1950 Р.) стала своєрідним поворотним пунктом — після

неї фактично закінчився організований опір на західно­

українських землях, хоча окремі невеликі загони УПА

та рештки підпілля діяли ще до середини 50-х років.

Отже, у повоєнний період тактична лінія УПА зазнає

певної трансформації. Якщо на початку переважають фор­

ми широкої повстанської боротьби (контролювання пев­

ної території, створення альтернативних радянським орга- нам влади національно-державних структур, діяльність

великих формувань, які охоплюють кавалерійські та арти­

лерійські частини), то на початку 1947 р. тактика боротьби

змінюється. Чинниками, які визначали ці зміни, були:

переростання повоєнного протистояння між СРСР і Захо­

дом у «холодну війну»; значні втрати УПА в протиборст­

ві з радянськими військами; загибель повстанських ліде­

рів; певні успіхи радянської влади в суспільних перетво­

реннях у західноукраїнському регіоні; політика сталін­

ського режиму на розкол лав повстанців.

62. Проблеми та характерні риси сучасного релігійного життя в Україні. Держава і церква в умовах плюралізму громадської думки. Характерні риси релігійного життя

Наприкінці 80-х — на початку 90-х років в Україні

розпочався своєрідний «релігійний ренесанс», виявами

якого стали відродження релігійного життя, виникнення

значної кількості релігійних общин, реставрація та віднов­

лення функціонування давніх, спорудження нових храмів,

збільшення набору до духовних закладів освіти тощо. Це

було зумовлено зняттям заборон на релігійне життя, за­

безпеченням державою реальних гарантій свободи совісті;

загостренням суспільних проблем; частковою втратою

старих ідеологічних орієнтирів та цінностей; різновектор-

ними пошуками духовної опори в житті; поверненням до

споконвічних духовних цінностей.

Численні соціологічні дослідження свідчать про поміт­

не зростання релігійного чинника в суспільному житті,

посилення релігійності населення (нині кожен третій

громадянин України вважає себе віруючим). Релігійну

ситуацію в країні в останні роки XX ст. характеризували

зростання кількості релігійних громад, значне розширен­

ня спектра конфесій, напрямів. Так, якщо до 1985 р. в

республіці існувало 5,5 тис. релігійних громад 18 кон­

фесій та напрямів, то на початку 1995 р. в Україні діяло

вже майже 16,5 тис. громад 67 конфесій, напрямів, на

1 Січня 2000 р. Функціонувало до 23,5 тис. Громад 90 кон­

фесій та напрямів.

Водночас у духовній сфері існують і серйозні пробле­

ми. Однією з найболючиших є глибокий розкол у право­

слав'ї, яке в Україні поділене на три конфесії:

— Українська православна церква Московського па­

тріархату (УПЦ—МП) — приблизно 8,5 тис. громад;

— Українська православна церква Київського патрі­

архату (УПЦ—КП) — 2,5 тис. громад;

— Українська автокефальна православна церква

(УАПЦ) — приблизно 1 тис. громад.

Конфесійна роз'єднаність не сприяє консолідації

суспільства, сіє протистояння в українських землях.

Іншою, не менш складною, проблемою є значна

політизація релігійної сфери. З одного боку, сама релігія

активно виходить на політичну арену, про що свідчить

поява Української християнсько-демократичної партії

(1990), Української християнської партії жінок (1991), з

іншого — політика проникає в релігійну сферу. Вже звич-614 Україна на шляху незалежності

ною стала практика опори окремих політиків та партій

на релігійні організації з метою розширення електорату.

Непоодинокими є конфлікти між греко-католиками і

православними та всередині православної конфесії. При­

водом до міжконфесійних зіткнень найчастіше стають

поділ сфер впливу, боротьба за лідерство, культові примі­

щення, майно.

Особливостями релігійного життя України є, по-пер­

ше, порівняно високий рівень релігійної активності насе­

лення: в Україні на кожну релігійну общину припадає в

середньому 2387 осіб, що в 4 рази більше, ніж у Росії, і

вдвічі перевищує рівень Білорусі; по-друге, територіальна

нерівномірність поширення релігії: тривала роз'єднаність

українських земель, перебування в складі держав із різним

соціальним устроєм, культурою, особливостями духовно­

го розвитку позначилися не тільки на ареалі поширення

релігії, її конфесійній палітрі, а й на інтенсивності релі­

гійного життя; по-третє, активний перехід віруючих із

одних конфесій в інші: якщо на момент проголошення

незалежності в Україні до православ'я належало 70%

загальної чисельності релігійних громад, протестантиз­

му — 27%, а кількість римо-католицьких не перевищу­

вала 2%, то нині православні віруючі становлять лише