4.Рух Опору

Запитання до учнів:

1. Що таке рух Опору?

2. Які течії руху Опору вам відомі?

Слово викладача.

Кременчук продовжував боротися з ненависним ворогом. Під час окупації у місті діяло 7 антифашистських груп, які об`єднали більше 300 патріотів. За цими цифрами – мужність і героїзм, величезна робота, пов`язана з постійним ризиком, з перемогами, невдачами і жертвами.

Робота IV творчої групи.

1 учень. Одну з перших підпільних груп очолили командири Червоної Армії Н.І.Ромашкін і І.Є Лісненко. У перших важких боях вони потрапили у полон. Звільнившись від полону, патріоти залишилися у Кременчуці і зібрали групу надійних людей, готових до боротьби з ворогом. Організаційно група сформувалася в середині жовтня 1941 року.

Підпільники слухали радіопередачі, записували повідомлення Радянського інформбюро і розповсюджували серед населення листівки зі словами правди про положення на фронтах, забезпечували військовополонених, вирваних з таборів, продуктами, документами, одягом, допомагали їм пробратися на фронт. Вони діставали зброю, вибухівку, здійснювали диверсії, збирали відомості про розміщення гітлерівських частин.

По-бойовому члени групи вирішили зустріти 1943-й рік: підірвати міст через Дніпро, електростанцію, склади і піти у партизани. Але здійснити задумане не вдалося. 22 грудня 1942 року, викриті зрадником, Анна Бойправ, Микола Ромашкін, Іван Лісненко і багато інших були схоплені на квартирі у А.К.Бойправ, де вони зазвичай збиралися, по вулиці Бутиріна, 19.

Щоб дізнатися про зв`язки підпільників, фашисти жорстоко їх допитували: били, підвішували за руки, пекли розпеченим залізом. Три місяці неймовірних знущань і мук не зломили патріотів. Їх розстріляли вранці 3 березня 1943 року. Ідучи на розстріл, вони, зібравши останні сили, заспівали «Інтернаціонал».

2 учень. В пам`ять про героїв підпілля одна з вулиць носить ім`я Георгія Петька. Робітник Г.Ф.Петько створив підпільну групу на Крюківському вагонобудівному заводі, де окупанти організували ремонтні майстерні. До них увійшли комуністи В.Ф.Кораблін, К.С.Шпарчинський, безпартійні П.П.Гордієнко, С.Є.Ковальченко та інші робітники, які пройшли загартування у народному ополченні.

В групу входили і комсомольці – донька Корабліна Люда, син Ковальченко Анатолій, Володимир Могильов, Даша Нестаулова, піонер Анатолій Чопенко та інші. Підпільники організовували саботаж на заводі, виводили зі строю відремонтовану німецьку техніку, затримували її відправлення на фронт, виливали з цистерн горюче, засипали в букси вагонів пісок, псували телефонний зв`язок. Готуючись до активних бойових дій, вони зібрали багато зброї і вибухівки.

Більше року діяла в Крюкові ця група. У січні 1943 року членів групи арештували і після тортур розстріляли.

Серед загиблих була 17-річна комсомолка Люда Корабліна. Вона виконувала обов`язки зв’язківця, виносила з заводу патрони, розповсюджувала листівки. Фашисти намагалися отримати від Люди відомості про підпільників, які залишилися на волі, знущалися над нею. На очах відважної дівчини розстріляли батька, матір, 5-річну сестру. Загинув і друг Люди Василь Іванов, якого вона залучила до підпільної роботи.

Війна викреслила ім`я Люди зі списку живих, але вона навіки залишилася у пам`яті народній. Ім`я юної героїні Люди Корабліної присвоєно середній школі №6, де вона навчалася, нині школа №29, що знаходиться по вулиці Республіканській у Крюкові.

3 учень. На початку 1943 року у місті з`явилися листівки, на яких стояв підпис «Лейтенант Дніпров». В одній з них говорилося: «Красная Армия громит врага и с каждым днем приближается к Днепру. Ваша задача помочь своей армии быстрее разгромить врага. Объединяйтесь в партизанские группы, идите в леса, уничтожайте телефонную связь, …добывайте оружие для решительной борьбы. Родина зовет на битву!» Це почала діяти нова підпільна група, яку очолив в минулому заступник директора школи ФЗН І.Ф.Харченко – «лейтенант Дніпров» і в яку увійшли Б.П.Карповець, К.Г.Федоренко, Г.І.Кирикашвілі.

Підпільники збирали відомості про німців, вступали з ними в бої. У кінці 1943 року, коли Кременчук був звільнений, а Крюків ще залишався окупованим, керівники підпільної організації вирішили перетворити її у партизанський загін. Бойові групи загону вдарили по фашистам з тилу.

Ім`ям лейтенанта Дніпрова у місті названа набережна.

4 учень. Активно боролися з ненависним ворогом комсомольці та молодь, яка залишилася у місті. У листопаді 1941 року секретар комсомольської організації школи №9 О.О. Кривицький організував у себе на квартирі прослуховування передач з Москви, на які прийшли його друзі – учні шкіл і технікумів. Вони поклялися боротися з ворогом, не жаліючи життя.

Патріоти записували радіопередачі, розповсюджували відомості про положення на фронтах, налагодили виготовлення фальшивих німецьких документів для звільнених військовополонених. Активізація їх діяльності сприяла створенню об`єднаного комсомольського комітету, який очолив Олександр Кривицький.

Про боротьбу з ворогом Олександра Кривицького та його друзів 30 жовтня 1943 року писала газета «Правда»: «Молодежь Кременчуга не покорилась. Она осталась верна нашему делу… в Кременчуге был создан подпольный комитет. Он объединил не только многочисленные молодежные организации города, но и 12 сельских организаций, во главе которых стояли комсомольцы».

5 учень. Активну діяльність розгорнула партійна підпільна група, яку очолив В.М.Остапенко. Активними членами групи були Н.А.Лисенко, З.А.Іцкевич. Підпільники слухали радіо, випускали листівки. Н.А. Лисенко налагодив виготовлення підробних паспортів, довідок, пропусків, за допомогою яких члени групи рятували військовополонених і молодь від відправлення до Німеччини.

Підпільні антифашистські групи діяли і в таборах військовополонених, хоча умови для цієї роботи там були дуже важкі. Взимку 1941 року у таборі 364 «А» лікар Т.К.Жванія створив групу з військовополонених солдат і офіцерів. Він добився, щоб фашисти відвели спеціальний барак для хворих сипним тифом та іншими інфекційними хворобами. Працювали у ньому військовополонені лікарі. Разом з дійсно хворими сюди направлялися радянські патріоти. Знайшли спосіб переправляти їх у міську лікарню, де порятунок радянських людей брали у свої руки лікар В.К.Константинович, його жінка Наталія Петрівна та інші.

Ціною неймовірних зусиль патріоти зуміли організувати у місті пункт допомоги військовополоненим, який офіційно називався пунктом Червоного Хреста. Він існував за рахунок коштів, які давали жителі міста та найближчих сел.

Узагальнення викладача.

У надзвичайно складних умовах О.О.Кривицький, В.М.Остапенко, Н.А.Лисенко, З.А.Іцкевич, Н.В.Зозуля, І.Ф.Харченко, С.Ф.Хейло та інші установили зв`язок з підпільниками Кременчука, Крюкова і ряду сел Кременчуцького району, налагодили контакти з партизанами Чорного лісу, народними месниками найближчих поселень Глобино, Градизька, Семенівки.

У 1943 році, коли Червона Армія перейшла у рішучий наступ, більшість підпільних груп об`єдналися. Було створено підпільну раду, яка планувала і координувала дії антифашистських груп, розробляла тактику підпільно.

5.Бій за Дніпро

Слово викладача.

«У вересні 1943 р. бої на Україні були кровопролитні, виснажливі. Танкісти без відпочинку і сну, в роті й ріски не було, боєприпаси ось-ось закінчаться. Фашисти навісніють… але ми вистояли. Вистояли і перемогли» - спогади Героя Радянського Союзу С.Ф.Ячника.

Запитання до учнів:

1. Що таке Корінний перелом у ході Другої світової війни?

2. Яка битва поклала початок корінного перелому у ході Другої світової війни?

3. Де після Сталінграда німці намагалися утримати свої позиції?

Робота V творчої групи.

1 учень. Кременчук був важливим вузлом комунікацій на Дніпрі, і тому фашисти все робили для того, щоб утримати його як можна довше. Противник укріпив найближчі підступи до міста: були створені протитанкові рови, встановлені проволочні загородки і багато численні мінні поля. Для оборони Кременчука, утримання плацдарму у цьому районі командування виділило відбірні німецькі війська – дивізії СС «Райх», «Велика Німеччина» та інші. У німців була й інша мета, заради якої вони обороняли місто. Тут було зосереджено значні запаси продовольства та майна, яке німці намагалися вивезти до Німеччини. У місті утримувалися під охороною десятки тисяч жителів найближчих сіл і селищ, зібраних для відправки на роботу в Німеччину.

Тут, за «Східним валом», як вони називали свої дніпровські укріплення, гітлерівці планували надовго затримати наступ наших військ. Але ніщо уже не могло зупинити радянських воїнів. У гвардійців прославленого 32-го корпусу генерала А.І.Родимцева був один девіз: «Тільки вперед! Боротися так, як боролися за Сталінград!» Громові розкати артилерії наступавшої Червоної Армії відлунням розносилися на берегах Дніпра, ніби вітаючи його своїм гулом: «Чуєш, Дніпре!»

2 учень. У вересні 1943 року війська Степового фронту під командуванням І.С.Конєва вели бої за звільнення Полтавщини. Фашисти будь-якою ціною намагалися утримати Кременчук і перетворити його у плацдарм на лівому березі Дніпра. Вони укріпили дальні та ближні підступи до міста, створили міцну лінію оборони. Але вони не могли утримати наступ Радянської Армії. 27 вересня 1943 року війська 5-ї гвардійської армії генерал-лейтенанта А.С.Жадова і 53-ї армії генерал-лейтенанта І.М.Манагарова разом з льотчиками генерал-лейтенанта авіації С.К.Горюнова вийшли на підступи до Кременчука. Три дні йшли жорстокі бої на Кременчуцькому плацдармі. 29 вересня над Кременчуком був піднятий Червоний прапор.

У той же вечір Москва салютувала доблесним воїнам, які звільнили Кременчук, дванадцятьма артилерійськими залпами зі ста двадцяти чотирьох гармат.

3 учень. У Кременчуцькому історико-краєзнавчому музеї зберігається цінний експонат – червоноармійська газета «Красное знамя» за 30 вересня 1943 року з наказом Верховного Головнокомандуючого, де говориться: «Войска Степного фронта после трехдневных упорних боев сломили сопротивление противника и сегодня, 29 сентября, овладели городом Кременчуг – сильным предместным опорным пунктом немцев на левом берегу реки Днепр. … В боях за освобождение города Кременчуга отличились войска генерал-лейтенанта Жадова, генерал-лейтенанта Манагарова и летчики генерал-лейтенанта Горюнова.

Особенно отличились:

97-я гвардейская Полтавская стрелковая дивизия генерал-майора Анциферова, 6-я гвардейская воздушно-десантная дивизия полковника Смирнова, 214-я стрелковая дивизия полковника Бровченко, 233-я стрелковая дивизия полковника Соколова, 219-я танковая бригада подполковника Хилобок, 469-й минометный полк майора Чернявского, 308-й гвардейский минометный полк підполковника Гольдина, 1902-й самоходный артилерийский полк підполковника Грдзелишвили.

В ознаменование ожержанной победы соединениям и частям, отличившимся в боях за освобождение города Кременчуга, присвоить наименование «Кременчугских». Впредь эти соединения и части именовать:

6-я гвардейская Кременчугская воздушно-десантная дивизия,

214-я Кременчугская стрелковая дивизия,

233-я Кременчугская стрелковая дивизия,

219-я Кременчугская танковая бригада,

469-й Кременчугский минометный полк,

308-й гвардейский Кременчугский минометный полк,

1902-й Кременчугский самоходный артилерийский полк,

97-ю гвардейскую Полтавскую стрелковую дивизию, второй раз отличившуюся в боях с немецкими захватчиками, представить к награждению орденом Красного Знамени».

Серед експонатів музею зберігаються безцінні реліквії – бойові Червоні знамена 469-го Кременчуцького мінометного полку і 233-ї Кременчуцької стрілкові дивізії, листівка з наказом по війсках 53-ї армії №112 від 29 вересня 1943 року про звільнення Кременчука. Збереглися також особисті речі, зброя, нагороди Ю.І.Соколова, командира 233-ї Кременчуцької стрілецької дивізії;

Фотографії і нагороди командира 214-ї Кременчуцької стрілецької дивізії Героя Радянського Союзу Г.Н.Жукова.

Підсумок викладача.

Проблемне запитання: Чому битва за Дніпро мала велике значення?