3. Шкільна життєдіяльність як чинник формування соціального досвіду школяра

Життєдіяльність - взаємопов’язана сукупність різних видів роботи, що забезпечують задоволення потреб конкретних людей, колективу, групи із врахуванням особливостей соціального середовища й всього суспільства. Образ життєдіяльності школи – це система діяльності, спілкування й відношень між учасниками навчально-виховного процесу. Складовою частиною образу школи є уявлення учнів і педагогів, батьків, про ключові справи загальношкільного колективу, центри, клуби, навчальну діяльність, форми й методи шкільного самоуправління тощо.

Сферами життєдіяльності школи є:

• спілкування;

• пізнання (активність, спрямована на освоєння оточуючого світу);

• предметно-практична діяльність (освоєння й перетворення предметного середовища);

• духовно-практична діяльність (створення чи використання духовних і соціальних цінностей), спорт, гра.

Важливим є проблема стилю, основних правил й форм ділового й міжособистісного спілкування, уявлення про місце й роль окремої особистості й групи в житті навчального закладу. Соціально-педагогічна служба школи має визначити коло людей, що спроможні стати лідерами організації спільної діяльності щодо створення образу школи та усвідомлення учнями й дорослими своєї ролі й місця у життєдіяльності школи (мають бачити місце для свого вкладу в її діяльність, не відчувати тривоги, страху, непевності).

Однією із специфічних особливостей життєдіяльності школи є спілкування. Зазначимо, що спілкування в школі носить переважно рольовий характер - учень-вчитель, учень-учень і ін. В спілкуванні проявляється соціальний статус школяра, його соціальна роль (певна модель поведінки, яку очікують) та соціальна позиція (стійка система відношень особистості до різних проявів соціальної реальності, яка проявляється в ціннісних орієнтацій, вчинках, судженнях, фіксується в світогляді й постійно розвивається та проявляється в ситуаціях вибору).

Для соціального педагога важливим є стиль спілкування (між вчителями й учнями, між учнями, між вчителям й керівництвом школи і ін.) та моделі педагогічного спілкування:

- побутове спілкування – спілкування без відповідальності, байдуже, що грунтується на звичних контактах, словах, процедурах;

- формальне спілкування – носить діловий, необхідний характер і стосується обов’язків і умов спільної діяльності;

- карнавальне спілкування - спілкування на рівні ролей і «масок». Ведучою характеристикою його є лицемірство.

Щоб спілкування школярів із однолітками і вчителями було соціально цінним, соціальному педагогу слід вирішити такі проблеми:

- створити в шкільному колективі можливості для інтенсивного змістовного спілкування;

- вчити учнів і вчителів мистецтву спілкування;

- встановити довірливі стосунки дорослих із школярами.

Особливості змісту шкільної життєдіяльності. Школа – соціальний інститут, де процес пізнання є змістовою основою життєдіяльності. Головне завдання школи – організація й педагогічний супровід процесу пізнання. Традиційній школі притаманна абсолютизація процесу навчання, однак, як показують реалії XXI століття, цього стає замало для повноцінної соціалізації в суспільстві. Подоланню теоретичного характеру навчання, відірваності від соціального досвіду та можливості практичного використання отриманих знань допоможе створення різних дитячих об’єднань.

Творчі об’єднання. Їх видова різноманітність велика: гуртки, секції, клуби, лабораторії, майстерні, наукові співтовариства учнів. Такі творчі об’єднання виконують більш широкі й не лише освітні функції, а й сприяють самореалізації, самовизначенню школяра тощо.

Система екскурсійної роботи – застосовується в предметних галузях базового компоненту навчального плану, а також у системі виховної роботи.

Клубна діяльність. Клуб – дозвіллєве співтовариство, особлива організація діяльності й спілкування. Участь в них задовольняє такі соціальні потреби: потребу у відпочинку, різнобічний розвиток, потребу у спілкуванні, самореалізації, творчості, потребу в позитивних емоціях.

Діяльність клубу регламентується уставом, що декларує такі позиції:

- мета й завдання клубу;

- організація клубу й його роботи. Форми роботи – загальні вечори, салони, конференції, оперативні групи;

- учасники клубу (кандидати в члени клубу й члени клубу, гості клубу, почесні члени клубу). Правила прийому в клуб;

- документація клубу (газета, щоденник клубу, книга добрих справ тощо).

Проектна діяльність. Соціальне проектування – це проектування соціальних об’єктів, соціальних якостей, соціальних процесів і відношень. Соціальні проекти розрізняють за масштабами та за тим, на кого розраховані й ким розробляються (група шкіл, одна школа, один клас, парний проект тощо).

Проектна діяльність може бути використана й з метою навчання проектуванню як варіанту самостійної організації діяльності. Проектна діяльність може стати ключовою (системотвірною) для соціально-педагогічної системи школи. У цьому випадку в школі розробляються напрями діяльності щодо виконання проекту. Для кожного класу, колективу, групи визначаються конкретні завдання. Проектна діяльність активізує діяльність школярів щодо духовно-практичного освоєння оточуючого світу, сприяє руйнуванню монологічної установки на світ, формуванню діалогічного сприйняття себе й інших.

Роль шкільного колективу в соціальному вихованні школярів. Школа як узагальнений тип загальноосвітніх навчальних закладів – важливе соціальне знаряддя введення нової генерації у активне соціальне життя через залучення у дитяче соціальне буття. Організаційно соціальне виховання здійснюється в школі через колективи. Суть ролі колективу у соціальному вихованні полягає в опосередкованому впливові й забезпеченні переходу від інтересів окремої людини до інтересів суспільства. Сучасна школа – складний соціально-педагогічний заклад, що має педагогічні, вчительські колективи, різні об’єднання й організації дорослих і дітей. Батьки школи юридично не входять в шкільний колектив, однак, будучи соціальним замовником школи, впливають на її діяльність і беруть участь в її діяльності.

Важливим напрямом життєдіяльності школи є організація духовно-практичної взаємодії й забезпечення згоди й захищеності членів шкільного колективу. Згода досягається не відразу й стосується різних проявів розподілу функцій і ролей, прав і обов’язків, зразків і норм поведінки й взаємодії.

Рівні згоди (за М.Акулч):

- функціонально-цільова згода – членами співтовариства цілі усвідомлюються, способи досягнення цілей приймаються як належні. Така погодженість забезпечує співробітництво й досягається шляхом постановки цілей, їх погодженості й організації діяльності. Конфлікти сприймаються як ціннісно допустимі;

- структурно-функціональна згода формується в процесі спільної діяльності, коли відбувається природній розподіл обов’язків, що закріплюються як функції – в школі встановлюється формальний порядок. Якщо ці функції порушуються, то може виникнути конфлікт. І такі конфлікти виникають часто, адже у школяра постійно змінюються соціальні потреби, соціальні цілі, що й приводить до прагнення змінити свої функціональні обов’язки;

- функціонально-рольова згода – складається в ході того, як іде закріплення соціальних ролей. Школа як соціальний інститут закріплює соціальні ролі – учня, однокласника і ін.;

- функціонально-договірна згода є видом функціонально-цільової згоди, що формується для вирішення лише конкретних завдань і ціннісна єдність необов’язкова.

Важливе значення має захищеність – відчуття безпеки й впевненості, яке виникає тоді, коли школяр знає, як себе вести в класі, в школі й поділяє прийняті норми й правила. Соціальному педагогу слід вже з першого класу разом з дітьми разом обговорити й прийняти «Кодекс класу», який буде зрозумілий їм і особистісно прийнятим.

Основою шкільної життєдіяльності може бути також ігрова взаємодія – створення особливого простору діяльності, в якому школяр готується до вирішення життєво важливих проблем, «проживаючи» ці ситуації й способи вирішення в межах ігрової ситуації. Шкільна практика демонструє різні підходи до використання гри в організації шкільної життєдіяльності, однак найчастіше її використовують в рамках навчального процесу. Гру використовують досить формально у виховній роботі – як елемент масових виховних форм. В таких випадках цілеспрямоване створення ігрового простору, ігрової культури – важке завдання. Адже найбільш поширеними є ігри, «перекладені», адаптовані (КВК, багаточисельні телевізійні шоу тощо).

Значний соціально-педагогічний вплив має багатоетапне використання ігор через створення ігрових комплексів, наскрізних ігрових сюжетів для різних вікових груп. Переваги впровадження таких ігор: в школі тривалий час зберігається ігровий настрій, активне моделювання ігрових форм і засобів, активізація творчого потенціалу, вибудовується ігрова перспектива, вміння жити в певній соціальній спільноті, спільно вирішувати завдання. Наприклад, гра «Репетитор» – організація допомоги дітям з боку педагогів, батьків, однолітків щодо різних питань, що їх хвилюють, допомога соціального педагога, психолога, «вітальні» – організація дозвілля, навчання самостійному конструюванню вільного часу, «хоббі-центри» – об’єднання дорослих і дітей для вільної самореалізації школярів тощо.