3. Визначення поняття „корінні народи” та особливості їх міжнародно - правового статусу.

Як відомо, в Конституції України 1996 року є статті із згадкою про “корінні народи”, а саме:

Стаття 11: Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традиції і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.

Стаття 92 (3): Виключно законами України визначаються права корінних народів і національних меншин.

Стаття 119 (3): Місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин - також програм їх національно-культурного розвитку.

Незважаючи на досить чітко визначену Конституцією окремішність понять “корінні народи” та “національні меншини”, уявлення в Україні про специфіку ситуації, права та обов’язки саме корінних народів ще недостатньо розроблені. Оскільки ж і міжнародне право з питань корінних народів, хоча й бурхливо розвивається, ще досить нове й не дуже широко відоме, особливо в країнах Центральної та Східної Європи та колишнього Радянського Союзу, необхідно звернутися до аналізу та обгрунтування (з урахуванням міжнародного права та практики окремих держав) тези про те, що саме кримські татари мають усі підстави для набуття ними формального статусу не “національної меншини”, а “корінного народу”.

1.Визначення поняття “корінні народи”.

Почнемо з питання про дефініції “корінних народів”. Відомо, що розробка Загальної Декларації прав корінних народів ООН весь час стикається з труднощами, пов’язаними з вимогами урядових делегацій деяких держав (в першу чергу - Індії та Китаю) спочатку виробити універсальне визначення поняття “корінного народу”, а потім вже на підставі такого визначення рухатися далі. Головні експерти ООН, так само як і представники самих корінних народів в Робочій Групі по виробленню тексту декларації, навпаки, переконані, що широкий набір специфічних обставин та ситуацій, в яких перебувають корінні народи світу, принципово відкидає можливість узагальнити їх в рамках єдиного універсального визначення. Тому провідні міжнародні агенції та інституції, які згідно зі своїми мандатами або практичними інтересами наполегливо працюють над проблемою корінних народів, виробили низку так званих робочих дефініцій або критеріів, якими рекомендовано користуватися при визначенні того, чи підпадає та або інша етнічна група під поняття “корінний народ”.

Так, в статті 1, 1 (a, b) Конвенції Міжнародної Організації Праці № 169 “Про корінні та племінні народи в незалежніх країнах” сказано, що під дію цієї конвенції підпадають:

а) племінні народи в незалежних країнах, що за соціальними, культурними та економічними умовами свого існування відрізняються від інших секторів суспільства своєї країни, і чий статус цілковито або частково регламентують власні звичаї й традиції або спеціальні закони й норми;

b) народи в незалежних країнах, що вважаються корінними як нащадки тих, хто населяв країну, або певний географічний регіон до якого належить така країна, на час завоювання, колонізації чи встановлення сучасних державних кордонів, і які, незалежно від свого правового статусу, зберегли деякі або всі свої власні економічні, культурні та політичні інституції. (Як бачимо, кримські татари повністю відповідають визначенню під пунктом 1,1 (b)).

Пункт 2 статті 1 цієї ж конвенції стверджує, що самоідентифікація групи як корінного або племінного народу повинна вважатися фундаментальним критерієм для визначення групи як такої, що підпадає під дію цієї конвенції. (Знов повна відповідність даному критерію).

Разом з тим, п. 3 статті 1 зазначає, що використання терміну “народи” в цій конвенції не передбачає наділення корінних та племінних народів такими правами, які можуть бути тлумаченні як права “народів” в міжнародному праві (Мається на увазі право на так зване зовнішнє самовизначення, тобто, право на створення власної державності).

В “Дослідженні ООН у питанні дискримінації корінного населення” Хосе Мартінес Кобо, спеціальний доповідач відповідної підкомісії (див. Jose Martinez Cobo; Study of Discrimination Against Indigenous Populations, E/CN.4Sub.2/1986/7/Add/4, par. 379-381), дає таку робочу дефініцію поняття “корінні народи”:

“Корінні спільноти, народи та нації - це ті, які мають історичний зв’язок із суспільствами, що розвинулися на їхній території в добу перед завоюванням чи колонізацією, і які вважають себе окремішними від інших секторів нині домінуючого на цій території або її частині суспільства. Нині вони належать до недомінантних секторів суспільства і сповнені рішучості зберегти, розвинути й передати нащадкам свої предковічні території та свою етнічну самобутність як основу подальшого існування у ролі народу, причому такого, що послуговується своїми власними культурними традиціями, суспільними інститутами та правовими системами” (N.B.: хоча в своєму всеосяжному тринадцятирічному дослідженні спеціальний доповідач ООН окремо не вивчав ситуації щодо кримських татар, наведена цитата справляє враження яскравого опису прагнень та намагань саме кримськотатарського народу).

В цьому ж дослідженні наведена ще низка додаткових факторів, наявність принаймні частини яких може полегшити визнання окремої групи як корінного народу. До цих факторів належать: 1) мешкання на землях предків або, принаймні, на частині цих земель; 2) спільний родовід, що тягнеться від первісного населення цих земель; 3) культура в широкому розумінні чи у певних її проявах; 4) мова; 5) мешкання в певних частинах країни або в певних регіонах світу; 6) інші подібні фактори.

Основоположним елементом своєї робочої дефініції спеціальний доповідач вважає ще й ідентифікацію народом самого себе як корінного. На особистісному рівні представником корінного народу є та особа, яка сама зараховує себе до народу, що вважає себе корінним (групова свідомість), і яка розцінюється цією групою як приналежна до неї (прийняття групою). Таким чином, за групою або спільнотою зберігається суверенне право і прерогатива самій, без зовнішнього втручання, вирішувати, хто є приналежним до неї.

Безперечно, заслуговують на увагу також погляди щодо корінних народів такої важливої міжнародної агенції як Світовий Банк. В Операційній Директиві 4.20 (див. The World Bank Operational Directive on Indigenous Peoples, OD 4.20, September 1991) висловлено думку, що жодна дефініція не може охопити все розмаїття корінних народів світу. Разом з тим Світовий Банк виокремлює певні особливості, що їх часто має корінний народ. Це:

а) тісний зв’язок із територією предків та природними ресурсами цієї території;

б) усвідомлення себе представниками окремішньої культурної групи і визнання такої окремішності іншими;

в) корінна мова - часто інакша, аніж мова країни;

г) наявність звичаєвих суспільних та політичних інститутів;

д) виробництво, зорієнтоване переважно на забезпечення існування.

Професор Еріка-Ірен Даес, Головний експерт Робочої Групи ООН з питань корінних народів (започаткованої у 1982 році) також погоджується з тим, що універсальна дефініція корінних народів неможлива. Перед чотирнадцятою сесією Робочої Групи в 1996 році вона підготувала грунтовний документ, присвячений поняттю “корінні народи” (див. Документ ООН No T/CN. Sub/2/AC/1996/2 від 10 червня 1996 року). В ньому висвітлені моменти, що їх нинішні міжнародні організації та експерти-правники вважають придатними на роль основи для розуміння поняття “корінний народ”:

а) першість у часі щодо заселення і використання тієї чи іншої території;

б) добровільне зберігання культурної окремішності, що, зокрема, може виявлятися у збереженні мови, способу організації спільноти, релігії та духовних цінностей, способу виробництва, законів та інститутів;

в) усвідомлення себе окремішною спільнотою;

г) почуття уярмленості, пограбованості, усунутості від участі в суспільному житті чи дискримінованості - незалежно від того, чи й досі таке насправді існує.

За думкою проф. Даес, ці моменти можуть і повинні стати важливим дороговказом там, де потрібні практичні дії та ухвалення конкретних рішень (що повною мірою стосується проблеми кримських татар в Україні та АРК).

Аналізуючи всі можливі підходи, критерії та дефініції щодо концепції “корінних народів”, автор найновішого огляду з цих питань, Бенедікт Кінгсбері, пропонує поділити їх на “істотні умови” та “додаткові індикатори” (див. Benedict Kingsbury; “Indigenous Peoples” in International Law: A Constructivist Approach to the Asian Controversy. The American Journal on International Law, Vol. 92, 1998, pp. 414-457).

Необхідні або найважливіші умови полягають у:

• самоідентифікації як окремішньої етнічної групи;

• історичному досвіді або існуючій уразливості щодо насильницького розпорошення, примусового переміщення (з історичних земель), або експлуатації;

• тривалих зв’язках з регіоном;

• бажанні зберегти власну ідентичність.

Інші фактори, в свою чергу, згруповані в “міцні індикатори” та “інші додаткові індикатори”. До перших віднесено:

• становище в національному (або регіональному) суспільстві;

• міцні культурні зв’язки з певними землями або територіями;

• історична безперервність (особливо за походженням) з попередніми жителями цих земель або регіону.

Додатковими індикаторами вважаються:

• соціально-економічні та соціально-культурні відмінності від оточуючого населення;

• об’єктивні відмінні характеристики, такі як мова, раса, матеріальна або духовна культура;

• група сприймається як корінна оточуючим населенням або з нею поводяться як з такою згідно з державними нормативними актами та адміністративною практикою.

Висновку про відповідність кримських татар усім вимогам та критеріям щодо набуття ними статусу корінного народу дійшов і такий видатний експерт з прав корінних народів як проф. Білл Боурінг з Великої Британії. В українському перекладі його погляди на цю проблему викладені в статті “Права корінних народів: огляд міжнародного досвіду”. Проблеми міграції, 2(5), 1998, стор. 22-33

Аналіз цитованих документів переконливо свідчить про те, кримські татари як окрема етнокультурна спільнота задовольняють усім прямим і непрямим вимогам до визнання їх корінним народом - за винятком останнього пункту в узагальнюючому огляді Кінгсбері, застосування якого до ситуації кримських татар залежатиме від політичної волі державних органів влади та активності громадянського суспільства України.