Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Магістерська робота на флешку незбереглось.doc
Скачиваний:
3
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
2 Мб
Скачать
☆
    1. Комунікативні бар’єри як негативний чинник ділових стосунків.

Ефективність діяльності групи чи колективу значною мірою залежить від успішності ділового спілкування. Сприяння досягненню взаєморозуміння між людьми, які працюють чи навчаються пліч-о-пліч, створення особистішого комунікативного комфорту для кожного — невід’ємна частина роботи організаційного психолога.

Серед явищ, що ускладнюють спілкування в колективі, а іноді призводять до повного його блокування, провідну роль відіграють комунікативні бар’єри. У загальному вигляді комунікативні бар’єри можна визначити як перешкоди па шляху передачі інформації від комунікатора (відправник інформації) до реципієнта (одержувача).

Комунікативні бар’єри є однією з причин виникнення і розгортання внутрішньо-особистісних, міжособистіспих, внутрішньогрупових і міжгрупових конфліктів, які виникають в колективах. Вони також можуть призводити до зниження результативності діяльності групи, впливати на їх міжособистісні стосунки, емоційний стан, ступінь задоволення роботою тощо. Тому важливість профілактики та подолання комунікативних бар’єрів в групі очевидна, а робота організаційного психолога в цьому напрямку є нагальною.

За своїм змістом комунікативний бар’єр — це один з різновидів психологічного бар’єру, психологічного стану, який виявляється у неадекватній пасивності суб’єкта, що заважає виконанню тих чи інших дій.

Стосовно основних видів комунікативних бар’єрів в організації слід зазначити, що психологами виділено кілька їх видів.

Так, деякі автори зазначають, що спілкуванню в групах можуть перешкоджати соціальні та суто психологічні бар’єри. В першому випадку комунікація виявляється недостатньо розвиненою через належність партнерів до різних соціальних груп — рівнів управління та сфер діяльності. У другому випадку бар’єри виникають через індивідуально-психологічні особливості особистості — симпатії чи антипатії, відвертість чи її відсутність.

Інші автори виділяють типи бар’єрів, що перешкоджають як відправленню, так і одержанню інформації в групі: а) пов’язані зі сприйняттям інформації; б) організаційні. Причини бар’єрів сприйняття полягають у відмінностях під час спостереження, відбору та організації стимулів, які постійно отримують учасники комунікації, та інтерпретації інформації. Причинами організаційних бар’єрів спілкування виступають: завелика кількість ланок у комунікаційному ланцюжку; монополія на інформацію; стосунки, що базуються на статусі; обхід інформації; «зашореність» куратора чи одногрупника; захисна реакція когось із одногрупників; байдужість та недбалість ; заклопотаність (власна чи когось із колег); неуважність тощо.

Окремо виділено комунікативні бар’єри, що виникають в управлінському спілкуванні:

• фонетичний та стилістичний бар’єри, пов’язані з якістю дикції, темпом, швидкістю та гучністю мовлення;

• інтелектуальний бар’єр, пов’язаний з логіко-граматичним оформленням мовлення та особливостями мислення;

• семантичний бар’єр, який відображає індивідуальність життєвого досвіду людини й актуалізує завдання «пошуку спільної мови»;

• емоційний бар’єр пов’язаний з різним емоційним станом партнерів;

• мотиваційний бар’єр, пов’язаний з різними цілями, настановами та мотивацією;

• бар’єр, пов’язаний з соціальними ролями «керівник», «підлеглий» та ієрархією їх взаємин;

• бар’єр управлінської поведінки керівника (наприклад, авторитарної). Також психологами виділено комунікативні бар’єри, що виникають у певних комунікативних контекстах у процесі виконання професійних завдань в організаціях — під час переговорів чи наради, спілкування редактора з автором чи директора коледжу з викладачем.

Так, у процесі переговорів можуть виникнути такі комунікативні бар’єри:

1. Партнери вступають в переговори, достатньо не обміркувавши заздалегідь свої цілі та задачі. Це можна назвати бар’єром «холодного запуску» па початку переговорів.

2. Відсутність програми. У партнерів нема чіткого плану дій в рамках максимальних та мінімальних вимог. Переговори вести легше, якщо існують розроблені варіанти і програми дій.

3. «Головне, щоб це мене задовольняло» — партнер дотримується тільки власних інтересів, що може блокувати співрозмовника, позбавити бажання вести переговори.

4. Неправильна комунікативна поведінка одного з партнерів негативно позначається на атмосфері переговорів, їх учасники у відповідь на неадекватну поведінку партнерів поводять себе емоційно та нестримано, не аргументують, а егоїстично відстоюють тільки свою позицію, недооцінюють значення психологічних моментів (наприклад, готовності іншої сторони піти назустріч партнеру). Невміння слухати. Монолог — типовий бар’єр в переговорах.

5. Бар’єр «пустити все на самотік». Партнер не має чіткого уявлення про конкретні пропозиції, потреби та критерії оцінки предмета переговорів, позицій та очікуваної реакції протилежної сторони.

Комунікативні бар’єри, що виникають в освітніх колективах, можуть бути зумовлені об’єктивними (зовнішніми) та суб’єктивними (внутрішніми) чинниками.

До групи об’єктивних (зовнішніх) чинників, що обумовлюють виникнення комунікативних бар’єрів в колективі, автор відносить:

• особливості соціально-політичного розвитку суспільства, які визначають загальний рівень демократичності комунікативних процесів, їхню орієнтацію на міждержавні та міжнаціональні зв’язки;

• рівень матеріально-технічної оснащеності каналів інформації як загалом у суспільстві, так і конкретно в кожному місці, де здійснюється комунікація;

• характеристику мікроситуації, пов’язаної зі спілкуванням, у конкретній освітній організації;

• особливості проблеми, яка становить предмет комунікації.

Негативний вплив об’єктивних чинників призводить до таких видів комунікативних бар’єрів:

  • соціально-політичних;

  • технічних;

  • конкретно-ситуативних;

  • предметно-проблемних тощо.

До групи суб’єктивних (внутрішніх) чинників, що обумовлюють виникнення комунікативних бар’єрів в організації, відносяться:

• особливості спрямованості учасників комунікації (потреби, інтереси, ціннісні орієнтації, соціальні настанови, життєві плани);

• характеристики пізнавальної сфери суб’єктів та об’єктів комунікації (рівень інтелектуального розвитку, наявність загальних та професійних знань);

• особливості емоційно-динамічної сфери учасників комунікації (рівень емоційної стабільності — нестабільності, емоційно-фізіологічний етап у момент комунікативної взаємодії, тип темпераменту);

• особливості, які визначають стратегію взаємодії учасників спілкування (стиль спілкування учасників комунікації, рівень психологічної готовності до спілкування, соціально-психологічний клімат у колективі).

Суб’єктивні чинники зумовлені, як правило, національно-культурними, соціально-професійними, віковими, статевими, індивідуально-психологічними відмінностями учасників комунікації. Вплив суб’єктивних чинників спричиняє вплив таких комунікативних бар’єрів:

  • мовно-національних;

  • професійних;

  • освітніх;

  • вікових;

  • статевих;

  • особистісних;

  • власне комунікативних (вербальних чи невербальних) [6].

Література

1. Гайдук Л., Отвага І. Професійні хвороби та шляхи їх профілактики // Охорона праці. - 2004. - № 11. - С. 36 - 38.