктивних чинників: плановості і фінансування плодових умов і врожайності, матеріально-технічної забезпеченості і виручки персоналу тощо.

Юридична служба повинна приділяти особливу увагу укладанню договорів (контрактів) і контролю за їх виконанням. У договорах слід передбачати форс-мажорні обставини, що виключають відповідальність суб’єкта господарювання за наявності таких обставин. При організації правової роботи необхідно враховувати правові та економічні умови сприяння розвитку підприємства. Згідно зі статтею 27 Закону «Про колективне сільськогосподарське підприємство» [21] держава забезпечує підприємству рівні з іншими товаровиробниками правові та економічні умови господарювання. Органи державного управління будують свої відносини з підприємством, використовуючи економічні методи – податки, позички, дотації, компенсації і ціни, що забезпечують еквівалентний обмін між сільським господарством та промисловістю. Органам державного управління забороняється встановлювати будь-які види оподаткування і платежів крім тих, що визначаються законами України про податки.