2. Циркулярна техніка опитування: форма проведення системної бесіди

Циркулярні питання в системній терапії відіграють особливу роль. Основна теза цього методу підкреслює те, що будь-які зовнішні прояви поведінки в соціальних системах можна завжди розглядати як комунікативну пропозицію (вибір). Форми поведінки, симптоми або різноманітні прояви почуттів трактуються не тільки як відбиток, залишений на особистості певними подіями, оскільки функція симптомів, певних форм поведінки, різноманітних проявів почуттів полягає ще й у виявлені і визначені різнобічних форм стосунків, взаємин. Тому краще поцікавитися комунікаційними аспектами стосунків, ніж випитувати деталі переживань. Тобто, центральним моментом питань, що стосуються симптоматики, повинно бути розуміння цих особливостей членами сім’ї і пов’язаних з цим очікувань, спостережень та реакцій.

Можна спитати напряму: «Як ти себе почуваєш?» Ми (системні терапевти) не робимо цього, ми задаємо питання іншим людям: «Як ти вважаєш почуває себе твоя сестра?»

Почуття є сигналом для інших, тому ми задаємо питання не тим хто транслює (посилає) ці сигнали, а тим хто їх сприймає. Те саме стосується і питань про стосунки. Ми питаємо: «Якими ти бачиш ці стосунки?»

Розглянемо приклад:

Олександр (батько) плаче. В інших терапевтичних конвенціях ми зазвичай би спитали: «Чому ти плачеш?», «Що с тобою відбувається?» Перспектива такого підходу надзвичайно важлива, оскільки почуття можна сприймати та оцінювати як вираження (відображення) екзистенції, буття як такого. Але крізь призму системної терапії в дефініції «відображення» можна побачити приховане ще дещо: кожне почуття певним чином відображається і тому розглядається як сигнал комусь від когось. Напр., Олександр (батько) плаче. Анна (дружина) сприймає це серйозно і Олександр знає про це.

Отже, при звичайному розпитуванні цей комунікаційний аспект не урахується, тому тут потребується інша форма питань. Системний терапевт спитає: «Олександр, що на твою думку, міг би означати твій плач для Анни?»

Крім того, завжди знайдеться третій (дитина, брат, сват, теща тощо) – той, хто спостерігає за стосунками двох (Вася).

Тоді системний терапевт спитає: «Як ти думаєш Вася, що відбувається з твоєю мамою, коли вона бачить, як плаче твій батько?»

Така техніка опитування породжує в системі нову інформацію. Олександр узнає про значення свого плачу для Анни, Анна – про можливі наміри Олександра; обидва вони отримують зворотну інформацію про свою поведінку з позиції Васі; у всіх учасників ситуації з’являються нове бачення і нові думки.

Цей спосіб збору інформації фокусується на моделях: симптоми, проблеми, хвороби, які перш за все є процесами, що формуються за допомогою дій та комунікацій різних людей.

Приклад:

• Як вчиняє, ваш чоловік у відповідь на дії вашого сина, які ви розцінюєте як розлади поведінки?

• Як реагує на це ваш син?

• Як змінюється поведінка вашого сина в тому випадку, коли ваш чоловік вважає його «здоровим»?

За допомогою такого методу можна позбути хворобу її предметності, релятивізувати та «розчинити» її; і тоді з’явиться можливість перенести моделі поведінки, що формують хворобу, в контекст стосунків:

Приклад:

• Так для кого насправді вчинки вашої доньки є проблемою?

• Кого це хвилює більше всіх, кого менше?

• Хто в сім’ї першим помічає прояви, які психотерапевт називає шизофренічними?

Таким чином, стосунки (відношення) можна розглядати як різновид комунікації з третім. При цьому інформацію отримують за допомогою питань, сфокусованих на тому, як один з членів сім’ї бачить стосунки між двома іншими.

Приклад:

• «Як, на вашу думку, оцінює ваша дружина стосунки між вами та вашими батьком? А ваша теща – так само, як і ваша дружина, чи інакше?»

• «Припустимо, що ваша сестра захотіла б висловитися вголос про те, що думає її мама: що б вона сказала в першу чергу?»

Таким чином, ми не тільки отримуємо необхідну інформацію, але і робимо її більш очевидною та «випуклою». До того ж самі питання не відділяються від терапевтичних інтервенцій. При цьому моделі стосунків (відносин) стають очевидними, навіть якщо не вникати в смисл сімейних перипетій. Кожне циркулярне питання є одночасно і пропозицією: подивитися на власну соціальну систему з позиції зовнішньої перспективи. Оскільки такі питання підштовхують систему, в якій знаходиться клієнт, до того, щоб він описував власну «реальність», відштовхуючись від незвичних для себе точок відліку. Необхідно також мати на увазі, що члени сімей у своїх відповідях дають один одному непрямий зворотній зв’язок і тим самим паралельно з’ясовують взаємні припущення про свої взаємини («очікування очікувань» системна теорія центрована на особистості Юргена Крица).

Згідно Р. Лейнгу та його колегам деякі люди зазвичай відчувають значні труднощі та страждання тільки тому, що вперто продовжують вважати, ніби інші значно більше поінформовані про їх переживання, ніж ці інші знають насправді. У таких випадках циркулярні питання виявляються надзвичайно корисними, особливо для з’ясування взаємних нерозумінь.

В останній час була здійснена низка спроб класифікувати та упорядкувати циркулярні питання: деякі терапевти кваліфікують їх формі, по меті, по змісту тощо. Ми будемо орієнтуватися на два наступних блока, що виділяються на основі змісту:

- питання про конструювання реальності (дійсності) в рамках системи та питання про формування можливостей.

Але перш ніж до них перейти необхідно розглянути спочатку деякі спеціальні форми циркулярних питань, що необхідні для виявлення та уточнення відмінностей.