48. А.С.Макаренко про виховання у праці. Про підготовку вчителя.

Трудова діяльність у житті людини, колективу, суспільства посідає провідне місце в режимі їх життєдіяльності за витратами часу та фізичних і духовних сил. Ось чому трудове виховання, з одного боку, спрямоване на здобуття певної системи знань і умінь, що складають технологічну грань праці, а з другого - на формування інтелектуальних здібностей, естетичних і моральних якостей особистості, культури гуманних відносин.

Отже, праця є однією з основних складових виховного процесу. Трудове виховання сприяє розвитку не лише фізичної сили, а й формуванню естетичних смаків, розвитку розумових і моральних здібностей дітей. Якщо дитина має задоволення від праці, то в неї зростає пошана до самої себе. На думку А.С.Макаренка, праця виявлятиме свої виховні якості тоді, коли вона відповідатиме таким вимогам:

-усвідомлення учнями значення трудової діяльності; посильність праці,

-відповідність її віковим особливостям учнів, -взаємозв'язок фізичного, морального,

-інтелектуального розвитку особистості, колективний характер певних видів праці;

-керівництво і контроль дитячої праці.

Участь вихованців у виробничих процесах викликає в них потребу в теоретичних знаннях, інтерес до навчання й оволодіння навчальними процесами.

Великою заслугою А.СМакаренка є те, що він домігся такого виховного впливу, коли вихованці свідомо не ділили роботу на цікаву і нецікаву. Вони робили все, що потрібно, оскільки бачили важливість своєї праці, користь, яку вона приносила всьому колективу вихованців. Праця у виховних закладах, керованих Макаренком, була одним з елементів технічної освіти, що посилювала її виховне значення, бо така праця завжди вимагає від людини внутрішньої дисципліни, підпорядкування своєї діяльності досягненню поставленої мети.

Про підготовку вчителя

А.Макаренко високо оцінював роль вчителя н суспільстві, називаючи його "інженером дитячих душ". Він вказує шляхи формування педагогічної майстерності, а саме:

• розвиток вміння вчителя „читати за обличчям” вихованців, за їхніми жестами, внутрішнім станом, намірами тощо;

• формування вміння керувати .своєю мімікою, поведінкою, жестами;

• формування мовної техніки, постановка голосу; :

• розвиток емоційно-вольових якостей і комунікативних умінь;

• акторська підготовка, вміння грати в дитячому колективі, розігрувати педагогічний гнів, йти на педагогічно доцільний ризик;

• підготовка до подолання опору вихованців виховним впливам;

• психологічна підготовка, формування дослідницьких вмінь майбутнього вчителя.

Про ці напрямки педагогічної творчості вчителя вчений писав у "Педагогічній поемі", у "Прапорах на баштах" та у численних своїх статтях, зокрема, у "Деяких висновках з мого педагогічного досвіду" і у "Проблемах шкільного радянського виховання".

Серед вчительського загалу, на його переконання, мас бути приблизно рівна кількість працівників чоловічої і жіночої статі. Мають бути досвідчені педагоги і молоді вчителі. Багато у чому вчительський колектив виграє якщо в ньому є людина з почуттям гумору, але разом з тим має бути і така ,яка володіє чіткою логікою розмірковування про життєві гаразди (чи негаразди).У такий спосіб , вчителі-вихователі будуть мати здатність до самозбагачення, до формування педагогічної творчості.