38. Конкурентні стратегії.

Загальноконкурентні стратегії існують у таких видах:

• лідирування у зниженні витрат (цін);

• диференціація;

• фокусування.

Стратегія лідирування за рахунок зниження витрат —полягає в орієн­тації на зайняття лідируючого положення в галузі (або на великому сегменті ринку) за рахунок економії на витратах при виготовленні масової продукції.

Стратегія диференціації —полягає в орієнтації діяльності підприємства на створення унікальних у будь-якому аспекті продуктів, який визначається важливим достатньою кількістю споживачів.

Стратегія фокусування —спрямована на підвищення спеціалізації та концентрації діяльності підприємства, з урахуванням вимог певного сегмен­ту без орієнтації на весь ринок.

Розрізняють чотири типи конкурентних стратегій органі­зацій, зорієнтованих на різні умови середовища та різні ресурси:

• віолентна (силова),

• патієнтна (нішова),

• комутантна (стратегія пристосування),

• екс-плерентна (піонерська).

40. Система функціональних та операційних стратегій.

Функціональна стратегія — тип забезпечувальної стратегії у «стратегічному наборі», що визначає стратегічну орієнтацію певної функціональної підсистеми управління підприємством, яка забезпечує їй досягнення цілей, а також (за наявності взаємопов’язаних обґрунтованих функціональних стратегій) керованість процесами виконання загальних стратегій та місії фірми. До функціональних стратегій відносять маркетингову, виробничу, фінансову, стратегію розвитку науково-дослідних та проектно-конструкторських робіт, стратегію управління персоналом і т.д.

Маркетингова стратегія — це стратегія промислових підприємств, орієнтованих на ринкові цінності, в якій відбивається певне поєднання окремих складових маркетингового комплексу (marketing mix).

Стратегія розвитку науково-дослідних та проектно-конструкторських робіт (НДПКР) — це стратегія створення та використання нововведень різних типів, що, зрештою, і забезпечують підприємству стратегічний розвиток. Кожне підприємство вирішує для себе: або використовувати послуги науково-дослідних організацій, або створювати власну розвинену підсистему НДПКР; можливі також комбінації зазначених підходів.

Виробнича стратегія — це функціональна стратегія створення та розвитку висококонкурентного виробничого потенціалу підприємства та системи управління ним, що втілюється у вигляді виробничої підсистеми певного типу, призначеної для випуску конкурентоспроможних продуктів. Виробнича стратегія існує у вигляді довгострокової програми або плану.

Стратегія управління персоналом — це тип забезпечувальної стратегії, яка спрямована на керований розвиток та вдосконалення кадрового потенціалу підприємства, накопичення людського капіталу; існує у вигляді довгострокової стратегічної програми (плану), сформованої з метою створення однієї з головних конкурентних переваг.

41. Види інноваційної стратегії та її складові.

Інноваційна стратегія — це:

• стратегія створення та використання нововведень різних типів для забезпечення розвитку підприємства;

• комплексний план досліджень щодо нової продукції, техніки, технології, організації тощо, а також розвитку й ефективного використання наявних продуктів, процесів, методів виготовлення та ін.;

• комплекс узгоджених за ресурсами, виконавцями, термінами втілення інноваційних планів, які дають змогу ефективно. опановувати й розповсюджувати принципово нові види продукції(технології);

• комплекс правил, методів і засобів пошуку перспективних дляорганізації напрямів розвитку науково-технічних досліджень, а також ресурсної політики для їх реалізації

Найчастіше їх ділять на наступні групи: наступальну (зростання), інтеграційну (вертикальну та горизонтальну інтеграцію), диверсифікаційних (проникнення в зв'язані і незв'язані з основною діяльністю підприємства галузі), та скорочення.

При інтенсивному розвитку за рахунок кращого використання внутрішніх і зовнішніх можливостей організації відбувається прискорене нарощування її потенціалу.

Інтеграційний розвиток спрямовано на проведення структурних перетворень і пов'язане з організаційно-управлінськими інноваціями. Стратегії інтеграційного зростання спрямовані: на вертикальну інтеграцію (вниз), що приводить до злиття, поглинання і спілкам з постачальниками; на вертикальну інтеграцію (вгору), що приводить до злиття, поглинання і спілкам з промисловими споживачами і збутовими структурами; горизонтальну інтеграцію з розробляють і виробляють конкуруючими організаціями, що приводить до злиття, поглинання і спілкам.

Диверсифікаційній розвиток має на меті створення нових продуктів. Диверсифікаційній розвиток спрямовано на пошук і використання додаткових можливостей для виробництва конструктивно нових виробів ("новий продукт, нова технологія, новий ринок") характерних для інших галузей.

Стратегії скорочення - спрямовані на виявлення і скорочення недоцільних витрат, що може спричинити за собою відповідні організаційні та управлінські інновації та заходи (скорочення кадрів, ліквідація структурних ланок).