6. Закон України про Охорону праці

Стаття 1. Визначення понять і термінів Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності. Роботодавець - власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання, і фізична особа, яка використовує найману працю. Працівник - особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов'язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом). Стаття 2. Сфера дії Закону Дія цього Закону поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та на всіх працюючих. Стаття 3. Законодавство про охорону праці Законодавство про охорону праці складається з цього Закону, Кодексу законів про працю України ( 322-08 ), Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" ( 1105-14 ) та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про охорону праці, застосовуються норми міжнародного договору. Стаття 4. Державна політика в галузі охорони праці Державна політика в галузі охорони праці визначається відповідно до Конституції України ( 254к/96-ВР ) Верховною Радою України і спрямована на створення належних, безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням. Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах: пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці; комплексного розв'язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань; встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності; адаптації трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров'я та психологічного стану; використання економічних методів управління охороною праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці, залучення добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить законодавству;

Стаття 6. Права працівників на охорону праці під час роботи Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства. Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або для людей, які його оточують, або для виробничого середовища чи довкілля. Він зобов'язаний негайно повідомити про це безпосереднього керівника або роботодавця. Факт наявності такої ситуації за необхідності підтверджується спеціалістами з охорони праці підприємства за участю представника профспілки, членом якої він є, або уповноваженої працівниками особи з питань охорони праці (якщо професійна спілка на підприємстві не створювалася), а також страхового експерта з охорони праці. За період простою з причин, передбачених частиною другою цієї статті, які виникли не з вини працівника, за ним зберігається середній заробіток. Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавства про охорону праці, не додержується умов колективного договору з цих питань. У цьому разі працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного заробітку. Працівника, який за станом здоров'я відповідно до медичного висновку потребує надання легшої роботи, роботодавець повинен перевести за згодою працівника на таку роботу на термін, зазначений у медичному висновку, і у разі потреби встановити скорочений робочий день та організувати проведення навчання працівника з набуття іншої професії відповідно до законодавства. На час зупинення експлуатації підприємства, цеху, дільниці, окремого виробництва або устаткування органом державного нагляду за охороною праці чи службою охорони праці за працівником зберігаються місце роботи, а також середній заробіток. Стаття 7. Право працівників на пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці Працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством. У разі роз'їзного характеру роботи працівникові виплачується грошова компенсація на придбання лікувально-профілактичного харчування, молока або рівноцінних йому харчових продуктів на умовах, передбачених колективним договором.

7.Державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти про ОП…… Стаття 157. Державнi мiжгалузевi та галузевi нормативнi акти про охорону працi

Нормативні акти про охорону праці, що діють у межах підприємства Власники підприємств, установ, організацій або уповноважені ними органи розробляють на основі ДНАОП і затверджують власні положення, інструкції або інші нормативні акти про охорону праці, що діють в межах підприємства, установи, організації. Відповідно до Рекомендацій Держнаглядохоронпраці щодо застосування „Порядку опрацювання і затвердження власником нормативних актів про охорону праці, що діють на підприємстві", затвердженого наказом Держнагляд­охоронпраці від 12. 12. 1993 року № 132, до основних нормативних актів підприємства належать:—  Положення про систему управління охороною праці на підприємстві.— Положення про службу охорони праці підприємства.— Положення про комісію з питань охорони праці підприємства.— Положення про роботу уповноважених трудового колективу з питань охорони праці'.— Положення про навчання, інструктаж і перевірку знань працівників з питань охорони праці.— Положення про організацію і проведення первинного та повторного інструктажів, а також пожежно-технічного мінімуму.— Наказ про порядок атестації робочих місць щодо їх відповідності нормативних актів про охорону праці.— Положення про організацію попереднього і періодичного медичних оглядів працівників.— Положення про санітарну лабораторію підприємства.— Інструкції з охорони праці для працюючих за професіями і видами робіт.— Інструкції про порядок зварювання і проведення інших вогневих робіт на підприємстві.— Загальнооб'єктові та цехові інструкції про заходи пожежної безпеки.— Перелік робіт з підвищеною небезпекою.—  Перелік посад посадових осіб підприємства, які зобов'язані проходити попередню і періодичну перевірку знань з охорони праці.—  Наказ про організацію безкоштовної видачі працівникам певних категорій лікувально-профілактичного харчування.—  Наказ про організацію безкоштовної видачі молока або інших рівноцінних харчових продуктів працівникам підприємства, що працюють у шкідливих умовах.—   Наказ про порядок забезпечення працівників підприємства спецодягом, спецвзуттям та іншими засобами індивідуального захисту. Виходячи із специфіки виробництва та вимог чинного законодавства власник затверджує нормативні акти із вищезазначеного списку та інші, що регламентують питання охорони праці.

8. Відповідальність за порушення законодавчих та нормативно–правових актів про охорону праці. Сфера охорони праці як правовий інститут включає нормативні акти, що регламентують персональну відповідальність посадових осіб за порушення законодавства про працю та нормативних актів про охорону праці. Вищий нагляд за точним виконанням законів та законодавчих актів з охорони праці державними установами, громадськими організаціями, органами місцевих рад та іншими підприємствами, службовими особами й окремими громадянами покладається на генерального прокурора і підлеглих йому прокурорів.

Службові особи, які порушили законодавство про працю, правила та нормативно – правові акти про охорону праці, допустили невиконання зобов’язань за колективними договорами і угодами з соціальних питань та охорони праці чи створювали перешкоду для діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці, згідно з існуючим законодавством можуть притягатися до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної або кримінальної відповідальності. Дисциплінарна відповідальність Підставою для притягнення робітників і службовців до дисциплінарної відповідальності є порушення законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці та дії спрямовані на створення перешкод для виконання посадовими особами органів державного нагляду своїх повноважень.Дисциплінарна відповідальність – це догана або звільнення з роботи, якщо вичерпані усі засоби дисциплінарних і громадських дій (КЗпП, ст.147).Право накладати на винних осіб дисциплінарні стягнення має орган, який користується правом приймати працівників на роботу, або вищий за рангом орган.Дисциплінарне стягнення також може накладатися з ініціативи органів державного нагляду за охороною праці, якщо їм створювалися перешкоди для виконання їхніх повноважень. Посадові особи цих органів мають право надсилати роботодавцям подання про невідповідність окремих службових осіб займаній посаді для вжиття до них відповідних заходів.У формі подання питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності, винних осіб у порушенні законодавства про охорону праці можуть також надсилати органи прокуратури.Окрім цього, спеціалісти служби охорони праці також мають право вимагати від посадових осіб підприємства відсторонення від роботи або накладання дисциплінарного стягнення на працівників, які:1) не пройшли медичний огляд;2) навчання, та перевірку знань з охорони праці;3) не мають допуску до відповідних робіт, або порушують нормативно-законодавчі акти про охорону праці. Для застосування дисциплінарного стягнення роботодавець має отримати від порушника письмове пояснення, а у разі його відмови скласти акт за підписом особи і працівника підприємства, які були свідками цієї відмови. Відмова особи дати пояснення не може бути причиною непритягнення її до дисциплінарної відповідальності.Дисциплінарна відповідальність застосовується не пізніше, ніж через один місяць з дня виявлення правопорушення і шести місяців з дня його допущення (КЗпП, ст. 148).За кожне правопорушення трудової або технологічної дисципліни може застосовуватися лише одне дисциплінарне стягнення, яке оголошується в наказі й повідомляється працівникові під розпис.Якщо протягом року працівник не порушував законодавчих актів, то він вважається таким, що немає дисциплінарного стягнення.Адміністративна відповідальність Законодавство про адміністративну відповідальність регламентується кодексом про адміністративні правопорушення (КАП), законом «Про охорону праці», постановами Кабміну і іншими законодавчими актами.Відповідно до чинного законодавства адміністративна відповідальність встановлюється за порушення правил:охорони праці в будівництві;санітарно – гігієнічних умов праці;пожежної безпеки охорони навколишнього середовища;безпечної експлуатації транспортних засобів і т. ін. Адміністративна відповідальність настає тоді, коли порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до чинного законодавства кримінальної відповідальності.За вчинення адміністративних правопорушень можуть застосовуватися, відповідно до КАП, такі стягнення (ст.34):попередження (у письмовій формі) або штраф;оплатне вилучення предмета, що став знаряддям правопорушення або конфіскація того, що було наслідком правопорушення;позбавлення спеціального права (напр. керування транспортом);виправні роботи або адміністративний арешт. Максимальний розмір штрафу не може перевищувати п’яти відсотків місячного фонду заробітної плати юридичної чи фізичної особи, яка відповідно до законодавства використовує найману працю. Несплата штрафу тягне за собою нарахування на суму штрафу пені у розмірі двох відсотків за кожен день прострочення. Рішення про стягнення штрафу може бути оскаржене протягом місяця у судовому порядку. Позбавлення спеціального права застосовується на строк до трьох років за грубе або систематичне порушення порядку користування цим правом. Виправні роботи згідно з КАП застосовуються на строк до двох місяців за місцем постійної роботи особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, з відрахування 20 % її заробітку в дохід держави. Виправні роботи призначаються у судовому порядку.