Тема 5 Сімейне право

 Загальна характеристика сім'ї в Древньому Римі

Характерні риси римської сім'ї:

- на чолі стояв домовладика (був єдиним квіритом у сім'ї; мав повну правоздатність);

- римська патріархальна сім'я грунтвалась не на кровному спорідненні, а на юридичному зв'язку між членами сім'ї. Членів сім'ї об'єднувала влада над ними домовладики;

- термін "сім'я" включав не тільки членів сім'ї (дружину, дітей, онуків, усиновленних), а й рабів, худобу і всі речі, що належали сім'ї.

 

Юридичне положення членів сім'ї могли змінюватись за:

- смерть домовладики (нащадки ставали самовладними і кожен із них ставали домовладиками (стосувалось тільки синів);

- по волі домовладики (коли він сам вважав можливим і необхідним емансимувати (звільнити сина або віддати заміж дочку або відпустити на волю раба).

 

Римська сім'я грунтувалась на двух видах споріднення:

- агнатське споріднення (існував у найдавнішій період Риму) - об'єднання осіб, що було засноване не на кровному споріденні, а на підпорядкуванні главі сім'ї. На чолі ставав - домовладика. Інші називались агнати ("родичі по батькові"). Агнатське споріднення було єдиною підставою правоспадкування. Агнатське споріднення - родинний зв'язок по чоловічій лінії. Донька домовладики, що вступала в шлюб встала в агнатську сім'ю свого чоловіка. ЇЇ діти ставали агнатами для свого чоловіка і були чужою як і вона сама для своєї минулої сім'ї; - когнатське споріднення - кровне,  природне. В епоху Юстиніана - цей вид сім'ї повністю витисняє агнатське.

 

Загальне вчення про римський шлюб. Правове положення подружжя

В Римі сім'я створюється шляхом укладення шлюбу. Шлюб визначався римським юристом Модистином як "єднання божественного і людського права, спільність всього життя". Проте таке ідеалістичне значення шлюбу не відповідало дійності. Жінка ніколи не була рівноправною в Римі с чоловіком. РПП розглядало шлюб як фактичний стан речей.

Римський шлюб виникав і існував при наявності 2-х фундаментальних елементів:

- об'єктивний елемент - співжиття чоловіка і жінки;

- суб'єктивний - любов.

 

РПП розрізняло 2 види шлюбу:

- законний (укладався між особами, які мали за квіритським правом вступати в законний римсьий шлюб);

- незаконний (шлюб між перегрінами, колонами, вільновідпущенниками і т.д.).

 

Законний поділяєтться на:

- шлюб з чоловічою владою ("кумману") - жінка попадає під владу чоловіка;

- шлюб без чоловічої влади ("сінеман") - не породжує влади чоловіка над жінкою і жінка залишається в тому стані в якому вона була до шлюбу.

 

Умови укладення шлюбу:

- вільна згода чоловіка та нареченої (якщо вони були підвладними, то необхідно було отримати згоду домовладики, проте його відмова бездостатня і вона могла бути оскарженою через магістрат);

- досягнення шлюбного віку (чоловіки - 14; жінки - 12);

- відсутність нерозірваного шлюбу у наречених на момент укладення шлюбу;

- відсутність близького споріднення;

- наявність права вступати в законний римський шлюб як елемент правоздатності (тільки римляні могли вступати в законний шлюб).

 

До 445 р неможливі були шлюби між патриціями та плебеями. До епохи Юстиніана існувала заборона на шлюб між римськими громадянами і чужеземцями. Існували ще спеціфічні заборони:

- заборонявся шлюб провінційого громадяна з громадянкою цієї провінції;

- заборонявся шлюб між опікуном і підвладною особою;

- заборонявся шлюб одним із подружжі в перелюбстві та його спільником.

 

Укладення шлюбу передувало заручення (здійснював домовладика шляхом стимуляції (усної обіцянки) - обіцяв передати її жениху, а наречений обіцяв прийняти її як наречену. А потім шляхом неформальної угоди (проста згода на шлюб).

 

Найдавніше РПП знало 3 способа укладення шлюбу (шлюб з чоловічою владою): 

- релігійний обряд (суть полягала в тому, що в церемонії цього обряду необхідні були присутні: наречені, домовладики, жерці та 10 свідків; присутні кушали хліб, а залишку приносили в жертву Богу Юпітеру; після такої церемонії шлюб вважався укладеним);

- мансипація - світський і переважно плебейський спосіб ("покупка чоловіком своєї дружини; укладення здійснювалось в такому ж порядку як і покупка якоїсь ціпннолї речі; повинні бути присутні: домовладики, вагар, 5 свідків. Нареченний повинен сказати "я купую собі дружини і плачу за неї ..." і віддати батьку гроші;

- набувальна давність - суть полягала в тому, що чоловік повинен був прожити протягом одного року; після цього він набував владу над нею і вона ставала його дружиною; цей спосіб повністю втратив свою силу після виникнення шлюбу без чоловічої влади.

 

Підстави припинення шлюбу:

- в разі смерті одного із подружжя;

- в разі втрати свободи одним із подружжя;

- в разі втрати римського громадянства (часткове ообмеження правоздатності);

- зміна сімейного статуса одного із подружжя (Напр: коли домовладика усиновлював чоловіка своєї доньки);

- розлучення (шлюб з чоловічою владою міг бути розірваний тільки по волі чоловіка. В класичну епоху: за волею обох. В епоху Юстиніана: свобода розлучення обмежується. так дозволяється розлучення за волею одного із подружжя:

1) порушення вірності;

2) замах на життя;

3) вина одного із подружжя.

При розлученні без поважних причин накладався штраф. Вдова могла вступити в інший шлюб, додержавшись трауру в 1 рік.

Комкубінат - фактичні шлюбні відносини людей, що не мали права вступати в законний римський шлюб. Діти, народжені в комкубинаті отримували статус матері, не мали право на аліменти та не успадковували його майно і на них не поширювалася батьківська влада). 

 

 

Правовідносини подружжя

Правовідносини залежали від форми шлюбу.

Правовідносини поділялися на:

- особисті (дружина була у повній юр. залежності від чоловіка та була перед ним як донькою; влада чоловіка була безмежною; він міг продати її в рабство; повне безправ'я дружини пом'якшувалося, коли вона набувала статусу свого чоловіка; все майно жінки, яке вона отримала до шлюбу, ставало власністю чоловіка; вона не мала змоги укладати цивільно-правові правочини; дружина тільки мала право спадкування після свого чоловіка та його агнатів. Без чоловічої влади - жінка мала статус свого батька або той, що мала до подружжя; все майно дружини було її приватною власність (діяв принцип "роздільності майна подружжя"); вона могла передати своє майно в управління чоловіка; подружжя може укладати цивільно-правові правочини, крім правочинів з дарування між подружжям;)

- публічні.

 

Придання (в шлюбі з чоловічою владою такий звичай не існував, а в шлюбі без чоловічої влади на стадії заручення домовладики самі вирішували питання про придане, проте це була якась частина майна; мета приданого полягала в тому, якби полегшити майновий тягар чоловіка на утримання сім'ї; спочатку придане передавалося чоловіка у улвасність, проте близько 2 ст. до н.е. укладається угода щодо приданого, згідно з нею чоловік зобов'язаний повернути придане у випадку розірвання шлюбу; в разі відсутності такої угоди майно залишалося. Пізніше (класичний період)це правило закріплюється права, що чоловік є власником та  розпорядником приданого, проте він володіє та користується приданим проте не продає його. В той період існували 2 різновиди позовів: "Про повернення приданого". При Юстиніані ці правила були спрощені: якщо шлюб розірвався з ініціативи дружини, то придане залишалося у чоловіка. Пізніше сутність дарування полягало в тому, що чоловік, отримавши придане, робив відповідний внесок (дарування) у сім'ю дружини. У період шлюбу це подароване майно знах. у власності чоловіка, а після розірванні шлюбу у дружині.

 

 

 Правовідносини батьків і дітей

Діти в будь-якому шлюбі завжди знаходились під повною владою батька.

 

Підстави встановлення батьківської влади:

- народження в законному римському шлюбі;

- усиновлення (встановлення батьківуської влади над чужими дітьми, не пов'язаними з батьками кровними узами.

Існувало 2 форми усиновлення (залежить від статусу дитини):

- арогація (всиновлення повнолітніх та повністю сформованих юр. самостійних осіб, що здійснювалось імператорським рескриптом;

- адопція (усиновлення осіб чужого права (особи, що знах. під владою домовладики); угода між домовладиками).

Необхідними умовами усиновлення:

- повинен бути лише чоловік, жінка не могла всиновлювати, проте окрім того випадку, коли вона втратила дитину;

- усиновителем мог бути тільки домовладика (непідвладна особа);

- різниця у віці повинна бути не менше ніж 18 років.

 

Узаконення - встановлення батьківської влади над дітьми, що були народжені поза шлюбом. Ця стадія з'явилась в період імперії. В цей спосіб узаконувалась діти, що були нар. в комкубінаті, або коханки, або наложниці. Ці діти набували статус дітей, що були нар. в законному римському шлюбі. Влада цих дітей були безмежними. Батько мав право "на життя і смерть своєї дитини", продати її у рабство і т.д. Проте пізніше це право обмежується: продаж у рабство обмежується трьома разама; забороняється викидати; продавати можна лише немовлят у разі крайньої безвиходності. Діти згодом можуть скаржитися в магістрат на своїх батьків або вимагати аліменти. Встановлюється контроль і за дисциплінарною владою батька. Майнові відносини батьків і дітей: підвладні діти могли укладати договори, проте майно, укладене за цим договором, було власністю батько, проте відповідальність за ці договори батько не містить; якщо діти завдають шкоди, то батько на власний розсуд розпоряжався (або платив за дітей, або віддавав у рабство). Для ведення господарства батьков став наділяти своїх синів певним майном і передавав у власне управління своїм синам - пікулій. Однак власником цього майна завжди залишався батько. У період імперії сини, що знах. на воєнній службі, вони могли зберігати майно, вийгране на війні або пожаловане імператором. Пізніше було закріплено право заповіту (підвладні діти не тільки могли управляти майном, а й після смерті могли успадковувати пікулій). Відносини між матір'ю і дітьми, то це знову ж таки залежало від шлюбу. Вона могла бути сестрою своїх дітей. Після смерті домовладики. сини здійснювали опіку над матір'ю. Мати не мала юридичного зв'язку з дітьми, адже була агнаткою своїх родичей. Це положення й обумовило порядок спадкування. Пізніше матір отримує право на спільне проживання з дітьми після розлучення і аліментів від чсловіка; розширюється взаємне спадкування.

 

Випадки припинення батьківської влади:

- смерть батька чи дітей;

- втрата свободи чи громадянства батьком чи дітьми;

- позбавлення батька прав батьківської влади (за негідні поступки (Напр. залиш. дітей без нагляду та допомоги));

- втрата почесних ї звань;

- емансипація (звільнення батьком сина чи онука с під своєї влади), проте могла бути відмінена в разі невдячності.