1 Вересня 1939 р. Німецькі війська перейшли кордони

Польщі, що засвідчило початок Другої світової війни. За

цих обставин СРСР, незважаючи на домовленість, не пос­

пішав зі вступом у війну. Не активізував він своїх дій і

після звернення 3 вересня Ріббентропа, у якому той ціка­

вився, чи не бажає Радянський Союз зайняти територію,

що входить у сферу його інтересів. Зайнявши вичікувальну

позицію, Сталін намагався перекласти всю відповідаль­

ність за агресію проти Польщі на Гітлера. Ця демонстра­

тивна пасивність радянської сторони зумовлювала нарос­

таючу невизначеність в «українському питанні». Успіш­

ний для Берліна розвиток воєнних подій у Польщі ро­

бить його позицію жорсткішою, і німецька дипломатія

вдається до певного тиску. Так, у телеграмі послу в Мос­

кві Шуленбургу 15 вересня 1939 р. Ріббентроп висловив

призначену для Сталіна думку: «Якщо не розпочнеться

російська інтервенція, неминуче постане питання про те,

чи не утвориться в районі, що лежить на схід від німець­

кої зони впливу, політична пустка. Оскільки ми, зі свого

боку, не маємо намірів здійснювати будь-які політичні

чи адміністративні дії на цих територіях, крім того, що є

необхідним для воєнних операцій, то без такої інтервен­

ції Радянського уряду тут можливе утворення нових дер­

жав» . І це були не просто слова, адже ще 11 вересня 1939 р.

абвер не покидала думка про повстання українців у Гали­

чині, а 12 вересня високопоставлені керівники вермахту

(Кейтель, Йодль, Канаріс, Лагоузен) і Ріббентроп вели мо­

ву про можливість одного з варіантів поділу Польщі й ство­

рення західноукраїнської держави. Одразу ж після цього

у Відні Канаріс мав зустріч з головою проводу українсь­

ких націоналістів за кордоном А. Мельником, у ході якої

говорив йому про можливість чи, скоріше, імовірність не­

залежності Західної («Галицької») України.

Мельник Андрій (1890—1964) — діяч українського національно-

визвольного руху. У1914—1916 pp. — командир сотні УСС у складі

австрійської армії. Потрапив до російського полону, звідки у

1917 Р. Втік. У роки української революції — організатор Січових

стрільців, начальник штабу Осадного корпусу, начальник штабу Ді­

йової армії УНР (1919). Соратник С. Коновальця, один із заснов-ників УВО та ОУН. У1924—1928 pp. — політичний в'язень поль­

ських тюрем. У1938 р. після смерті Коновальця очолив ОУН. Піс­

ля розколу ОУН (1940) очолив її помірковане крило, т. зв. ОУН-М.

У1941 р. був ізольований гітлерівцями, у січні—жовтні 1944 р.

перебував у концтаборі Заксенгаузен. У1959 р. висунув ідею зас­

нування Українського світового конгресу і Всесвітнього союзу

українців. Помер у Люксембурзі.

Мельник настільки повірив Канарісу, що наказав го­

тувати список членів західноукраїнського уряду.

Так і не дочекавшись повідомлень про падіння Вар­

шави чи про втечу польського уряду за кордон, Сталін

віддає наказ розпочати воєнні дії проти Польщі. 17 ве­

ресня 1939 р. радянські війська перейшли польський кор­

дон. У ноті, врученій напередодні польському послу в Мос­

кві В. Гжибовському, було вказано на дві причини зброй­

ної акції СРСР проти Польщі: 1. «Віддана сама на себе і

залишена без керівництва, Польща перетворилася у зручне

поле для усяких випадковостей і несподіванок, які мо­

жуть створити загрозу для СРСР». 2. «Радянський уряд

не може також байдуже ставитися до того, що єдино­

кровні українці та білоруси, які проживають на терито­

рії Польщі, кинуті напризволяще, залишилися беззахис­

ними». Спочатку планувалося зазначити, що останнім заг­

рожує Німеччина, але під тиском Берліна це формулю­

вання було вилучено з остаточного варіанту.

До складу Українського фронту, який вів бойові дії

проти Польщі, входило 28 стрілецьких і 7 кавалерійсь­

ких дивізій, 10 танкових бригад, 7 артилерійських пол­

ків Резерву головного командування. Війська, що пере­

бували в розпорядженні командуючого фронтом С. Тимо-

шенка (начальник штабу М. Ватутін), вели наступ трьо­

ма напрямками: 1) на Рівне—Луцьк—Ковель; 2) на Тер­

нопіль—Львів—Перемишль; 3) на Стрий—Дрогобич. Вже

протягом першого дня воєнних дій радянські війська про­

сунулися на захід на 70—100 км., зайнявши Рівне, Дуб­

но, Збараж, Тернопіль, Чортків. Йдучи швидким темпом

і маючи наказ «не допускати прямих фронтових дій, дія­

ти шляхом обходу з флангів, оточення і розкладу польсь­

кої армії», Червона армія все ж не встигала зайняти до

приходу німців усі території, що входили до радянської

«сфери інтересів». Так, зокрема, сталося з Дрогобичем,

Стриєм та іншими населеними пунктами та територіями,

які були зайняті німцями вже 17—18 вересня. Логічно

постало питання розмежування. 22 вересня К. Вороши-

лов і військовий аташе Німеччини в Москві Кьостріг узго-дили демаркаційну лінію для військ двох сторін, що від­

повідала умовам таємного протоколу від 23 серпня. Внас­

лідок цього німецькі війська мусили залишити землі між

Бугом і Віслою.

Під час розмежування між радянськими і німецьки­

ми військами сутичок майже не було. Однак сталося зброй­

не зіткнення поблизу містечка Винники (у районі Льво­

ва), внаслідок якого були жертви з обох сторін. Харак­

терно, що після цього інциденту командування німець­

кого гірськострілецького полку, який брав участь у су­

тичці, попросило пробачення. На цьому етапі війни Гіт­

лер сваритися зі Сталіним не хотів.