1940 Р. Гітлер підписує директиву № 21 (план «Барба-

росса») — план нападу на СРСР, основна ідея якого була висловлена ще п'ятнадцять років тому в «Майн кампф»:

«Коли ми говоримо сьогодні про придбання нових земель

і нового простору в Європі, то насамперед думаємо про

Росію та про підкорені їй окраїнні держави... Ця коло­

сальна імперія на Сході дозріла для її ліквідації».

Отже, наприкінці 30-х — на початку 40-х років було

здійснено етнічне возз'єднання. Західноукраїнські землі

формально увійшли до складу УРСР, на практиці відбу­

лася інкорпорація цих територій, тобто їх «входження»

до складу СРСР. Об'єднання вперше за багато століть у

межах однієї держави більшості українських етнічних те­

риторій, незважаючи на неоднозначність і суперечливість

політики сталінського режиму в західноукраїнських зем­

лях, було визначною подією, важливим кроком у

розв'язанні українського питання.

49. Початок радянсько-німецької війни. Український напрям у плані “Барбароса”. Масовий героїзм і невдачі Червоної армії в боях на території України у 1941-1942 рр.

Напад Німеччини на СРСР,

невдачі Червоної армії в боях на

території України 1941—1942 pp.

22 червня 1941 р. після сигналу «Дортмунд» фашист­

ська Німеччина раптово напала на СРСР. Сконцентрова­

ні в мобільні угруповання «Північ», «Центр» і «Південь»

німецькі армії швидко просувалися на Ленінград, Моск­

ву та Київ. До середини червня фронт стратегічного нас­

тупу гітлерівських військ досяг 3000 км, глибина вторг­

нення на головних напрямках — 400—600 км. За три

тижні війни 28 радянських дивізій було повністю розг­

ромлено, а ще 72 дивізії втратили понад 50% особового

складу — це 3/5 військ, що перебували в західних окру­

гах. Уже 16 липня Гітлер ставив питання про приєднан­

ня до третього рейху радянських територій — України,

Білорусії, Прибалтики та інших районів.

Основними причинами поразок Червоної армії на по­

чатку війни були раптовість фашистського нападу; ма­

теріальна непідготовленість до війни, незавершеність про­

цесу переозброєння СРСР; відсутність надійних союзни­

ків, міжнародна ізоляція Радянського Союзу; розпоро­

шення сил Червоної армії на кордонах, масові репресії

наприкінці 30-х років проти армійського командного

складу; некомпетентність воєнно-стратегічного керівниц­

тва тощо. Український напрямок для Гітлера був одним із го­

ловних, і це виявлялося в процесі експансії проти СРСР.

Уже 18 серпня 1941 р. він припиняє наступ на Москву і

переорієнтовує вістря головних ударів на Ленінград і Ки­

їв, наголошуючи, що наступ на столицю України — «без­

посереднє стратегічне завдання».

Така зміна акцентів була зумовлена багатьма

чинниками: економічними — захоплення України суттє­

во підривало військово-промисловий потенціал СРСР і за­

безпечувало Німеччину ресурсами для ведення війни (на­

передодні війни частка УРСР в Радянському Союзі ста­

новила у видобутку вугілля 50,5%, залізної руди — 67,6,

у виплавленні чавуну — 64,7, сталі — 48,9%); воєнни­

ми — окупація України не тільки створювала вигідний

плацдарм для подальшої експансії, а й давала змогу «ней­

тралізувати» Крим, який Гітлер називав «радянським аві­

аносцем для нанесення ударів по румунських нафтороз­

робках»; морально-політичними — взяття Києва могло

підняти рейтинг Німеччини на міжнародній арені, все­

лити впевненість у фашистські війська і зневіру в пере­

могу в Червоній армії.

На території України групі німецьких армій «Пів­

день», якою командував генерал-фельдмаршал фон Рун-

дштедт, протистояли війська Київського особливого і

Одеського воєнних округів. На цьому напрямку німці мали

незначну кількісну перевагу в живій силі 1:1,4, але знач­

но поступалися у техніці: у радянських частинах було в

1,3 раза більше гармат і мінометів, у 4,9 раза — танків і

в 2,4 раза літаків. Проте навіть за таких сприятливих

для Червоної армії обставин втримати німців на радянсь­

кому кордоні не вдалося. У середині липня 1941 р. на

житомирсько-київському, уманському і одеському нап­

рямках точилися вирішальні бої.

Більше двох місяців (липень—вересень) тривала обо­

рона Києва. Гітлерівці втратили під стінами української

столиці понад 100 тис. війська. Після прориву німецьки­

ми військами Південно-Західного фронту захисники Ки­

єва опинилися перед загрозою оточення. Проте Сталін,

незважаючи на реальні обставини, не дозволив військам

своєчасно відійти. Між тим ситуація дедалі більше усклад­

нювалася, переростаючи у велику трагедію. Ліквідував­

ши під Уманню дві оточені радянські армії, німецькі бро­

ньовані «кліщі» замкнулися в кільце під Полтавою. Внас­

лідок цього в полон потрапило майже 660 тис. осіб, з них

60 тис. командирів. З оточення змогли вийти лише окре-мі загони. Командуючий фронтом М. Кирпонос, секретар

ЦК КП(б)У М. Бурмистенко та група генералів загинули

при спробі вирватися із ворожого кільця.

Гітлер тріумфував, розцінюючи київську операцію, як

«найбільшу битву в світовій історії». Проте деякі з ні­

мецьких генералів досить скептично оцінювали її страте­

гічне значення, вважаючи, що концентрація сил на півд­

ні змусила фактично аж до осінніх дощів «топтатися на

місці» війська фон Бока на центральному напрямку.

Велике стратегічне і політичне значення мала оборо­

на Одеси, що тривала 73 дні. Сковуючи 18 дивізій про­

тивника, вона дала змогу відійти Південному фронту за

Дніпро і організувати оборону. Проте наприкінці вересня

Червона армія змушена була залишити Одесу і вести обо­

ронні бої на Кримському півострові.

Розгром у грудні 1941 р. під Москвою 38 німецьких

дивізій зірвав плани «Бліцкригу», створивши умови для

контрнаступу радянських військ. У березні наступного

року Генеральний штаб запропонував план операції на

весну і початок літа 1942 р. Головна ідея цього докумен­

та — активна стратегічна оборона, накопичення резер­

вів, а потім — рішучий наступ. Сталін же наполягав на

серії наступальних операцій на окремих напрямках^ під­

креслюючи: «Не сидіти ж нам в обороні склавши руки і

чекати, доки німці вдарять першими». Операції наміти­

ли в Криму, під Харковом, під Ленінградом і ще на де­

кількох напрямках. «Те, що наступальні дії мали розгор­

нутися на великій кількості ділянок, — писав у своїх

спогадах начальник оперативного відділу Генерального

штабу С. Штеменко, — загрожувало бідою: наші війська

опинилися втягнутими в операції з сумнівним наслідком,

подрібнювалися сили, котрих і так було обмаль».

Неприємності почалися з того, що після трьох невда­

лих спроб (у лютому—квітні 1942 р.) прорвати оборону

німців, Кримський фронт змушений був перейти до оборо­

ни. Уже 18 травня перейшло у наступ ударне угруповання

гітлерівців. Внаслідок невмілої організації оборони коман­

дуючим Кримським фронтом генерал-лейтенантом Д. Коз­

ловим, некомпетентних втручань у воєнні справи предс­

тавника Ставки ВГК Л. Мехліса, битва закінчилася цілко­

витою катастрофою для радянських військ і втратою Кер­

ченського півострова. Це значно ускладнило становище за­

хисників Севастополя) За час його понад 8-місячної оборо­

ни ворог втратив майже 300 тис. осіб, що більше, ніж втра­

ти вермахту у всій Європі, Північній Африці та Атлантицівід 1 вересня 1939 р. до 22 червня 1941 р. 4 липня 1942 р.

місто було захоплене фашистами.

Катастрофічною поразкою завершився і початий

12 травня 1942 р. наступ на харківському напрямку. По­

гана організація, недостатнє матеріальне забезпечення,

тактичні помилки призвели до трагедії (у полон потрапи­

ло 240 тис. червоноармійців).

Поразки радянських військ в Україні та Криму змі­

нили ситуацію на користь німців. Оволодівши стратегіч­

ною ініціативою, вони 28 червня 1942 р. розпочали

широкомасштабний наступ. 22 липня 1942 p., після за­

хоплення гітлерівцями м. Свердловська Ворошиловград-

ської області, вся територія Української РСР була оста­

точно окупована.

Отже, некомпетентність воєнно-стратегічного керів­

ництва, незавершеність процесу переозброєння, мобіліза­

ційна неготовність армії, багато тактичних прорахунків

та інші фактори стали основними причинами трагічних

поразок та катастроф на початковому етапі війни) Незва­

жаючи на те що Червона армія чинила героїчний опір,

сковуючи значні сили противника, все ж поразки під Ки­

євом, Харковом, у Криму та в інших бойових операціях

призвели до загибелі та полону сотень тисяч солдатів та

офіцерів; окупації України; звуження військово-промис­

лового потенціалу СРСР; завоювання фашистами вигід­

ного стратегічного плацдарму для подальшої експансії;

переходу стратегічної ініціативи до рук Гітлера.