51. В.О. Сухомлиеський про формування особистості на культурно-історичних традиціяї рідного краю.

Особливу роль у становленні і розвитку кращих освітніх традицій Кіровоградщини відіграла «Школа Сухомлинського».

Особливою увагою у педагогічного загалу користуються праці Василя Сухомлинського «Серце віддаю дітям», «Народження громадянина», «Як виховати справжню людину», статті «Слово вчителя у моральному вихованні», « З чого починається громадянин» та інші.

«Щоб навчити підлітка утверджувати себе, треба відмовитися від наміру знайти якийсь універсальний засіб», - зазначав Василь Сухомлинський. Громадське бачення світу – це жива плоть і кров моральності, наголошував Вчитель і прагнув, щоб вихованці не тільки розуміли добро і зло, справедливість і несправедливість, ненависть до соціального зла,безчестя, несправедливості. Педагог вважав, що без усвідомлення величної ідеї Батьківщини людина не може бачити часточку своєї рідної Вітчизни у рідному силі , у рідному місті, вона не відчуває гарячої потреби щось зробити для звеличення України. Він створював умови для розвитку, формування активної громадянської позиції кожного вихованця.

Громадське начало - основна ланка морального виховання говорив В.Сухомлинський. У практичній роботі з морального виховання вбачається насамперед формування ідейної серцевини особистості – громадянських поглядів, переконань, почуттів, поведінки, вчинків, єдності слова і діла.

Засвоєння молодою людиною загальнолюдських норм моралі ми вважаємо дуже важливим етапом формування моральної культури особистості. Привчаючи дітей додержувати азбучних істин моралі, ми добиваємось того, щоб кожна дитина могла щасливо жити і працювати, виховуємо в ній перші громадянські спонукання, першу турботу про інтереси колективу, суспільства.

Виховання людини відбувається тільки в людському середовищі, і від того, наскільки глибоко відбиваються у цьому середовищі моральні здобутки людства, світ людини, ідеї суспільства і держави, залежить ефективність навмисних, передбачених, цілеспрямованих зусиль вихователя. Моральна вихованість полягає кінець кінцем втому, що людина прагне робити добро і не може робити зла.

Одне з найголовніших виховних завдань вбачає В.Сухомлинський в тому, щоб бачення світу, особисте ставлення підлітка до явищ навколишньої дійсності відповідало його внутрішнім силам, здібностям, можливостям. Серцевиною морального виховання, моральної зрілості підлітка є ідея Вітчизни. Моральна вихованість, духовне благородство людини досягається тим , що вона бачить світ через свій обов’язок перед Вітчизною; найдорожчою святинею для неї є честь, слава, могутність і незалежність Батьківщини. Щоб дитина дорожила найвищими цінностями – святинями народу, він повинен поважати в собі громадянина.

52. Педагогічні ідеї м.І.Пирогова.

Видатний український педагог, вчений М. Пирогов підняв найактуальнішу проблему виховання,спробував співвіднести питання освіти з розвитком всього людського суспільства, оцінюючи його вищою метою існування людини на Землі, запропонував шлях, по якому можна вивести людство з хибного й небезпечного становища, в якому воно перебувало.

Першою педагогічною роботою М. Пирогова була стаття “Вопросы жизни”, в якій він розвиває ідею В. Бєлінського про загальнолюдське виховання, обґрунтовує свій ідеал високоморальної людини та доводить необхідність моральної освіти для всіх людей. Ідеал моральної людини М. Пирогов бачив у християнської релігії. «Людина – це вінець творіння за божественим зразком, тому вона має прагнути до святості, добра, любові».

М. Пирогов виділив два види виховання – загальнолюдське й спеціальне. Спеціальне повинне виступати після загальнолюдського, тому М. Пирогов різко виступає проти ранньої професійної виучки: «Дайте розвинутися внутрішній людини! Дайте їй час, і у вас будуть і моряки, і солдати, і юристи» . М. Пирогов завжди підкреслював, що першорядне завдання виховання – навчити бути людиною.

гуманізмом, викладачі мають вірити в людину, в силу науки і нести відповідальність за результати

М. Пирогов був твердо переконаний, що справжня наука в університеті єнаймогутнішим вихователем. «В науці прихований такий морально-виховний елемент, який ніколи не пропаде, які б не були її представники.

До викладання в університетах М. Пирогов рекомендував заохочувати відомих вчених, посилювати бесіди професорів зі студентами, проводити семінари, практичні заняття і всіляко розвивати у студентів навички поглибленої самостійної роботи.

53. Педагогічні погляди Б.Д.Грінченка.

Сучасники знали його як людину багатогранних обдарувань, ученого, історика, письменника, перекладача, мовознавця, лексикографа, соціолога, етнографа, прогресивного громадського діяча України. Народився вчений на Харківщині.. Через усе життя проніс Борис Грінченко любов до книг, які дали йому енциклопедичні знання, високу освіченість. У 80-ті роки він пише вірші, укладає дитячу читанку «Од снігу до снігу», перекладає працю англійського педагога й філософа Г. Спенсера «Виховання розумове, моральне й фізичне», знайомиться з досягненнями світової педагогічної думки. До 1893 р. Борис Дмитрович нелегально навчав своїх учнів української грамоти (хоча влада це категорично забороняла), для цього він самотужки склав, написав друкованими літерами й розмалював буквар. Свої педагогічні ідеї він викладав у численних теоретичних працях: «Яка тепер народна школа на Україні», «Народні вчителі і українська школа», «Якої нам треба школи» та ін. Переїхавши до Чернігова, Б. Грінченко розгорнув видавничу діяльність — випустив 45 книг для народу, а з 1902 р. оселився в Києві, повністю долучився до письменницької, редакційної та видавничої діяльності. Написав підручники: «Буквар» для першокласників, «Рідне слово» — українську читанку. У 1907—1909 рр. він узявся за впорядкування чотиритомного «Словника української мови» — це найповніше зібрання української лексики XX ст., його реєстр нараховує близько 70 тисяч слів літературної мови, фольклору, діалектів. Прожив Б. Грінченко коротке й нелегке життя — усього 47 років, по-справжньому він ще не оцінений. Основні положення педагогічної системи Б. Д. Грінченка такі: школа повинна бути національною, народною, загальнодоступною, взаємодіяти з соціальним середовищем. Навчально-виховний процес повинен бути часткою духовного життя суспільства, базуватися на принципах природовідповідності, демократизму, гуманізму, історичності, наочності, систематизації знань. Навчання повинно проводитися українською мовою. Учитель повинен бути якісно новим, обізнаним із педагогічною та художньою літературою. Головні завдання школи: формувати розвинену людину, яка спроможна засвоїти світоглядні, морально-етичні, естетичні, психолого-етнографічні Особливості певної нації. Б. Д. Грінченко вважав, що нова школа повинна надати освіті розвиваючий, виховуючий характер. Він не вважав, що головним завданням школи є наповнення учнівських голів певною сумою знань. Уся суть народної школи полягає, на думку педагога, утім, щоб виховати і розум дитини, розвинути, зміцнити його, зробити дитину придатною для подальшої діяльності. Він у своїй практиці відкидав зазубрювання, неусвідомлене запам'ятовування, протиставляв їм образне абстрактне мислення, залучав учнів до самостійного читання, написання рецензій на прочитані книги, обговорення прочитаного, вважав, що книги повинні вести ідеали гуманізму, добра, правди і краси.