В

Макро- і мікросоціологічні підходи до вивчення проблем освіти

рамках макросоціологічного підходу принципово важливого значення набули дослідження процесу реформування системи освіти. Як показує досвід, така ситуація є типовою для розвитку соціологічної науки в цілому і  для соціології освіти зокрема. Так, сплеск дослідницького інтересу до  проблем освіти виник в 60–70-і роки ХХ століття у зв'язку з  активізацією процесу реформування загальноосвітньої школи. Аналогічну ситуацію ми  можемо спостерігати в 80–90-і роки ХХ століття, коли активно проходили також і процеси реформування вищої школи. В зв'язку з цим в кінці 80-х – 90-і роки проводяться дослідження по  входженню школи в  ринкові відносини, а також проблем управління і реформування окремих структурних елементів системи освіти в цілому.

Принциповий напрям соціологічних досліджень на макрорівні проблеми реформування складають і сьогодні: трансформаційні зміни в  суспільстві привели до активізації конкретних соціологічних досліджень в рамках системи освіти як спеціальної соціологічної теорії. Особлива увага приділяється євроінтеграційним процесам у сфері освіти, Болонському процесу, питанням управління системою освіти, формування ефективної державної політики у сфері освіти та ін.

В рамках даних досліджень увага звертається на структурні зміни в системі освіти (наприклад, оптимізація структури мережі вищих і середніх навчальних закладів), змістовні зміни (наприклад, оптимальне наповнення навчальних курсів), методичне та інформаційне забезпечення освітньої діяльності тощо. Важливу роль у  вказаних процесах грає відношення суб'єктів системи освіти до реформ, тому такого роду дослідження представляють окремий напрям пошукової діяльності соціолога. У його рамках досліджуються першочергові проблеми, що вимагають свого вирішення, шляхи їх подолання, потенціал різних ступенів системи освіти для розвитку інтелектуального потенціалу українського суспільства.

Можна відзначити, що у зв'язку з сучасними тенденціями глобалізації особливої актуальності набули і питання регіональних аспектів розвитку освіти. У сучасних дослідженнях регіональної освіти формується нове змістовне наповнення поняття «освітній регіон», виділяються специфічні функції, що виконуються регіональною освітою, фіксуються нові якості соціальних суб'єктів і тенденції трансформації освітніх систем у регіональному масштабі, досліджується соціально-технологічний потенціал регіональної освіти.

Одним з аспектів соціологічної уваги до освіти в сучасних дослідженнях є її включеність у ринкові відносини. Сьогодні освіта розглядається і як сектор ринку праці і як сектор економіки країни, адже в сучасних умовах активно формується ринок освітніх послуг, а дослідницькі стратегії в цьому напрямі носять інноваційний характер, намагаючись сумістити маркетингову і освітню стратегії на користь суспільства, держави і особистості. У цьому напрямі активно досліджуються питання спектру освітніх послуг, їх форм, споживачів, якості, принципів організації та ін.

Особлива увага в рамках макросоціологічного підходу до дослідження проблем освіти приділяється інноваційним процесам в  різних її елементах. Інноваційність розглядається в сучасних умовах як обов'язковий елемент освітньої діяльності, а інноваційне середовище – як умова продуктивного розвитку особистості і задоволення її освітніх потреб.

Актуалізувалися в сучасній соціології освіти і дослідження соціокультурного середовища, його впливу на особистість і характер освітньої діяльності. Сьогодні вона розглядається як сукупність різноманітних знань, набутих на різних рівнях системи освіти для розвитку особистості⁶. Звернення до даного кола питань дозволяє дослідникам сформулювати рекомендації по оптимізації освітнього середовища в рамках країни, регіону або окремого навчального закладу, що, у свою чергу, покликаний підвищити ефективність виконання ними своїх функцій.

Безумовно, за минулі майже два десятиліття державна стратегія Україні у сфері освіти зазнала ряд істотних змін: плюралізація освітньої сфери, диференціація типів навчальних закладів і оптимізація їх структури, орієнтація на європейський освітній простір, збільшення різноманітності навчальтних програм, введення нових принципів оцінювання і організації навчального процесу і так далі. Все це стало відповіддю на  суспільні запити і привернуло увагу дослідників-соціологів, завдання яких в даному випадку – оцінити ефективність рішень, що приймаються у сфері освіти і розробити рекомендації по їх удосконаленню.

Дослідження у сфері освіти тісним чином зв'язані і з тим впливом, який надає реформування системи освіти на суспільні процеси. У результаті окремим напрямом в  дослідженні проблем освіти виступає її вивчення як каналу соціальної мобільності, як чинника вирівнювання шансів різних соціальних груп і  закріплення їх соціального положення. Ця традиція особливо сильно виявлялася в дослідженнях західних соціологів (Д. Белл, Е. Етціоні-Халеві, А. Гоулднер та ін.). Проте аналогічні роботи з'являються сьогодні і в Україні (наприклад, публікації К. В. Астахової, О. Д. Куценко, В. В. Чепак І. С. Нечітайло та ін.). У сучасних умовах освіта стає диференціюючим чинником через активне формування інформаційного суспільства, дослідження якого показують, що формується нова лінія соціальної нерівності – інформаційно-знаннєва, і освіта в цьому процесі відіграє активну роль. При цьому освіта розглядається як ресурс символічного і культурного капіталу, нарощування яких є одним з необхідних умов досягнення успіху в сучасному суспільстві.

Слід підкреслити, що соціологічні дослідження у сфері освіти дозволяють відзначити загальну динаміку престижу освіти в цілому і вищої освіти зокрема. Традиційно освіта розглядалася як термінальна цінність, завдяки якій особа удосконалювалася у професійному, організаційному, культурному плані. Найбільш яскравий вираз дана тенденція одержала відносно вищої освіти. Як показують дослідження, у середині 60-х років ХХ століття бажали поступити до ВНЗ 80-90% десятикласників; до середини 70-х років їх число скоротилося удвічі⁷. Дослідження у сфері освіти в кінці 80-90-х років показали, що в цей період освіта активно трансформується в інструментальну цінність⁸, володіння якої стає засобом формування професійного, знаннєвого капіталу, а також досягнення матеріального благополуччя. Аналогічна ситуація характерна і для сучасного суспільства.

Співвідносячи дані факти з шкалою чинників престижу, характерних для того або іншого суспільства, можна вести мову про престижність освіти в цілому, престижі тих або інших спеціальностей і т. д. Дослідження такого роду відображають динаміку соціального середовища в цілому, характеру реагування системи освіти на її зміни, а також реакцію соціальних суб'єктів на дані процеси.

Сучасний розвиток системи освіти нерозривно пов'язаний із загальними тенденціями функціонування соціальної системи. Демографічна криза в Україні актуалізувала дослідження мотивації отримання вищої освіти. Як показують дослідження, позиції відносно мотивів отримання вищої освіти можна розділити на дві групи: а) мотиви, що зазнають значні зміни в процесі навчання у ВНЗ; і б) мотиви, що зберігають свою актуальність на всьому протязі навчання.

Першу групу складають мотиви, переважно не пов'язані з майбутньою професійною діяльністю (можливість стать культурною, високоосвіченою людиною; одержати цікаве коло спілкування; розвинути якості, необхідні для життєвого успіху; удосконалювати свої знання і навички; увійти до інтелектуальної еліти суспільства; продовжити роки учнівства; за наполяганням батьків). Друга група мотивів – це ті, що зазнають серйозні зміни впродовж навчання у ВНЗ. Вони пов'язані з отриманням спеціальності і тими можливостями, які дає її застосування надалі.

Соціологічні дослідження даного кола питань питань представляють як теоретичний, так і практичний інтерес, оскільки вони дозволяють виділити сильні і слабкі сторони освітнього процесу і дати рекомендації по його удосконаленню. Узагальнення даних соціологічних досліджень з питань престижу освіти і мотивації її отримання дозволяє дати оцінку ефективності виконання освітою своїх функцій. Так, дослідження роблять очевидною активну і повноцінну реалізацію такої функції системи освіти, як підготовка висококваліфікованих фахівців. Разом з цим можна говорити про те, що сучасна система освіти стабільно реалізує культуротворчу функцію, комунікативну, функцію передачі знань та інші.

Слід зазначити, що існують пріоритетні напрями вивчення проблем освіти в той або інший період розвитку суспільства. Так, в 60-70-і роки ХХ століття особливо актуальними були дослідження соціально-професійних орієнтацій молоді, студентства, впливу вищої школи на розвиток соціальної структури суспільства. У 80-90-і роки аналізувалися проблеми ефективності підготовки фахівця. Соціологічні дослідження в цих напрямах виявили суперечності між потребами суспільства і якістю підготовки фахівців, суперечності на стику вищої школи і середньої, вищої школи і практичної роботи випускників, надмірну тривалість адаптації випускників і т. д. Дослідження початку ХХІ століття показують, що слабким місцем продовжує залишатися підготовка студента до реальної практичної діяльності в своїй професійній сфері⁹.

З 80-х років ХХ століття зросла увага до проблем безперервної освіти, різних форм перепідготовки і підвищення кваліфікації, положення випускників на ринку праці, які зберігають свою актуальність і сьогодні. У рамках даних напрямів досліджень соціологи звертають увагу на принципи безперервної освіти, особливості її реалізації в конкретних соціальних умовах, особливості формування і розвитку соціальних суб'єктів в умовах безперервної освіти та ін.

Особливо актуальною проблемою в рамках соціологічних досліджень у сфері освіти є проблема якості освіти. Більшість робіт, присвячених цій проблемі, носять теоретичний характер і засновані на дослідженнях фундаментального характеру. Проте в літературі зустрічаються публікації, в основі яких лежить аналіз емпіричних індикаторів якості освіти, адже соціологічне вивчення результатів підготовки фахівців і ефективності виховної дії неможливе без визначення критеріїв і показників ефективності. На думку дослідників (наприклад, О. О. Якуба), таким критерієм може виступати кінцевий результат діяльності ВНЗ - соціальна зрілість випускника у зіставленні з метою, завданнями, їх організаційним і методичним забезпеченням. Проте дослідження в даному напрямі показують, що внесок різних складових навчального процесу в підготовку фахівця у ВНЗ неоднаковий. Більшість суб'єктів освітнього процесу підкреслюють важливість тих, що таких становлять якісного навчання, як кадрове забезпечення, методичне забезпечення, матеріально-технічна база, інформаційно-комп'ютерне забезпечення.

Разом з цим в тенденціях останніх років можна спостерігати підвищений інтерес дослідників до успішності випускників і оцінок працедавців, які свідчать про зсув критеріїв якісної освіти від виключно внутрішніх – до поєднання внутрішніх і зовнішніх. При цьому якість випускника розглядається сьогодні не тільки з погляду його професіоналізму – домінуючим виступає компетентнісний підхід, в рамках якого важливим представляється цілий набір компетенцій – комунікативних, соціальних, загальних, спеціальних та інших, які латентно визначають для ВНЗ ще ряд показників якості його роботи, наприклад, характер і ефективність виховної роботи.

Таким чином, основними напрямами макросоціологічних досліджень в освіті є: проблеми реформування і державної політики в освіті, питання соціальної мобільності за допомогою освіти, якість освіти і т. д. Вивчення цих та інших напрямів дозволяє здійснювати пошук оптимальних рішень в системі взаємостосунків освіти з іншими сферами життєдіяльності суспільства.

У рамках мікросоціологічного підходу особливий акцент соціологами робиться на окремих елементах освітньої системи, і перш за все – її суб'єктах (зокрема соціальних групах учнів, викладачів, співробітників, управлінців і т. д.). Вони відрізняються один від одного за своїми інтересами, цінностями, поведінкою.

У зв'язку з цим особливий пласт в дослідженнях освіти належить системі ціннісних орієнтацій, які, з одного боку, формуються через систему освіти, а  з  іншого – визначають її  розвиток і  розвиток суспільства в цілому. Сьогодні криза культурних цінностей, наростання деструктивних процесів в  системі соціальних відносин в  Україні загрожує зниженням людського потенціалу всього суспільства. Проте слід констатувати, що на зміну позиції, відповідно до якої цілком логічно є видимим і  починає упроваджуватися в  суспільну свідомість погляд на  освіту як на  глобальну цінність, інструмент освоєння світової і  національної культури, приходить усвідомлення інструментальності освіти, її прикладного характеру для життя людини. Через це погляд на  освіту як на  один з  важливих шляхів і  засобів формування інтелектуального потенціалу народу і  окремої особи представляє особливий інтерес.

Соціологічні дослідження дозволяють виділити ряд тенденцій в рамках проблеми формування системи ціннісних орієнтацій соціальних суб'єктів. Одна з них – тенденція до пониження престижу знань в суспільстві, яка позначилася на початку 80-х років ХХ століття серед усіх категорій учнів. У цей період часу особливу цінність серед старшокласників придбали сім'я, „тверезий погляд на речі”, матеріальний добробут (від 37% до 47% опитаних)¹⁰.

Результати соціологічного дослідження, проведеного Лабораторією проблем вищої школи Інституту вищої освіти АПН України і НУА в 2001 році, показали, що найбільш значущими для молодих людей є цінності, пов'язані з власним здоров'ям і здоров'ям своїх близьких (63,4%); наявністю хороших і вірних друзів (37,6%); щасливим сімейним життям (36,6%). На периферії ціннісної свідомості залишаються цінності, пов'язані з активним життям (15,4%), свободою (13,6%). Найменш значущими в житті сьогоднішніх старшокласників виявилися розваги (як значущу цінність їх відзначили тільки 3,2% респондентів).

Дані тенденції зберігають свою актуальність і сьогодні. Як показують дані соціологічних досліджень за проектом „Студент ХХІ століття”, який реалізується з ініціативи Народної української академії в 2008–2010 роках до даного набору цінностей активно додається значущість матеріальної забезпеченості.

Окремим блоком питань, які вивчаються за допомогою конкретних соціологічних досліджень в рамках соціології освіти, виступає проблема мотивації вибору професії. Так, „вибір професії молоддю, що поступає в ПТУ, детермінується не схильністю і престижем, а економічним чинником - розміром заробітної платні”. На друге місце виходить інтерес до професії (близько 60% опитаних)... Третє місце займає показник корисності праці... При цьому „корисність” розуміється учнями як можливість працевлаштування, тобто як потреба суспільства в їх спеціальності¹¹.

Основними причинами вибору студентами своєї освітньої стратегії є: бажання забезпечити матеріальний достаток в майбутньому (54,9% - 1-а рангова позиція) і забезпечити стабільність в житті (51,6% - 2-а рангова позиція). Важливого значення в бажанні набути вищої освіти має той факт, що вона дасть можливість стать культурною, високоосвіченою людиною (46,3% - 3-а рангова позиція).

У цілому, дослідження у області освітніх стратегій дозволяють зробити висновок про те, що при виборі професії суспільства перехідного типу учні на перше місце ставлять, з одного боку, престижні спеціальності, а з іншого – ті, які необхідно одержати з міркувань „доступності” і „корисності”, більш високооплачувані. При цьому дані характеристики чітко корелюють між собою.

У своїй сукупності перераховані напрями досліджень дозволяють створювати моделі соціальної діяльності соціальних суб'єктів у сфері освіти, що є принципово важливим у контексті практичної значущості соціологічних досліджень.

Ще одним напрямом соціологічних досліджень проблем освіти на мікрорівні є вивчення характеру заломлення широкого спектру макрочинників на рівень індивідуальної свідомості, що визначає і роль ВНЗ у формуванні і розвитку особистості студента, а також у виборі місця навчання. Дослідження показують, що оцінка дії соціальних суб'єктів з найближчого оточення (батьки, однокласники, друзі, вчителі) залишається стабільною; знижується лише оцінка частки особистих переваг при ухваленні рішень про місце навчання.

Вибір місця навчання на певному етапі конкретизується ВНЗ, якому віддається перевага. У цей процес, разом з розглянутими вище чинниками, активно включаються безпосередні індикатори якості освіти.

Особливий блок проблем, що привертає увагу дослідників, пов'язаний з соціальним самопочуттям працівників сфери освіти. Вже в кінці 90-х років ХХ століття можна було спостерігати, як у них наростає відчуття незахищеності і відчаю. Подібні настрої характерні для професорсько-викладацького складу і сьогодні.

Процес розвитку вищої школи пов'язаний з чинником впливу на нього якості студентського контингенту. Як показують результати досліджень, студенти початку ХХI століття – діти досить освічених батьків. У своїй перевазі батьки мають вищу освіту і навіть вчений ступінь, що повною мірою свідчить про спадкоємність освітнього статусу дітьми інтелігенції.

Дослідження свідчать, що сучасний розподіл матеріально-статусних характеристик студентства є тривожною ознакою того, що інститут вищої освіти в умовах кризового стану українського суспільства може поступово перестати виконувати функцію соціальної інтеграції. Це цілком зрозуміло, адже саме завдяки даному соціальному інституту у розвинених країнах вихідці з різних верств населення дістають рівні можливості для подальшого просування вгору за ієрархічною системою суспільства, активно включаючись у процеси вертикальної мобільності.

Окремим пластом соціологічних досліджень у сфері освіти є дослідження проблем вільного часу студентства. При цьому проблема вільного часу, його використання в 60–80-і роки ХХ століття відносилася до найбільш поширених тем дослідження. Проведене в 1999 р. порівняльне дослідження показало, що в „змісті дозвілля студентської молоді відбувається деформація. Він все в більшій мірі носить рекреаційно-розважальний характер і все в меншій мірі заповнений розвиваючими, збагачуючими особистість видами діяльності”¹². Сьогодні коло найбільш типових для більшості повсякденних занять утворюють: домашні справи, перегляд телепередач, прослуховування музичних записів, робота в мережі Інтернет з ненауковою інформацією, читання художньої літератури, зустрічі з друзями і знайомими, прогулянки по місту і пасивний відпочинок. Саме ці види занять формують модальний тип використання студентською молоддю вільного часу.

В умовах реформування всієї системи освіти окремим аспектом досліджень стає відношення учнів до освіти в цілому та її окремим, у тому числі і організаційно-методичним, елементам. У зв'язку з цим предметом соціального аналізу соціолога є діяльність по навчанню і вихованню. У даному аспекті соціологія аналізує навчально-виховний процес як соціальну взаємодію суб'єктів освітньої діяльності.

При цьому освіта виступає способом залучення до культури, формування якостей особистості. Саме тому процес освіти немислимий без активності того, кого навчають, і відповідно вимагає широкого застосування інноваційних, активних методів навчальної і виховної дії. Особливо детально в рамках соціологічних досліджень у сфері освіти вивчається і роль освіти в соціалізації особи. При цьому особливості даних досліджень визначаються і постмодерністським характером взаємостосунків суб'єктів освітнього процесу. Сьогодні він визначається особистістю викладача і студента, а не їх статусними характеристиками: особистісний авторитет приходить на зміну статусному.

Таким чином, мікросоціологічний підхід до дослідження проблем освіти концентрує свою увагу на різних аспектах свідомості і діяльності соціальних суб'єктів, що безпосередньо знаходяться у освітньому полі або дотичні до нього.