18. В. Волосяний покрив.
В ході еволюції, ще на самому початку мезозою, з’явилися теплокровні тварини. Страхітливі плазуни лише готувалися зайняти панівне положення, а поряд з ними вже метушилися невеличкі вкриті хутром теплокровні тварини – прадавні ссавці. Завдяки волосяному покриву і здатності підтримувати постійну високу температуру тіла їм вдалося успішно пережити глобальні похолодання і сьогодні себе непогано почувати. Щоправда, мамонтам не довелося дожити до наших часів, але цьому він завдячує тогочасним мисливцям (браконьєрам ). Людині для зігрівання також були потрібні поживні речовини, які вона здобувала на полюванні. Ні довгий хобот, ні тверді бивні, ні великі вуха, ні навіть волосяний покрив не врятували мамонта від винищення людиною. А шкода, що серед нас немає цих великих дивовижних „волохатих слоників”.
Історично теплокровність і засоби збереження тепла з’являлися одночасно: у ссавців – волосяний покрив, у птахів – пір’я. За наявністю волосяного покриву і пір’я ми можемо розпізнавати теплокровних тварин з першого погляду. У деяких ссавців волосяний покрив частково чи й повністю редукований. У сучасних слонів, які є подібними на мамонтів, волосяний покрив дуже-дуже рідкий, а це тому, що живуть тварини у дуже-дуже теплому кліматі. Китів захищає від переохолодження потужний шар підшкірного жиру, а не хутро. Нас з вами він також захищає, але людина навчилася ще зберігати тепло одежею і зігріватися у теплому житлі.
19. Д. його годують симбіотичні водорості.
У тілі конволюти добре почуваються одноклітинні водорості – зоохлорели, яких черв транспортує на світло і захищає. Натомість конволюта не турбується про „хліб насущний”, а ніжитися у променях сонця: водорості діляться з другом органічними речовинами. „Дружба” конволюти та зоохлорели починається у ранньому віці: конволюти заражаються ними ще у яйці. Випадок, коли два різних організми співіснують із взаємною користю для кожного з них, називають мутуалізмом.
Про цей та інші приклади мутуалізму читай у статті Ірини Пісулінської „Злодюжки” у журналі „КОЛОСОК” № 8/2013.
20. В. Виноградні слимаки.
Виноградний слимак та радула під мікроскопом
Виноградний слимак – рослиноїдна тварина. У звичному розумінні у молюсків немає зубів. Для того, щоб їсти доволі жорстку їжу, у нього є спеціальна терка – радула з великою кількістю зубчиків. Цією теркою молюск зішкрібає частинки листків, плодів тощо. Постійне тертя виводить з ладу зуби, тому молюску доводиться відрощувати нові. Деякі з м’якунів здатні вирощувати по п’ять рядів за день.
Радула у молюсків – це базальна пластинка, яка лежить на поверхні язика (або на вирості глотки). На ній розташовані численні хітинові зуби. У різних молюсків кількість зубів різна, але їх так багато, що можна стверджувати, що молюски найзубатіші з-поміж тварин.
Радули у різних молюсків, зокрема черевоногих, до яких належить виноградний молюск, відрізняються. Форма зубів, розміщення та кількість зубів у одному ряду – важлива систематична ознака. Деякі молюски цілком втратили радулу. Весь ротовий апарат діє за принципом екскаватора. Рухома одонтофора контролює рух усіх складових частин даного механізму.
